Рішення

від 06.07.2023 по справі 753/26458/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/26458/21

провадження № 2/753/1809/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Боклач А.Є., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» про стягнення індексації невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди,

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Укртранснафтопродукт» (далі - ДП «Укртранснафтопродукт») про стягнення індексації невиплаченої заробітної плати , середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 467 782,62 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, набрало законної сили, було стягнуто з ДП «Укртранснафтопродукт» на користь позивача заборгованість по заробітній платі у розмірі 27 778,25 грн, вихідну допомогу - 23 850,54 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 57 072,82 грн, а всього 108 701,61 грн. Проте відповідач рішення суду не виконує, заробітна плата позивачу не виплачена, а тому, посилаючись на несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні, просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення та суму індексації заробітної плати від часу винесення рішення суду у справі № 753/23670/18 по дату звернення з позовом у цій справі.

Крім того, позивач зазначив, що внаслідок протиправних дій відповідача, позивачу завдано моральну шкоду, він повинен докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану. У нього ІІ група інвалідності, душевні хвилювання негативно вплинули на стан здоров`я через, що він був змушений звернутися за медичною допомогою. Враховуючи викладене, позивач оцінює розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21 січня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/26458/21 за вказаним позовом за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 листопада 2022 року закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чиним, у поданих до суду заявах просив розглядати справу у його відсутності, не заперечував проти заочного порядку вирішення справи.

Відповідач явку свого представника у судові засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення повісток про виклик та процесуальних документів у справі за адресою його місцезнаходження.

Інформація про стан розгляду справи викладалась у відповідних процесуальних документах - ухвалах суду, які, відповідно до приписів Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень України оприлюднювались у цьому Реєстрі. Окрім того інформація про стан дату і час розгляду справи була розміщена на офіційному веб-сайті Судової влади України.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив суду відзив на позовну заяву із викладенням заперечень проти позову.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення, проти чого позивач не заперечував.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Суд встановив, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи (загальне захворювання).

Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 28 липня 2016 року за чисельні порушення фінансово-господарської діяльності, встановлені під час проведення позапланового внутрішнього аудиту ДП «Укртранснафтопродукт» за період з 01 квітня 2015 року по 31 травня 2016 року та невиконання своїх обов`язків, покладених на нього відповідно до умов контракту (пункт 1 розділу 1, пункт 8 розділу 2), ОСОБА_1 , генеральний директор ДП «Укртранснафтопродукт», звільнений із займаної посади з 29 липня 2016 року.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року стягнено з ДП «Укртранснафтопродукт» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 27 778,25 грн, вихідну допомогу - 23 850,54 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні - 57 072,82 грн, а всього 108 701,61 грн. Рішення набрало законної сили.

Станом на день звернення до суду рішення суду відповідачем не виконано, заробітна плата позивачеві не виплачена.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10-го числа, що настає за звітним.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, має разовий характер та не входить до фонду оплати праці (постанови Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 694/215/16-ц, провадження № 61-37406св18, від 09 червня 2021 року у справі № 569/11319/19, провадження № 61-7911св20).

Отже, середній заробіток, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці», так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19) вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові також звертає увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. А тому до таких виплат згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону незастосовні.

Таким чином, при визначенні компенсації втрати частини заробітної плати суд виходить з того, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 27778,25, а тому розмір компенсації має розраховуватися таким чином:

27 778,25 х 1.19473185 (сукупний індекс інфляції за період з січня 2019 року по листопад 2021 року (включно)) - 27778,25 = 5 409,31 грн.

Отже, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За змістом ст. 117 КЗпП України (у редакції на дату звернення позивача із позовом у цій справі) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у ст.ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У справі № 753/10912/20 Верховний Суд вказав, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Згідно з п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для випадків, передбачених ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обчислення середньої заробітної плати проводиться виходячи із виплат за останні 2 календарні місяці роботи працівника, що передують звільненню.

В свою чергу, п. 8 Розділу ІV Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року встановлено, що згідно довідки ДП «Укртранснафтопродукт» № 01/196 від 26.11.2018 року станом на 19.09.2018 року заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 складає 51 628,79 грн., з яких: по заробітній платі за період з 11.06.2018 р. по 19.09.2018 р. - 27 778,25 грн.; вихідна допомога - 23 850,54 грн. Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 станом на 19.09.2018 р. складає - 467,81 грн.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Отже, з урахуванням норм ч. 1 ст. 117 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого становить 448 161,98 грн. (467,81 грн х 958 календарних днів прострочення).

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільнені, такими, що підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що позивач довів порушення прав відповідачем, а відповідач не скористався процесуальним правом на подання заперечення проти позову, існують обґрунтовані підстави для задоволення позову в цій частині.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В свою чергу позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій відповідача йому було завдано моральної шкоди, що викликало необхідність докладати додаткові зусилля для організації його життя та родини, він зазнав душевні страждання , що негативно вплинули на його фізичний стан, оскільки він є інвалідом ІІ групи. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у розмірі 200 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.п. 3,4 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.02.2023 у справі № 295/2725/21 (провадження № 61-8879св22), КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 /провадження № 61-1132св22/, постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20 /провадження № 61-21130сво21).

Враховуючи наведене, тривалість порушення права позивача на отримання заробітної плати, розмір невиплаченої заробітної плати та необхідність позивача в судовому порядку відновлювати свої права, суд приходить висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги та стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до остаточного висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 12, 13, 19, 76, 77-79, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280, 281, 352, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Укртранснафтопродукт»(м. Київ, б-р Верховної Ради, буд. 34, код ЄДРПОУ 34355770) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 448 161,98 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 5 409,31 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині - у задоволенні позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

На заочне рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивач, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2024 року.

Суддя О. В. Якусик