Ухвала

від 05.09.2024 по справі 153/247/24

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 вересня 2024 року

місто Київ

справа № 153/247/24

провадження № 14-98цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Ямпільська міська рада Вінницької області, про встановлення факту, що має юридичне значення

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року, постановлену суддею Швецем Р. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів Голоти Л. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

УСТАНОВИЛА:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

1. ОСОБА_1 12 лютого 2024 року звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт, що він здійснює постійний сторонній догляд за бабою ОСОБА_2 , особою з інвалідністю І групи підгрупи Б згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ № 019977 від 05 червня 2023 року, яка за станом здоров`я потребує сторонньої допомоги.

2. Заявник стверджував, що він до мобілізації на військову службу мешкав разом зі своєю бабусею та здійснював за нею догляд. Онук ОСОБА_1 був єдиною людиною, яка доглядала за ОСОБА_2 .

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою від 20 лютого 2024 року, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року, Ямпільський районний суд Вінницької області відмовив у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

4. Суд обґрунтовував власну ухвалу тим, що факт постійного надання соціальних послуг (догляду) інвалідам, хворим та особам похилого віку, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, може бути встановлений структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання/перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі із дотриманням Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859 (далі - Постанова № 859).

5. Законодавство визначає позасудовий порядок встановлення факту, який у судовому порядку просить встановити заявник, що виключає можливість такого розгляду. Заявник має право звернутися до відповідних уповноважених виконавчих органів з дотриманням вимог законодавства та у разі незгоди із прийнятим рішенням оскаржити його в судовому порядку, а тому заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. ОСОБА_1 03 травня 2024 року через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і постанову апеляційного суду, а також направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

7. Заявник на обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження судових рішень за пунктами 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України послався на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

8. ОСОБА_1 зазначив, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:

- Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, про те, що суд розглядає у порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти спричиняють юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язане з подальшим вирішенням спору про право;

- Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 і від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 372/285/21 і від 16 листопада 2022 року у справі № 363/5518/21, про те, що заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних органів за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому відмовлено (із зазначенням причин відмови).

9. ОСОБА_1 виконав досудовий порядок та оформив догляд на підставі пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

10. Оформлення догляду в інший спосіб, як-от на підставі Закону України «Про соціальні послуги», Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1040, є неможливим, бо заявник отримує доходи. Оскільки ОСОБА_1 перебуває на військовій службі та отримує доходи, тому неможливо завершити оформлення процедури встановлення стороннього догляду за його бабою, оскільки дохід заявника перевищує 2 684,00 грн на місяць, тож він не має права на отримання компенсації за догляд.

11. Оскарження заявником відмови управління соціального захисту населення в оформленні догляду на непрофесійній основі до суду не приведе до захисту порушених прав ОСОБА_1 , оскільки така відмова є правомірною, і заявник дійсно має офіційні доходи як військовослужбовець.

12. Здійснення догляду ОСОБА_1 за своєю бабою підтверджується актом про встановлення факту здійснення догляду Бушанського старостинського округу від 31 липня 2023 року № 5.

13. Суди не врахували того, що визначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки згідно з частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

14. Ухвалою від 20 травня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження у справі.

15. Ухвалою від 02 липня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду призначила справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними в справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

16. Ухвалою від 10 липня 2024 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яку полягає у з`ясуванні питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справах про встановлення юридичного факту догляду за близькими особами.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

17. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду навела такі міркування.

18. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, відповідно від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язано з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде виявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з потребую у вирішенні у судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

19. Аналогічні висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 206/851/23 (провадження № 61-2308св24), від 01 травня 2024 року у справі № 758/3298/23 (провадження № 61-1305св24), від 03 квітня 2024 року у справі № 607/7513/23 (провадження № 61-16209св23) та інших.

20. Колегія суддів вказала, що відомості Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджують те, що практика розгляду судами заяв, аналогічних тій, яку подав ОСОБА_1 , є неоднаковою

21. Ухвалами Запорізького районного суду Запорізької області від 19 червня 2024 року у справі № 317/2622/24, від 17 червня 2024 року у справі № 317/2689/24, Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2024 року у справі № 490/4412/24, Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 квітня 2024 року у справі № 727/4122/24, Біляївського районного суду Одеської області від 09 квітня 2024 року у справі № 496/2414/24, Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19 березня 2024 року у справі № 442/2077/24, Свалявського районного суду Закарпатської області від 09 лютого 2024 року у справі № 306/131/24, Залізничного районного суду м. Львова від 16 січня 2024 року у справі № 462/216/24 та іншими відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

22. У цих ухвалах суди базувалися на тому, що законодавство визначає позасудовий порядок встановлення факту здійснення постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує соціальної послуги з догляду, про встановлення якого просить заявник, у зв`язку із чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, ухвалені у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції.

23. У постанові від 05 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 283/1199/23 (провадження № 61-12851св23) дав оцінку тому, чи підлягає встановленню у порядку окремого провадження факт, який просить встановити заявник, та чи не віднесено розгляд цього питання до повноважень іншого органу, та виснував, що розгляд заяви про встановлення факту того, що заявник є єдиною особою, яка зайнята постійним доглядом за хворими дідом та бабою, належить до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильного відмовив у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України. За браком у матеріалах справи відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку та який просить установити заявник, висновок апеляційного суду про обов`язок вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства є передчасним і таким, що не ґрунтується на матеріалах справи та зазначених вимогах закону, а тому оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає зміні у частині мотивів його ухвалення.

