Рішення

від 05.09.2024 по справі 390/1876/23

КІРОВОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 390/1876/23

Провадження № 2/390/833/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2024 р.Кіровоградський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого ? судді Бойко І.А.,

при секретарі - Петренко В.Р.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Служба у справах дітей Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області - Черненко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_4 , про позбавлення права користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_3 та ОСОБА_5 права користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком по АДРЕСА_1 . Позов обґрунтовує тим, що він є власником 1/2 частини житлового будинку, який знаходиться за вказаною адресою. Іншим співвласником будинку є брат позивача ОСОБА_4 . В будинку зареєстровані особи, які раніше були однією сім`єю з ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5 , 2008 року народження. ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , але фактичноно проживають у будинку з 2018 року, присадибна ділянка заросла бур`янами і деревами, домоволодіння не придатне для проживання. Після реєстрації свого права власності позивач виявив намір розпорядитися ним, однак під час підготовки до укладення договору купівлі-продажу виявився факт реєстрації ОСОБА_3 і ОСОБА_5 . Реєстрація зазначених осіб порушує права позивача та його законні інтереси щодо користування і розпорядження належним йому майном.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Тимошенко А.А. позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_6 позов не визнала та пояснила суду, що після розлучення з ОСОБА_4 вона та її неповнолітня дитина ОСОБА_5 проживають за іншою адресою. У спірному будинку вона та дитина проживати не мають можливості через погрози позивача та його заборону підходити до будинку. Після оформлення права власності на свою частку у спадщині ОСОБА_4 планує переоформити цю частку на ОСОБА_5 .

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області ОСОБА_7 позов заперечила, та пояснила, що діяльність органу опіки та піклування спрямована на захист неповнолітніх. Позбавлення дитини права проживання в житловому будинку суперечить її інтересам. ОСОБА_3 не має можливості зареєструвати неповнолітню ОСОБА_5 за іншою адресою проживання.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника третьої особи, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Суд установив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_4 успадкували по 1/2 частки житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом реєстровий номер 2-481, спадкова справа № 69/2017 (а.с.6).

З витягу з Державного реєстру речових прав № 344063639 від 24.08.2023 вбачається, що 24.08.2023 за ОСОБА_1 зареєстровано 1/2 частку у праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).

Відповідно довідки Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області № 488 від 27.10.2023, наданої як органом реєстрації місця проживання особи, ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.10).

З довідки Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області № 431 від 22.09.2023 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_5 , 2008 року народження, ОСОБА_3 , 1986 року народження. В помешканні фактично не проживають з 2018 року (а.с.5).

Відповідно до акта обстеження матеріально-побутових умов, складеного 22.09.2023 комісією у складі: голови комісії Гаїни Г. - старости Могутненського старостинського округу, ОСОБА_8 - працівника сільської ради, ОСОБА_1 , склали акт, про те, що перевіркою встановлено, що ОСОБА_3 і ОСОБА_5 зареєстровані в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично не проживають. Будинок і господарські будівлі знаходиться в занедбаному стані, руйнуються, меблі та побутова техніка відсутні. Домоволодіння не придатне для проживання (а.с.4).

З листа начальника загального відділу Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області № 955/01-20 від 05.12.2023 вбачається, що на звернення ОСОБА_1 повідомлено про неможливість зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не було подано відповідну заяву іншого співвласника ОСОБА_4 (а.с.17).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування в особі Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, на розгляді комісії перебувало питання щодо позбавлення прав дитини - неповнолітньої ОСОБА_5 користуватись житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розгляду комісія заслухала ОСОБА_1 , який пояснив, що неповнолітня ОСОБА_5 є його племінницею, а ОСОБА_3 колишньою невісткою. ОСОБА_3 пояснила, що ОСОБА_4 , який є співвласником будинку, не заперечує проти реєстрації в будинку його дитини та колишньої дружини. Зі слів ОСОБА_3 ОСОБА_4 має намір переоформити свою частку у спадщині на свою дочку ОСОБА_5 . Зважаючи на неможливість позбавлення права користування житловим приміщенням неповнолітньої дитини орган опіки відмовив у наданні дозволу на позбавлення неповнолітньої ОСОБА_5 у користуванні житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43-44).

Відповідно до ст.ст.316, 317 ЦК України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно висновку Верховного Суду, що міститься в постанові від 14.05.2020 року по справі № 336/1773/17, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

У справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, можливо лише на підставі закону. Позбавлення особи житла повинно мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Відповідно до ст.150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

До членів сім`ї власника будинку належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК Української РСР, зокрема дружина наймача, їх діти і батьки.

Як встановлено судом та визнається сторонами відповідач ОСОБА_3 і неповнолітня ОСОБА_5 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані в будинку іншим співвласником цього будинку - братом позивача - ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ст.156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Приписами ст.ст. 162, 163 ЖК Української РСР визначено, що плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові. Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. У разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім`ї не звільняє їх від виконання обов`язків за договором найму жилого приміщення.

Суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що відповідачі ОСОБА_3 та неповнолітня ОСОБА_5 більше ніж рік не проживають за місцем їхньої реєстрації без поважних причин. Відповідач ОСОБА_3 суду пояснила, що вона та неповнолітня ОСОБА_5 не можуть проживати в будинку через погрози позивача та його заборону підходити до будинку.

Зважаючи на неприязні стосунки, що склались між позивачем та відповідачами, обставини, що зумовлюють неможливість проживання відповідачів у спірному домоволодінні, наявність яких позивачем не спростована, та враховуючи обставину проживання відповідачів за іншою адресою, яка виникли не з їх вини, суд вважає поважними причини фактичної відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання, незважаючи на строк такої відсутності.

Крім того, суду не надано доказів того, що інший співвласник спірного будинку ОСОБА_4 , якому належить 1/2 частка у праві власності на вказане домоволодіння, заперечує проти того, аби його неповнолітня дитина ОСОБА_5 та колишня дружина ОСОБА_3 користувались вказаним будинком.

Вимоги про припинення особистого сервітуту відповідача на користування житлом у спірному будинку позивач мотивував невиконанням обов`язку щодо утримання будинку, який перебуває у занедбаному стані.

Разом з тим, позивач не надав належних доказів на підтвердження наявності між сторонами будь-яких угод чи домовленостей, які б підтверджували наявність обов`язку відповідача вносити плату за користування житловим приміщенням, періодичність та її розмір.

Крім того, в частині позовних вимог щодо неповнолітньої ОСОБА_5 суд зазначає таке.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Проживання неповнолітньої ОСОБА_5 разом із своєю матір`ю не за адресою реєстрації, не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки проживання малолітньої дитини окремо від батьків або одного з них є неможливим.

Таким чином, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі ст.ст. 16, 29, 405 ЦК України, ст.ст. 9, 64, 71, 150, 156, 162, 163 ЖК Української РСР, ст.6 СК України, ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст.4, 12-14, 77-82, 89, 95, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Служба у справах дітей Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_4 , про позбавлення права користування житловим приміщенням, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: ОСОБА_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ,

треті особи: Служба у справах дітей Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, просп.Гагаріна, 8, с.Катеринівка, Кропивницького району Кіровоградської області, 27631, код ЄДРПОУ 45299258;

ОСОБА_4 , АДРЕСА_5 .

Суддя Кіровоградського районного суду

Кіровоградської області І.А. Бойко