Ухвала

від 17.09.2024 по справі 904/8669/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

17.09.2024м. ДніпроСправа № 904/8669/21

за заявою Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес"

про визнання банкрутом

Суддя Примак С.А.

при секретарі судового засідання Скорик Н.О,

За участі представників сторін:

від кредитора: Кравчук А.С.

від боржника: не з`явився

ліквідатор Касаткін Д.М,

від ОСОБА_1 : Біла Т.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Провадження у справі про банкротство Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" перебуває на стадії ліквідації.

До господарського суду 15.03.2024 від ліквідатора надійшла заява №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності (вх. суду №13124/24 від 15.03.2024), відповідно до якої ліквідатор просить суд:

- покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" у зв`язку з доведенням його до банкрутства на учасника/керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" - ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" грошові кошти у розмірі 25 052 302,62 грн.

Ухвалою господарського суду від 18.03.2024 призначено розгляд заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності у судовому засіданні на 18.04.2024. Визнано явку ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 18.04.2024 об 12:40 год обов`язковою. Зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду до 15.04.2024 письмові пояснення стосовно заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності.

Ухвалою господарського суду від 18.04.2024 відкладено розгляд заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності у судовому засіданні на 21.05.2024. Визнано явку ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 21.05.2024 об 11:40 год обов`язковою. Повторно зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду до 21.05.2024 письмові пояснення стосовно заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності.

До господарського суду 07.05.2024 від ліквідатора надійшла заява про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора у справі на шість місяців (вх. суду №22528/24 від 07.05.2024).

Ухвалою господарського суду від 07.05.2024 призначено розгляд заяви про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора у справі на шість місяців у судовому засіданні на 21.05.2024.

Ухвалою господарського суду від 21.05.2024 задоволено заяву ліквідатора про продовження строку ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора у справі на шість місяців (вх. суду №22528/24 від 07.05.2024). Продовжено строк ліквідаційної процедури та повноваження ліквідатора у справі до 21.11.2024. Відкладено розгляд заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності у судовому засіданні на 20.06.2024 об 12:00 год.

До господарського суду 19.06.2024 від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

До господарського суду 20.06.2024 від ліквідатора надійшло клопотання №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів (вх. суду №29939/24 від 20.06.2024).

Крім того, 20.06.2024 від ліквідатора надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2024 призначено розгляд клопотання ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів на 18.07.2024. Відкладено розгляд заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності у судовому засіданні на 18.07.2024. Визнано явку ОСОБА_1 у судове засідання призначене на 18.07.2024 об 11:00 год обов`язковою. Повторно зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду до 18.07.2024: письмові пояснення стосовно заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності; письмові пояснення стосовно клопотання №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.

До господарського суду 17.07.2024 від представника ОСОБА_1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. суду №34295/24 від 17.07.2024) щодо заяви ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.

Також, до господарського суду 17.07.2024 від представника ОСОБА_1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. суду №34297/24 від 17.07.2024) на заяву ліквідатора про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Крім того, 17.07.2024 до господарського суду від представника ОСОБА_1 за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду від 18.07.2024 відкладено розгляд клопотання ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, а також розгляд заяви №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності у судовому засіданні на 17.09.2024 на 12:55 год. Визнано явку ОСОБА_1 у призначене судове засідання призначене обов`язковою.

У судове засіданні 17.09.2024 з`явилися повноважні представники ініціюючого кредитора, ОСОБА_1 та ліквідатор. Інші учасники провадження по справі у вказане судове засідання не з`явилися; про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 06.04.2023 по справі №901/345/21.

Згідно із положеннями частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, встановлено що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З огляду на викладене, неодноразове відкладення розгляду справи, а також те, що неявка представників учасників справи не перешкоджає розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе розглянути подані по справі заяви по суті у відсутності представників інших учасників справи.

Під час розгляду справи, поданих ліквідатором заяв та клопотань, судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано пояснення повноважних представників сторін.

У судовому засіданні 17.09.2024 проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Господарський суд, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується подана заява та клопотання ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і заяв та клопотань ліквідатора по суті,

ВСТАНОВИВ:

Як вказано вище, від ліквідатора до господарського суду 15.03.2024 надійшла заява №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності (вх. суду №13124/24 від 15.03.2024), відповідно до якої ліквідатор просить суд:

- покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" у зв`язку з доведенням його до банкрутства на учасника/керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" - ОСОБА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" грошові кошти у розмірі 25 052 302,62 грн.

