Рішення

від 16.09.2024 по справі 184/1418/24

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 184/1418/24

Номер провадження 2/184/1190/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2024 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Томаша В.І.,

за участю секретаря судових засідань Михайлової Т.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку загальногопозовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 ,представник позивача ОСОБА_2 до ПриватногоАкціонерного Товариства«Компанія «Дніпро»,ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА «ДЕРЖАВНИЙОЩАДНИЙ БАНКУКРАЇНИ» «проприпинення праваспільної частковоївласності тавизнання прававласності» -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності. Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що є власницею 1/14 частки нежитлової будівлі, площею частки нежитлової будівлі 84,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 566872112121, право власності на яку набуто на підставі договору дарування. Позивач зазначає, що зверталася до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з проханням посвідчити договір про виділ частки нежитлової будівлі 84,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 566872112121, оскільки за висновком КП Нікопольське МБТІ наявна така технічна можливість. Зауважує, що за результатом поданих та вивчених документів нотаріусом встановлено, що договір про виділ частки посвідчити неможливо, оскільки такий договір укладається всіма власниками такого майна. Позивач зазначає, що в Державному реєстрі речових прав містяться записи про право власності позивача на 1/14 частки цього об`єкта нерухомого майна та про право власності відповідачів на частки цього об`єкта нерухомого майна. Відомостей про інших співвласників Державний реєстр речових прав не містить. Вважає, що здійснити поділ/виділ часток співвласників у позасудовому порядку неможливо, а тому просить суд припинити права спільної часткової власності та визнати право власності на вбудоване нежитлове приміщення як самостійний об`єкт нерухомого майна (ідеальну цілу частку).

Позивач та її представник до суду не з`явилися, представник позивача подала заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі.

Представник відповідача -Приватного Акціонерного Товариства «Компанія «Дніпро» в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача ПАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ»в судове засідання не з`явився, надав відзив на позов, просить у задоволенні позовних вимог просить відмовити, посилаючись на передчасність заявленого позову, справу просить розглядати без їх участі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі,відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши показання свідків, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦПК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Згідно позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, 8 грудня 2023 позивач, відповідно до договору дарування отримала в дар 1/14 частку нежитлової будівлі, площею частки нежитлової будівлі 84,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 566872112121. Договір посвідчено приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Бойко Л.П. та зареєстровано в реєстрі за № 3600. Зазначений договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 566872112121.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №385606014, в Державному реєстрі речових прав містяться записи про право власності позивача на 1/14 частки об`єкта нерухомого майна: за адресою: АДРЕСА_1 , та про право власності відповідачів на частки цього об`єкта нерухомого майна. Відомостей про інших співвласників Державний реєстр речових прав не містить.

Як вбачається з висновку КП «Нікопольське МБТІ» від 24.04.2024 - наявна технічна можливість виділу частки з об`єкта нерухомого майна в натурі. При цьому склад новоутвореного об`єкта нерухомого майна загальною площею 84,0 кв.м. складається з : об`єкт 1: вбудоване нежитлове приміщення: приміщення 1=49,5 кв.м, приміщення 2=14,3 кв.м, приміщення 3=11,6 кв.м, коридор 4=3,5, коридор 5=3,0 к.в.м., санвузол 6=0,9 кв.м, санвузол 7=1,2 кв.м.

Встановивши фактичні обставини, суд керується наступним

Право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, в якій установлено форми власності (статті 13, 41, 142, 143), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1, 13), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41). Право на захист права власності на певне нерухоме майно в особи виникає на підставі статей 15, 16, 392 ЦК України.

Згідно ст. 317 ч.ч.1,2 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. В той же час, відповідно до ст. 319 ч.ч.1,2 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Як встановлює ст. 321 ч.ч.1,2 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. При цьому в силу ст. 328 ч.1 ЦК України, право власності набувається на підставах не заборонених законом

Відповідно до ст. 391 ЦК, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950). Стаття 17 Загальної декларації проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Статтею 1 Протоколу №1 (1952) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.

В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено в п.п. 19, 22 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз`яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).

Відповідно до ст. 8 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зважаючи, що позивач позбавлена можливості в установленому законодавством порядку розпоряджатися належним йому нерухомим майном, суд погоджується, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде застосування принципу верховенства права та захисту права позивача шляхом припинення спільної часткової власності та визнання за позивачем права власності на вбудоване нежитлове приміщення загальною площею 84,0 кв.м., яке складається з : приміщення 1=49,5 кв.м, приміщення 2=14,3 кв.м, приміщення 3=11,6 кв.м, коридор 4=3,5, коридор 5=3,0 к.в.м., санвузол 6=0,9 кв.м, санвузол 7=1,2 кв.м., як ідеальну цілу частку (окремий самостійний об`єкт нерухомого майна).

Суд зазначає, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки у відповідності до п. 9 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення суду щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (в разі задоволення позовних вимог) буде підставою для державної реєстрації прав. Такий спосіб захисту не порушує прав інших осіб та не суперечить закону.

Суд дає критичну оцінку доводам відповідача, викладених ним у відзиві, оскільки вони є безпідставними, голослівними та нічим не підтвердженими і спростовуються матеріалами справи в їх сукупності.

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2-13, 76-83, 89, 263,265, 268, 353-354 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ,представник позивача ОСОБА_2 до ПриватногоАкціонерного Товариства«Компанія «Дніпро»,ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА «ДЕРЖАВНИЙОЩАДНИЙ БАНКУКРАЇНИ» «проприпинення праваспільної частковоївласності тавизнання прававласності» задовольнити.

Припинити право спільної часткової власності на 1/14 частку нежитлової будівлі, площею 84,0 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 566872112121 та визнати за ОСОБА_1 право власності на вбудоване нежитлове приміщення, загальною площею 84,0 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з: приміщення 1=49,5 кв.м, приміщення 2=14,3 кв.м, приміщення 3=11,6 кв.м, коридор 4=3,5, коридор 5=3,0 к.в.м., санвузол 6=0,9 кв.м, санвузол 7=1,2 кв.м. як самостійний об`єкт нерухомого майна (ідеальну цілу частку)

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.09.2024.

Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш