Постанова

від 10.09.2024 по справі 922/1151/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1151/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

прокуратури - Валевач М. М.,

відповідачів - Руденко Д. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 (судді: Гребенюк Н. В. - головуючий, Слободін М. М., Шутенко І. А.) та рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 (суддя Трофімов І. В.) у справі

за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави

до Харківської міської ради, Приватного підприємства "Ващенківське"

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу землі, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і судових рішень

1.1. У липні 2022 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Приватного підприємства "Ващенківське" (далі - ПП "Ващенківське") про: 1) визнання незаконним і скасування пункту 4 додатку до рішення сесії Харківської міської ради від 21.04.2021 № 107/21 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам", яким вирішено ПП "Ващенківське" як власнику нежитлової будівлі літ. "З-1", розташованої на земельній ділянці площею 0,2129 га на вул. Кутовій, 7 в м. Харкові, продати земельну ділянку із земель комунальної власності, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, місце розташування - м. Харків, вул. Кутова, 7, Шевченківський р-н; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва торговельно-офісного комплексу; форма власності - комунальна; площа земельної ділянки 0,2129 га; 2) визнання недійсним укладеного між Харківською міською радою та ПП "Ващенківське" договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.06.2021, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1494, щодо земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, на вул. Кутовій, 7 в м. Харкові, площею 0,2129 га; 3) зобов`язання ПП "Ващенківське" повернути вказану земельну ділянку Харківській міській раді з приведенням її у придатний для використання стан.

На обґрунтування позову прокурор посилався на незаконність спірного рішення ради та оспорюваного договору, оскільки рішення органу місцевого самоврядування прийняте, а договір купівлі-продажу укладено з порушенням вимог земельного законодавства, з метою набуття речових прав на земельну ділянку всупереч вимогам статей 127, 134, 135 Земельного кодексу України, тобто без проведення земельних торгів. Прокурор наголошував на тому, що ПП "Ващенківське" є власником тимчасової споруди (кіоску) на спірній земельній ділянці, що є рухомим майном; до того ж це підприємство придбало спірну земельну ділянку площею неспівмірно більшою (у 51 раз) від площі, яку займає розташоване на ній майно, та з метою, що не пов`язана із обслуговуванням такого майна.

1.2. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наведення підстав для представництва інтересів держави в суді у цьому випадку. Водночас суд першої інстанції зазначив, що право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, на вул. Кутовій, 7 у м. Харкові, в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягало продажу на земельних торгах, а оскільки вказані приписи підлягають однаковому застосуванню як у випадку продажу земельної ділянки, так і у випадку її передачі в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис), то, як зазначив суд, обставини щодо застосування положень статті 134 Земельного кодексу України, встановлені судами у справі № 922/3607/20, мають враховуватися і щодо питання продажу спірної земельної ділянки в силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Також суд вказав, що станом на час прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування ПП "Ващенківське" було власником нежитлової будівлі літ. "3-1" загальною площею 39,3 м2 на вул. Кутовій, 7 у м. Харкові, а прокурор, зокрема, не довів необхідності використання ПП "Ващенківське" земельної ділянки у меншому розмірі, відсутність належного відповідачеві на праві приватної власності об`єкта нерухомого майна.

2. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

2.1. Не погоджуючись з ухваленими у справі рішенням і постановою, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України - застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме застосовано статтю 190 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду України від 30.01.2013 у справі № 6-168цс12; статтю 220 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17; статтю 328 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18; статтю 658 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 523/9111/17; статтю 2, частину 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 28.05.2020 у справі № 910/5902/18, від 09.12.2020 у справі № 922/476/20, від 21.04.2021 у справі № 916/3674/19; частину 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 920/456/19; статтю 120, частину 2 статті 134, статтю 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 05.09.2018 у справі № 910/1356/13, від 14.03.2019 у справі №915/182/17, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 27.01.2021 у справі № 922/997/20, від 31.03.2021 у справі № 922/1431/20, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20; частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цієї норми, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17; статті 13, 78, 86 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

Доводи скаржника зводяться до того, що спірну земельну ділянку ПП "Ващенківське" могло набути у власність тільки шляхом проведення земельного аукціону, тоді як поза конкурсом відповідач міг отримати земельну ділянку виключно для обслуговування нерухомого майна, проте майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці до об`єктів нерухомого майна не належить та є тимчасовою спорудою. Водночас у рішенні ради про продаж спірної земельної ділянки зазначено вид використання - саме для будівництва торговельно-офісного комплексу. Тобто спірна земельна ділянка отримана підприємством з метою нового будівництва зі знесенням належного йому об`єкта поза конкурсом. Крім того земельну ділянку було відчужено у розмірі значно більшому, ніж площа належного відповідачеві об`єкта.

