Ухвала

від 13.09.2024 по справі 205/11935/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

13.09.2024 Єдиний унікальний номер 205/11935/24

Провадження№ 2/205/4161/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2024 року м. Дніпро

Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Курбанова Н.М. ознайомившись із матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авелан ЮА» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В :

10.09.2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авелан ЮА» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні.

Дослідивши подану заяву та додані до неї докази, вважаю, що заява не в повній мірі відповідає вимогам ЦПК України, у зв`язку із чим підлягає залишенню без руху.

Згідно ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України(далі -ЦПК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Так, позовна заява повинна відповідати вимогам ст. ст.175,177 ЦПК України.

Зі змісту позову вбачається, що позивач просить стягнути на його користь з відповідача суму нарахованих, але невиплачених коштів, які належать працівнику при звільненні, зокрема: компенсацію за невикористану відпустку за період 2018, 2019 роки та з 01.01.2020 року по 08.07.2020 року, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Враховуючи те, що компенсацію за невикористану відпустку та середній заробіток обчислюється і виплачується в грошовому еквіваленті, фактично вбачається, що позивач звертається до суду з вимогами майнового характеру, тобто просить стягнути на його користь грошові кошти, але взагалі не зазначає розмір коштів, який просить стягнути.

При цьому, оскільки вимоги про стягнення грошових коштів мають відповідну грошову оцінку, в позовних вимогах, відповідно до вимогст.175 ЦПК України, обов`язково повинно бути зазначено ціну позову, яка визначається згідно зст.176 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ч.1ст. 176 ЦПК Україниціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

В порушення п. 3 ч. 3с т. 175 ЦПК Українипозивач звертаючись до суду з вказаним позовом взагалі не зазначає ціни позову, в прохальній частині позову не зазначає розмір грошових коштів, які просить стягнути, посилаючись на те, що позов з яким він звертається до суду не містить вимог майнового характеру.

Ціна позову має важливе значення, насамперед, для правильного визначення судового збору, що підлягає сплаті під час звернення до суду. Неправильне визначення ціни позову може призвести до необґрунтованого відкриття провадження у справі.

Оцінка правильності визначення ціни позову здійснюється судом при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Неправильне визначення ціна позову, що приводить до недоплати судового збору є недоліком позовної заяви, а тому до неї повинні застосовуватися вимоги, передбаченіст. 185 ЦПК України, про залишення заяви без руху.

Крім того, суд зазначає, що предмет позову, тобто певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, повинна бути чітко визначена позивачем у прохальній частині позовної заяви, оскільки резолютивна частина рішення суду, по суті, відображає позовні вимоги, викладені у прохальній частині позовної заяви, та повинна викладатися чітко й безумовно.

Отже, слід усунути недоліки шляхом зазначення в позовній заяві ціни позову, оскільки відповідно до вимогЦПК Українице є обов`язковою умовою до змісту позовної заяви та зазначити суму, що стягується.

Також слід зазначити, що відповідно до вимог п.3 ч.3ст.175 ЦПК України, позов повинен містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Але такий розрахунок сум, що підлягають стягненню, в позові взагалі відсутній.

В той же час суд зазначає, що зі змісту позову вбачається, що позивач разом з позовом подає до суду клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме документ про суми нарахованих, але невиплачених коштів, які належать працівнику при звільненні, зокрема: компенсацію за невикористану відпустку за період 2018, 2019 роки та з 01.01.2020 року по 08.07.2020 року та документи, що стосуються заробітної плати позивача під час роботи на підприємстві, оскільки відповідач добровільно не надав таку інформацію на запит Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. У клопотанні позивач зазначає, що вказаний доказ необхідний для правильного обчислення належних виплат відповідачем позивачу.

Вказане клопотання, на думку позивача, свідчить про те, що він не має можливості на час звернення з позовом до суду визначитися з конкретною сумою, яку просить стягнути з відповідача, оскільки у нього відсутні дані щодо розміру компенсацію за невикористану відпустку та середньоденного заробітку на час звільнення позивача.

Але на думку суду, звернення позивача з вищевказаним клопотанням про витребування доказів не звільняє останнього від виконання вимог п. 3 ч. 3 ст.175 ЦПК України.

В порушення наведених процесуальних приписів, позивачем не зазначено доказів обчислення середньої заробітної плати відповідно до вимогПостанови Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відсутні посилання на докази стосовно взяття для розрахунку середньої заробітної плати, відомості стосовно заробітної плати за два місяці, що передували звільненню. В п.8 Порядку зазначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.

Виходячи з вказаних вимог, позивачу необхідно надати довідку про доходи із зазначенням кількості відпрацьованих днів (годин) та середньоденної заробітної плати за останні два місяці, що передували звільненню. Крім того, позивачем не надано довідки про кількість днів невикористаної відпустки та про розмір нарахованої при звільненні компенсації за всі дні невикористаної відпустки.

Одночасно із пред`явленням даного позову або до пред`явлення позову позивачем не заявлено заяву про забезпечення доказів або позову, а саме про витребування у відповідача вищевказаних довідок, відповідно до вимог ст.ст. 116, 117 ЦПК України.

Крім того, за подання заяви про забезпечення доказів або позову сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви.

Відповідно до пп. 1 п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою заяви про забезпечення доказів або позову, справляється судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у виді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з використанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

На підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 5 від 13.01.2004 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713, розробленої відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків.

Згідно пункту 1.3 означеної Інструкції для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фону оплати праці включається нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені розділом 3 цієї Інструкції, згідно з пунктом 3.9 якої до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні. Отже з наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрат частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 зроблено висновок, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях:про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

В постанові Верховного Суду від 21.12.2019 р. (справа №243/10489/17-ц) зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (вимушеного прогулу) за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (вимушеного прогулу) не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях (позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16).

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2024 році з 01 січня встановлений у розмірі 3028,00 гривень.

В зв`язку з чим, для розгляду районним судом вищевказаного позову позивачу необхідно сплатити судовий збір у відповідному розмірі за реквізитами Ленінського районного суду м.Дніпропетровська, а саме: отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Нов.р/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA898999980313111206000004633, код класифікації доходів бюджету 22030101, та відповідний платіжний документ надати до суду або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях175 і 177цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 177, 185, 194, 260, 261 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авелан ЮА» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, за затримку розрахунку при звільненні - залишити без руху.

Для усунення недоліків заявнику надати строк терміном десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху.

Роз`яснити заявнику, що у разі не усунення недоліків в строк наданий судом, заява буде вважатись неподаною і буде повернута.

Копію ухвали надіслати заявнику за вказаної ним адресою.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Курбанова Н.М.