Рішення

від 17.09.2024 по справі 320/11294/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2024 року № 320/11294/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Київській області до фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління ДПС у Київській області з позовом, у якому просить підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 , накладеного рішенням про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 29.09.2022, та застосувати адміністративний арешт коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на всіх рахунках ФОП ОСОБА_1 у всіх банківських установах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2022 справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не допущено посадових осіб Головного управління ДПС у Київській області до проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 біля АДРЕСА_1 , з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету, про що 29.09.2022 складено Акт №654/10-36-24-07 про відмову в допуску до проведення/відмову до фактичної перевірки, що згідно з п. 94.2.3 п. 94.2 статті 94 Податкового кодексу України є підставою для накладення арешту на кошти на рахунках платника податку.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю.

На підставі ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Головним управлінням ДПС у Київській області 20.09.2022 прийнято наказ №1125-п «Про проведення фактичної перевірки фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ».

На підставі направлень від 22.09.2022 №3887/10-36-24-07, №3886/10-36-24-07 позивачем здійснено вихід для проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 за адресою: біля АДРЕСА_1 з метою перевірки дотримання норм законодавства з питань використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати належних податків та зборів до бюджету.

Прибувши за адресою, контролюючим органом встановлено, що за вказаною адресою знаходиться територія, огороджена парканом з воротьми та логотипом SELFISH CLUB. З воріт вийшов громадянин, який представився охоронцем даної території, та відмовив у допуску для проведення фактичної перевірки. Від надання пояснень відмовився, про що 29.09.2022 складено Акт №654/10-36-24-07 про відмову в допуску до проведення/відмову до фактичної перевірки.

Головним управлінням ДПС у Київській області 29.09.2022 прийнято рішення №24438/6/10-36-24-07 про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Отже, як зазначає позивач, відповідачем не допущено посадових осіб контролюючого органу до проведення фактичної перевірки, що є підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України встановлено, що право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно. У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків, у порядку, передбаченому цією статтею.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, який застосовуються виключно на підставі рішення суду (на відміну від адміністративного арешту іншого майна, який здійснюється за рішенням керівника податкового органу). Разом з тим, підстави його застосування, що визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними як для керівника податкового органу, так і для суду.

Так, згідно з пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

- відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

- відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу;

- платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки);

- нерезидент розпочинає та/або здійснює господарську діяльність через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік, що підтверджується актом перевірки.

Із вказаних норм законодавства вбачається, що адміністративний арешт застосовується за наявності однієї із наведених вище обставин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, підставою для складання Акту від 29.09.2022 №654/10-36-24-07 про відмову в допуску до проведення/відмову до фактичної перевірки було те, що охоронцем території за адресою біля АДРЕСА_1 відмовлено в допуску до проведення фактичної перевірки, від надання пояснень охоронець відмовився. З направленнями та наказом для проведення фактичної перевірки ознайомився, але підписувати та отримати свій примірник відмовився.

Посадовими особами за фактом недопуску здійснено виклик поліції. Прибувши за адресою проведення фактичної перевірки, поліцейським ВРПП Бориспільського РУП ОСОБА_2 складено протокол від 29.09.2022, яким о 13:50год. зафіксовано факт недопуску посадових осіб на територію закладу, де здійснював свою діяльність ФОП ОСОБА_1 .

У той же час судом встановлено, що у день виходу контролюючим органом для проведення фактичної перевірки відповідача на зазначеній території на підставі ухвал слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 01.09.2022 у справах №757/22624/22, №757/22562/22 проводився обшук Головним слідчим управлінням Національної поліції України, що підтверджується протоколом обшуку від 29-30.09.2022, під час якого присутнім, зокрема, був і ОСОБА_1 .

Представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що представникам контролюючого органу повідомлялося оперативними співробітниками Служби безпеки України щодо проведення слідчих дій обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , однак представниками позивача, розуміючи реальну неможливість відповідача прибути до них, були здійсненні умисні дії на складення акту про відмову в допуску до проведення фактичної перевірки, аби останні мали змогу застосувати винятковий спосіб забезпечення виконання платником податків його обов`язків адміністративний арешт.

Однак, представником відповідача жодного доказу на підтвердження своїх пояснень до суду не надано.

Відповідно до п. 81.1 статті 81 Податкового кодексу України непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції), від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Судом встановлено, що також підтверджується матеріалами справи, що підставою недопуску контролюючого органу до проведення фактичної перевірки не було непред`явлення платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) направлення на проведення перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, а відмова від допуску до проведення перевірки на інших підставах не дозволяється.

Твердження представника відповідача, що позивачем ніби то складено акт №654/10-36-20-07 від 29.09.2022 о 14:30год., а з огляду на неналежним чином завірену копію акту час складання зазначеного акту взагалі не вбачається, у той же час, в шапці зазначено третій реєстраційний номер 654/10-36-20-07 від 29.09.2022, суд не приймає до уваги, оскільки, по-перше, з наданої позивачем копії вказаного акту вбачається, що він складений о 12:00год. 29.09.2022 за №654/10-36-24-07, по-друге, відповідачем не надано такого акту №654/10-36-20-07 від 29.09.2022 без зазначення години його складання; по-третє, складання акту про відмову в допуску до проведення/відмову до фактичної перевірки з порушенням норм ПК України не є підставою недопуску контролюючого органу до проведення фактичної перевірки.

Суд відхиляє доводи представника відповідача, що звернення до суду з іншими, передбаченими ч. 1 ст. 283 КАС України вимогами (законність звернення з якими не втрачається з закінченням 96-годинного строку розгляду заяви судом) можливе і в загальному позовному порядку, зокрема, після закінчення встановленого цією статтею строку, у той же час, звернення до суду з заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків після його припинення позбавлене правового змісту, на яке йде посилання на окрему думку суддів Гімона М.М. та Олендера І.Я. до постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №280/2993/19, оскільки ч. 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто, суди враховують висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, а не в окремих думках суддів Верховного Суду.

У зазначеній постанові від 26.06.2020 у справі №280/2993/19 Верховний Суд дійшов висновку, що податковий орган має право звернутись з адміністративним позовом в порядку загального провадження незалежно від прийнятого судом рішення відповідно до статей 270, 283 КАС України.

Також суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що позивачем у період 02.11-03.11.2022 проводилась перевірка за дотриманням законодавства з питань використання праці найманих осіб ФОП ОСОБА_1 , у межах проведення перевірки ПП «Чайка-Кийлів» (код ЄДРПОУ 33441748), кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_1 , за результатами якої порушень відповідачем норм законодавства з питань використання праці найманих осіб не встановлено, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження своїх пояснень.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, враховуючи відсутність підстав, передбачених п. 81.1 ст. 81 ПК України для недопуску до проведення фактичної перевірки, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Головного управління ДПС у Київській області.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У зв`язку із тим, що позивачем не понесено судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , накладеного рішенням про застосування адміністративного арешту майна платника податків від 29.09.2022.

Застосувати адміністративний арешт коштів у вигляді зупинення видаткових операцій на всіх рахунках фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 у всіх банківських установах.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.