Рішення

від 17.09.2024 по справі 333/7451/23-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 333/7451/23-ц

пр. 2-4203/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №333/7451/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» про захист прав споживачів, -

представник позивача - адвокат Шиш А. Б.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2023 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із вказаним позовом, у якому просить стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» (далі - ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ») на користь ОСОБА_1 сплачені на виконання попереднього договору грошові кошти в сумі 245 469, 10 грн, інфляційні втрати в сумі 38 211, 64 грн, 3 % річних в сумі 9 159, 70 грн, моральну шкоду в розмірі 20 000, 00 грн; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позову зазначено, що між ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 31.01.2022 року було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12291.

У відповідності до предмету попереднього договору, сторони зобов`язались до 31 травня 2022 року укласти основний договір з купівлі продажу транспортного засобу марки Volkswagen, модель CC, 2010 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , за погодженою договірною ціною (вартістю) в розмірі 245 469, 10 грн, у тому числі ПДВ - 40 911, 52 грн.

Вказує, що ОСОБА_1 було повністю виконано свої зобов`язання за попереднім договором, та внесено в день укладання договору на розрахунковий рахунок ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» повну суму, а саме: 245 469, 10 грн, у тому числі ПДВ - 40 911, 52 грн, що підтверджується квитанцією №59T003SMP від 01.02.2022 року, однак у встановлений термін автомобіль не отримав.

Вважає, що оскільки ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» не виконало умов попереднього договору, та не вчинило жодних дій для укладення основного договору, позивач має право вимагати повернення коштів сплачених ним на розрахунковий рахунок ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», а також стягнення інфляційний втрат, 3 % річних та моральної шкоди, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2023 року визначено суддю Варнавську Л. О.

Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.09.2023 року вказану справу направлено на розгляд за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2023 року визначено суддю Матійчук Г. О.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження було направлено на адреси сторін, крім того відповідачу було направлено копію позовної заяви з додатками до його електронного кабінету. Також вказану ухвалу було направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронних кабінетів учасників справи.

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на позивача, з відміткою «за закінченням терміну зберігання», на електронну пошту представника позивача та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 05.10.2023 року.

На адресу суду повернувся лист з копією ухвали про відкриття провадження, направлений на відповідача, з відміткою «адресат відсутній», на електронну пошту та до електронного кабінету учасника справи ухвалу доставлено - 05.10.2023 року.

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.

Відповідач правом подати відзив на позов не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов?язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, між ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» в особі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , 31.01.2022 року було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12291.

У відповідності до предмету попереднього договору, сторони зобов`язались до 31 травня 2022 року укласти основний договір з купівлі продажу транспортного засобу марки Volkswagen, модель CC, 2010 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , за погодженою договірною ціною (вартістю) в розмірі 245 469, 10 грн, у тому числі ПДВ - 40 911, 52 грн.

ОСОБА_1 було повністю виконано свої зобов`язання за попереднім договором, та внесено в день укладання договору на розрахунковий рахунок ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» повну суму, а саме: 245 469, 10 грн, у тому числі ПДВ - 40 911, 52 грн, що підтверджується квитанцією №59T003SMP від 01.02.2022 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію його укладення.

Судом встановлено, що основний договір з купівлі-продажу транспортного засобу мав бути укладений сторонами 31.05.2022 року, що визначено попереднім договором, також позивачем було внесено плату за попереднім договором 01.02.2022 року. У будь-якому випадку, навіть при наявності у ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» труднощів у придбанні майна у третіх осіб, основний договір мав бути укладений не пізніше 31.05.2022 року, а якщо у зазначений термін не укладений, то зобов`язання за ним є припиненими.

Так, відповідно до п. 1.2 Попереднього договору: «за цим договором сторони зобов`язуються до 31 травня 2022 року укласти Основний договір».

Відповідно до п. 2.3 Попереднього договору: «Сторона-2 ( ОСОБА_1 ) на умовах передоплати сплачує в день підписання цього Договору Стороні-1 (ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на розрахунковий рахунок Сторони-1 в розмірі 245 469, 10 грн, у тому числі ПДВ - 40 911, 42 грн».

Пунктом 2.5 Попереднього договору визначено, що «сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням».

Відповідно до п. 4.1 Попереднього договору: «цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами, а саме 31 січня 2022 року, і діє до 31 травня 2022 року або до укладення Основного договору».

Так, оскільки відповідачем умови попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу у встановлений строк не виконані, майно не придбане та у власність позивача не передане, основний договір не укладений, оспорюваний правочин є припиненим.

Відповідач, не уклавши у визначений строк основний договір, порушив вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку наявності зобов`язання, яке б мало випливати із договору, укладеного сторонами, який би за своєю формою та змістом відповідав закону.

Відповідно до статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Статтею 571 ЦК України встановлено наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком. Так, якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

На відміну від завдатку, аванс - це спосіб платежу. Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, у разі сплати авансу кредитор не може бути зобов`язаний до повернення авансу у подвійному розмірі і відповідно до відшкодування збитків.

Аналогічних висновків щодо застосування норми статті 570 ЦК України викладено у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року № 367/661/16-ц. Відповідно до ст. ст. 570, 571 Цивільного кодексу України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання й на забезпечення його виконання. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається в кредитора. Якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості.