2.2. Від Харківської міської ради надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження з посиланням те, що правові висновки у справах, на які посилається прокурор у касаційній скарзі, не підлягають застосуванню під час розгляду цієї справи через неподібність правовідносин у всіх цих справах. Проте вказані заперечення залишаються без задоволення, оскільки, по-перше, аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами висновку Верховного Суду щодо правозастосування у подібних правовідносинах у наведеному випадку підлягають дослідженню під час касаційного розгляду по суті, а, по-друге, в ухвалі від 04.09.2023 Верховний Суд дійшов висновку про відкриття касаційного провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою, з огляду на те, що касаційна скарга відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України щодо її форми та змісту.

2.3. Також від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні касаційної скарги прокурора відмовити, а оскаржені у справі судові рішення залишити без змін.

2.4. Від ПП "Ващенківське" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити в силі оскаржені у справі рішення та постанову як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу - без задоволення.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Згідно з ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2023 касаційне провадження у цій справі зупинялося до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18.

Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.08.2024 поновлено провадження у цій справі із визначенням дати судового засідання 10.09.2024.

З метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи, забезпечення єдності та сталості судової практики, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

3.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

3.3. Як установили попередні судові інстанції та підтверджено матеріалами справи, 28.11.2019 за ПП "Ващенківське" було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "3-1" загальною площею 39,3 м2 на вул. Кутовій, 7 у м. Харкові на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданого 28.11.2019, видавник Ерліхман Є. В. та ПП "Ващенківське"; рішення співвласників від 28.11.2019, видавник -співвласники ПП "Ващенківське" (індексний номер рішення 49920664 від 28.11.2019), про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

12.02.2020 ПП "Ващенківське" звернулося до Харківської міської ради із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 0,2300 га для будівництва торгівельно-офісного комплексу за адресою: м. Харків, вул. Кутова, 7. До заяви додано графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки.

Згідно з пунктом 23 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 за № 2009/20, зокрема надано дозвіл ПП "Ващенківське" на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,2150 га для будівництва торговельно-офісного комплексу на вул. Кутовій, 7 у м. Харкові.

ФОП Бусловою М. О. було виготовлено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП "Ващенківське" для будівництва торговельно-офісного комплексу за адресою: вул. Кутова, 7 у Шевченківському районі м. Харкова, який отримав погодження Департаментом культури та туризму Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом містобудування та архітектури Харківської обласної державної адміністрації.

На підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відділом у Кагарлицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Київської області 11.06.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, що підтверджується витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-9900688402021 від 17.06.2021.

Пунктом 18 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 № 2144/20 "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками та надання згоди на прийняття земельних ділянок у власність територіальної громади м. Харкова" ПП "Ващенківське" затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва торговельно-офісного комплексу на вул. Кутовій, 7 в м. Харкові та надано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, площею 0,2129 га із земель територіальної громади м. Харкова на вул. Кутовій, 7 за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва торговельно-офісного комплексу до 01.05.2025. Будівництво об`єкта виконати з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. "3-1" на вул. Кутовій, 7, яка належать ПП "Ващенківське" на праві приватної власності.

Харківською міською радою ухвалено рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 за № 2153/20 "Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам" (пункт 10 додатку до вказаного рішення) ПП "Ващенківське" як власнику нежитлової будівлі літ. "З-1", розташованої на земельній ділянці площею 0,2129 га на вул. Кутовій, 7, надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності із земель житлової та громадської забудови площею 0,2129 га на вул. Кутовій, 7 у Шевченківському районі м. Харкова, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, для будівництва торговельно-офісного комплексу. Розмір авансового внеску складає 3 % вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

На підставі пункту 18 додатку 1 до рішення 36 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 24.06.2020 № 2144/20 між відповідачами був укладений договір оренди спірної земельної ділянки від 10.08.2020.