Вказана заява обґрунтована наступними: керівником створювалися перешкоди діям розпорядника майна; керівником допускалися інші правопорушення, зокрема невиконання ухвали суду, що набрали законної сили; навмисним погіршенням з боку керівника фінансово-господарського стану підприємства, шляхом зменшення розміру активів; заплутуванням керівником звітності стосовно боржника; приховуванням керівником майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства; приховуванням та непереданням керівником бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток і штампів, а також первинних фінансових документів боржника.

Враховуючи зміст предмету судового розгляду, у даному випадку необхідним є вирішення питань щодо змісту та умов застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до суб`єкту субсидіарної відповідальності та ефективності обраного ліквідатором способу захисту інтересів боржника та кредиторів тощо.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Загальні умови та підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства.

Згідно з частиною першою статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом (частина третя статті 215 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Застосування субсидіарної відповідальності у справах про банкрутство урегульовано нормами частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства.

Частиною 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, передбачено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку здоведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника-юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості.

Визначене частиною другою статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства господарське правопорушення, за вчинення якого засновники (учасники, акціонери), керівник боржника та інші особи, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності поряд з боржником у процедурі банкрутства у разі відсутності майна боржника, має обґрунтовуватися сторонами через встановлення складу такого правопорушення (об`єкта, об`єктивної сторони, суб`єкта та суб`єктивної сторони).

Об`єктом зазначеного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що залишилися незадоволеними у справі про банкрутство.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

При цьому одним з визначальних критеріїв для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб і наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови наявності винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).

Тому дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна перебувати у причинно-наслідковому зв`язку щодо порушення, передбаченого частиною другою статті 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюються судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.

Щодо об`єктивної сторони порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, то на відміну від норм КК України та КУпАП, в нормах яких законодавець конкретно навів диспозицію кримінального та адміністративного порушення норм законодавства про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які особа притягається до кримінальної відповідальності), частина друга статті 61 КУзПБ хоча і містить диспозицію (зміст) правопорушення "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизує дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують (доводять) на його існування.

Тож для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, КГС ВС конкретизує об`єктивну сторону правопорушення з доведення до банкрутства або банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, зважаючи зокрема, на сукупність таких обставин щодо боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:

1) вчинення суб`єктами відповідальності за відсутності у боржника будь-яких активів будь-яких дій/бездіяльності, спрямованих на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо).При цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника активами не вважаються;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішень, вказівок на вчинення майнових дій з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за відсутності будь-яких інших ресурсів (перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржника, що вказує на мету ухилення від погашення боржником заборгованості та її збільшення;

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішень, вказівок на вчинення дій/бездіяльності з набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той самий період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівкою на вчинення майнових дій з виведення активів боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржником.

Отже, для застосування інституту субсидіарної відповідальності ліквідатору, перед зверненням до суду необхідно провести детальний аналіз і встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями директора та засновників банкрута і настанням негативних для кредиторів наслідків щодо непогашення їх кредиторських вимог, тобто визначити форму їх вини.

При цьому відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства, , відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину в діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.

Між тим, звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності не є безумовним доказом доведення боржника до банкрутства, а його наявність (або його недоліки) чи відсутність не є визначальним критерієм притягнення винних осіб до субсидіарної відповідальності, оскільки встановлення підстав для її покладення належить до дискреційних повноважень суду, які здійснюються судом за результатами сукупної оцінки всіх наявних у справі доказів, в тому числі й цього звіту, який є лише одним із засобів доказування (подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 915/1624/16).

Щодо твердження ліквідатора стосовно того, що керівником створювалися перешкоди діям розпорядника майна, господарський суд зазначає наступне.

Ліквідатором не надано до суду доказів того, як та яким чином з боку колишнього керівника чинилися перешкоди в його діяльності, зокрема як розпорядника майна на стадії розпорядження майном.

Посилання на неотримання поштової кореспонденції з боку арбітражного керуючого не є належним доказом, оскільки ліквідатором надано докази лише направлення на адресу підприємства вказаних в заяві вимог. Ліквідатором не конкретизовано чи отримано вказані вимоги керівником та/або представником підприємства, чи повернуто вказані вимоги арбітражному керуючому за закінченням терміну зберігання.

