Рішення

від 16.09.2024 по справі 442/6035/24

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/6035/24

Провадження №2/442/1508/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Заочне

16 вересня 2024 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючої - судді Курус Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Коцан Руслан Мар`янович, до ОСОБА_2 , третьої особи - відділу-служби у справах дітей виконавчого комітету Дрогобицької міської ради про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав,

з участю секретаря судового засідання - Федишин Б.І.,

позивача, її представника - адвоката Коцан Р.М.,

в с т а н о в и в :

25.07.2024 до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить змінити спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.06.2016 у справі №442/3351/16-ц про стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми в розмірі по 725 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття на частку від заробітку (доходу) в розмірі по 1/4 частині зі всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім цього, просить позбавити відповідача батьківських прав шодо дочки ОСОБА_4 .

В обґрунтування позову посилається на те, що 02 серпня 2008 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований відділом РАЦС Дрогобицького міського управління юстиції Львівської області, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено запис № 356.

Від даного шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

04.06.2013 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області шлюб між нею та відповідачем було розірвано.

Крім цього, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.06.2013 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 , аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 725,00 грн. щомісячно, починаючи з 04 травня 2016 і до досягнення дитиною повноліття.

Після розірвання шлюбу відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по утриманню дитини, за весь час вона не отримала жодних аліментів від відповідача. Дівчинка підростає, потребує належного фізичного, інтелектуального та духовного розвитку і сума у 725 грн. є недостатньою для цих потреб.

На даний час на законодавчому рівні збільшено мінімальний розмір аліментів, їй не відоме місце праці відповідача. А тому вважає, що слід змінити спосіб стягнення аліментів з відповідача в частці від його доходів.

Стверджує, що відповідач протягом ще до розірвання їхнього шлюбу ніколи не приділяв уваги здоров`ю та лікуванню їхньої доньки, не цікавився її навчанням, захопленнями, проведенням свят за її участі, не відвідував школу, не вітав її зі святами, днем її народження, а тому органом опіки та піклування було складено висновок від 24.05.2016 про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини.

Сподівалась, що відповідач зміниться та навернеться до доньки, однак цього не сталось, а тому змушена звернутись до суду.

26.07.2024 отримано відповідь №707616 на запит з Державного демографічного реєстру щодо встановлення місця реєстрації відповідача, відповідно до якої місце реєстрації відповідача не встановлено, у зв`язку з чим 26.07.2024 скеровано запити до ЦНАПу Ізмаїльської міської ради. Станом на час розгляду справи відповіді на запит судом не отримано.

14.08.2024 відкрито провадження по даній справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 29.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 16.09.2024.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали з підстав викладених в позовній заяві. Додатково вказали, що відповідач не бере участі у вихованні та спілкуванні з донькою з її однорічного віку. Протягом останніх років не проявляє жодної ініціативи щодо побачення з дитиною, налагодження їхніх стосунків. Зі слів знайомих їй відомо, що відповідач виїхав у росію, де і проживає на даний час. Коли почалась війна намагалася зв`язатись з відповідачем щодо сплати їй аліментів, та він їй відповів, що він на боці окупанта і ніяких грошей від нього не отримає.

У зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання, просять провести заочний розгляд справи та задоволити її позов.

Відповідач у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлена за останньою відомою судові адресою місця його проживання та шляхом публікації повідомлення у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України на офіційному веб-сайті судової влади.

Відтак, суд доходить висновку про належне вжиття всіх заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи, будь яких повідомлень про зміну адреси відповідач суду не подавала, а відтак, суд, у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час, місце та порядок судового розгляду зазначеної справи.

Зі згоди позивача, суд ухвалює проводити заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

У судове засідання представник третьої особи - подав заяву про розгляд справи у їхній відсутності.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом», стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» («Sokurenko and Strygun v. Ukraine») від 20 липня 2006 року, заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п`ята статті 263 ЦПК України).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Разом з тим, Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Вимогами ст. ст. 13, 81 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому у них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а.с. 6.

04.06.2013 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано, а.с. 7.

Крім цього, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.06.2013 ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 , аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 725,00 грн. щомісячно, починаючи з 04 травня 2016 і до досягнення дитиною повноліття, а.с. 8-9.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 164 ЦК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, серед іншого, ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року роз`яснено судам, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 , будучи батьком, свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своєї доньки ще до розірвання шлюбу з позивачкою. Ухилення її від виконання батьківських обов`язків полягає у свідомому самоусуненні від виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створення належних умови для розвитку її природних здібностей та готування її до самостійного життя та праці, що в свою чергу вказує на наявність законних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Незабезпечення належних умов проживання та виховання, не виявлення інтересу до внутрішнього світу доньки ОСОБА_4 , її вподобань, знайшли своє підтвердження також у акті обстеження від 20.01.2016 умов проживання ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_4 в будинку на АДРЕСА_1 , згідно якого дитина проживає разом з матір`ю, має окрему кімнату, яка облаштована необхідними меблями: ліжком, письмовим столом, шафою для одягу. Дитина забезпечена сезонним одягом. У будинку є все необхідне для належного проживання та виховання дитини. Зі слів дівчинки відомо, що батько її вихованням та навчанням не цікавиться, жодного разу не приїжджав до неї.

