Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/5812/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/5812/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "І ІНВЕСТ 2019"</a> (ТОВ "І ІНВЕСТ 2019")

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МН ТРАНС" (ТОВ "МН ТРАНС")

про стягнення 126 952,33 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "І ІНВЕСТ 2019"</a> (ТОВ "І ІНВЕСТ 2019") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МН ТРАНС" (ТОВ "МН ТРАНС") про стягнення заборгованості в розмірі 126 952,33 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "І ІНВЕСТ 2019"</a> залишено без руху.

23.05.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

26.08.2024 через систему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» надійшла заява, в останній якій просить суд замінити позивача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Вокс Лекс» (код ЄДРПОУ 43275990) на підставі договору про відступлення права вимоги № 112-4 від 30.07.2024.

Згідно зі статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

Суд встановив, що 30.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю " І Інвест 2019" (код ЄДРПОУ 43246932) (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Вокс Лекс» (код ЄДРПОУ 43275990) (новий кредитор) укладений договір № 112-4 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передає належні йому права вимоги згідно з договором № 82-17/15 від 01.06.2021 (надалі - «Основний Договір»), укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "І Інвест 2019" (найменування Товариства до 27 квітня 2024 року - Товариство з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА») та Транспортно-експедиційною фірмою "ТRANS AG" (Приватне підприємство) (код ЄДРПОУ 23820543) (надалі - «Боржник»), а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основним договором (п. 1.1.-1.2 договору). Сума заборгованості боржника перед первісним кредитором складає 86 731 грн. 37 коп., яка після підписання договору стане зобов`язанням боржника перед новим кредитором (п. 1.3. договору).

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України однією із підстав заміни кредитора у зобов`язанні є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про задоволення заяви ТОВ «Юридична фірма «Вокс Лекс» відповідно до ст. 52 Господарського процесуального кодексу України та замінює позивача у справі на його правонаступника.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позивач та відповідач мають зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З урахуванням зазначеного, ухвала Господарського суду міста Києва від 28.05.2024 про відкриття провадження у справі №910/5812/24 надіслана до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС.

З наявного в матеріалах справи повідомлення про доставку електронного листа, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» вбачається, що документ в електронному вигляді "ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (без виклику сторін) по справі №910/5812/24 (суддя Літвінова М.Є.) було надіслано позивачу та відповідачу до електронного кабінету, дата отримання судом інформації про доставку документа в кабінет ЕС сторони: 29.05.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, у відповідності до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України, позивачу та відповідачу було вручено ухвалу суду про відкриття провадження у справі - 29.05.2024.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (комісіонер, з 24.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019») та Товариства з обмеженою відповідальністю "МН ТРАНС" (комітент) укладено договір №КОМ 19388/19.

Згідно пункту 1.1 договору позивач зобов`язується за дорученням відповідача, за винагороду, від свого імені, але за рахунок відповідача організувати придбання в E100 Baltia OU, Nordic Sales OU, AS VIADA Baltija, E100 Power Max Sp. z.o.o., E100 International Trade Sp. z.o.o., UAB «Europiniu korteliu servisas», SIA E100 LV, E100 LT, Baltia Trading Company OU та в інших учасників системи Е100 товарів та послуг в мережі станцій системи E100, з використанням карток, для забезпечення обслуговування автотранспортних засобів відповідача за межами митної території України.

Пунктом 1.2 договору сторони за взаємною згодою погодили, що даний договір містить елементи різних договорів і є змішаним договором відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 1.3 договору, комісіонер зобов`язується за дорученням, за винагороду, від свого імені, але за рахунок комітента організувати придбання комітентом в системі Е100 WEB-послуги. Також, у рамках цього договору комісіонер має право надавати комітенту WEB - послуги самостійно.

Умови про товари та/або послуги, їх ціна, строк оплати вказуються сторонами в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є невід`ємною частиною (п. 1.4 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно укладає договори з учасниками системи Е100 на придбання комітентом товарів та/або послуг в мережі станцій за межами митної території України. Договори укладені між комісіонером та учасниками системи Е100 попередньо не підлягають візуванню комітентом.

Право власності на товари та послуги переходять безпосередньо від учасника системи Е100 до відповідача в момент отримання товарів та послуг. Комісіонер здійснює посередницькі послуги (п. 2.4 договору).

Згідно п. 2.7 договору протягом розрахункового періоду комісіонер організовує процес обліку та обробки здійснення комітентом угод у мережі станцій з використанням карток.

По завершенні розрахункового періоду, комісіонер відправляє на електронну адресу комітента вказану в даному договорі наступні документи: специфікацію, звіт комісіонера, видаткову накладну, акт прийому-передачі товарів, акт наданих послуг та рахунок на оплату з деталізованими розшифруваннями, та при наявності додаткові документи, що підтверджують понесені комісіонером витрати для забезпечення отримання комітентом товарів та/або послуг. По закінченні календарного місяця комісіонер відправляє комітенту оригінали документів вказані в ч. 1 цього пункту та акт звірки взаєморозрахунків, на адресу для листування вказану комітентом. Сторони можуть вести документообіг первинних облікових документів за даним Договором, в тому числі звітів комісіонера, рахунків на оплату, актів наданих послуг, видаткових накладних, актів прийому-передачі товару, актів прийому-передачі послуг, специфікацій, актів звірки взаєморозрахунків та інших первинних облікових документів, що фіксують здійснення господарських операцій за даним договором та застосовуються у бухгалтерському обліку в електронній формі. Первинні облікові документи, складені в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України про електронні документи та електронний документообіг, визнаються сторонами як оригінали. На вимогу однієї із сторін первинні облікові документи можуть бути складені та підписані в паперовій формі (п. 2.8 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Комісіонера, на умовах відстрочки платежу, при цьому комітент може здійснювати передоплату.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що оплата вартості товарів та/або послуг, WEB - послуг отриманих комітентом, комісійної винагороди, а також вартість понесених витрат комісіонера, пов`язаних з використанням цього договору здійснюється на підставі рахунку на оплату, протягом розрахункового періоду, але не пізніше 15 календарних днів з моменту видачі комісіонером рахунку на оплату.

Датою оплати є дата зарахування коштів на розрахунковий рахунок комісіонера (п.3.3 договору).

Згідно п. 3.4 договору, комітент має право здійснювати передоплату на підставі договору (без рахунку на оплату), при цьому необхідно зазначити в призначенні платежу: номер та дату договору, згідно якого здійснюється оплата.

Всі витрати, що підлягають оплаті комісіонером у рамках цього договору, відшкодовуються комітентом у повному обсязі. Використання картки з моменту зміни цін, зборів та/або ставок означає згоду комітента з новими чинними цінами, зборами та/або ставками (п.3.5 договору).

У п. 3.6. договору вказано, що ціна товарів та послуг визначається за цінами, що діють в системі Е100 і вказується в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід`ємною частиною.

Вартість WEB - послуг визначається за цінами, що розміщується комісіонером в особистому кабінеті комітента і вказується в додатках (специфікаціях) до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п. 3.8 договору).

Ціна товарів та послуг отриманих та спожитих комітентом за межами митної території України не включає ПДВ. Отримання та споживання товарів та послуг за межами митної території України, не є об`єктом оподаткування ПДВ (п. 3.10 договору).

Згідно п. 3.11 договору, комісіонер виконує свої зобов`язання по договору за винагороду в розмірі 0,5% від вартості придбаних комітентом товарів та/або послуг, у т. ч. сервісних зборів та WEB - послуг. В розмір комісійної винагороди не включено вартість за користування картками, а також вартість користування електронними терміналами на АЗС в мережі станцій.

Вимоги комітента про повернення переплачених сум та інші вимоги, претензії заперечення комітента до комісіонера, не дають комітенту право призупиняти оплату за договором (п. 3.12 договору).

Пунктом 4.1.3 договору передбачено, що по закінченню календарного місяця комісіонер зобов`язаний надати комітенту наступні документи: специфікацію; рахунки на оплату з деталізованими розшифруваннями; видаткові накладні; акти прийому-передачі товарів; звіти комісіонера; акти наданих послуг; при наявності додаткові документи, що підтверджують понесені комісіонером витрати в рамках виконання цього договору; акт звірки взаєморозрахунків.

Згідно п. 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3 договору, комісіонер має право змінювати розрахунковий період та строк оплати в односторонньому порядку шляхом направлення повідомлення на актуальну електронну адресу комітента. Вносити зміни та/або доповнення в перелік мережі станцій. Самостійно встановити (змінювати) комітенту максимально допустимий ліміт заборгованості (суму та період відстрочення) комітента в розрахунковому періоді, про що комітент інформується шляхом передачі повідомлення на актуальну електронну адресу комітента.

Пунктом 4.2.5 договору передбачено, що за прострочення виконання зобов`язання з оплати у строк, що зазначений у п. 3.2 цього договору, комісіонер має право нарахувати на суму заборгованості суму штрафних санкцій відповідно до умов договору.