Окрім того, в диспозиції ч. 2 ст. 570 ЦК України зазначено: якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Так, з Попереднього договору вбачається, що позивач вніс передоплату, яка передбачена п. 2.3 вказаного договору.

Разом з тим, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникнути на підставі договору купівлі-продажу.

Оскільки основний договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, між сторонами не було укладено, то сплачена позивачем сума в розмірі 245 469, 10 грн є авансом, і за законом підлягає поверненню особі, яка її сплатила.

Отже, сума, яка зазначена у попередньому договорі фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених ст. 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 639/9339/16-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 522/15584/17, від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц.

Так, судом встановлено, що у встановлений у Попередньому договорі строк, сторони основний договір так і не уклали, жодних повідомлень від відповідача про придбання чи непридбання транспортного засобу для його наступної передачі позивачу на адресу позивача не надходило, пропозиції про укладення основного договору сторонами не направлялись, завдаток внесений на підставі Попереднього договору від 31.01.2022 року та квитанції №59Т003ІМР від 01.02.2022 року позивачу не повертався.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач ухиляється від виконання умов Попереднього договору купівлі-продажу транспортного засобу від 31.01.2022 року, дійсний намір на укладення основного договору у нього відсутній.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду України від 18.02.2009 року у справі №6-23108св08, у постановах Верховного Суду України від 25.09.2012 року у справі №6-82цс13, від 13.02.2013 року у справі №6-176цс12 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 року №461/5297/16-ц, від 17.06.2021 року у справі №711/5065/15-ц.

Таким чином, оскільки Попередній договір купівлі-проваджу транспортного засобу від 31.01.2022 року ПКП-12291 є припиненим, основний договір не було укладено, суд приходить до висновку, що кошти отримані ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» за вказаний договором у розмірі 245 469, 10 грн, підлягають поверненню позивачу.

Щодо позовних вимог в частині стягнення індексу інфляції та 3 % річних, суд зазначає наступне.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року, справа №758/1305/15-ц та від 16 травня 2018 року, справа №686/21962/15-ц.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року, справа №918/631/19.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Суд перевіривши розрахунок інфляційний втрат та 3 % річних позивача, вважає його вірним. При цьому суд зазначає, що позивачем в цій частині позовні вимоги за час розгляду справи в суді не збільшувалися, іншого розрахунку суду не надано.

Відповідач жодного обґрунтованого розрахунку чи доказу на спростування розрахунку позивача суду не надав.

Таким чином, інфляційні втрати у розмірі 38 211, 64 грн та 3 % річних у розмірі 9 159, 70 грн підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000, 00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Сам по собі факт порушення права, за відсутності доведеної наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди, а її наявність відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу підлягає доведенню особою, яка порушує питання про її відшкодування.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Таким чином, головною підставою відшкодування моральної шкоди, відповідно до норм цивільного законодавства, у даному випадку, є наявність причинного зв?язку між незаконними діями суб?єкта владних повноважень та ушкодженням здоров`я позивача, причому суд повинен визнати дії органу такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а позивач зобов?язаний довести, що ушкодження здоров?я сталися саме внаслідок таких дій, підтвердив це відповідними доказами. Ніяких доказів, які б це підтверджували, позивач не надав.

Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року, справа № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).

Так, позивач зазначає, що відповідачем йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює у 20 000, 00 грн, однак в обгрунтування зазначеного, посилається лише на норми права, якими урегульовано відшкодування моральної шкоди.

При цьому, позивач, не зазначає, в чому саме полягає моральна шкода, завдана йому, не вказано яких втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань він зазнав, їх тривалість та тяжкість, тощо, а вимога про відшкодування моральної шкоди у такому розмірі не обґрунтована, суду не надано доказів, що підтверджують такі обставини.

Так, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що позивачу завдано моральної шкоди та чому вона полягає, вину відповідача у завданні моральної шкоди позивачу, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою моральної шкодою, а отже вказана вимога не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа № 648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Крім того, у п. п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями.

Судом встановлено, що 16.08.2023 року між позивачем та адвокатом Шиш Антоном Борисовичем укладено договір про надання правничої допомоги №16/08. Відповідно до додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги від 16 серпня 2023 року №16/08 розмір винагороди адвоката за правничу допомогу визначається з погодинної ставки за послуги адвоката в сумі 2 000, 00 грн за одну годину.

Актом приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 31.08.2023 року та описом робіт (наданих послуг) адвокатом від 31.08.2023 року встановлено, що вартість наданих послуг становить 5 000, 00 грн.

Дослідивши надані представником позивача документи на підтвердження оплати професійних послуг адвоката, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, про задоволення вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500, 00 грн, такий розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв?язку із частковим задоволенням позову із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 928, 40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 207, 509, 524, 526, 533-535, 570, 571, 610, 611, 625, 626, 628, 638, 651, 653, 693, 1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 137, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на користь ОСОБА_1 сплачені на виконання попереднього договору грошові кошти у сумі 245 469, 10 грн, інфляційні втрати у розмірі 38 211, 64 грн та 3 % річних у розмірі 9 159, 70 грн. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500, 00 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» на користь держави судовий збір у розмірі 2 928, 40 грн.

В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», адреса: вул. Менделєєва, 12, офіс 94/1, м. Київ, 01103, код ЄДРПОУ 43764369.

Суддя Г.О.Матійчук