Крім цього, відповідно до психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_4, від 11.09.2024, за підписами директора та класного керівника гімназії №5 імені героя України генерал-майора Сергія Кульчицького Дрогобицької міської ради Львівської області, ОСОБА_4 навчалась в гімназії №5 з першого класу. Дисциплінована учениця, активна, працелюбна, відповідальна, була відмінницею, одержала свідоцтво про базову середню освіту з відзнакою. Мама та бабуся приділяли належну увагу навчанню та вихованню дівчинки, відвідували класні та позашкільні батьківські збори, підтримували зв`язок з гімназією, активно спілкувалися з класним керівником, вчителями, цікавились здобутками дитини, раділи її успіхам, брали участь у вирішенні громадських справ на рівні класу. Мама активно займалась розвитком своєї дитини,. Дівчинка відвідувала ансамбль бальних танців "Оксамит", художню школу, суботню школу з вивчення польської мови, вільно володіє польською та англійською мовами, вивчає корейську мову. Натомість батько за період навчання жодного разу не прийшов до гімназії, зі слів самої мами, ніколи не хотів спілкуватися з дитиною, багато років відсутній у житті дочки.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Суд з належною увагою ставиться до наданих в судовому засіданні пояснень неповнолітньої ОСОБА_4 , яка підтвердила, що не підтримує жодних відносин з біологічним батьком, який залишив її ще маленькою, вона його не пам`ятає. Зазначила, що останній не займався її вихованням, не цікавився ніколи її здоров`ям, розвитком, навчанням, не допомагав їй матеріально, не телефонував, не вітав зі святами, днем народження. Вона проживає разом з вітчимом та братами. Всі речі, одяг, шкільні приладдя їй купляє мати та вітчим. Враховуючи сказане, хоче щоб відповідача позбавили батьківських прав, оскільки вона його не знає як батька.

Разом з тим, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і безумовним втручанням у права, які передбачені ч. 1 ст. 8 Конвенції. Тому обставини цієї справи належить проаналізувати через призму умов ч. 2 цієї статті.

Для цього суд вважає необхідним звернутись до прецедентної практики ЄСПЛ як джерела права (п. 4 ст. 10 ЦПК України).

У справі «Хант проти України» (Заява N 31111/04) під час розгляду питань позбавлення батьківських прав у п. 50 Рішення Суд зазначив, що «…втручання не становить порушення статті 8, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей…»

Позивач ОСОБА_1 порушила питання позбавлення батьківських прав для захисту інтересів дитини - доньки ОСОБА_4 , внаслідок ухилення батьком від виконання своїх обов`язків. Висновок компетентного державного органу також обґрунтований інтересами дитини. Тому, суд приходь до переконання, що процедура позбавлення батьківських прав у даному випадку переслідувала законну мету.

Щодо «необхідності у демократичному суспільстві», суд вважає, що ця необхідність має бути пов`язана з діями матері, під час вирішення питань позбавлення її батьківських прав і прийняття рішень із цього приводу компетентними органами (органи опіки та піклування, місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, суд).

В даній справі, батько - відповідач розлучений із позивачкою - матір`ю дитини, не сплачує аліменти і проживає окремо від них. Будь - яких дій щодо спілкування з дитиною, участі у вихованні, забезпеченні його фізичного і духовного розвитку відповідачкою не вчинялось.

Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, даний орган вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, стосовно його доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений висновок, крім врахування умов проживання та виховання дитини, мотивований, зокрема, тим, що батько участі у вихованні та утриманні дитини не приймає. Підстава: протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини від 11.05.2016 №5, а.с. 14, а також докази, зібрані комісією, а.с. 28-48.

Даний висновок затверджено рішенням виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 24.05.2016 №114, а.с. 15.

Крім цього, з часу пред`явлення даного позову і до завершення судового розгляду, відповідач, належним чином повідомлявся про час та місце судового розгляду, однак на виклики суду не з`явився.

При цьому, позивачем як на доказ проживання відповідача в росії надано копію його згоди від 11.05.2016 на виготовлення їхній доньці документів для виїзду за кордон, які посвідчені т.в.о нотаріуса Мазуровою К.А. в м. краснодар краснодарського краю, російська федерація, а.с. 17-18.

