Рішення
від 09.09.2024 по справі 913/720/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. Харків Справа № 913/720/20(913/266/24)

Провадження №17б/913/720/20

За позовом Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» в особі арбітражного керуючого ліквідатора, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», м. Біла Церква Київської області,

про стягнення 2963311,68 грн,

в межах справи №913/720/20 за заявою ініціюючого кредитора Компанії Індумет С.А. (INDUMET S.A.), Люксембург Гранд Душі Люксембургу,

до боржника Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод», місто Сєвєродонецьк Луганської області Україна,

про банкрутство.

Господарський суд Луганської області у складі судді Фонової О.С.

Секретар судового засідання Селіверстова Н.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув.

Обставини справи: Публічне акціонерне товариство «Алчевський коксохімічний завод» в особі арбітражного керуючого ліквідатора Марченка Р.В. (далі ПАТ «АКХЗ», позивач у справі) звернулося з позовною заявою від 30.04.2024 № 01-32/103155/2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (далі ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», відповідач у справі) з вимогою про стягнення 2963311,68 грн неустойки.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на його користь сплачений судовий збір у сумі 44450,00 грн, а також покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що:

- Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23), залишеною без змін Постановою Верховного Суду від 28.11.2023, позовні вимоги ПАТ «АКХЗ» до ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» було задоволено частково, стягнуто з ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» суму орендної плати у сумі 134941,30 грн та витребувано наступні транспортні засоби:

УАЗ 3909, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , колір: зелений, номер кузова: НОМЕР_2 , номер шасі: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 ;

ГАЗ 3307, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , колір: білий, номер кузова: НОМЕР_7 , номер шасі: НОМЕР_8 , номер двигуна: НОМЕР_9 , VIN: НОМЕР_10 ;

УАЗ 3741, 2004 року виписку, д.н.з. НОМЕР_11 , колір: сірий, номер кузова: НОМЕР_12 , номер шасі: НОМЕР_13 , номер двигуна: НОМЕР_14 , VIN: НОМЕР_15 ;

ЗИЛ 5301, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , колір: сірий, номер шасі: НОМЕР_17 , номер двигуна: НОМЕР_18 , VIN: НОМЕР_19 ;

- під час розгляду справи №913/720/20(913/88/23) судами були встановлені обставини, які на підставі ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню позивачем при зверненні з даною позовною заявою, а саме: між ПАТ «AKX3» та ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» було укладено Договір оренди №АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013 (далі Договір оренди), відповідно до умов п.1.1. якого ПАТ «АКХЗ» передало, а ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» прийняло в тимчасове платне користування транспортні засоби; в подальшому сторонами укладались додаткові угоди про продовження строку дії договору оренди; строк дії Договору оренди закінчився 31.12.2017, проте обставин повернення ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» транспортних засобів судами не встановлено;

- постанова Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23) набрала законної сили 25.09.2023;

- відповідно до п.4.3.12. Договору оренди повернення орендованого майна оформлюються Актом приймання-передачі майна, підписаного уповноваженими представниками сторін по формі додатку № 2 до цього Договору;

- на дату подання цього позову відповідач не виконав судові рішення у справі №913/720/20(913/88/23) в частині повернення майна ПАТ «АКХЗ»;

- відповідно до п.5.2 Договору оренди за порушення умов повернення орендодавцю орендованого майна, орендар виплачує орендодавцю неустойку у розмірі 10% від річної орендної плати за кожен день прострочення повернення орендованого майна, а також орендну плату до дня фактичного повернення майна;

- розмір орендної плати за орендоване майно становить 13530,13 грн на місяць (п. 3.1. Договору Оренди);

- додатковою угодою №2 до Договору оренди розмір орендної плати було зменшено та встановлено на рівні 13494,13 грн на місяць;

- розмір річної орендної плати згідно з Договором оренди становить 161929,56 грн;

- розмір неустойки за день становить 16192,96 грн (13494,13 грн оренда в місяць) х 12 місяців х 10%).

З урахуванням вищевикладеного, позивач посилаючись на ст. 785 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача неустойку за затримку виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23) в сумі 2963311,68 грн за період з 26.09.2023 по 26.03.2024 (16192,96 грн х 183 дня).

В провадженні Господарського суду Луганської області перебуває справа №913/720/20 за заявою ініціюючого кредитора Компанії Індумет С.А. (INDUMETS.A.) про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод», яка розглядається суддею Фоновою О.С.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2024 позовну заяву в межах справи про банкрутство передано на розгляд судді Фонової О.С., в провадженні якої перебуває справа №913/720/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод».

Ухвалою від 13.05.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/720/20(913/266/24), справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.06.2024.

15.05.2024 через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» (далі підсистема «Електронний суд») від відповідача надійшов попередній відзив від 15.05.2024 №б/н, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмови в повному обсязі, з огляду на таке:

- правова підстава позову, не відповідає предмету даного позову.

Незважаючи на посилання на положення ст. 785 Цивільного кодексу України позивач фактично заявляє позовні вимоги щодо стягнення неустойки в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідач вважає, що позивач фактично заявив позовні вимоги про стягнення пені;

- згідно з положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування неустойки (пені) на підставі п. 5.2. Договору повинно розпочатися 01.01.2018 та припинитися 30.06.2018, через 6 (шість місяців) від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Нарахування позивачем неустойки (пені) з 26.09.2023 по 26.03.2024, а саме з дати набрання чинності постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №913/720/20 (913/88/23) є безпідставним та протиправним.

Відповідач зазначив, що вказаною постановою встановлено факт та задоволено вимоги щодо повернення 4 транспортних засобів, проте у цьому позові позивач безпідставно та протиправно нараховує неустойку (пеню) за неповернення 47 транспортних засобів, при цьому питання щодо встановлення факту їх неповернення та відшкодування шкоди перебуває на судовому розгляді у справі № 913/720/20 (913/266/24);

- підставою для застосування наслідків, визначених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є, зокрема, встановлення судом обставин про те, що неповернення об`єкта оренди за договором у період після закінчення строку дії відбулося лише з вини самого орендаря (відповідача), який не повернув і не намагався повернути об`єкт оренди орендодавцю у визначений договором строк, а продовжив користування орендованим майном.

Водночас, передбачена частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні статті 230 Господарського кодексу України.

Одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за той самий період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки вважатиметься притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення; вказані правові позиції відображені у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі №906/1037/16;

- щодо відсутності доказів передачі 43 (сорока трьох) одиниць техніки:

Не відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи № 913/720/20(913/88/23) твердження позивача викладені у позовній заяві, а саме: посилання на п. 3 та п. 3.8 Постанови Верховного суду у справі № 913/720/20 (913/88/23) від 28.11.2023, згідно з якими нібито місцевим господарським судом встановлені наступні фактичні обставини справи: «Сторонами підписаний та скріплений печатками підприємств Додаток № 2 до Договору оренди «Перелік транспортних засобів, які передаються в оренду». Факт передачі зазначених транспортних засобів у Переліку не заперечується обома сторонами.

Матеріали справи № 913/720/20(913/88/23) взагалі не містять Додатку № 2 до Договору оренди «Перелік транспортних засобів, які передаються в оренду», як про це помилково зазначено в п. 3.8 Постанови Верховного Суду у справі № 913/720/20(913/88/23) від 28.11.2023.

Додаток № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору № АКХЗ-1803-2013-ард «Перелік транспортних засобів, що передаються в оренду» жодна із Сторін не подавала до суду першої та апеляційної інстанції, при цьому копія цього Переліку подана відповідачем безпосередньо до Верховного Суду разом з касаційною скаргою.