Крім того, посилання ліквідатора на кримінальну справу не є належним доказом винуватості керівника у здійсненні перепон у його діяльності, оскільки до суду не надано обвинувального вироку стосовно колишнього керівника, який набрав законної сили у встановленому законом порядку.

Щодо твердження ліквідатора стосовно того, що керівником допускалися інші правопорушення, зокрема невиконання ухвали суду, що набрали законної сили, господарський суд зазначає наступне.

Посилання ліквідатора на невиконання з боку керівника вимог ухвали суду не є самим по собі доказом такого правопорушення, оскільки до суду не представлено доказів отримання вказаної ухвали суду у встановленому порядку

Щодо твердження ліквідатора стосовно навмисного погіршення з боку керівника фінансово-господарського стану підприємства, шляхом зменшення розміру активів, господарський суд зазначає наступне.

На підтвердження вказаного ліквідатором надано проведений ним аналіз фінансового стану боржника, виявлення ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства.

Інших доказів до суду не надано.

Втім вказаний аналіз не доводить факту умисного зменшення розміру активів з боку керівника, шляхом перерахунку вказаних коштів третім особам.

Крім того, ліквідатором не проведено роботу з повернення вказаних коштів в ліквідаційну масу банкрута, що суперечить його твердженню про незаконність перерахування вказаних коштів третім особам.

Щодо твердження ліквідатора стосовно заплутуванням керівником звітності стосовно боржника, господарський суд зазначає наступне.

Ліквідатором не надано доказів того, як і у який спосіб колишнім керівником було заплутано статистичну звітність підприємства. Які саме дії керівника призвели до унеможливлення аналізу поведінки боржника, через недоліки у заповненні, веденні, подачі статистичної відомості.

Щодо твердження ліквідатора стосовно приховування керівником майна, яке знаходиться у розпорядженні підприємства, господарський суд зазначає наступне.

Ліквідатором не надано доказів того, яке майно (рухоме та/або нерухоме) було приховано керівником на стадії розпорядження майном. Ліквідатором за час процедури розпорядження та процедури ліквідації не здійснено спроб розшуку майна, зокрема оголошення майна у розшук, проведення інших заходів щодо його пошуку.

Так, твердження щодо приховування майна боржника не підтверджені належними доказами і є абстрактними, оскільки не вказано яке майно боржника та/або оборотні засоби підприємства приховувалися від ліквідатора.

Щодо твердження ліквідатора стосовно приховуванням та непереданням керівником бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток і штампів, а також первинних фінансових документів боржника, господарський суд зазначає наступне.

Ліквідатором на підтвердження вказаного надано вимоги направлені в адресу керівника (підприємства) про передання бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток і штампів, а також первинних фінансових документів боржника, при цьому у суду відсутні докази отримання вказаних вимог колишнім керівником банкрута.

Крім того, ухвалою господарського суду від 28.06.2022 у справі №904/8669/21 зобов`язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Бізнес" - Міщук Данила Романовича протягом трьох днів передати розпоряднику майна бухгалтерську та іншу документацію боржника, його печатки і штампи, матеріальні та інші цінності.

Доказів отримання вказаної ухвали суду з боку колишнього керівника у суду відсутні.

Також суд зазначає, ліквідатор не порушував питання примусового виконання ухвали господарського суду від 28.06.2022 у справі №904/8669/21, доказів вказаного до суду не надано.

Таким чином, твердження ліквідатора про умисне приховуванням та непереданням керівником бухгалтерської та іншої документації боржника, його печаток і штампів, а також первинних фінансових документів боржника є хибними.

Як зазначено вище, 21.09.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства частиною 6 ст. 34 якого було встановлено, що боржник зобов`язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.

Разом з тим, ліквідатором не доведено наявності підстав для застосування визначеної ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутство відповідальності за не звернення діючого на момент набрання чинності Кодексом України з питань банкрутства керівника боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 61 КУзПБ суд оцінює істотність впливу дій (бездіяльності) третіх осіб на становище боржника, перевіряючи наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) цих осіб та фактичною неплатоспроможністю боржника (доведенням його до банкрутства).

Правова позиція аналогічного змісту викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №915/1624/16.

Об`єктом оцінки суду в цьому випадку є надані ліквідатором докази на підтвердження доведення діями чи бездіяльністю третіх осіб боржника до банкрутства до яких належить, в тому числі (але не виключно), звіт за результатами проведеного аналізу фінансово-господарського стану боржника складений у відповідності до Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності.

Верховний Суд неодноразово вказував, що норми ч. 2 ст. 61 КУзПБ не встановлюють ознак доведення до банкрутства, які можуть стати підставою для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника. Саме детальний аналіз ліквідатора фінансового становища банкрута у поєднанні з дослідженням ним підстав виникнення заборгованості боржника перед кредиторами у справі про банкрутство, дозволить ліквідатору банкрута виявити наявність чи відсутність дій засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника щодо доведення до банкрутства юридичної особи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №904/904/16, від 02.09.2020 у справі №923/1494/15, від 24.02.2021 у справі №904/1129/15(902/549/20).

При цьому розмір субсидіарної відповідальності визначено ліквідатором у сумі непогашеної кредиторської заборгованості - 25 052 302,62 грн.

Положеннями ч. 2 ст. 61 КУзПБ визначено, що під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства.

Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Таким чином підставою для покладення визначеної ч. 2 ст, 61 КУзПБ відповідальності є підтвердження належними та достатніми доказами факту доведення до банкрутства.

Слід зазначити, що з метою забезпечення однозначності підходів при оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак дій, передбачених статтями 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України, приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, а також для своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для здійснення випереджувальних заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 №14 затверджено Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Так, статті 218 та 220 виключено з Кримінального кодексу України. Разом з тим, відповідно ст. 219 Кримінального кодексу України, яка має назву доведення до банкрутства визначено, що доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином - засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору, карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Примітка. У статтях 219, 222 цього Кодексу матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п`ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Вказане свідчить про те, що обставини доведення до банкрутства можуть бути встановлені виключно у кримінальному проваджені, а притягнення до відповідальності відбуватись на підставі обвинувального вироку суду.

При цьому Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності містять визначення про те, що:

1) доведення до банкрутства - умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення громадянином засновником (учасником) або службовою особою суб`єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

2) неплатоспроможність - неспроможність суб`єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов`язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов`язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

3) фіктивне банкрутство - завідомо неправдива офіційна заява громадянина - засновника (учасника), або службової особи суб`єкта діяльності, а так само громадянина - підприємця про неспроможність виконання вимог з боку кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі.

Пунктом 5 розділу І Методичних рекомендацій передбачено, що під час проведення аналізу визначаються:

- стан фінансово-господарської діяльності підприємства, структура його балансу (задовільна чи незадовільна) та обґрунтованість визнання підприємства неплатоспроможним;

- тенденції щодо динаміки основних показників ефективності діяльності підприємства;

- можливість використання санаційних процедур для поліпшення фінансово-господарського стану підприємства та виведення його з неплатоспроможного стану;

- наявність економічних ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

У п. 3.2. р. III Методики встановлено порядок визначення ознак дій з доведення до банкрутства.

Вказаними положеннями передбачено, що визначення ознак дій з доведення до банкрутства здійснюється за період, що починається за три роки до дати порушення справи пробанкрутство, у разі наявності ознак неправомірних дій відповідальних осіб боржника, що призвели до його стійкої фінансової неспроможності, у зв`язку з чим боржник був не в змозі задовольнити в повному обсязі вимоги кредиторів або сплатити обов`язкові платежі.

Під час визначення ознак дій з доведення до банкрутства заповнюється таблиця 26 "Показники для виявлення ознак дій з доведення до банкрутства.

Разом з тим, ліквідатором не надано будь-яких доказів вчинення будь-ким із визначених ліквідатором осіб умисних з корисливих мотивів дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб`єкта господарської діяльності, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Надана ліквідатором заява та додані до неї документи не відповідають вимогам Методичних рекомендацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне у задоволенні заяви ліквідатора №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності відмовити.

Стосовно клопотання ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з абзацу 1 частини 1 статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до забезпечення вимог кредиторів.

Правові засади забезпечення позову у господарському судочинстві врегульовано главою 10 розділу І ГПК України, тоді як спеціальним законом про банкрутство (стаття 40 Кодексу України з процедур банкрутства) визначено особливі різновиди забезпечувальних заходів вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право застосування таких заходів як за клопотанням розпорядника майна чи кредитора, так і за ініціативою суду.