22.07.2020 від ПП "Ващенківське" надійшло клопотання про продаж земельної ділянки площею 0,2129 на вул. Кутовій, 7 у м. Харкові, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003.

Пунктом 4 додатку 2 до рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 21.04.2021 № 102/21 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок" ПП "Ващенківське" припинено право користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,2129 га, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, на вул. Кутовій, 7 (Шевченківський район) за добровільною відмовою. Договір оренди землі номер запису про інше речове право: 37785834 від 13.08.2020 визнано таким, що втратив чинність.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інше речове право, номер запису 37785834 від 13.08.2020, припинено 14.06.2021 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі.

Пунктом 4 додатку до рішення 4 сесії Харківської міської ради 8 скликання від 21.04.2021 № 107/21 "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" ухвалено ПП "Ващенківське" як власнику нежитлової будівлі літ. "З-1", розташованої на земельній ділянці площею 0,2129 га на вул. Кутовій, 7, продати земельну ділянку із земель комунальної власності, кадастровий номер 6310136300:03:002:0003, місце розташування - м. Харків, вул. Кутова, 7, Шевченківський район; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва торговельно-офісного комплексу; форма власності - комунальна; площа земельної ділянки - 0,2129 га; ціна продажу земельної ділянки - 2 785 000,00 грн; надано розстрочення кінцевого терміну платежу строком на два роки в порядку, визначеному чинним законодавством.

На підставі зазначеного рішення Харківської міської ради між відповідачами укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 23.06.2021, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І.

3.4. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування пункту 4 додатку до рішення Харківської міської ради від 21.04.2021 № 107/21, визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23.06.2021 та повернення земельної ділянки.

3.5. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у позові, поклавши в основу судового рішення, зокрема, висновок про преюдиціальність обставин, встановлених судами у справі № 922/3607/20, в якій вирішувався спір щодо оренди спірної земельної ділянки, зокрема щодо того, що право оренди спірної земельної ділянки не підлягало продажу на земельних торгах в силу положень частини 2 статті 134 Земельного кодексу України.

3.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, визнає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові передчасними та при цьому виходить із такого.

3.7. Згідно з положеннями частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до положень частини 1 статті 127 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 128 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі (частина 2 статті 135 Земельного кодексу України).

Таким чином, наведеними положеннями земельного законодавства передбачений порядок відчуження земельних ділянок комунальної власності виключно на конкурентних засадах, за виключенням випадків відчуження земельних ділянок, на яких розташоване належне особі на праві приватної власності нерухоме майно. Проте у цьому випадку за приписами частини 2 статті 134 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) власник нерухомості має право на отримання на позаконкурентних засадах тільки земельної ділянки, на якій безпосередньо розташоване таке майно (будівля, споруда). Такий висновок викладено у постанові Верховного суду від 17.07.2021 у справі № 910/1356/13.

З огляду на таке при вирішенні спору щодо законності передання прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності в позаконкурентному порядку необхідно дослідити наявність чи відсутність обставин, які визначені законом винятками із загального правила продажу прав на відповідні земельні ділянки виключно на земельних торгах.

Отже, дослідженню у наведеному випадку підлягають, зокрема, обставини розташування належного особі нерухомого майна на земельній ділянці, яка їй відчужується без конкурсу, площа відповідної нерухомості, розмір отриманої особою у власність поза конкурсом земельної ділянки та його співставлення з площею об`єкта нерухомого майна, мета отримання земельної ділянки.