Відповідач зазначив, що суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції не встановлювали та взагалі не мали фізичної можливості встановити, що нібито «Факт передачі зазначених транспортних засобів у Переліку не заперечується обома сторонами», адже вказаний Перелік із зазначеними в ньому 47 транспортними засобами взагалі не надавався до суду у вигляді письмового доказу, а предметом позову були вимоги повернення виключно щодо 4 (чотирьох) одиниць транспортних засобів, а саме: УАЗ 3909, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; ГАЗ 3307, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 ; УАЗ 3741, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_11 ; ЗИЛ 5301, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 .

Згідно з п. 2.1. Договору право Орендаря на тимчасове використання орендованого майна настає з моменту підписання Сторонами Акту приймання-передачі майна (Додатки № 2 до даного Договору з п. 2.1 до п. 2.49).

При цьому в касаційній скарзі відповідачем чітко зазначено, що Акти приймання-передачі транспортних засобів в оренду в матеріалах справи, у Сторін, та у третіх осіб відсутні, отже, взагалі немає жодних доказів, що витребувані у відповідача 4 (чотири) транспортних засобів дійсно були передані йому в оренду.

Відповідач зазначив, що передача в оренду саме вказаних 4 (чотирьох) одиниць транспортних засобів підтверджувалася фактичними матеріалами справи, а саме відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів про реєстрацію запитуваних транспортних засобів, наданих Головним сервісним центром МВС станом на 02.05.2023, що було підставою для вирішення справи на користь позивача.

Таким чином, обставини щодо передачі в оренду 43 транспортних засобів, вказаних в Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору № АКХЗ-1803-2013-ард «Перелік транспортних засобів, що передаються в оренду», не були предметом доказування та не встановлювалися рішенням суду під час розгляду справи №913/720/20 (913/88/23), відповідно до чого згідно з ч. 1 ст. ст. 74 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен довести вказані обставини на загальних підставах.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України у випадку подання позивачем копій (електронних копій) письмових доказів відповідач подає клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, ставить під сумнів будь-який поданий доказ без подання його оригіналу, та просить суд застосувати відповідні наслідки у випадку неподання оригіналів письмових доказів;

- відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог:

Відповідач вважає, що зазначені в Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору №АКХЗ-1803-2013-ард «Перелік транспортних засобів, що передаються в оренду» транспортні засоби, незалежно від того чи були вони фактично передані в оренду чи ні, використовувалися на території Алчевського району Луганської області, у тому числі на території ПАТ «АКХЗ» (вул. Красних партизан, 1, м. Алчевськ Луганської області).

Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» територія Алчевського району Луганської області України, де знаходилися зазначені транспортні засоби, тимчасово окупована Російською Федерацією з 07 квітня 2014 року.

Судом першої інстанції у справі № 913/720/20(913/88/23) встановлено, що 29.12.2017 до Головного управління Національної поліції в Луганській області звернулось ПАТ «АКХЗ» із заявою про вчинення кримінального провадження від 29.12.2017 № б/н, в якій повідомляло про те, що починаючи з 18.12.2017 майно ПАТ «АКХЗ», яке розташовано за адресою: вул. Шмідта, 4, м. Алчевськ, Луганської області (будівлі, обладнання, офісна техніка, транспортні засоби, первинна бухгалтерська, звітна, дозвільна, договірна документація, сировина, товарні запаси) перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб, представників так званої «Луганської народної республіки» і представників «організації» з невизначеним правовим статусом «ВНЕШТОРГСЕРВІС» (т. 1, а. с. 111).

Головне управління Національної поліції в Луганській області у листі від 02.02.2018 №5819/111/35-2018 повідомило ПАТ «АКХЗ», що заява щодо захоплення будівлі ПАТ «АКХЗ», яка знаходиться за адресою: вул. Шмідта, 4, м. Алчевськ, Луганської області, зареєстрована у журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Лисичанського ВП ГУ НП в Луганській області за № 1236 від 25.01.2018. За результатами проведення перевірки матеріалів, зареєстрованих за вказаним номером, їх було приєднано до кримінального провадження, зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12018130240000247 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 КК України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд) (т. 1, а. с. 112).

У листі від 31.05.2023 № 16515/111/18/02-2023 Головне управління Національної поліції в Луганській області повідомило, що: згідно з Єдиним реєстром досудових розслідувань кримінальне провадження № 12018130240000247 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 КК України, рахується за слідчим відділенням відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції ГУ НП в Луганській області та має статус «у провадженні», тобто, кінцеве рішення не прийнято. Відомості щодо повідомлення особі про підозру в слідчому управлінні ГУ НП в Луганській області відсутні.

Судом також встановлено, що доказів перебування спірних транспортних засобів на території, підконтрольній українській владі, ані позивачем ані відповідачем не надано.

Відповідно до публічних даних з Єдиного реєстру судових рішень судовими рішеннями (ухвалами) встановлено наступні обставини щодо захоплення майна ПАТ «АКХЗ» та відкриття за даним фактом кримінального провадження:

- згідно з ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі №520/10255/18 за позовом ПАТ «АКХЗ» до Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС України встановлено: «Обґрунтовуючи заявлений відвід заявник зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції було досліджено та встановлено той факт, що в грудні 2017 року позивачем фактично втрачено контроль над власним майном у місті Алчевську Луганської області, в результаті чого, значну кількість документації ведення господарської діяльності було втрачено. В результаті втрати контролю над власним майном ПАТ «АКХЗ» подано заяву про вчинення кримінального правопорушення від 29.12.2017, на підставі якої, відкрито кримінальне провадження №12018130240000247».

Відповідно до змісту ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2019 у справі №904/2104/19 за заявою ТОВ «ТЕХНОБУДМОНТАЖ ГРУП» до ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» про визнання боржника банкрутом встановлено: «Представник ПАТ «АКХЗ» своє клопотання обґрунтовує наступним, за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПАТ «АКХЗ», має місцезнаходження на території Луганської області(вул. Вілєсова, 20А, м. Сєвєродонецьк). Основні виробничі потужності ПАТ «АКХЗ» розташовані за адресою: вул. Красних партизан, 1, м. Алчевськ, Луганської області, 94200, тобто на території, не підконтрольній українській владі.

Відповідно до Указу Президента України №405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України». На виконання вказаного рішення на території Луганської області з 2014 року проводилася «Антитерористична операція» (АТО). Відповідно до Указу Президента України №116/2018 від 30.04.2018 введено в дію рішення РНБО України від 30.04.2018 «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях», згідно з якої на території зазначених областей проводиться операція Об`єднаних силі з відсічі та стримування збройної агресії Росії на Донбасі.

29.12.2017 ПАТ «АКХЗ» звернувся із заявою до Головного управління Національної поліції в Луганській області про вчинене кримінальне правопорушення, в якій зазначив, що починаючи з 18.12.2017 майно ПАТ «АЛЧЕВСЬККОКС», яке розташовано за адресою: вул. Красних партизан, м, Алчевськ, Луганської області (будівлі, обладнання, офісна техніка, транспортні засоби, первинна бухгалтерська, звітна, дозвільна, договірна документація) перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб, представників так званої «Луганської народної республіки».

Інформація про правопорушення внесена до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12018130240000247 та почато досудове розслідування, про що ПАТ «АКХЗ» було повідомлено у відповіді ГУ НП в Луганській області на заяву про кримінальне правопорушення №5820/111/35-2018 від 02.02.2018».

ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» подано до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області заяву про вчинення кримінального правопорушення (ст. 438 КК України) № 255 від 27.09.2023, яка направлена за територіальною підслідністю до Слідчого відділу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.10.2023 Слідчим відділом 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях порушено кримінальне провадження №22023130000000800 за ч. 1 ст. ст. 438 КК України за фактом незаконного заволодіння військовослужбовцями Російської Федерації та представниками незаконних збройних формувань так званої «ЛНР» майном ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», у тому числі орендованими у ПАТ «АКХЗ» транспортними засобами.

З огляду на викладене, відповідач зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України орендар ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» повністю довів, що втрата транспортних засобів сталася не з його вини, тому позовні вимоги мають бути висунуті дійсному винуватцю - Російській Федерації;

- позовні вимоги щодо стягнення з ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» неустойки за неповернення з оренди транспортних засобів є безпідставними та протиправними, оскільки збитки щодо спірних транспортних засобів вже стягнуті рішенням суду з Російської Федерації.

Відповідач також просить суд застосувати до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності, з огляду на таке:

- застосування позовної давності до позовних вимог щодо стягнення неустойки (пені) відповідно до п. 5.2. Договору.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг строку позовної давності розпочався 01.01.2018, з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, строк позовної давності сплинув 31.12.2018.

Відповідач враховуючи обставини справи та положення ч. 3 та ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заявляє про сплив позовної давності, що є підставою для відмови у позові;

- застосування строку позовної давності до позовних вимог щодо стягнення неустойки відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється: у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.

Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Провідміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до ч 3 ст. 263 Цивільного кодексу України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Таким чином, з моменту початку перебігу строку позовної давності 01.01.2018 до його зупинення (продовження позовної давності) на час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) з 12.03.2020 строк позовної давності становив 2 (два) роки 2 (два) місяця та 11 (одинадцять) днів.

Отже, з урахуванням часу, що минув до зупинення (продовження) позовної давності до запровадження карантину, для спливу загальної позовної давності, встановленої відповідно до п. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України тривалістю у 3 (три) роки, після завершення карантину має сплинути 9 (дев`ять місяців) та 19 (дев`ятнадцять) днів, тому строк позовної давності сплинув 19.03.2024.

За іншою методикою підрахунку строку позовної давності 3 (трьох) річний строк позовної давності розпочався 01.01.2018 та мав сплинути 31.12.2021, проте згідно вимог п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжений на строк дії карантину з 12.03.2020 до 30.06.2023 включно, тобто, на 3 (три) роки 3 (три) місяці 20 (двадцять) днів (з урахуванням 31 дня в березні). За цією методикою розрахунку позовна давність і сплинула 20.03.2024.

Відповідач зазначив, що позовна заява ПАТ «АКХЗ» датована та відправлена 30.04.2024, тобто, в будь-якому випадку, після спливу строку позовної давності.

До попереднього відзиву відповідач надав: копію заяви про вчинення кримінального правопорушення (ст. 438 КК України) від 27.09.2023 № 255; копію відповіді СБУ від 04.10.2023 № 51/17/Б-2581/24; копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, від 14.10.2023, номер кримінального провадження № 22023130000000800 за ч. 1 ст. ст. 438 КК України; копію Додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору № АКХЗ-1803-2013-ард «Перелік транспортних засобів, що передаються в оренду»; копію рішення Господарського суду Луганської області від 21.06.2023 у справі № 913/720/20 (913/88/23); копію касаційної скарги від 03.10.2023 у справі № 913/720/20 (913/88/23); копію рішення Господарського суду Луганської області від 12.02.2024 у справі № 913/720/20 (913/442/23).

20.05.2024 через підсистему «Електронний суд» від ліквідатора надійшли письмові пояснення від 17.05.2024 №01-32/103292, в яких останній повідомив таке:

Щодо позовної давності:

Позивач вважає, що відповідачем залишено поза увагою, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

В подальшому строк дії воєнного стану в Україні згідно з Указами Президента постійно продовжувався, останній раз строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14.05.2024 строком на 90 діб.

З урахуванням наведеного, позивач вважає, що строк позовної давності у справі №913/720/20(913/266/24) не сплив.

Щодо отримання відповідачем в оренду транспортних засобів:

Позивач вважає, що обставини щодо отримання ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» в оренду 4 транспортних засобів встановлено в межах розгляду справи №913/720/20(913/88/23), зокрема у рішенні Господарського суду Луганської області від 21.06.2024: «...Сторонами підписаний та скріплений печатками підприємств додаток № 2 до Договору оренди «Перелік транспортних засобів, які передаються в оренду» (т. 1, а.с. 239, 240). Факт передачі зазначених транспортних засобів у Переліку не заперечується обома сторонами...».

Також позивач зазначив, що обставини отримання в оренду ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» решти 43 транспортних засобів визнаються самим же відповідачем. Так, у касаційній скарзі від 03.10.2023 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23) ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» вказує: «...Проте до справи долучено Додаток № 1 до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору оренди № АКХЗ-1803-2013 АРД від 05.09.2013, згідно з яким визначено перелік з 47 (сорока семи) транспортних засобів, що передаються в оренду…».

Крім того, в заяві про вчинення кримінального правопорушення вих. № 255 від 27.09.2023 за підписом директора ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» зазначено про отримання в оренду 47 транспортних засобів: «...05.09.2013 ПАТ «АКХЗ», ідентифікаційний код 00190816, та ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», ідентифікаційний код 36858306, укладено Договір оренди № АКХЗ-1803-2013 АРД, згідно з яким ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» отримав в оренду наступні транспортні засоби...».

Щодо нарахування неустойки:

Позивач з посиланням на правову позицію Верховного Суду, що висловлена у постанові від 26.07.2018 по справі №925/1358/17, вважає, що враховуючи, що Договором оренди між ПАТ «АКХЗ» та ТОВ «ДІПІ Форвардінг» було передбачено право на стягнення неустойки за неповернення орендованого майна, вимоги Позивача у даній справі є правомірними.

Щодо вини відповідача:

Як вказує позивач, оцінка наявності вини ТОВ «ДІПІ Форвардінг» була надана Верховним Судом у постанові від 28.11.2023 у справі №913/720/20(913/88/23): «...9.21. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що втрата контролю над орендованим майном через окупацію підприємства позивача, де має знаходитися спірне майно, не є підставою до звільнення відповідача від виконання обов`язку з повернення такого майна позивачеві, оскільки згідно з укладеними між сторонами додатковими угодами до Договору оренди його дію було продовжено вже після втрати контролю держави над вищезазначеною територією, а відтак відповідач свідомо приймав ризики користування орендованим майном позивача...».

Позивач також зазначив, що в межах розгляду справи № 913/720/20 (913/88/23) обставин повернення ТОВ «ДІПІ Форвардінг» транспортних засобів судами не встановлено.

04.06.2024 через підсистему «Електронний суд» від ліквідатора надійшло клопотання від 03.06.2024 №б/н, в якому останній просив розглядати справу, яку призначено на 04.06.2024, без його участі на підставі наданих суду документів. Розглянувши клопотання ліквідатора, суд його задовольнив.

Протокольною ухвалою від 04.06.2024 судом відкладено підготовче засідання у справі №913/720/20(913/266/24) на 25.06.2024.

Протокольною ухвалою від 25.06.2024 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів по 13.08.2024 (включно) та відклав підготовче засідання у справі №913/720/20(913/266/24) на 25.07.2024.

Ухвалою від 15.07.2024, зокрема: задоволено заяву арбітражного керуючого Марченка Р.В. про дострокове припинення повноважень ліквідатора у справі №913/720/20 про банкрутство ПАТ «АКХЗ»; припинено повноваження як ліквідатора ПАТ «АКХЗ» Марченка Романа Вікторовича; призначено ліквідатором банкрута ПАТ «АКХЗ» арбітражного керуючого Камшу Олександра Вікторовича, на якого покладено обов`язки та повноваження по проведенню ліквідаційної процедури, встановлені Кодексом України з процедур банкрутства.

Протокольною ухвалою від 25.07.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу №913/720/20(913/266/24) до судового розгляду по суті на 26.08.2024.

Протокольною ухвалою від 26.08.2024 суд відклав судове засідання з розгляду справи №913/720/20(913/266/24) по суті на 09.09.2024.

Відповідно до статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Водночас розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 01.02.2022 у справі № 160/12705/19 зазначає, що вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».

Зміст поняття розумні строки охоплює собою такі аспекти: 1) розумний строк - це найкоротший з можливих строків розгляду й вирішення справи, однак, такий строк не можна ототожнювати із швидким розглядом справи: тривалість розумних строків повинна бути найкоротшою, але достатньою для того, щоб справа була всебічно досліджена судом з наданням оцінки аргументам та доводам учасників справи, які ґрунтуються на поданих ними доказах; 2) на тривалість розумного строку мають вплив різні фактори, як об`єктивного (поведінка учасників справи, складність справи, необхідність залучення та дослідження додаткових доказів, завантаженість суду тощо), так і суб`єктивного характеру (поведінка судді та працівників апарату суду).

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану.

У зв`язку із введенням на території України воєнного стану, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці працівників суду, у відповідності до розпорядження голови запроваджено роботу суду в змішаному режимі (в приміщенні суду та дистанційно).

З огляду на зазначені вище обставини, а також враховуючи, що для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення основних завдань господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спору, з урахуванням обставин справи та інших критеріїв, розгляд справи по суті здійснено за межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

04.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ліквідатора Камши О.В. до суду надійшли додаткові пояснення від 04.09.2024 № б/н.

Судом з`ясовано, що зміст додаткових пояснень представника позивача ліквідатора Камши О.В. є аналогічним змісту позовної заяви від 30.04.2024 № 01-32/103155/2 та письмовим поясненням від 17.05.2024 №01-32/103292, які були подані до суду представником позивача ліквідатором Марченком Р.В.

06.09.2024 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ліквідатора Камши О.В. до суду надійшло клопотання від 06.09.2024 № б/н про відкладення розгляду справи № 913/720/20(913/266/24), який призначено на 09.09.2024 о 14:30 на іншу календарну дату, оскільки останній здійснює представництво в якості адвоката іншого клієнта у Шевченківському районному суді м. Києва, у справі окремого провадження №761/23941/24 про оголошення особи померлою, що підтверджує повісткою про виклик до суду з підсистеми «Електронний суд».

Розгляд даного клопотання ліквідатор просить здійснювати без його участі.

Розглянувши клопотання ліквідатора, суд його задовольняє в частині здійснення його розгляду без участі ОСОБА_1 .

Щодо відкладення судового засідання на іншу дату, у зв`язку із зайнятістю представника позивача в інші судовій справі, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті. Суд враховує, що судове засідання з розгляду справи №913/720/20(913/266/24) по суті вже було відкладено протокольною ухвалою від 26.08.2024.

Суд не визнавав явку учасників справи в судове засідання обов`язковою. Всі пояснення та інші процесуальні документи ліквідатор мав можливість та час надати суду до судового засідання 09.09.2024.

Відкладення судового засідання з розгляду справи по суті спричинить додаткове порушення процесуального строку розгляду такої справи, а за умови визнання судом явки в тому числі ліквідатора необов`язковою, є недоцільним та безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, представник позивача 04.09.2024 надав суду пояснення по суті заявлених позовних вимог. Нових доводів чи обставин в цих поясненнях суд не вбачає. За змістом вони є тотожними до позовної заяви та пояснень попереднього ліквідатора Марченка Р.В.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті.

Щодо повідомлення учасників справи.

Позивач, його представник та відповідач отримували ухвалу від 13.05.2024 про відкриття провадження та інші процесуальні документи суду (ухвали) у справі №913/720/20(913/266/24), що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 14.05.2024, 04.06.2024, 25.06.2024, 27.06.2024, 25.07.2024, 27.08.2024, які сформовані у підсистемі «Електронний суд».

Враховуючи викладене суд вважає, що позивача та відповідача у справі було належним чином повідомлено про розгляд справи.

Сторони не скористалися правом участі в судовому засіданні 09.09.2024, про дату та час якого були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, надані позивачем докази на підтвердження своїх доводів, суд встановив такі обставини.

Рішення Господарського суду Луганської області від 21.06.2023 у справі №913/720/20(913/88/23) відмовлено у задоволенні позову ПАТ «АКХЗ» в особі арбітражного керуючого ліквідатора Марченка Р.В. до ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про витребування у відповідача на користь позивача чотирьох транспортних засобів, а саме: 1) УАЗ 3909, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , колір: зелений, номер кузова: НОМЕР_2 , номер шасі: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 ; 2) ГАЗ 3307, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , колір: білий, номер кузова: НОМЕР_7 , номер шасі: НОМЕР_8 , номер двигуна: НОМЕР_9 , VIN: НОМЕР_10 ; 3) УАЗ 3741, 2004 року виписку, д.н.з. НОМЕР_11 , колір: сірий, номер кузова: НОМЕР_12 , номер шасі: НОМЕР_13 , номер двигуна: НОМЕР_14 , VIN: НОМЕР_15 ; 4) ЗИЛ 5301, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , колір: сірий, номер шасі: НОМЕР_17 , номер двигуна: НОМЕР_18 , VIN: НОМЕР_19 ; та стягнення з відповідача на користь позивача 1536386,70 грн орендної плати за період з 05.09.2013 по 28.02.2023 та 178122,56 грн неустойки за період з 09.03.2023 по 20.03.2023. Судові витрати віднесені на позивача (а.с. 55-66).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23), яка залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2023:

- скасовано рішення Господарського суду Луганської області від 21.06.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення орендної плати у розмірі 134 941,30 грн, про витребування транспортних засобів та в частині розподілу судових витрат;

- прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати у розмірі 1536386,70 грн задоволено частково;

- стягнуто з відповідача на користь позивача орендну плату у розмірі 134941,30 грн;

- зобов`язано відповідача повернути позивачеві вищевказані чотири транспортні засоби.

Зазначеними судовими рішеннями, в межах справи №913/720/20(913/88/23), встановлені наступні обставини:

- між ПАТ «АКХЗ», як орендодавцем, та ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», як орендарем, укладено договір оренди № АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013 (далі Договір оренди), за умовами якого (пп. 1.1-1.3) орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування транспортні засоби (далі орендоване майно) згідно з переліком транспортних засобів (додаток № 1 до цього Договору). Технічний стан транспортних засобів підтверджується діючими талонами про проходження технічного огляду автомобілів, огляду і перевірки працездатності двигуна та іншого обладнання, яке встановлено на автомобілі. Орендоване майно використовується орендарем для виконання заявок орендодавця на надання послуг з транспортного обслуговування та може бути використано орендарем для надання послуг третім особам тільки з письмового дозволу орендодавця.

Сторони у п.п. 2.1, 2.3 Договору оренди визначили, що право орендаря на тимчасове використання орендованого майна наступає з моменту підписання сторонами Акту прийому та передачі майна (додаток № 2 до цього Договору з № 2.1 по № 2.49). Орендар не пізніше дати закінчення строку цього Договору, його припинення, розірвання або відмови від Договору повертає, а орендодавець приймає орендоване майно, яке передане раніше орендарю за додатком № 2 до цього Договору.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Договору оренди розмір орендної плати за орендоване майно складає: 13530,13 грн, в тому числі ПДВ 2255,02 грн у місяць. Вартість одиниці оренди орендованого майна приведена у додатку № 3 до цього Договору. Орендна плата оплачується орендарем щомісячно згідно з виставленим орендодавцем рахунком, не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним.

У п.4.3 Договору оренди визначено, що орендар зобов`язаний: організувати охорону орендованого майна (п.4.3.5); у разі крадіжки, втрати чи пошкодження орендованого майна, його конструктивних частин та деталей, встановлених на ньому обладнання, у тому числі в результаті ДТП, негайно повідомити про це Орендодавця та за свій рахунок виконати ремонт або відновити вкрадене, втрачене або пошкоджене майно (п.4.3.6); повернути орендоване майно орендодавцю у тому стані, яке відображено в Акті прийому-передачі з урахуванням природного зносу. Якщо орендар після закінчення Договору повертає орендоване майно у гіршому стані, ніж він отримав його за цим Договором, за винятком за винятком випадків, передбачених розділом 6 цього Договору. Орендар відшкодовує збитки, заподіяні орендодавцю у відповідності з діючим законодавством України. Повернення майна з оренди оформлюється Актом приймання-передачі майна, який підписується уповноваженими представниками сторін за формою додатку № 2 до цього Договору (п.4.3.12).

Згідно з п.5.2 Договору оренди за порушення умов повернення орендодавцю орендованого майна орендатор виплачує орендодавцю неустойку в розмірі 10% від річного розміру орендної плати за кожний день прострочення повернення орендованого майна, а також орендну плату до дня фактичного повернення майна.

Відповідно до п. 8.3 Договору оренди всі зміни та доповнення до цього Договору дійсні тільки в тому разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

В п.п. 9.1, 9.3 Договору оренди зазначено, що договір набирає чинності з моменту підписання Акту прийому-передачі орендованого майна та діє до 31.12.2013. Закінчення строку дії цього Договору означає закінчення зобов`язань за цим договором, але не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, якщо такі мали місце при виконанні цього Договору;

- факт передачі зазначених транспортних засобів у додатку №1 до Договору оренди «Перелік транспортних засобів, які передаються в оренду» за Актом прийому та передачі майна (додаток № 2 до цього Договору) не заперечується обома сторонами;

- сторонами було укладено низку додаткових угод до Договору оренди, а саме:

додатковою угодою №1 виключено п. 1.2 розділу 1 Договору оренди та внесені зміни у п.9.1розділу 9 цього Договору: «Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2014, а в частині розрахунків до повного виконання зобов`язань сторонами»;

додатковою угодою №2 п.3.1 розділу 3 Договору оренди викладено в наступній редакції: «Розмір орендної плати за орендоване майно складає: 13494,13 грн, в тому числі ПДВ - 2249,02 у місяць». Крім того, у зв`язку з поверненням з оренди транспортних засобів (акт приймання-передачі з оренди від 01.08.2014) додаток № 1 Договору оренди виклали в новій редакції;

додатковою угодою № 3 до Договору оренди п.9.1 розділу 9 цього Договору виклали в наступній редакції: «Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами»;

додатковою угодою №4 до Договору оренди п.9.1 розділу 9 цього Договору викладено в наступній редакції: «Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань сторонами»;

додатковою угодою №5 до Договору оренди виклали в новій редакції реквізити орендодавця ПАТ «АКХЗ» (розділ 10 «Місцезнаходження та реквізити сторін» Договору);

додатковою угодою №6 до Договору оренди п.9.1 розділу 9 цього Договору виклали в наступній редакції: «Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків до повного виконання зобов`язань сторонами».

Отже, з урахуванням змін, які вносилися сторонами до Договору оренди, строк дії договору погоджено до 31.12.2017;

- в матеріалах справи наявні докази здійснення орендних платежів відповідачем у листопаді та грудні 2013 року;

- вся територія Алчевського району Луганської області України, де знаходилися орендовані відповідачем транспортні засоби, з 07.04.2014 перебуває під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309;

- 27.05.2014 між ПАТ «АКХЗ», як відправником, та ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», як перевізником, укладено договір на транспортне обслуговування №АКХЗ-1643-2014-увл, за умовами якого відповідач зобов`язався надавати позивачу транспортні послуги, в тому числі орендованим транспортом за Договором оренди;

- з 18.12.2017 майно ПАТ «АКХЗ», яке розташовано за адресою: вул. Шмідта, 4, м. Алчевськ, Луганської області (будівлі, обладнання, офісна техніка, транспортні засоби, первинна бухгалтерська, звітна, дозвільна, договірна документація, сировина, товарні запаси) перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб, представників так званої «Луганської народної республіки» і представників «організації» з невизначеним правовим статусом «Внєшторгсервіс», у зв`язку з чим ПАТ «АКХЗ» звернулося з заявою про вчинення кримінального правопорушення до Головного управління Національної поліції в Луганській області від 29.12.2017 №б/н, на підставі якої інформація про правопорушення внесена до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12018130240000247 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 341 КК України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд);

- інформацію про правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12018130240000247 та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 341 КК України (захоплення державних або громадських будівель чи споруд);

- внаслідок повномасштабного військового вторгнення Російської Федерації 24.02.2022 на територію України, у тому числі на територію Луганської області, матеріали кримінального провадження №12018130240000247 обліковуються, як втрачені, та в порядку статті 615-1 КПК України не відновлювались;

- Головний сервісний центр МВС з листом від 25.07.2022 №31/5203-3943-2022 щодо надання уточнюючих даних відносно 34 транспортних засобів, які зареєстровані за ПАТ «АКХЗ», надав позивачеві копії реєстраційних карток транспортних засобів, з яких вбачається, що чотири автомобілі були передані у користування відповідачу на підставі Договорів оренди;

- запит і вимоги позивача (від 26.01.2023 №74 та від 07.03.2023 №01-32/AKX3/99704) щодо надання документації, сплати орендних платежів та повернення транспортних засобів відповідачем залишені без задоволення.

З матеріалів справи № №913/720/20(913/88/23) вбачається, що 18.05.2023 на адресу електронної пошти Господарського суду Луганської області від Київського окружного адміністративного суду надійшов лист від 15.05.2023 №01-21/5904/23, за яким надіслано засвідчені копії Договору оренди №АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013, додаток № 1 «Перелік транспортних засобів, передані в оренду» та додаткової угоди №3 до цього Договору, копії яких знаходились в матеріалах справи №826/2999/16 за позовом ТОВ «ДІПІФОРВАРДІНГ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Під час перегляду справи №913/720/20(913/88/23) Верховним Судом було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повернення орендованих відповідачем транспортних засобів після закінчення строку дії Договору оренди, як і докази пошкодження чи знищення майна з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини місцезнаходження майна на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Алчевського району Луганської області.

Також з матеріалів справи №913/720/20(913/88/23) вбачається, що відповідачем було додано до касаційної скарги заяву від 27.09.2023 №255 про вчинення кримінального правопорушення (ст. 438 КК України), яку було подано до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області, та направлено листом від 04.10.2023 №51/17/15-2581/24 за територіальною підслідністю до Слідчого відділу ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях (а.с. 49-52).

Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 14.10.2023 Слідчим відділом 3 управління ГУСБУ в Донецькій та Луганській областях порушено кримінальне провадження № 22023130000000800 за ч. 1 ст. ст. 438 КК України за фактом незаконного заволодіння військовослужбовцями Російської Федерації та представниками незаконних збройних формувань так званої «ЛНР» майном ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», у тому числі орендованими у ПАТ «АКХЗ» 47 транспортними засобами (а.с. 51).

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції при перегляді судових рішень у справі №913/720/20(913/88/23) погодилась з висновком суду апеляційної інстанції про те, що втрата контролю над орендованим майном через окупацію підприємства позивача, де має знаходитися спірне майно, не є підставою до звільнення відповідача від виконання обов`язку з повернення такого майна позивачеві, оскільки згідно з укладеними між сторонами додатковими угодами до Договору оренди його дію було продовжено вже після втрати контролю держави над вищезазначеною територією, а відтак відповідач свідомо приймав ризики користування орендованим майном позивача.

У зв`язку з тим, що відповідач не повернув спірні транспортні засоби, позивач вважає, що у нього на підставі положень п. 5.2 Договору оренди та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України виникло право вимоги до відповідача щодо сплати неустойки за користування орендованим майном у сумі 2963311,68 грн за період з 26.09.2023 по 26.03.2024, згідно з наданим позивачем розрахунком.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених вище у попередньому відзиві на позов та просить застосувати позовну давність.

Позивач у письмових поясненнях не погодився з доводами відповідача.

Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Луганської області від 12.02.2024 у справі №913/720/20(913/442/23) задоволено повністю позов ПАТ «АКХЗ» в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Марченка Р.В. до держави Російська Федерація, стягнуто з Російської Федерації на користь ПАТ «АКХЗ» 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро), з яких: 2787265318,00 грн реальні збитки від втрати майна (еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро), 625624369,00 грн упущена вигода у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 (еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро); стягнуто з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 939400,00 грн (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117039494).

В межах справи №913/720/20(913/442/23), зокрема, встановлені наступні обставини:

- ПАТ «АКХЗ» є юридичною особою, резидент України, діє на підставі власного установчого документа, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 00190816, дата державної реєстрації в єдиному державному реєстрі 18.12.1995, дата запису 04.11.2004, номер запису 13841200000000194. Основним видом діяльності є: 19.10 Виробництво коксу та коксопродуктів. Місцезнаходженням вказаної юридичної особи станом на час розгляду справи є: Україна, 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Вілєсова, будинок 20А;

- до 07.04.2014 місцезнаходженням ПАТ «АКХЗ» було: Україна, 94223, Луганська область, місто Алчевськ, вулиця Червоних партизанів, 1;

- вся територія Алчевського району Луганської області з 07.04.2014 і станом на дату складання позову (30.04.2024) перебуває під тимчасовою окупацією військ Російської Федерації, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309;

- у листі Головного сервісного центру МВС від 25.07.2022 №31/5203-3943-2022 повідомлено, що за ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» зареєстровано 34 одиниці транспортних засобів згідно з переліком станом на 22.07.2022, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів з додатком реєстраційних карток ТЗ. У 4 реєстраційних карток ТЗ зазначено право користування ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ»;

- місцезнаходження решти транспортних засобів, зареєстрованих за ПАТ «АКХЗ» невідомо. Однак, позивач вважає, що на момент окупації Російською Федерацією м. Алчевська Луганської області транспортні засоби знаходились на території цілісного майнового комплексу ПАТ «АКХЗ».

- ПАТ «АКХЗ» визначено розмір збитків, виходячи з вартості всього майна, в тому числі всіх транспортних засобів, контроль над яким в силу окупації Російською Федерацією території, де розміщено майно позивача, було втрачено.

- враховуючи протиправну анексію Російською Федерацією території, де розташоване майно позивача, суд дійшов висновку, що вина Російської Федерації є очевидною, та ПАТ «АКХЗ» на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до Російської Федерації такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди.

08.03.2024 на виконання вищевказаного судового рішення Господарським судом Луганської області видано наказ від 06.03.2024 №913/720/20(913/442/23) про стягнення з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) (119991, Російська Федерація, м. Москва, вул. Житня, буд. 14) (боржник) на користь Публічного акціонерного товариства «Алчевський коксохімічний завод» (вул. Вілєсова, буд.20А, м. Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, Україна, код ЄДРПОУ 00190816) (стягувач) 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро), з яких: 2787265318,00 грн реальні збитки від втрати майна (еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро), 625624369,00 грн упущена вигода у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 (еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро).

Повний розрахунок вартості втрачених транспортних засобів наведено у Додатку №1.4. до Звіту «Підсумкова таблиця пооб`єктної вартості втраченого майна».

Вартість 43 транспортних засобів, окрім 4 транспортних засобів (автонавантажувач СРСД 30 НW 15 A Т5312ЛУ; фронтальний навантажувач SEM 02450ТВВ; МАЗ 9397 ВВ3830ХТ та МАЗ 9397 ВВ3831ХТ), що передані позивачем в оренду відповідачу за Договором оренди транспортних засобів №АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013, перелік яких вказаний в Додатку 1 до Додаткової угоди №2 від 18.07.2014, була заявлена ПАТ «АКХЗ» до стягнення з Російської Федерації та стягнута з неї за рішенням суду, що набрало законної сили.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, суд дійшов такого висновку.

За своєю правовою природою Договір оренди № АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013 є договором найму (оренди).

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу III «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283-291 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Зазначені вище обставини мають преюдиційне значення у розгляді даної справи в силу ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що судовими рішеннями у справі № 913/720/20(913/88/23) встановлені обставини, зокрема, отримання в оренду 4-х транспортних засобів, а саме: 1) УАЗ 3909, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , колір: зелений, номер кузова: НОМЕР_2 , номер шасі: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 ; 2) ГАЗ 3307, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , колір: білий, номер кузова: НОМЕР_7 , номер шасі: НОМЕР_8 , номер двигуна: НОМЕР_9 , VIN: НОМЕР_10 ; 3) УАЗ 3741, 2004 року виписку, д.н.з. НОМЕР_11 , колір: сірий, номер кузова: НОМЕР_12 , номер шасі: НОМЕР_13 , номер двигуна: НОМЕР_14 , VIN: НОМЕР_15 ; 4) ЗИЛ 5301, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , колір: сірий, номер шасі: НОМЕР_17 , номер двигуна: НОМЕР_18 , VIN: НОМЕР_19 , неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди в частині своєчасного та повного розрахунку за оренду цих транспортних засобів, припинення дії Договору з 31.12.2017, суд вважає, що доведеність цих обставин не потребує дослідження судом в межах даної справи, в силу вищенаведеної норми закону.

Відповідач до теперішнього часу не виконав судове рішення у справі №913/720/20(913/88/23) в частині повернення майна ПАТ «АКХЗ» чотирьох транспортних засобів, а саме:

1) УАЗ 3909, 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , колір: зелений, номер кузова: НОМЕР_2 , номер шасі: НОМЕР_3 , номер двигуна: НОМЕР_4 , VIN: НОМЕР_5 ;

2) ГАЗ 3307, 2004 року випуску, д.н.з. НОМЕР_6 , колір: білий, номер кузова: НОМЕР_7 , номер шасі: НОМЕР_8 , номер двигуна: НОМЕР_9 , VIN: НОМЕР_10 ;

3) УАЗ 3741, 2004 року виписку, д.н.з. НОМЕР_11 , колір: сірий, номер кузова: НОМЕР_12 , номер шасі: НОМЕР_13 , номер двигуна: НОМЕР_14 , VIN: НОМЕР_15 ;

4) ЗИЛ 5301, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , колір: сірий, номер шасі: НОМЕР_17 , номер двигуна: НОМЕР_18 , VIN: НОМЕР_19 .

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо повернення об`єкта оренди за Договором оренди № АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013 (далі Договір оренди), тому позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача неустойку в порядку визначеному ч. 2 ст.785 ЦК України та пункту 5.2 Договору оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Оскільки в межах розгляду цієї справи відповідач оспорює сам факт передачі йому 47 транспортних засобів, то щодо цього питання суд зауважує таке.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Позиція відповідача щодо недоведеності факту передачі транспортних засобів зводиться до заперечення цього факту та наголосу на необхідності надання позивачем оригіналів документів, зокрема, акту приймання передачі об`єкту оренди, які б підтверджували цей факт.

Разом з тим відповідачу достеменно відомо, і про це неодноразово зазначав ліквідатор, що вказані документи у боржника та ліквідатора боржника відсутні, з огляду на те, що вся документація залишилась за місцем знаходження боржника у м. Алчевську на тимчасово окупованій території України.

Само по собі заперечення факту отримання відповідачем спірних 47 транспортних засобів та вимога щодо доведення цього факту позивачем, без надання при цьому жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо відсутності користування спірним орендованим майном та його оренди, на думку суду не є достатніми доказами для спростування тверджень позивача про передачу в оренду вказаного майна.

Суд звертає увагу на правову поведінку самого відповідача щодо визнання ним факту отримання спірних 47 транспортних засобів. Так, у заяві від 27.09.2023 №255 про вчинення кримінального правопорушення (ст. 438 КК України) за підписом директора ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», яку було подано до Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області (а.с. 49-52), зазначено, що 05.09.2013 ПАТ «АКХЗ», ідентифікаційний код 00190816, та ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ», ідентифікаційний код 36858306, укладено договір оренди №АКХЗ-1803-2013 АРД, згідно з яким ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» отримав в оренду наступні транспортні засоби, згідно з переліком 47 транспортних засобів, найменування яких відповідає найменуванню 47 транспортних засобів, які зазначені у Додатку № 1 «Переліку транспортних засобів, переданих в оренду» до Додаткової угоди № 2 від 18.07.2014 до Договору оренди №АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013 (а.с. 54).

Отже, факт отримання в оренду 47 транспортних засобів на підставі договору оренди № АКХЗ-1803-2013 АРД від позивача визнається самим відповідачем. Більше того, він звертається до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо цього майна.

Позивачем зі свого боку було надано засвідчені копії договору оренди № АКХЗ-1803-2013 АРД, додаткової угоди № 2 та Додатку до неї з переліком 47 транспортних засобів, що передані в оренду за цим договором. На копіях міститься печатка та підпис уповноваженої особи відповідача.

Частиною 1 статті 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи такий стандарт доказування, як вірогідність доказів, зокрема, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, суд, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, та врахувавши вищевикладені обставини, вважає, що позивачем надано більш вірогідні докази на підтвердження факту отримання відповідачем спірних 47 транспортних засобів, що в комплексі з суперечливою поведінкою відповідача свідчить про доведеність цього факту.

Згідно з ч. 1 ст. 767 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві річ у комплекті та у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Отже, з наданих доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, надав відповідачу в тимчасове платне користування 47 (сорок сім) транспортних засобі на певний строк та за відповідну плату згідно з умовами Договору, а відповідач не повернув їх позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Суд вважає за необхідне дати правову оцінку правовій природі заявленої вимоги позивача.

Штрафні санкції нараховані відповідно до положення ст. 549 ЦК України та штрафні санкції нараховані на підставі ст. 785 ЦК України мають різну правову природу і відповідно порядок розрахунку.

За приписами статті 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій за Господарським кодексом України, якими визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання. При чому Господарський кодекс України не обмежує нарахування пені тільки за порушення грошового зобов`язання.

У частині 4 статті 231 ГК України зазначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 2 статті 785 ЦК України передбачено санкцію за порушення такого зобов`язання (якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення).

Разом з тим, позивач з посиланням на ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 5.2 Договору оренди просить стягнути з відповідача неустойку за порушення умов повернення орендодавцю орендованого майна в розмірі 10% від річного розміру орендної плати за кожний день прострочення повернення орендованого майна.

Вказаний розмір неустойки визначений не подвійною орендною платою, як це передбачено у ч. 2 ст. 785 ЦК України, а в розмірі 10% від річного розміру орендної плати за кожний день прострочення повернення орендованого майна.

Суд звертає увагу, що виходить з правової природи того виду відповідальності за порушення зобов`язання, яке передбачено договором, а не з найменування її сторонами в Договорі, яке до того ж може бути помилковим, проте не змінювати при цьому суті виду відповідальності за порушення зобов`язання та його правової природи.

Отже, з аналізу наведеного законодавчого визначення пені та визначення неустойки в п. 5.2 Договору оренди можна зробити висновок, що в Договорі оренди встановлена договірна неустойка, яка за своєю суттю є пенею, а не законна неустойка в розумінні ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Таким чином, до вищезазначеної пені застосовуються всі алгоритми її обчислення, які визначені у чинному законодавстві та не застосовані до неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

У частині 1 статті 614 ЦК України зазначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Таким чином, виною є невжиття особою всіх заходів, що залежать від такої особи, для належного виконання зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2023 у справі № 913/720/20(913/88/23), вказував на те, що втрата контролю над орендованим майном через окупацію підприємства позивача, де має знаходитися спірне майно, не є підставою до звільнення відповідача від виконання обов`язку з повернення такого майна позивачеві, оскільки згідно з укладеними між сторонами додатковими угодами до Договору оренди його дію було продовжено вже після втрати контролю держави над вищезазначеною територією, а відтак відповідач свідомо приймав ризики користування орендованим майном позивача.

Не оспорюючи цей висновок в межах фактичних обставин справи №913/720/20(913/88/23), разом з тим, суд звертає увагу на обставини, які мають суттєве значення у цій справі. Так, орендоване майно використовувалось орендарем для виконання заявок орендодавця (позивача) на надання послуг з транспортного обслуговування та могло бути використано орендарем для надання послуг третім особам тільки з письмового дозволу орендодавця (пункти 1.2.-1.3 Договору оренди).

Отже, можна зробити висновок, що орендована техніка використовувалася саме для надання послуг самому Орендодавцю за його заявками на території ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» (вул. Красних Партизан, 1, м. Алчевськ Луганської області), що не заперечує і сам позивач, вказуючи, що це майно залишилось на території ПАТ «Алчевський коксохімічний завод», де над ним протиправно взяло контроль так зване товариство «Внєшторгсервіс» під опосередкованим керівництвом Російської Федерації.

Позивач, тричі продовжуючи дію Договору оренди після 2014 року до грудня 2017 року також мав розуміти ризики знаходження майна на території непідконтрольній українській владі. Він мав можливість вивести це майно на підконтрольну Україні територію, натомість продовжував здійснювати господарську діяльність на окупованій території та використовувати послуги відповідача, незважаючи на об`єктивну загрозу втрати контролю над спірними транспортними засобами.

Отже, здійснюючи комплексний аналіз правовідносин, що склались між сторонами у справі, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у неповерненні орендованого майна.

Крім того, судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Луганської області від 12.02.2024 у справі №913/720/20(913/442/23) задоволений в повному обсязі позов ПАТ «АКХЗ» до держави Російської Федерації про стягнення збитків у сумі 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро) та відповідні збитки стягнені з Російської Федерації (а.с. 75-91; https://reyestr.court.gov.ua/Review/117039494).

Повний розрахунок вартості втрачених транспортних засобів наведено у Додатку №1.4. до вказаного Звіту «Підсумкова таблиця пооб`єктної вартості втраченого майна», якій містився в матеріалах справи №913/720/20(913/442/23). Вартість 43 транспортних засобів, окрім 4 транспортних засобів (автонавантажувач СРСД 30 НW 15 A Т5312ЛУ; фронтальний навантажувач SEM 02450ТВВ; МАЗ 9397 ВВ3830ХТ та МАЗ 9397 ВВ3831ХТ), що передані позивачем в оренду відповідачу за Договором оренди №АКХЗ-1803-2013ард від 05.09.2013, була заявлена ПАТ «АКХЗ» до стягнення з Російської Федерації в якості збитків.

08.03.2024 на виконання вищевказаного судового рішення Господарським судом Луганської області видано наказ від 06.03.2024 №913/720/20(913/442/23) про стягнення з Російської Федерації на користь ПАТ «АКХЗ» 3412889687,00 грн (еквівалент 292927540 доларів США або 213815717 євро), з яких: 2787265318,00 грн реальні збитки від втрати майна (еквівалент 239230344 долари США або 174620684 євро), 625624369,00 грн упущена вигода у вигляді неодержаного прибутку за період з 07.04.2014 по 31.12.2023 (еквівалент 53697196 доларів США або 39195033 євро).

Позивач, обґрунтовуючи позовну заяву про стягнення збитків з Російської Федерації, де зокрема вказано на спірні 4 транспортні засоби, зазначав: «Позивач стверджує, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти Україні та окупації території Луганської області, він з 07.04.2014 втратив належне йому майно: об`єкти нерухомого майна, транспортні засоби, об`єкти будівництва, вантажні залізничні вагони та інше. Позивач не має змоги забрати, релокувати майно на підконтрольну Україні територію або реалізувати це майно на тимчасово окупованій території. Таким чином, внаслідок дій Російської Федерації позивач зазнав значних матеріальних збитків».

Крім того, у зазначеній позовній заяві ПАТ «АКХЗ» вказано: «Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 в Україні запроваджений воєнний стан. Активна фаза військової агресії Російської Федерації триває і зараз. Територія Алчевського району, Луганської області, де позивач мав майно, з 07.04.2014 знаходиться під окупацією Російської Федерації. Позивач позбавлений можливості доступу до свого майна, користування ним, можливості його вивезти та зберегти у цілісному і непошкодженому стані. Відповідно до наявної у позивача інформації його, майно знаходиться під контролем військово-цивільних адміністрацій та, ймовірно, ЗАТ «Внєшторгсервіс», і, найімовірніше, експлуатується або розкрадається невстановленими особами. Таким чином, фактом окупації Луганської області, та м. Алчевськ, зокрема, ворожими військами Російської Федерації позивачу заподіяна шкода у розмірі вартості втраченого майна. В даному випадку втрата контролю ПАТ «АКХЗ» над своїм майном була прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації, ведення бойових, дій та окупації територій Луганської області».

З аналізу матеріалів справи №913/720/20(913/442/23), зокрема позовної заяви, вбачається, що сам позивач вказує на втрату свого майна, включаючи спірні 4 транспортних засобів, внаслідок незаконних дій Російської Федерації, а не з вини відповідача, оскільки територія Алчевського району Луганської області, де розташоване майно позивача, з 07.04.2014 перебуває під окупацією Російської Федерації.

Про факт втрати контролю позивачем над власним майном, в тому числі і транспортними засобами, які перебували на території позивача, свідчить заява ПАТ «АКХЗ» від 29.12.2017 №б/н про вчинення кримінального правопорушення до Головного управління Національної поліції в Луганській області, на підставі якої інформація про правопорушення внесена до Єдиного реєстру досудових проваджень за №12018130240000247 та розпочато досудове розслідування, про що ПАТ «АКХЗ» було повідомлено у відповіді ГУ НП в Луганській області на заяву про кримінальне правопорушення №5820/111/35-2018 від 02.02.2018.

У вказаній заяві містяться відомості про те, що починаючи з 18.12.2017 майно ПАТ «АКХЗ», яке розташовано за адресою: вул. Шмідта, 4, м. Алчевськ, Луганської області (будівлі, обладнання, офісна техніка, транспортні засоби, первинна бухгалтерська, звітна, дозвільна, договірна документація, сировина, товарні запаси) перебуває у незаконному володінні та під контролем невстановлених осіб, представників так званої «Луганської народної республіки» і представників «організації» з невизначеним правовим статусом «Внєшторгсервіс». ПАТ «АКХЗ» просило вказані відомості про вчинення кримінального правопорушення внести до Єдиного реєстру досудових проваджень та розпочати досудове розслідування.

Відтак, Оскільки відповідач не в змозі повернути орендоване майно, яке фактично знаходиться під контролем іншої держави-окупанта, тобто відповідач не мав та не має фізичної можливості повернути спірні транспортні засоби позивачу, то суд вважає, що вина відповідача у неповерненні вказаного спірного майна відсутня.

Суд зауважує, що неустойка, штраф, пеня не можуть бути засобом збагачення кредитора за рахунок боржника, а є засобом, який покликаний спонукати боржника до найскорішого виконання зобов`язання під загрозою понесення додаткових витрат. У випадку відповідача виконання зобов`язання щодо повернення майна з його боку не можливе, тому стягнення пені не буде відповідати меті цього виду відповідальності, а виключно буде спрямоване на збагачення позивача за рахунок відповідача за таких несприятливих умов.

Вказане само по собі є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, однак суд вважає за необхідне також вказати на інші наявні підстави для такої відмови.

Окрім вказаного вище, позивачем при нарахуванні пені було порушено законодавчі алгоритми її нарахування.

Так, з розрахунку позивача вбачається, що:

- згідно з п. 3.1 Договору Оренди, розмір орендної плати за орендоване майно (47 транспортних засобів) становить 13530,13 грн на місяць;

- Додатковою угодою №2 від 18.07.2014 до Договору оренди розмір орендної плати було зменшено та встановлено на рівні 13494,13 грн на місяць;

- розмір річної орендної плати згідно з Договором оренди становить 161929,56 грн;

- розмір неустойки за день становить 16192,96 грн (13494,13 грн оренда в місяць) х 12 місяців х 10%);

- неустойка за період з 26.09.2023 по 26.03.2024 складає 2963311,68 грн (16192,96 грн х 183 дня).

Разом з тим, в позові позивач зазначає про неповернення відповідачем саме 4-х транспортних засобів, які його було зобов`язано повернути за рішенням суду у справі №913/720/20(913/88/23), і у зв`язку з цим заявляє до стягненню неустойку, однак посилається на стягнення неустойки у розмірі 2963311,68 грн, яка обрахована виходячи з місячної орендної плати за всі 47 транспортних засобів, а не 4 спірних в межах цієї справи.

Судом встановлено, що орендна плата за місяць 4-х спірних транспортних засобів складає 1148,44 грн на противагу 13494,13 грн на місяць за оренду 47 транспортних засобів.

Крім того, частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Оскільки Договір оренди припинив свою дію 31.12.2017, то зобов`язання з повернення майна позивачу виникло з наступного дня після припинення дії договору, а саме першого січня 2017 року. І з цієї ж дати протягом шести місяців позивач мав право нараховувати пеню за неповернення орендованого орендованих транспортних засобів. Отже, правомірний період нарахування пені був би з 01.01.2018 по 01.07.2018.

Водночас, позивачем в порушення цієї норми взято період 6 місяців з наступного дня з моменту прийняття постанови Східним апеляційним господарським судом від 25.09.2023 у справі №913/720/20(913/88/23), а саме з 26.09.2023 по 26.03.2024.

Разом із тим, вказаною постановою апеляційної інстанції було констатовано факт порушення відповідачем зобов`язання щодо неповернення орендованого майна позивачу, проте відлік пені бере початок від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та припиняється через шість місяців з цього моменту.

Таким чином, суд вважає, що позивачем неправомірно нараховано пеню за період з 26.09.2023 по 26.03.2024, який знаходиться поза межами періоду встановленого частиною 6 статті 232 ГК України, тому також є безпідставним та неправомірним нарахування неустойки в сумі 2963311,68 грн за цей період.

Щодо заявлення відповідачем про застосування наслідків пропуску позовної давності, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Зважаючи на те, що за наслідками вирішення даного спору судом не встановлено правомірності заявлених вимог позивача, підстави для застосування позовної давності в даному випадку відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з віднесенням судових витрат на позивача згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст.129, ст.ст.232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції згідно з положеннямист.256 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.09.2023.

СуддяОлена ФОНОВА

вих. №

18.09.2024

Надр. 1 прим.

1 - до справи;

2- ПАТ «Алчевський коксохімічний завод» до електронного кабінету «Електронний суд»

3- арбітражному керуючому-ліквідатору Камші Олександру Вікторовичу - до електронного кабінету «Електронний суд»

4- ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» до електронного кабінету «Електронний суд»

Внесено до ЄДРСР

18.09.2024

Світлана АВІЛОВА


Суд	Господарський суд Луганської області
Дата ухвалення рішення	09.09.2024
Оприлюднено	19.09.2024
Номер документу	121687839
Судочинство	Господарське
Категорія	Інші справи

Фонова О.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 09.09.2024 по справі 913/720/20ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —913/720/20

Рішення від 09.09.2024

Рішення
від 09.09.2024 по справі 913/720/20
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