24. На противагу цьому рішенню інші суди відкрили провадження у справі та розглянули в порядку окремого провадження заяви про встановлення факту постійного догляду за особою, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 12 лютого 2024 року у справі № 181/2128/23, Трускавецького міського суду Львівської області від 17 травня 2024 року у справі № 457/876/24, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 04 березня 2024 року у справі № 299/728/24, Першотравневого районного суду м. Чернівців від 15 лютого 2024 року у справі № 725/537/24, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 22 грудня 2023 року у справі № 299/8197/23, Ренійського районного суду Одеської області від 18 грудня 2023 року у справі № 510/2274/23, Здолбунівського районного суду Рівненської області від 28 вересня 2023 року у справі № 562/3363/23, Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14 вересня 2023 року у справі № 299/5365/23, Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 червня 2023 року у справі № 495/5853/23, Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 10 травня 2023 року у справі № 705/2048/23, Хустського районного суду Закарпатської області від 23 січня 2023 року у справі № 309/5780/22, Хустського районного суду Закарпатської області від 12 серпня 2022 року у справі № 309/2827/22 та інші).

25. У наведених рішеннях суди керувалися тим, що від встановлення факту здійснення заявником постійного стороннього догляду за особою, яка цього потребує, залежить виникнення його прав та обов`язків, визначених Законами України «Про соціальні послуги», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Постановою № 859 та інших. Виходячи з інтересів особи щодо захисту її прав, зважаючи на те, що заявник немає іншої можливості, крім в судовому порядку, встановити факт, що має юридичне значення на підставі з`ясованих обставин і наданих доказів у справі, суди виснували, що заявлені вимоги підлягають задоволенню (частковому задоволенню).

26. На переконання колегії суддів, з огляду на велику кількість рішень та ухвал судів першої інстанції, які, з одного боку, наголошують на тому, що відмова у відкритті провадження у справі про встановлення зазначеного юридичного факту обмежує право заявника здійснювати догляд за близькою людиною, яка потребує постійного стороннього догляду, а з іншого боку - розгляд таких заяв уможливлює зловживання процесуальними правами з метою ухилення від мобілізації, є підстави для висновку про наявність виключної правової проблеми. Це зокрема підтверджує таке: а) несформування усталеної судової практики та наявність правових висновків судів, які прямо суперечать один одному; б) невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можна кваліфікувати як виключна правова проблема, у тому числі неодмінність застосування аналогії закону чи права; в) встановлення глибоких та довгострокових розбіжностей у судовій практиці в аналогічних справах, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

27. До того ж, на думку колегії суддів, Велика Палата Верховного Суду має дати відповідь на питання, чи підлягають застосуванню до спірних правовідносин Закон України «Про соціальні послуги», постанови, на які у своїх рішеннях посилалися суди попередніх інстанцій, а також чи варто звертати увагу на підстави звернення із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, і залежно від мети встановлення застосовувати відповідну норма права. У випадку перетину Державного кордону України таким правовим актом є Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.

28. Саме Велика Палата Верховного Суду відповідно до її повноважень, передбачених у частині другій статті 45 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), власними правовими висновками забезпечує однакове застосування судами норм права.

29. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зробила висновок про те, що існує як кількісний, так і якісний критерії, що свідчить про наявність виключної правової проблеми, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому в ухвалах від 23 жовтня 2020 року у справі № 906/677/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 757/50105/19, від 22 квітня 2021 року у справі № 640/6432/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 916/1977/20, від 18 травня 2021 року у справі № 758/733/18, від 29 березня 2023 року у справі № 748/1335/20, є підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задля забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

31. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

32. Лише за наявності умов, визначених наведеним правилом, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

33. Аналізуючи мотиви передачі цієї справи на розгляд, Велика Палата Верховного Суду констатує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду не встановив наявності виключної правової проблеми у справі під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року.

34. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема, як правило, оцінюється з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.

35. Кількісний відтворює той факт, що правова проблема наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

36. Про якісний критерій щодо виключності правової проблеми свідчать такі обставини, як несформування сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність у нормативних актах правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; потреба у застосуванні аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми є нагальним для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

37. Європейський суд з прав людини пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики, не наполягаючи на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон під час проведення реформ або запровадження покращень. Водночас наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

38. Під час визначення того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і якщо так, то чи були вони ефективними.

39. Наявність виключної правової проблеми в цій справі колегія суддів пов`язує з різними підходами судів першої інстанції до вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті провадження у справах про встановлення юридичного факту догляду за близькими особами.

40. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що перешкод для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень та вирішення у цій справі спору по суті в Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає. Водночас колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилається виключно на наявність різних підходів у практиці судів першої інстанції під час вирішення процесуального питання (про відкриття чи відмову у відкритті провадження), яке не впливає на можливість розгляду справи Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду як судом касаційної інстанції, який вже вирішив питання про відкриття касаційного провадження колегіальним складом суду.

41. Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не навела суперечливої практики судів інших юрисдикцій, зокрема чи можуть взагалі існувати справи з подібними правовідносинами в судах інших юрисдикцій.

42. Також колегія суддів не зазначила про відмінну апеляційну чи касаційну практику вирішення справ у подібних правовідносинах.

43. Отже, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не дотрималася кількісного та якісного критеріїв виключної правової проблеми.

44. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду констатує, що питання, порушене Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, не доводить існування виключної правової проблеми в цій справі.

Загальні висновки

45. Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, - справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

46. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 153/247/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Ямпільська міська рада Вінницької області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ямпільського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року - повернути на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. ПогрібнийСуддіО. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. БулейкоС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваК. М. Пільков М. І. ГрицівО. В. Ступак Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич В. В. КорольЄ. А. Усенко О. В. КривендаН. В. Шевцова