Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/7153/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/7153/24Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РУШ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Косметика Україна"

про стягнення 3144307,34 грн.

за участі представників:

від позивача: Ляш С.В.

від відповідача: не з`явився,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РУШ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Косметика Україна" про стягнення за договором поставки №110 (власна торгова марка) від 25.06.2020 з протоколом прийняття розбіжностей основного боргу в розмірі 3096209 грн., інфляційних втрат у розмірі 21704,43 грн., 3% річних в розмірі 26393,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

17.06.2024 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Дана ухвала суду та подальші ухвали в справі направлені, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04050, м. Київ, вул. Білоруська, 2А.

Проте, конверти із копіями ухвал суду повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу за закінченням терміну зберігання.

Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.

Таким чином, направлення ухвал суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Отже, ухвали суду в справі направлялися за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Відтак, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

До того ж, в ухвалі суду про відкриття провадження у справі звернуто увагу відповідача на обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет та на можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Натомість, відповідач усупереч частини 6 статті 6 ГПК України реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не здійснив.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

25.06.2020 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як постачальником, укладено договір поставки №110 (власна торгова марка) із протоколом прийняття розбіжностей, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та строки, встановлені цим договором, виготовити, поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору товар за цим договором є продукція, зазначена в специфікації постачальника.

У пункті 7.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар наступним чином: 40 % передоплати за товар протягом 5 робочих днів з дня підписання замовлення / 60 % післяплати за товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару на складі покупця.

До вказаного договору сторонами також укладено, зокрема, додаткові угоди № 1, 2, 4, додаток №1 специфікація №2 від 20.09.2021 та додаток №2 від 20.09.2021 «Об`єм закупівель до договору поставки».

Відповідно до умов додатку №2 від 20.09.2021 постачальник зобов`язався протягом 8 відвантажень (лютий 2022, квітень 2022, червень 2022, серпень 2022, жовтень 2022, грудень 2022, лютий 2023, квітень 2023) виготовити та поставити покупцю товар в розрізі найменувань загальною кількістю 720000 штук на загальну суму 14077800 грн.

На виконання умов договору позивачем 07.10.2021 сплачено 40% передплати за об`єм товару, погоджений в додатку №2, на суму 5 631 120,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №25100.

У свою чергу, постачальник здійснив поставку товару згідно з видатковою накладною від 12.04.2022 № 21 на суму 1557372,77 грн., та відповідно до видаткових накладних від 04.07.2022 № 23, 24, від 05.07.2022 № 25, 26 на загальну суму 3 073 032,48 грн.

На підставі погоджених сторонами додатковою угодою №4 від 23.05.2022 умов оплати позивач сплатив 60% вартості товару, відвантаженого в квітні 2022 року на суму 934423,66 грн. та залишок товару, поставленого відповідно до специфікації №1 від 08.07.2020 року.

Крім цього, покупець оплатив 60% вартості товару, відвантаженого в липні 2022 року в на суму 1172032,00 грн.

Листом від 22.08.2022 постачальник повідомив покупця про те, що виникла необхідність перегляду цін товару, який має бути виготовлений та поставлений відповідно до додатку №2.

Проте, відповідачем не виконано в повному обсязі зобов`язання з поставки партій товару на суму 8 805 175,00 грн., чим порушено умови договору.

Отже, за відповідачем утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 3 096 209,00 грн., що підтверджується підписаним обома сторонами електронними підписами актом звіряння взаємних розрахунків станом на 31.03.2023 року.

Відтак, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 19.05.2023 № 190520232 про повернення суми переплати в розмірі 3 096 209 грн.

У відповідь на вказаний лист відповідач листом від 20.06.2023 просив позивача повідомити про причини відмови від частини товару згідно додатку № 2 від 20.09.2021 року.

Проте, позивач листом від 23.06.2023, направленим на електронну пошту відповідача, повідомив, що не відмовляється від замовленого товару.

Також, позивачем направлено лист від 10.01.2024 №10012024 із вимогою виконати зобов`язання з поставки товару згідно додатку №2 від 20.09.2021 у термін до 31.01.2024, а в разі неможливості здійснити поставку - повернути суму передплати.

20.02.2024 позивач направив відповідачу претензію від 20.02.2024 № 20-02/24 із вимогою про сплату заборгованості за договором, що отриманий відповідачем 22.02.2024 року.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач не здійснив поставку товару на суму сплаченої позивачем попередньої оплати за договором поставки від 25.06.2020 №110, у зв`язку з чим залишок заборгованості перед позивачем становить 3 096 209,00 грн. із урахуванням здійсненої позивачем передоплати згідно з додатком №2 від 20.09.2021 до договору та оплати за товар, поставленого в квітні 2022 року та липні 2022 року.

При цьому, позивач звертався до відповідача з вимогами про повернення суми попередньої оплати за договором, остання з яких отримана відповідачем 22.02.2024 року. Утім, відповідач грошові кошти позивачу в розмірі 3 096 209,00 грн. не повернув та поставку товару на вказану суму також не здійснив.

Ураховуючи викладене, оскільки сума неповернутої відповідачем попередньої оплати складає 3 096 209,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення цих коштів позивачу або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача даної суми попередньої оплати, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Після пред`явлення покупцем продавцю вимоги (про повернення суми попередньої оплати відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України) за умови непоставки продавцем покупцю товару та неповернення суми попередньої оплати у продавця виникає грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, а користування продавцем цими коштами буде неправомірним. У такому випадку покупець втрачає право на нарахування продавцю на суму цих коштів процентів, передбачених частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, та разом з цим набуває право на нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Отже, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України три проценти річних та інфляційні втрати підлягають нарахуванню за період після пред`явлення вимоги до відповідача про повернення грошових коштів внаслідок прострочення ним відповідного грошового зобов`язання.

За арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягають стягненню нараховані на суму попередньої оплати в розмірі 3 096 209,00 грн. за березень-квітень 2024 року інфляційні втрати в розмірі 21704,43 грн. та три проценти річних у розмірі 26393,91 грн., нараховані за період з 23.02.2024 до 05.06.2024 року.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40000 грн. суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання професійної правничої допомоги від 01.01.2024, додаткову угоду від 01.06.2024, акт надання професійної правничої допомоги від 03.09.2024 року.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 та постанови Об`єднаної палати Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року по справі № 902/347/18, для розподілу понесених судових витрат стороні необхідно подати лише договір про надання правничої допомоги та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Частиною 6 статті 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Натомість, відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку частин 5, 6 статті 126 ГПК України не заявлялося.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Дана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 18.12.2018 у справі №910/4881/18.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 40000 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "РУШ" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Косметика Україна" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 2А; ідентифікаційний код 42951457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РУШ" (49101, м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, 6; ідентифікаційний код 32007740) 3096209 (три мільйони дев`яносто шість тисяч двісті дев`ять) грн. попередньої оплати, 21704 (двадцять одну тисячу сімсот чотири) грн. 43 коп. інфляційних втрат, 26393 (двадцять шість тисяч триста дев`яносто три) грн. 91 коп. трьох процентів річних, 47164 (сорок сім тисяч сто шістдесят чотири) грн. 61 коп. витрат зі сплати судового збору, 40000 (сорок тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено: 18.09.2024 року.

Суддя К.В. Полякова