Рішення

від 18.09.2024 по справі 465/333/24

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/333/24

2/465/1703/24

РІШЕННЯ

Іменем України

18.09.2024 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі головуючогосудді Ванівського Ю.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін в м. Львові позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит Капітал», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до відповідача, за участі третіх осіб, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 20.05.2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. було вчинено виконавчий напис №2488 про стягнення заборгованості в розмірі 18230,00 грн. 02.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Київ Єфіменком Д.О. було відкрито виконавче провадження №67332445 з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа. Вважає оскаржуваний напис нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки його було вчинено з порушенням норм законодавства, а саме такий було вчинено приватним нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі №826/20084/14, однак нотаріус не врахував, що вчинення виконавчого напису було можливо лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. сума заборгованості не є безспірною, проте нотаріус не перевірив безспірність вимог стягувача, кредитний договір №3027345 від 08.07.2020 року, на підставі якого було вчинено оскаржуваний виконавчий напис, нотаріально не посвідчувався. Просить позов задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 17.01.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем на адресу суду подано клопотання про зменшення судових витрат на правничу допомогу, в якому просить відмовити у задоволенні позову.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13ст.7 ЦПК України.

На підставі ч.2ст.247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.07.2020 року між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3027345 (індивідуальна частина).

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Єфіменком Д.О. 02.11.2021 року відкрито виконавче провадження №67332445 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Данич О.Ф. №2488 від 20.05.2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованості у розмірі 18230,00 грн. 12.11.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Єфіменком Д.О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Судом витребовувалися докази у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Єфіменка Дениса Олеговича (вул. Кирилівська, 172, офіс 65, м. Київ, 04073) та ТОВ «ФК «Кредит Капітал» (79018, м. Львів, вул. Смаль Стоцького, 1, корпус 28) відповідно до ухвали суду від 10.05.2024 року, зокрема копія виконавчого напису нотаріуса №2488 від 20.05.2021 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» заборгованість у розмірі 18230,00 гривень.

Від представника відповідача 21.02.2024 року надійшла відповідь про те, що виконавчий напис №1172 від 20.05.2021 року у ТзОВ «ФК «Кредит Капітал», відсутній.

Разом із тим, відповіді від приватного виконавця на вказану ухвалу до суду не надходило, витребувані докази судом не отримано.

Згідно з ч.10ст.84 ЦПК Україниу разі неподання учасником справи з не поважних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем,- також залишити позовну заяву без розгляду.

Враховуючи, що вимоги ухвал суду в частині витребування доказів не виконані, про причини неможливості надання доказів у визначений процесуальним законом строк суду не повідомлено, суд вважає за необхідне визнати факт вчинення відповідного виконавчого напису нотаріусом та звернення його до виконання відповідачем.

Статтями 15, 16ЦивільногокодексуУкраїни встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.18ЦКУкраїни нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»(далі - Закон) порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст.87Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88Закону визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (частина друга статті 50 Закону України «Про нотаріат»).

Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано та визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 20.05.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яку було відповідно до ухвали Вищого адміністративно суду України залишено без змін.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.

Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати беззаперечна заборгованість боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості боржника, у тому числі і внаслідок цивільно-правової відповідальності, - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої вимоги боржника перед стягувачем. Сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей87,88Закону України «Про нотаріат»у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й встановити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 та від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16.

У нотаріальному процесі при стягненні боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса боржник участі не приймає, а тому врахування його інтересів має забезпечуватися шляхом надіслання повідомлення - письмової вимоги про усунення порушення (письмового повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Так, у своїй постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 554/6777/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса складається із двох етапів:

- перший, підготовчий етап, який включає повідомлення боржника. Цей етап спрямований на забезпечення прав та інтересів боржника, якому має бути відомо, що кредитор розпочинає процедуру стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса;

- другий етап - вчинення виконавчого напису, який полягає в подачі нотаріусу документів, що підтверджують безспірність вимог, в тому числі й повідомлення боржника (письмова вимоги про усунення порушення чи письмове повідомлення про вчинення виконавчого напису).

Недотримання одного із етапів процедури стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики (кредитним договором) на підставі виконавчого напису нотаріуса є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

На підставі викладеного та враховуючи те, відповідач визнав позов у повному обсязі, оспорюваний виконавчий напис нотаріусом вчинено з порушенням діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають задоволенню.

Відповідно до положеньстатей 141 ЦПК Україниз відповідача на користь держави , враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1211,20 гривень.

Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3ст.133 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2ст.137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.2 ч.2ст.141 ЦПК Україниу разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно дозаконудосудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з п. 3.2рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції Українипокладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

За змістом положеньстатті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VIгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленомузакономпорядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правової/правничої допомоги №208/23-Ц від 11.09.2023 року; опис надаваємих послуг до Договору про надання правової/правничої допомоги №208/23-Ц від 11.09.2023 року; ордер серії АІ №1670235 про надання правничої (правової) допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4881/10.

Так, розділом 3 Договору про надання правової допомоги визначено, що за надання правової (правничої) допомоги, відповідно до умов даного договору, клієнт сплачує адвокату фіксовану суму гонорару в розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Гонорар сплачується клієнтом на протязі 30 (тридцяти) діб після набрання законної сили відповідним рішенням суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, клопотання відповідача про зменшення судових витрат на правничу допомогу, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 3 500 гривень. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.

Враховуючи наведене та на підставі ст.ст.12,81,141,258,259,263-265,280-282,284,352,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит Капітал», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Єфіменко Денис Олегович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за №2488 від 20.05.2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич Оксаною Федорівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» заборгованості у розмірі 18 230 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» на користьдержави 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривні 20 копійок судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» на користь ОСОБА_1 3500 (три тисячі пятсот) гривень витрат на правову допомогу.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2024 року.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль Стоцького, 1, корпус 28;

Третя особа: Приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Єфіменко Денис Олегович, адреса: 04073 м. Київ, вул. Кирилівська, 172, офіс 65;

Третя особа: Привтаний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич Оксана Федорівна, адреса: 01133, м. Київ, вул. Леоніда Первомайського, буд. 9, офіс 1.

Суддя Ванівський Ю.М.