Проте суди у наведеному випадку, обмежившись посиланням на преюдиціальність обставин, встановлених у іншій господарській справі, помилково ухилилися від самостійного дослідження обставин справи, що входять до предмету доведення у цьому спорі; не дослідили та не надали правової оцінки наявним у справі документам, на підставі яких відбувалось отримання та оформлення ПП "Ващенківське" спірної земельної ділянки, у тому числі умовам її надання, а також меті її отримання, тоді як можливість набуття у власність земельної ділянки без проведення земельних торгів передбачена з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які перебувають у власності особи, яка звертається до органу місцевого самоврядування з проханням набути прав на земельну ділянку; не надали належної оцінки усім наведеним прокурором доводам та аргументам у сукупності.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, прокурор упродовж усього розгляду спору посилався на набуття ПП "Ващенківське" спірної земельної ділянки в порушення вимог земельного законодавства поза межами процедури земельних торгів, стверджуючи, що об`єкт, розташований на такій земельній ділянці є тимчасовою спорудою, а не нерухомим майном; сам по собі факт державної реєстрації права власності за підприємством на тимчасову споруду (кіоск) у Державному реєстрі речових прав як нежитлову будівлю не змінює статусу кіоску, як тимчасової споруди та не є підтвердженням того, що вказаний кіоск є об`єктом нерухомості у розумінні діючого законодавства; проведення державної реєстрації речового права на вказаний об`єкт як нежитлову будівлю у наведеному випадку здійснено виключно з метою набуття всупереч положенням статей 127, 134, 135 Земельного кодексу України речових прав на земельну ділянку, розмір якої перевищує в 51 раз площу належного підприємству об`єкта. Водночас спірна земельна ділянка надавалася за умови знесення зазначеного об`єкта та не для обслуговування розташованого на ній об`єкта, а для будівництва торговельно-офісного комплексу, тобто для будівництва нового об`єкта.

Водночас, поклавши в основу судових рішень обставини, встановлені у іншій господарській справі (стосовно передачі в оренду спірної земельної ділянки поза конкурсом) та визначивши їх такими, що мають преюдиціальний характер для цієї справи, попередні судові інстанції не врахували того, що за змістом частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку на обґрунтування підстави касаційного оскарження посилався прокурор у касаційній скарзі).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (пункт 7.10), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 136)).

Крім того, суди залишили поза увагою і те, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.

Поза тим, зазначивши про віднесення спірного об`єкта до нерухомого майна внаслідок державної реєстрації такого об`єкта за ПП ПП "Ващенківське" у держреєстрі з 28.11.2019 саме як нежитлової будівлі, визначеного як нерухоме майно, попередні судові інстанції не врахували наступного.

Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

У статті 182 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Разом із тим державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, а також у постанові від 14.12.2021 у справі № 911/1455/19, на висновки з якої посилається скаржник у касаційній скарзі.

Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Аналогійні висновки сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій у цій справі помилково пов`язали державну реєстрацію відповідного об`єкта з обставиною, яка свідчить про фактичне існування такого об`єкта саме як нерухомого майна.

Водночас, згідно з частиною другою статті 181 Цивільного кодексу України рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Разом з цим згідно з положеннями частини 4 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Таким чином, оскільки тимчасова споруда не має статусу нерухомого майна, відповідно не підлягає реєстрації як об`єкт права.

Зважаючи на викладене дослідженню також підлягали обставини щодо первинних підстав виникнення/набуття прав на об`єкт, розташований на спірній земельній ділянці, те, чи не належить спірний об`єкт до передбачених законодавством об`єктів, що не підлягають державній реєстрації, з урахуванням у тому числі характеристик зареєстрованого майна. Проте вказані обставини судами належним чином не були досліджені та перевірені.

Поза тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.9). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109)).

Разом із тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Отже, беручи до уваги викладене, предмет і підстави позову у справі, що розглядається, а також зважаючи на наведену правову позицію Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що вимога про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування, згідно з яким вирішено продати спірну земельну ділянку підприємству, та яке вже було реалізовано шляхом укладення між відповідачами оспорюваного у справі договору купівлі-продажу, є неналежним і неефективним способом захисту.

3.8. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

3.9. Зважаючи на викладене, оскаржені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами при їх ухваленні були порушені вимоги процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи. З урахуванням наведеного доводи касаційної скарги знайшли підтвердження частково.

3.10. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3.11. Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

4. Висновки Верховного Суду

4.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.4. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги скаржника.

4.5. Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність звернення прокурора до суду у наведеному випадку із заявленими ним вимогами, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів та встановити обставини щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

5. Розподіл судових витрат

5.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий розгляд, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.07.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 у справі № 922/1151/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак