Постанова

від 17.09.2024 по справі 911/3859/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2024 р. Справа№ 911/3859/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Палія В.В.

суддів: Вовка І.В.

Сибіги О.М.

при секретарі: Бенчук О.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 17.09.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс»

на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову

у справі №911/3859/23 (суддя Саванчук С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фактор Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій»

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2

про визнання прав іпотекодержателя, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фактор Плюс» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (далі - відповідач) про визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно відчужене з порушенням прав позивача як іпотекодержателя цього майна.

Крім того, до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову у справі №911/3859/23, в якій він просив суд:

1. Накласти арешт на комплекс нежитлових будівель за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Гайок, будинок 226-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2431543632103), який перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840) із забороною суб`єктам у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно проведення щодо останнього будь-який реєстраційний дій направлених на поділ, об`єднання, будь-яке інше видозмінення об`єкту нерухомості.

2. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840) та будь-яким іншим третім особам проводити всі без виключень будівельні роботи (капітальний ремонт, реконструкцію, реставрацію, тощо) відносно Комплексу нежитлових будівель за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вулиця Гайок, будинок 226-а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2431543632103), який перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840).

3. Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 3220488300:05:008:0450, загальною площею 0,6827 га що розташована за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Гайок, 226-а, яка перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840) із забороною суб`єктам у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, кадастровим реєстраторам Державного земельного кадастру проведення щодо останньої будь-яких реєстраційних дій направлених на її поділ, об`єднання, будь-яке інше видозмінення.

4. Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ:) та будь-яким іншим третім особам проводити будь-які будівельні роботи (в тому числі нове будівництво, реконструкцію існуючих об`єктів нерухомого майна) на земельній ділянці з кадастровим номером 3220488300:05:008:0450, загальною площею 0,6827 га, яка перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840).

5. Заборонити органам державного архітектурно-будівельного контролю видавати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Палій» (Код ЄДРПОУ: 44501840) та на користь будь-яких інших третіх осіб дозвільні документи у сфері будівництва щодо забудови земельної ділянки з кадастровим номером кадастровим номером 3220488300:05:008:0450, загальною площею 0,6827 га.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.05.2024 у справі №911/3859/23 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОР ПЛЮС» про забезпечення позову у справі №911/3859/23 відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заявником не доведено належними доводами і доказами імовірності істотного ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в даній справі у разі невжиття таких заходів забезпечення позову і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також зважаючи на неспівмірність заходів до забезпечення позову та доказів, що підтверджують їх необхідність, збалансованості інтересів обох сторін.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а оцінка доводів позивача не була всебічною та об`єктивною.

Також скаржник зазначає, що існує ризик реального невиконання чи утрудненого виконання потенційного судового рішення у справі позивача, оскільки стороною відповідача через свого єдиного засновника та одночасно директора - ОСОБА_2 вже здійснювалися дії у минулому направлені на перетворення (поділ) та відчуження комплексу нежитлових будівель, які не можливо виключати до повторного вчинення за час розгляду справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2024 вказану апеляційну скаргу у справі №911/3859/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя - Пономаренко Є.Ю. (суддя-доповідач), судді - Барсук М.А., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 01.07.2023 заяву про самовідвід суддів Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., Руденко М.А. від розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/3859/23 задоволено. Матеріали апеляційної скарги №911/3859/23 передати для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою у відповідності до положень ст. 32 ГПК України.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі №911/3859/23 визначено колегію суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.

Ухвалою суду від 22.07.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 21.08.2024.

Ухвалою суду від 12.08.2024 справу №911/3859/23 призначено до розгляду на 04.09.2024.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №911/3859/23 для сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Палій В.В., судді Сибіга О.М., Вовк І.В.

Ухвалою суду від 04.09.2024 апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

В судове засідання 04.09.2024 з`явився представник позивача, відповідача та третьої особи 2. Інші представники сторін не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 04.09.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.09.2024.

Явка представників сторін/ Позиції учасників справи

В судове засідання 17.09.2024 представники третіх осіб не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, а саме шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС та шляхом повідомлення під розписку в судовому засіданні 04.09.2024.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 17.09.2024 за відсутності представників третіх осіб.