За таких обставин, суд зазначає, що відповідач був залучений до процесу прийняття рішень, розглядаючи провадження в цілому, в тій мірі, яка є достатньою для забезпечення відповідного захисту її інтересів, однак своєю поведінкою свідомо нехтував надані йому права та обов`язки, що в свою чергу не відповідає інтересам дитини.

Слід зазначити, що ст. 166 СК України передбачає правові наслідки позбавлення батьківських прав, зокрема, особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Це означає, що батьки, позбавленні батьківських прав, втрачають усі права, основані на факті спорідненості з дитиною. Маються на увазі ті права, що належать батькам і здійснюються ними до досягнення дитиною повноліття.

Тобто, батьки втрачають перш за все право на виховання дітей з усіма пов`язаними з цим правомочностями, вони не можуть вирішувати питання виховання дитини вдома, а також передати її на виховання іншим особам, дитячим закладам, визначати місце проживання дитини, відібрання дитини від інших осіб, які незаконно її утримують, давати згоду на всиновлення, бути опікуном, піклувальником, не можуть бути усиновителями. Той з батьків, якого позбавлено батьківських прав, втрачає право обирати місце проживання дитини, дозволяти або забороняти виїжджати до іншої країни.

Отже, судом встановлено, що відповідач від виконання своїх обов`язків відносно доньки ОСОБА_4 щодо її утримання та виховання ухиляється, не відвідує її, не допомагає матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; на протязі останніх 14 років не спілкується з дитиною взагалі, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти.

За таких обставин суд вважає, що такі дії відповідача є навмисними і свідомо направлені на звільнення від утримання, догляду і будь-якого піклування, пов`язаного з вихованням дитини. Таке ставлення батька об`єктивно не може сприяти нормальному вихованню дитини, якій, потрібно постійно відчувати на собі батьківську любов, піклування, увагу та турботу.

Вищенаведене дає суду підстави для задоволення позову в частині позбавлення відповідача батьківських прав, так як відмова батька від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства.

Що стосується позову в частині зміни способу стягуваних аліментів, суд виходить з того, що

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як передбачено ч. 3 ст. 181, ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною 1 статті 184 СК України передбачено, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Таким чином суд вважає, що спосіб стягнення аліментів вправі визначати особа, на користь якої стягуються аліменти.

Згідно ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Законодавець не обмежує право особи звернутися до суду із позовом про зміну розміру аліментів з підстав зміни матеріального стану чи стану здоров`я, а вказує і на інші випадки, передбачені цим Кодексом. Ці випадки конкретизуються, однак можна дійти висновку, що з часу присудження аліментів на дитину економічна ситуація в країні змінилася кардинально в бік погіршення матеріального стану всіх верств населення і розмір визначених аліментів на дитину не є достатнім для мінімального забезпечення дитини її першочергових потреб.

Частиною 2 статті 182 СК України зазначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Як вбачається із змісту позовних вимог, позивач просить змінити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, тобто просить стягувати з відповідача аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Такий висновок також узгоджується із правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 5 лютого 2014 року у справі № 6-143цс-13, яка є обов`язковою для виконання в силу ст. 360-7ЦПК України, відповідно до якої вимоги зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. ст. 182 - 184 СК України, не може обумовлюватись разовим її здійсненням й відповідно з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження.

В свою чергу відповідачем не надано в судове засідання доказів, які б спростовували позовні вимоги взагалі.

При відсутності у матеріалах справи доказів про стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність чи відсутність у нього інших дітей, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, а також про отримання відповідачем доходів, достатніх для оплати встановленого законодавством розміру аліментів, суд виходить з того, що відповідач є особою працездатного віку та може бути працевлаштованим на будь-яку некваліфіковану роботу і отримувати дохід у вигляді мінімального заробітку, доказів протилежного суду не надано. А відтак суд вважає, що з такого доходу можуть стягуватися аліменти на дитину.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що з метою забезпечення потреб та інтересів дитини, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, слід змінити спосіб стягнення аліментів та визначити аліменти в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше ніж 50% від прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, при визначенні початку строку стягнення аліментів, слід врахувати, що згідно роз`яснень, даних у п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», у новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України на відповідача покладаються судові витрати, які стягуються на користь держави відповідно до вимог Закону України " Про судовий збір".

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 265, 268, 273, 280 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Змінити спосіб стягнення аліментів та стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Стягнення аліментів розпочати з часу набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 1211,20 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2024 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання - АДРЕСА_2 .

Третя особа - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, місцезнаходження - пл. Ринок, 1, м. Дрогобич Львівської області.

Головуюча - суддя Курус Р.І.