Згідно п. 4.3 договору, комітент зобов`язаний, зокрема, оплатити всі отримані товари та послуги за цим договором; своєчасно оплачувати комісіонерові суму комісійної винагороди; своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати вартість понесених витрат комісіонера, пов`язаних з виконанням цього договору.

Відповідно до пункту 4.3.8 договору комітент зобов`язаний підписувати та повертати документи вказані в п. 4.1.3. цього договору комісіонеру протягом 10 робочих днів з моменту їх отримання від комісіонера. Якщо після спливу терміну вказаного в п. 4.3.8 комітент не поверне підписаними оригінали документів вказані в п. 4.1.3. та не висуне письмові заперечення щодо даних, та не наддасть докази некоректності вказаних документів, документа вважаються вірними, прийнятими комітентом та комітент згідний з вказаною в них інформацією (кількістю, вартістю отриманих товарів та/або послуг); сторони погодили, що для цілей цього договору дата отримання комітентом документів вказаних в п. 4.1.3 договору при направленні таких документів до комітента засобами електронного зв`язку/за допомогою електронного документообігу вважається такою що збігається датою відправки таких документів комісіонером (пункт 4.1.3. договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання комітентом свого обов`язку з оплати товарів та послуг на підставі рахунків на оплату, у встановлені даним договором строки, комітент зобов`язаний сплатити суму боргу згідно рахунку на оплату з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи з дня, наступного за днем, в який фактично повинна була надійти оплата.

Відповідно до п. 9.2 договору будь-яка кореспонденція (інформація) між сторонами в рамках цього договору, буде передаватися сторонами на адреси для листування, електронні адреси та номери телефонів/факсів, що зазначені в договорі або листі про зміну адреси, або вручатися під розписку уповноваженому представникові іншої сторони.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту підписання та укладений на невизначений строк.

Сторонами підписано акт прийому - передачі карт за договором № 19388/19 від 01.06.2021, для забезпечення виконання умов вказаного правочину відповідач отримав від позивача у тимчасове користування ідентифікаційні пластикові карти Е100, у кількості згідно переліку. Заявою відповідача від 01.06.2021 підтверджується активація карт, виданих відповідно до укладеного договору за актом прийому-передачі.

На виконання умов договору, позивачем виставлено відповідачу рахунку на оплату, а саме: № 1861551 від 15.01.2022 року, на загальну суму 1 483,05 грн.; № 1863370 від 15.01.2022 року, на загальну суму 5 833,33 грн.; № 56792 від 15.01.2022 року, на загальну суму 64 610,72 грн.; № 57611 від 15.01.2022 року, на загальну суму 1 605,03 грн.; № 59181 від 15.01.2022 року, на загальну суму 359,64 грн.; № 1895917 від 31.01.2022 року, на загальну суму 2 945,30 грн.; № 1895946 від 31.01.2022 року, на загальну суму 3 641,16 грн.; № 1897862 від 31.01.2022 року, на загальну суму 10 967,74 грн.; № 60138 від 31.01.2022 року, на загальну суму 72 019,46 грн.; № 61771 від 31.01.2022 року, на загальну суму 3 510,42 грн.; № 63339 від 31.01.2022 року, на загальну суму 447,88 грн.; № 1928694 від 15.02.2022 року, на загальну суму 11 327,68 грн.; № 1936968 від 15.02.2022 року, на загальну суму 494,35 грн.; № 64970 від 15.02.2022 року, на загальну суму 69 976,74 грн.; № 65873 від 15.02.2022 року, на загальну суму 4 449,87 грн.; № 68038 від 15.02.2022 року, на загальну суму 408,99 грн.; № 1966817 від 28.02.2022 року, на загальну суму 4 308,47 грн.; № 1970479 від 28.02.2022 року, на загальну суму 1 013,76 грн.; № 69125 від 28.02.2022 року, на загальну суму 48 276,38 грн.; № 70537 від 28.02.2022 року, на загальну суму 2 436,60 грн.; № 72146 від 28.02.2022 року, на загальну суму 267,99 грн.; № 73411 від 15.03.2022 року, на загальну суму 29 804,97 грн.; № 74287 від 15.03.2022 року, на загальну суму 474,22 грн.; № 74613 від 15.03.2022 року, на загальну суму 149,02 грн.; № 75520 від 31.03.2022 року, на загальну суму 958,09 грн.; № 76960 від 30.04.2022 року, на загальну суму 902,30 грн.; № 77795 від 31.05.2022 року, на загальну суму 926,31 грн.; № 78426 від 30.06.2022 року, на загальну суму 904,96 грн.; № 79101 від 31.07.2022 року, на загальну суму 1 087,80 грн.

Відповідачем, в свою чергу, за період з 01 січня 2022 року по дату написання позовної заяви, здійснено часткову оплату на загальну суму: 328 733,92 грн. (триста двадцять вісім тисяч сімсот тридцять три гривні 92 копійки), при цьому 69 873,06 грн.

Крім того, на виконання умов Договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «е-Кард ЮА» (комісіонер, з 24.04.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «І Інвест 2019») та Товариством з обмеженою відповідальністю "МН ТРАНС" підписані акти прийому-передачі послуг.

Відповідачем, в свою чергу, за період з 01 січня 2022 року по дату написання позовної заяви, здійснено часткову оплату на загальну суму: 328 733,92 грн., при цьому 69 873,06 грн. зараховано позивачем в погашення зобов`язань які існували станом на 1 січня 2022 року, що підтверджується актами звірки за грудень 2021 року та січень 2022 року та 258 860,82 грн. зараховано в погашення зобов`язань, які виникли після 01 січня 2022 року, що підтверджується розрахунком заборгованості на підставі рахунків на оплату, актами звірки взаєморозрахунків, виписками з рахунку ТОВ "І ІНВЕСТ 2019", специфікаціями до Договору, звітами посередника про виконання Договору.

Вказані документи підписанні сторонами за допомогою електронного підпису та електронної печатки (підписано у сервісі «Вчасно»).

Враховуючи, що відповідач отримав направлені позивачем документи з використанням системи електронного документообігу «Вчасно», відповідач вважається повідомленим про існування заборгованості перед позивачем. Оскільки від відповідача не надходили письмові заперечення щодо направлених йому документів, документи вважаються вірними, прийнятими та відповідач погодився з вказаною в них інформацією.

Таким чином, відповідач в повному обсязі не здійснив оплату на користь позивача за надані останнім послуги відповідно до умов Договору № 19388/19 від 01.06.2021 у розмірі 86 731,37 грн.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов`язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов`язковими для виконання сторонами за договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Під виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають з договору.

Відповідно до ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов`язання не допускається; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд установив, що між сторонами виникли правовідносини на підставі укладеного договору № КОМ 19388/19 від 01.06.2021, який за своєю правовою природою є договором комісії.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Статтею 1012 Цивільного кодексу України визначено, що договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Пунктом 1.2 договору сторони погодили, що даний договір містить елементи різних договорів і є змішаним договором відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України.

Статтею 1013 Цивільного кодексу України визначено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

Після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ст. 1022 ЦК України).

Комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів (ст. 1025 ЦК України).

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість за договором № КОМ 19388/19 від 01.06.2021

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи на вищевикладені обставини, суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 86 731,37 грн за надані послуги за договором № КОМ 19388/19 від 01.06.2021 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 15% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання комітентом свого обов`язку з оплати товарів та послуг на підставі рахунків на оплату, у встановлені даним договором строки, комітент зобов`язаний сплатити суму боргу згідно рахунку на оплату з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15 % річних від простроченої суми за весь період прострочення, починаючи з дня, наступного за днем, в який фактично повинна була надійти оплата.

Відповідно до поданого розрахунку, позивач нарахував відповідачу 15 % річних у розмірі 24 949,33 грн. та інфляційних втрат на суму 15 271,89 грн.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати товару, суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 15% річних у розмірі 24 949,33 грн. та інфляційних втрат на суму 15 271,89 грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд зазначає, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язань за договором, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованість.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити суми заборгованості в розмірі 126 952,33 грн.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволенням позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МН ТРАНС" ( 02081, місто Київ, вулиця Ахматової Анни, будинок 46; код ЄДРПОУ 38349966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Вокс Лекс» (02068, місто Київ, вулиця Степана Олійника, будинок 9, квартира 105; код ЄДРПОУ 43275990) основну суму заборгованості - 86 731 грн. (вісімдесят шість тисяч сімсот тридцять одну) 37 коп., 15 % річних - 24 949 (двадцять чотири тисячі дев`ятсот сорок дев`ять) грн. 33 коп. та інфляційних втрат - 15 271 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті сімдесят одну) 89 коп. та витрати по сплаті судового збору - 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 12.09.2024.

Суддя М.Є.Літвінова