Позиції учасників справи

06.08.2024 на адресу суду через підсистему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив відмовити у її задоволенні.

22.08.2024 на адресу суду через підсистему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав доводи апеляційної скарги та просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Заявлені клопотання та результати їх розгляду

В судовому засіданні 04.09.2024 відповідачем подано клопотання про долучення доказів. Окрім того, заявлено клопотання про поновлення строку на подання доказів.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст.80 ГПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 цієї статті).

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

У відповідності до п. 2 ст. 164 ГПК України при поданні позовної заяви позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та у відповідності до п. 3 ст. 164 ГПК України у разі необхідності до позовної заяви додається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 269 ГПК докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №913/632/17, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 19.10.2021 у справі №903/533/21, постанові Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Враховуючи, що договір купівлі-продажу датований 03.09.2024, а ухвала винесена судом першоїі інстанції 30.05.2024, то судова колегія дійшла висновку, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення, вказаного доказу не існувало, тобто вказане виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції вказаного договору купівлі-продажу у порядку статті 269 ГПК України.

Крім того, 13.09.2024 на адресу суду через підсистему Електронний суд від позивача надійшли додаткові пояснення, в якиї останній просить застосувати заходи процесуального примусу щодо учасника спору ОСОБА_2 у вигляді штрафу за зловживання процесуальними правами, вчинення дій з метою перешкоджання судочинству у розмірі на розсуд суду.

Колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання позивача з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку, зокрема, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству (пункт 2 частини першої статті 135 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (частина друга статті 43 ГПК).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб.

Доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17). Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству.

Доводи заяви позивача про застосування заходів процесуального примусу зводяться до того, що ТОВ «Палій» та його засновник ОСОБА_2 здійснили свідомо, неприховано та недобросовісно відчуження обєкту нерухомості з відкритим мотивом штучно змінити підвідомчість спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 ГПК суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною десятою статті 188 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає в даному випадку підстав для задоволення поданого клопотання та застосування заходів процесуального примусу у вигляді стягнення штрафу.

За таких обставин, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про визнання зловживанням процесуальним правом та застосування заходів процесуального примусу залишається судом без задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність (співмірність) заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 09.09.2019 у справі №924/433/19.

Колегія суддів вбачає, що у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Фактор Плюс» звернуось до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, а відтак у даному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернувся до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

-розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

-забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

-наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

-імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).

При цьому апеляційним господарським судом враховується, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 у справі №914/120/19.

Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20 та від 21.12.2020 у справі №910/9627/20, неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову необхідно виходити з законодавчо встановленої заборони незаконного втручання органів державної влади, в тому числі і судів, у господарські відносини (стаття 6 Господарського кодексу України).

Така стала правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 19.10.2020 у справі №916/3844/19, від 30.06.2021 у справі №922/145/21, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21 та від 15.08.2018 у справі №907/835/17.

При цьому під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи.

Даний висновок Північного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.01.2021 у справі №902/775/20, від 19.01.2021 у справі №902/774/20 та від 16.11.2020 у справі №910/7596/20.

Вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2019 у справі №521/10766/18.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову та спрямованість останнього з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що заявником не доведено належними доводами і доказами імовірності істотного ускладнення виконання або невиконання рішення господарського суду в даній справі у разі невжиття таких заходів забезпечення позову і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також зважаючи на неспівмірність заходів до забезпечення позову та доказів, що підтверджують їх необхідність, збалансованості інтересів обох сторін.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції переглядає ухвали суду першої інстанції на момент їх постановлення та звертає увагу на те, що позивач необмежений у встановленому законом порядку повторно звернутись із заявою про забезпечення позову.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/3859/23 не потребує скасування, оскільки ухвалена з дотриманням норм та вимог процесуального закону.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/3859/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс» на ухвалу Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/3859/23 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 30.05.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №911/3859/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор Плюс».

4. Матеріали оскарження у справі №911/3859/23 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 18.09.2024.

Головуючий суддя В.В. Палій

Судді І.В. Вовк

О.М. Сибіга