За змістом частини першої статті 40 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) господарський суд за клопотанням розпорядника майна, кредиторів або з власної ініціативи може заборонити боржнику вчиняти без згоди арбітражного керуючого правочини, а також зобов`язати боржника передати цінні папери, майно, інші цінності на зберігання третім особам, вчинити чи утриматися від вчинення певних дій або вжити інших заходів для збереження майна боржника (у тому числі шляхом позбавлення боржника права розпорядження його нерухомим майном або цінними паперами без згоди розпорядника майна або суду, який розглядає справу про банкрутство; накладення арешту на конкретне рухоме майно боржника), про що виноситься ухвала.

Тобто, у статті 40 КУзПБ наведено вичерпній перелік спеціальних заходів забезпечення вимог кредиторів (заборона/зобов`язання вчинити або утриматися від вчинення дій, що можуть безпосередньо вплинути на конкурсну/ліквідаційну масу боржника; припинення повноважень керівника) та безальтернативно визначено безпосередніх адресатів (суб`єктів) таких заходів забезпечення - боржник та у випадку припинення повноважень за частиною другою цієї статті - керівник/орган управління боржника.

У статті 40 КУзПБ законодавець визначив і мету, задля якої такі заходи застосовуються - для збереження майна боржника, усунення перешкод для виконання розпорядником майна своїх повноважень та захисту прав і законних інтересів боржника або кредиторів.

Щодо можливості застосування заходів забезпечення вимог кредиторів під час ліквідаційної процедури, суд зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту клопотання захід забезпечення обраний ліквідатором не належать до визначеного статтею 40 КУзПБ переліку спеціальних заходів, та за змістом і спрямованістю відповідає заходам забезпечення позову відповідно до статті 137 ГПК України.

Стосовно застосування заходів забезпечення позову у справі про банкрутство Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173 сформував висновок про те, що в силу статей 136, 137 ГПК України право здійснення забезпечення вимог кредитора у справі про банкрутство та вибору тих чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

Системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 ГПК України (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173).

Отже, з метою захисту прав та інтересів кредиторів, а також збереження майнових активів боржника, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вправі вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, які передбачені загальними положеннями статті 137 ГПК України, а також інших заходів, застосування яких, за переконанням суду, є необхідним у конкретному випадку, з урахуванням спеціальних норм КУзПБ (подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.04.2019 у справі №925/100/15, від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173, від 16.09.2020 у справі N910/13208/19, від 22.06.2022 у справі № 910/15043/21).

За змістом клопотання ліквідатор просить про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить колишньому керівнику, а також щодо накладення заборони вчиняти будь-які дії з рухомим та нерухомим майном, що належить колишньому керівнику.

Застосування заходів забезпечення вимог кредиторів (з урахуванням приписів статті 40 КУзПБ та статей 136, 137 ГПК України) повинні відповідати меті процедури банкрутства. В даному випадку йдеться необхідність про збереження ліквідаційної маси банкрута.

Кодексом України з процедур банкрутства як спеціальним законом визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі, та надано право їх застосування як за клопотанням кредитора, так і за ініціативою суду. Разом з тим загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 13.02.2020 у справі № 50/790-43/173.

В контексті вимог статей 136, 137 ГПК України метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (кредиторів та інших учасників справи про банкрутство) від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) чи інших учасників справи про банкрутство, попередження їх можливого порушення в майбутньому, а також забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення та попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії тощо.

Так, вказана заява про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів не містить доказів та належного обґрунтування, того що ОСОБА_1 володіє будь-яким майном, що може бути відчужено. Так само, вказана заява не містить доказів потенційного відчуження будь-якого майна ОСОБА_1 в майбутньому.

З огляду на вищенаведене, суд не знаходить правових підстав для задоволення клопотання ліквідатора.

Крім того господарський суд зазначає, що у даному судовому засіданні відмовлено у задоволенні клопотання ліквідатора №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності, а тому суд не вбачає необхідності у задоволенні заяви ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів - відмовити.

Керуючись статтями 232, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, статтею 60 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ліквідатора №01-32/69-06 від 19.06.2024 про вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів - відмовити.

У задоволенні заяви ліквідатора №01-32/39-03 від 14.03.2024 про покладення субсидіарної відповідальності - відмовити.

Ухвала набирає законної сили - 17.09.2024 та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України до Центрального апеляційного господарського суду.

Повний текст ухвали складено та підписано - 17.09.2024.

Суддя С.А. Примак