Рішення

від 17.09.2024 по справі 500/4537/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4537/24

17 вересня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Тернопільської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Господарського суду Тернопільської області, в якому просила:

- визнати протиправним дії Господарського суду Тернопільської області щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу місцевого суду визначеного із розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.;

- зобов`язати Господарський суд Тернопільської області видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 05.06.2024, виходячи з базового посадового окладу судді господарського суду визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та визначено із розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 має законні підстави для отримання довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із зазначенням розміру суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу судді господарського суду, визначеного із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024. Однак, Господарським судом Тернопільської області відмовлено у видачі довідки, виходячи із того, що посадовий оклад суддів господарських судів першої інстанції протягом 2020-2024 років не змінювався.

Беручи до уваги те, що суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), позивач вважає, що відповідач протиправно не надав їй довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 25.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання вимог вказаної ухвали, 12.08.2024 Господарським судом Тернопільської області подано до суду відзив.

Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" було встановлено прожитковий мінімум, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2102 грн. Зазначений розмір прожиткового мінімуму 2102 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді, був встановлений і в 2024 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

На переконання відповідача, розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно законом про держбюджет на відповідний рік. Вищезазначені закони про держбюджет в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. Натомість Закон №1402-УІІІ визначає лише кількість прожиткових мінімумів. У жодній нормі спеціального Закону не визначено, який саме розмір прожиткового мінімуму слід застосовувати у відповідному році. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 04.06.2024 №1707/0/15-24 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Тернопільської області у зв`язку із поданням заяви про відставку" позивачку звільнено з посади судді Господарського суду Тернопільської області.

Наказом голови Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2024 №73-к "Про відрахування ОСОБА_1 зі штату Господарського суду Тернопільської області" позивача звільнено з посади судді Господарського суду Тернопільської області з 04.06.2024.

12.07.2024 позивач звернулася до Господарського суду Тернопільської області із заявою про видачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.7 Закону України "Про держбюджет України на 2024 рік", виходячи із встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 в розмірі 3028 грн.

Листом № 02/233/2024 від 16.07.2024 відповідачем відмовлено ОСОБА_1 у видачі довідки, оскільки відповідно до положень ст.130 Конституції України, ст.135, 148-149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вимог ст.7 Закону України "Про держбюджет України на 2023 рік", ст.7 Закону України "Про держбюджет України на 2024 рік", діючим суддям місцевого суду нараховується суддівська винагорода із застосуванням прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Вважаючи такі дії суб`єкта владних повноважень протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість дій відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон №1402-VIII.

Частиною 1 ст.4 Закону № 1402-VIII передбачено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Згідно з ч.2 цієї ж статті Закону № 1402-VIII зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною 1 ст.135 Закону №1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 цієї ж статті Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

В силу приписів ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у ст. 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп. 6.1 п. 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", визначено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня 3028 грн.

Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, ст.130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої наведено вище.

Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч.1 ст.135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, законами про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки №1082-ІХ, №1928-ІХ, №2710-ІХ та №3460-IX разом із встановленням на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., 2481 грн., 2684,00 грн. та 3028 грн. відповідно, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках становить 2102 грн.

Разом з тим, зміни до Закону № 1402-VIII, в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 року по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України "Про прожитковий мінімум" не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді". При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо. Верховний Суд України також, зауважував що Закон України "Про Державний бюджет" не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні ( виняткові) норми. Конституція України не надає Закону України "Про Державний бюджет України" вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021", ст.35 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, 13.09.2023 у справі № 240/44080/21.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розрахованої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн., є протиправними.

А тому, з метою відновлення порушених прав та інтересів позивача, необхідно зобов`язати Господарський суд Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці 05.06.2024, виходячи з базового посадового окладу судді господарського суду визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, дій.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач за подання даної позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн згідно квитанції про оплату, а отже, такі судові витрати підлягають до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Господарського суду Тернопільської області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розрахованої із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 у розмірі 3028 грн.

3. Зобов`язати Господарський суд Тернопільської області видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 05.06.2024, виходячи з базового посадового окладу судді господарського суду визначеного на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Господарського суду Тернопільської області в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев`яносто шість) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Господарський суд Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Острозького князя, 14А,м. Тернопіль,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46025 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );

Головуючий суддяОсташ А.В.