Рішення

від 18.09.2024 по справі 240/9620/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Житомир справа № 240/9620/24

категорія 112030600

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

- зобов`язати відповідача видати довідку про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи та внести відповідні відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що з 1999 року проживав у АР Крим, після окупації виїхав на підконтрольну Україні територію, а з березня 2022 року проходить військову службу в ЗС України. На свою заяву про видачу довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи отримав відмову відповідача, мотивовану відсутністю доказів на підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, включеної до переліку та внутрішнього переміщення з неї на момент виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Вважаючи таку відмову відповідача незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 12.07.2024 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження по справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (в порядку ст. 262 КАС України).

01.08.2024 Управлінням сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області подано відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень зазначило, що позивачем не надано належних доказів свого проживання чи проходження військової служби на момент окупації АР Крим - 20.02.2014. Разом з тим, визнано обставини про те, що позивач міг проживати в с. Відрадне, Ялтинський район, на території Автономної Республіки Крим протягом періоду з 05.02.1999 по 05.10.2007, а з 24.04.2024 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що 25.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до Управлінням сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області із заявою про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи.

До заяви позивач надав такі документи: копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 1-м відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 05.02.1099, паспорта громадянина України для виїзду та кордон номер НОМЕР_2 , виданого відділом централізованої обробки даних № 1 Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції Головною управління Державної міграційної служби України в м. Києві 26.09.2017, довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 25.04.2024, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, виданої Державною податковою інспекцією в м. Ялта 07.12.2001. Дані обставини відповідачем не заперечуються.

Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області у своєму листі №1705 від 25.04.2024 у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви відмовило, посилаючись на відсутність доказів на підтвердження факту його проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, включеної до переліку та внутрішнього переміщення з неї на момент виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлюються Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII).

У відповідності до статті 1 Закону №1706-VII. внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною другою статті 1 Закону №1706-VII встановлено, що адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 ст. 4 Закону №1706-VII).

Згідно з частинами 3, 7. 10 ст. 4 Закону №1706-VII, для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності (за наявності), документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Наведена правова норма кореспондує пункту 8 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що статус внутрішньо переміщеної особи підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, перелік підстав відмови у її видачі є вичерпним. Діюче законодавство визначає альтернативні способи підтвердження факту проживання на території окупованої адміністративно-територіальної одиниці - або відміткою про реєстрацію місця проживання у паспорті, або шляхом надання інших доказів.

Як вбачається із змісту відмови відповідача у видачі позивачеві довідки про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи, підставою такої відмови є, на думку суб`єкта владних повноважень, відсутність доказів на підтвердження факту його проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, включеної до переліку та внутрішнього переміщення з неї на момент виникнення обставин, зазначених у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого 1-м відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 05.02.1999, позивач з 05.02.1999 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд при цьому зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Таким чином, факт реєстрації позивача на тимчасово окупованій території підтверджується відповідною відміткою у паспорті громадянина України, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 Закону №1706-VII.

Крім того, згідно з відомостями з військового квитка ОСОБА_1 вбачається, що він з березня 2022 року проходить службу в лавах Збройних Сил України. З 21.09.2023 позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 21.09.2023.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що позивачем було надано всі наявні у нього докази, що підтверджують факт проживання на території тимчасово окупованої АР Крим, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не взяв до уваги подані до заяви письмові докази, що підтверджують факт реєстрації позивача на території тимчасово окупованої АР Крим, які є підставою для взяття його на облік внутрішньо переміщених осіб відповідно до закону, тому відмова Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області у оформлені та видачі ОСОБА_1 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати довідку про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи та внести відповідні відомості до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб суд зазначає наступне.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12).

Враховуючи викладене та встановлені під час розгляду адміністративної справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача взяти на облік позивача, як внутрішньо переміщену особу, оформити та видати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внести відповідні відомості в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Зважаючи на усе вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах. У той же час, заявлені позивачем вимоги знайшли своє повне підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому, адміністративний позов підлягає до задоволення повністю.

Зважаючи на звільнення позивача від сплати судового збору, відсутні підстави для вирішення питання його розподілу.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області (вул. Європейська, 83, м. Бердичів, Житомирська область, 13306, код ЄДРПОУ 03192810) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області у оформлені та видачі ОСОБА_1 довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зобов`язати Управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради Житомирської області взяти на облік ОСОБА_1 як внутрішньо переміщену особу, оформити і видати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внести відповідні відомості в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

18.09.24