Постанова від 18.09.2024 по справі 215/2771/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7955/24 Справа № 215/2771/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.,

суддів - Агєєва О.В., Корчистої О.І.

секретар судового засідання - Юрченко Г.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 та відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (повний текст судового рішення складено 25.06.2024),-

В С Т А Н О В И В

В квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - ПрАТ «Північний ГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що у період роботи позивача в шкідливих умовах праці на ПрАТ «Північний ГЗК» нею отримано два хронічних професійних захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до висновку ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» виникли через тривалу роботу в умовах шкідливих факторів,

Згідно довідки МСЕК від 23.04.2024, позивачці встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 65%, у зв`язку з профзахворюваннями та третю групу інвалідності.

Позивачка вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратив працездатність, отримала інвалідність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Вона має поганий стан здоров`я, що вимагає від неї постійного обстеження та проходження курсів лікування. Хронічний характер захворювань не залишає надії вилікуватися у майбутньому, її постійно турбує задишка після незначного фізичного навантаження, напади утрудненого дихання, сухий приступоподібний кашель, майже постійний біль в грудях та міжлопатковій ділянці, загальна слабкість, вона потребує сторонньої допомоги, тому вона відчуває себе додатковим тягарем для родини. Посилаючись на вищевикладене, позивачка просила суд стягнути на свою користь з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 380 000,00 грн., без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових податкових платежів.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь ОСОБА_1 280 000,00 грн. моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Північний ГЗК» 2800,00 грн. судового збору на користь держави.

Обидві сторони оскаржили судове рішення.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого нею у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивачки та принципу розумності, виваженості і справедливості.

Внаслідок втрати професійної працездатності, позивачка не має змоги вести звичне життя, оскільки професійні захворювання потребують тривалого лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання - її турбує задишка, постійний фізичний біль, обмеження у рухах, заніміння у кінцівках та слабкість рук, напади утрудненого дихання, кашель, через який вона навіть не може користуватися громадським транспортом, оскільки задихається, від чого позивачка потребує сторонньої допомоги від рідних та оточуючих, відчуває свою неповноцінність, вважає себе додатковим тягарем для сім`ї.

Натомість представник відповідача ПрАТ «Північний ГЗК» в своїй апеляційній скарзі просить по суті змінити позовні вимоги, задовольнивши їх частково в сумі 60000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність шкідливих умов праці на деяких робочих місцях є об`єктивним явищем, позивачка проходила обов`язкові профілактичні медичні огляди, визнавалась придатною для роботи. Розмір моральної шкоди, визначений судом є завищеним.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_2 , який підтримав доводи і вимога апеляційної скарги сторони відповідача, просив їх задовольнити з викладених у скарзі підстав та заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що задовольнити слід апеляційну скаргу позивача, а апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 працювала 37 років 3 місяців, з яких 22 роки 03 місяці в шкідливих умовах праці протягом на ПрАТ «Північний ГЗК». Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 09.02.2024, позивачці встановлено хронічні професійні захворювання - ХОЗЛ 2 ст.(пиловий бронхіт 2 ст., емфізема легень 2 ст), радикулопатія попереково-крижова L5, S1 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больвим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом колінних суглобів1-2 степеня.

Виробничими факторами, що спричинили захворювання, є перевищення гранично допустимого рівня пилу переважно фібро генної дії з вмістом діоксиду кремнію, важкість праці (а.с.8-13).

Згідно довідки МСЕК від 23.04.2024, позивачці з 25.03.2024 первинно безстроково встановлено стійку втрату професійної працездатності в розмірі 65%, у зв`язку з двома профзахворюваннями, та третю групу інвалідності (а.с.20).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, проте не може повністю погодитися із розміром моральної шкоди, визначеним судом.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 23 квітня 2024 року причиною професійних захворювань позивачки (хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень другої стадії), радікулопатія попереково-крижова L5, S1 з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями хребта, стійким больвим і м`язово-тонічним синдромами, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом колінних суглобів1-2 степеня є перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів - пилу, переважно з вмістом діоксиду кремнію та важкість праці (а.с.8-13),

Отже, роботодавець ПрАТ «Північний ГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «Північний ГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «Північний ГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, тривалість курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які позивач посилався, як на підставу своїх вимог, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого зменшеного розміру моральної шкоди, порівняно з тим, про який позивач просив у позові.

Зокрема, колегія суддів дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

При цьому, суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з двома професійними захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона безстроково втратила професійну працездатність у загальному розмірі 65% та її визнано особою з інвалідністю третьої групи, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, та неможливість повного відновлення попереднього стану здоров`я.

Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки її постійно турбує фізичний біль та вона вимушена лікуватися тривалий час, користуватися сторонньою допомогою в звичайному житті, знаходиться у пригніченому психологічному стані, відчуваючи власну неповноцінність та вважаючи себе додатковим тягарем для своєї родини.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 22 років 03 місяців на робочому місці відповідача ПрАТ «Північний ГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її до заявленого в позові з 280 000,00 грн. до 380 000,00 грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб, а тому задовольняє апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «Північний ГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2800,00 грн. до 3800,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «Північний ГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 5700 грн. за подання позивачем апеляційної скарги (3800,00грн. х 150%).

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 червня 2024 в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 змінити, збільшивши цей розмір з 280 000,00 (двохсот вісімдесяти тисяч) грн. до 380 000,00 (трьохсот вісімдесяти тисяч) грн., без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 червня 2024 року в частині розміру судових витрат на користь держави, змінити, збільшивши цей розмірі з 2800,00 грн. до 3800,00 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за подання апеляційної скарги позивачем на користь держави судовий збір у розмірі 5700,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2024 року.

Головуючий:

Судді: