Рішення

від 11.06.2024 по справі 521/12070/23

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/12070/23

Провадження № 2/521/481/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2024 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді -Роїк Д.Я.

при секретарі судового засідання Куліш П.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2023року доМалиновського районногосуду м.Одеси звернувся ОСОБА_3 з позовом до Одеської регіональної державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.Позивач просив суд скасувати наказ № 111-п від 24.03.2023 р «Про припинення трудового договору», поновити ОСОБА_3 на поссаді провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу ОРДЛ ДСУ з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача витрати пов`язані з наданням юридичної допомоги, та судовий збір.

Ухвалою суду від 14.07.2023 року позовну заяву залишено безе руху, надано строк на усунення недоліків.На виконання ухвали суду, 27.09.2023 року позивачем надано уточнену позовну заяву.

02.10.2023 року по справі відкрито спрощене позовне провадження.

06.11.2023 року вирішено питання витребування доказів.

10.11.2023 відповідач подав відзив на позов.

01.12.2023 відповідач подав пояснення.

08.12.2023 представник позивача подав відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 08.12.2023 року вирішено питання витребування доказів.

29.01.2024 року представник відповідача подав заяву про надання документів на виконання ухвали суду від 08.12.2023 року та додаткові пояснення.

16.05.2024 представник позивача надав клопотання про долучення до матеріалів справи копії табелів обліку робочого часу.

16.05.2024 року відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву.

ОСОБА_3 звернення до суду з позовом пояснює тим, що він до 01.04.2023 року працював на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ( надалі- Лабораторія) На початку лютого 2023 року позивачу було надано попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату Лабораторії, в якому не вказана дата попередження та відсутнє посилання на Наказ Лабораторії, який обгрунтовує скорочення. Для отримання інформації щодо скорочення чисельності штату, 06.02.2023 року звернувся до керівництва Лабораторії, отримавши відмову- відправив звернення поштою.09.03.2023 року отримав відповідь, що 01.02.2023 року позивачу було надано для ознайомлення наказ № 41, та складено акт про відмову від ознайомлення. Посади, які вказані в повідомлення не існують, тому він на них і не погодився, крім того роботодавець не запропонував позивачу всі вакансії які існують на підприємстві. Звільнення позивача було оформлено наказом керівника підприємства № 111-п від 24.03.2023 року про припинення трудового договору« в якому зазначено дату звільнення з 01.04.2023 року.Відповідачем при скороченні не було враховано переважне право залишення на роботі, - кваліфікацію позивача, який окрім стажу і досвіду роботи захистив дисертацію та має науковий ступінь «кандидата ветеринарних наук».На підставі довідки ОК- 7 позивачем надано розрахунок середнього заробітку, який склав 20887,34 грн. Позивач вважає, що повинен бути поновлений на роботі й на його користь - стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до поновлення на роботі відповідно до положень ч.2ст.235 КЗпП України.

Відповідач Одеська регіональна державна лабораторія Держпродспоживслужби надала суду відзив на позовну заяву та пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на наступне.

На підставі наказів Держпродспоживслужби №516 від 07.10.2022 року «Про граничну чисельність працівників територіальних органів Держпродспоживслужби» та №524 від 07.12.2022 року «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби» було видано наказ №36 від 31.01.2023 року «Про скорочення штату», в якій була скорочена посада, яку обіймав ОСОБА_3 , й цим наказом було затверджено нову редакцію штатного розпису.

Відповідно до наказу від 01.02.2023 року №40 «Про попередження про звільнення зі скороченням штату провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу ОСОБА_3 було ознайомлено з попередженням про звільнення зі скороченням штату, та запропоновано відповідні посади для переведення, проте позивач надав незгоду.

Позивачу було запропоновано перелік вакантних посад, проте він відмовився з ним ознайомлюватись. Про що складено відповідний акт. Крім того, 02.02.2023 року також складено акт про відмову ОСОБА_3 від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення.

Відповідач зазначив, що врахував положення ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі при вивільненні ОСОБА_3 у зв`язку із змінами в організації виробництва і воно у позивача відсутнє.

Також відповідач не погодився з розрахунком позивача щодо розміру середнього заробітку, який складає 20887,34 грн, та надає свій.Так відповідно до довідки про доходи № 1261 від 16.11.2023 року, доходи ОСОБА_3 склали у лютому місяці 24128,79грн з яких: 3229, 30 щорічна відпустка, 6567,00-матеріальна допомога, заробітна плата 14332,49 ( -1911,01 корегування за лютий за 2 роб дня з березня) та складає 12421,48 за 13 робочих днів ( 15-2=13) .За березень місяць 59362,66 грн з яких: 16642,94 вихідна допомога, 27355,68 компенсація за невикористану відпусткі, 3184,90 щорічна відпустка, 3288,85 лікарняні, 1911,01 коригування заробітної плати за лютий 2 роб.дня, 10801,30 заробітна плата за 15 робочих днів, Всього за два місяці 12421,48+10801,30= 23222,78/2= 11611,39 грн.

Позивачу було нараховано й виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку, проведено повний розрахунок та видано належно оформлену трудову книжку. За таких підстав відповідач вважає, що звільнення ОСОБА_3 було проведено відповідно до чинного законодавства з дотриманням процедури звільнення, а відтак - позовні вимоги як в частині поновлення на роботі, так і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо витрат на юридичну допомогу зазначала, що позови про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не є складними для написання, позов не містить складних підрахунків та великого обсягу матеріалу для опрацювання, вказувала що визначені позивачем витрати на правничу допомогу у сумі 10785,00 є суттєво завищеними та нічим не підтвердженими.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив при винесенні рішення врахувати докази, які містяться в матеріалах справи, та посилався на обставини, які викладені в позовній заяві, поясненнях у судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у позові, вважаючи законним звільнення позивача з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях до позову.

Представник позивача та представник відповідача підтримали заявлені клопотання щодо подальшого розгляд справи та дослідження письмових доказів за їх відсутності.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 43 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За загальним правилом, передбаченимстаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини третьої статті12, частини першої статті81 ЦПКУкраїнкожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина першастатті 76 ЦПК України).

Проте, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється законність звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 357/1330/21.

Крім того, відповідно до положень статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1982 року № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_3 має науковий ступінь кандидата ветеринарних наук, з 01.07.2018 року наказом Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби №07-п від 27.06.2018 року був прийнятий на посаду провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу в порядку переведення з Одеського філіалу ДНДЛД ВСЕ.

Наказом №111-п від 24.03.2023 року ОСОБА_3 був звільнений з 01 квітня 2023 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно п.1.ч.1.ст.40 КЗпП України.

У пункті 19 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від6листопада 1992року №9«Про практикурозгляду судамитрудових спорів» судам роз`яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Відповідач в підтвердження реорганізації Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби надав суду наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №415 від 07.10.2022 року «Про реорганізацію деяких державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби». Інших розпорядчих документів на підтвердження щодо здійснення, затвердження, тощо виконання наказу №415 від 07.10.2022 року Держпродспоживслужби про реорганізацію саме в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області та в Одеській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби, відповідачем суду не надано.

Наказом Державноїслужби Україниз питаньбезпечності харчовихпродуктів тазахисту споживачів№516від 07.12.2022року «Програничну чисельністьпрацівників територіальнихорганів Держпродспоживслужби»,керівникам територіальнихорганів Держпродспоживслужбинаказано затвердитиграничну чисельністьпрацівників територіальнихорганів Держпродспоживслужби,що визначеніу додаткудо цьогонаказу згідно якогогранична чисельністьГоловного управлінняДержпродспоживслужби вОдеській областістановить 526працівників шт.од.у томучислі державніслужбовці 395шт.од. Суд вважає за необхідне зазначити, що саме ці накази Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №516 та №524 від 07.12.2022 рокувказані як підстава для винесення попередженняпро наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельностіта штату Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби щодопровідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу ОСОБА_3 .

Матеріали справитакож містятьнаказ Держпродспоживслужби№ 415від 07.10.2022року «Прореорганізацію деякихдержавних установщо належатьдо сфериуправління Держпродспоживслужби»,відповідно доякого реорганізованодержавні установизгідно здодатками 2-24до наказу.Наказом Держпродспоживслужби від04.11.2022№ 467«Внесено змінидо наказуДержпродспоживслужби від07.10.2022№ 415» та викладено додатки № 14-19 у новій редакції.Однак, розпорядчих документів (наказів) про затвердження граничної (штатної) чисельності працівників; переліку структурних підрозділів й посад, які залишаються чи створюються в процесі реорганізації як то в Головному управлінні Держпродспоживслужби в Одеській області, чи як то в Одеській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби, суду не надано.

Відповідачем надано копію інформації про зайнятість і працевлаштування громадян (Порядок № 271), від 30.01.2023 в якій зазначено середньооблікову чисельність штатних працівників за попередній календарний рік ( 2022) усього 194 особи.

В подальшому, 31.01.2023 року, тобто через день після надання інформації до Біляївського районного центру зайнятості ( за вих № 94 від 02.02.2023 ) прийнято штатний розпис на 2023 рік від 31.01.2023 року, з якого вбачається, що затверджено штат (без номеру наказу) Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області у кількості 390 штатних одиниць, в якому передбачено 4 штатних посади в патоморфологічному відділі завідувач відділу, 2 провідних лікаря ветеринарної медицина та санітар.

Крім того, новий або змінений штатний розпис (вже без урахування посад, що підлягають скороченню) має бути введений в дію тільки після дати закінчення двомісячного строку попередження працівників про їх звільнення. Фактично оновлений штатний розпис розпочне діяти після дати звільнення працівників у зв`язку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.

Натомість, новий штатний розпис на 2023 рік затверджено 31.01.2023, що унеможливлювало дотримання установленого законом двомісячного строку попередження працівника про скорочення його посади та звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

З посиланням на накази Держпродспоживслужби №516 від 07.10.2022 року «Про граничну чисельність працівників територіальних органів Держпродспоживслужби», який як зазначено судом вище було датовано 07.12.2022 року, та №524 від 07.12.2022 року «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби»,31.01.2023 рокувидано наказ Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби№36«Про скорочення штату», яким наказано скоротити посади з 01 квітня 2023 року, зокрема, пунктом 16 наказу провідний лікар ветеринарної медицини патоморфологічного відділу.

Суд звертає увагу, що пунктом III цього наказу, прийнятого31.01.2023 року,наказано вручити працівникам, посади яких підлягають скороченню, повідомлення про наступне звільнення згідно зіст.49 КЗпП,не пізніше 02.02.2023 року.Стаття 49 КЗпП України, на яку послався відповідач, регулює видачу довідки про роботу та заробітну плату.

Крім того пунктом II цього наказу від 31.01.2023 рокунаказано внести відповідні зміни до штатного розпису. Однак ці зміни штатного розпису суду не надані.

01.02.2023 року відповідачем видано наказ №40 «Про попередження про звільнення зі скороченням штату», згідно якого за наказом Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби від 31.01.2023 року №36 «Про скорочення штату» наказано попередити про звільнення 01.02.2023 року відповідно до п.1ст.40 КЗпП, зокрема, провідного лікаря ветеринарної медицини патофорфологічного відділу ОСОБА_3 .

З наказом позивач був ознайомлений29.03.2023 року.

Суд зазначає, що в наказі №40 від 01.02.2023 року вказано, щопідставоюдля видання цього наказу ставнаказ №29 від 27.01.2023року «Про скорочення штату», що дає підстави суду вважати про наявність у відповідача інших розпорядчих актів, які стосувалися реорганізації та скорочення штату працівників, які суду не надані.

З попередженняпро звільнення у зв`язку зі скороченням штатуОдеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби вбачається, щопровідного лікаря ветеринарної медицини патофорфологічного відділу ОСОБА_3 не було попереджено02.02.2023 рокупро наступне вивільнення.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням ненадання відповідачем пояснень щодо звільнення позивача чи то на підставі від 31.01.2023 року №36 «Про скорочення штату», чи то на підставі наказу №29 від 27.01.2023 року «Про скорочення штату», чи то на підставі наказів Держпродспоживслужби №516 від 07.12.2022 року «Про граничну чисельність працівників територіальних органів Держпродспоживслужби» та №524 від 07.12.2022 року «Про штатну чисельність працівників державних установ, що належать до сфери управління Держпродспоживслужби» суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем факту скорочення штату Одеської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби, яке було підставою для скорочення саме посади ОСОБА_3 .

Крім того, суд виходить з необхідності дотримання чіткої та послідовної процедури вивільнення працівників у разі скорочення штату, яка передбачає:

1) повідомлення працівників не пізніше, ніж за два місяці;

2) пропонування працівнику всіх наявних вакантних посад, які були наявними на момент попередження працівника про звільнення та зявилися протягом періоду з дня попередження до дня звільнення, а також існували безпосередньо станом на день звільнення, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації;

3) перевірку наявності у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, тобто здійснення їх порівняльного аналізу за такими критеріями.

Аналогічний правовий підхід застосований в постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 809/1353/16 та від 13 березня 2020 року у справі № 813/2688/16.

Судом враховано, що обовязок з доведення виконання вимог щодо порядку вивільнення зобовязаний покладається саме роботодавця. Покладення такого обовязку на працівника, як на слабшу у зазначених правовідносинах сторону, суперечитиме принципам справедливості та верховенства права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був звільнений наказом №111-п від 24.03.2023 року у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно п.1.ч.1.ст.40 КЗпПз 01 квітня 2023 року (вихідний день, субота). В той же час позивач був попереджений про своє звільнення 02.02.2023 року,що є недотриманням строку у два місяці,як передбачено частинами першою та третьоюстатті 49-2 КЗпП, згідно яких про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Крім того, як зазначено судом вище, попередження про звільнення за скороченням штату відбулося не відповідно за наказами відповідача від 31.01.2023 року №36 «Про скорочення штату» та від 01.02.2023 року №40 «Про попередження про звільнення зі скороченням штату». Отже відповідачем порушено процедуру звільнення із займаної посади, що, в свою чергу, свідчить про незаконність звільнення позивача.

Виходячи з тлумачення частини першої статті40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Разом зпопередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату 02.02.2023 року позивачу було запропоновано чотири посади: сторожа Татарбунарської міжрайонної лабораторії, провідного лікаря ветеринарної медицини Балтської міжрайонного державного відділу,провідний лікар ветеринарної медицини Татарбунарської міжрайонного державного відділу , від яких він відмовився, які, за висновком суду, та не відповідають його кваліфікації.

З метою перевірки вищенаведених обставин,судом прийнято ухвалу суду від 08.12.2023 року, на виконання якої відповідач надав додаткові пояснення щодо наявності/відсутності вакантних посад, які були в Одеській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби на час звільнення ОСОБА_3 , та пояснення щодо перевірки наявності у позивача, посада якого була скорочена, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці, в порівнянні з кваліфікацією та продуктивністю праці працівників, що залишилися на посадах.

Шляхом співставлення табелю та штатного розпису, судом встановлено, що на момент початку процедури звільнення позивача були наявні вільні посади у Державній лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи (далі- ДЛВСЕ) на ринку м. Болград, ДЛВСЕ на ринку підприємства «Ананьївське» районне споживче товариство м. Ананьїв, ДЛВСЕ на ринку ТОВ «Наталі» с. Кучурган, ДЛВСЕ № 1 на ринку ТОВ ТД «Привоз» м. Одеса, ДЛВСЕ на ринку «Центральний » м. Ізмаїл, та не були запропоновані позивачу.

Враховуючи вищенаведене, в судовому засіданні встановлено порушення трудових прав позивача, а твердження представника відповідача що зазначені лабораторії не працювали та були оформлені лише на папері, нічим не підтверджені, отже суд вважає що не всі посади були запропоновані позивачу на момент звільнення.

Суд критично оцінює пояснення відповідача, оскільки вони не підкріплені жодним письмовим доказом, який би, як зазначалося судом вище, свідчив про реорганізацію та скорочення штату саме в Одеській регіональній державній лабораторії Держпродспоживслужби, яке слугувало скороченню саме посади ОСОБА_3 .

Частиною 1 статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праціпрацівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою. Тож звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не обмежується строками. Він може бути поданий в суд навіть після поновлення працівника на роботі.Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, що проводить виплату. У разі виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку під час звільнення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною 1 статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних під час звільнення сум, фактично розрахувався з ним. Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

.Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Отже, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати безобмеження будь-яким строком. Також позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі (постанова Верховного Суду від 08.02.022 у справі №755/12623/19).

Позивач вважає, що з 01.04.2023 по 16.05.2024 - вимушений прогул, відповідач що позивач звільнений відповідно до норм закону.

Суд зазначає, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконуватитрудову функцію, що відповідає змісту ч. 2 ст. 235 КЗпП України, оскільки вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Водночас ст. 236 КЗпП України, яка має назву оплата вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника, передбачає, щоу разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином,з урахуванням конкретних обставин справи, у розглядуваній ситуації для позивача вимушеним прогулом є період з 01.04.2023-11.06.2024 (день винесення рішення).

Розрахунок середнього заробітку зроблений позивачем виходячи з 28 відпрацьованих днів перед звільненням, а саме у лютому місяці 13 днів ( 2 дні лікарняний) та у березні місяці 15 днів. 12421,48+10801,30/28=829,39 грн середньоденна заробітна плата.

Відповідач по іншому обчислює цю суму. 12421,48+10801,30=23222,78/2=11611,39 середній заробіток.

Загальний період вимушеного прогулу для ОСОБА_3 складає з 312 днів, проти чого заперечував відповідач, оскільки вважає що представником позивача було здійснено затягування судових засідань шляхом подачі різних клопотань про витребування різних документів, що збільшело час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абзац третій пункту 2).

Верховний Суд України в постанові від 14.09.2016 у справі № 6-419цс16 сформував чинну правову позицію щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу.

Так, з урахуванням норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якого пов`язана виплата, тобто до звільнення працівника з роботи.

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу,єсередньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 згаданого Порядку визначається діленням заробітної плата за фактично відпрацьовані протягом 2-х місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.

Крім того, положеннями р. ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу. Зокрема не піддягають урахуванню відпускні та лікарняні.

Також, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з довідкою про доходи №1261 від 16.11.2023 за час перебування на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини, його заробітна плата в лютому місяці 2023 року складала 24128,79грн ( з який 3229,30 щорічна відпустка, 6567,00 матеріальна допомога, 14332,49 заробітна плата за 15 днів , в березні 2023 року 59362,66 грн. (з яких 16642,94 вихідна допомога, 27355,38 компенсація за невикористану відпустку, 3184,90 щорічна відпустка, 3288,85 лікарняні, (-1911,01 коригування заробітної плати за лютий 2 роб. дня) 10801,30 заробітна плата за 15 роб днів що загалом за період з 01.02.2023-01.04.2023 складає 83491,45 грн.

В зв`язку з цим, за визначеною формулою розрахунку, в лютому 2023 року ОСОБА_3 мав дохід 12421,48 ( 24128,79-3229,30-6567,00-1911,01) грн (за 13 відпрацьованих днів), в березні 2023 року 10801,30 грн. ( 59362,66-16642,94-27355,68-3184,90-3288,85+1911,01) (за 15 відпрацьованих днів).

При цьому, в суму доходу за лютий 2023 року включена компенсація за невикористану відпустку 3229,30 та матеріальна допомога 6567,00 грн., яка виключається при обчисленні середнього заробітку. Та в суму доходу за березень2023 року включена вихідна допомога 16642,94, компенсація за невикористану відпустку 27355,68, щорічна відпустка 3184,90, лікарняні 3288,85 які виключається при обчисленні середнього заробітку.

Відповідно загальна сума доходу за 28 відпрацьованих дня в лютому та березні 2023 року (13-15=28) складає 23222,78 грн. (12421,48+10801,30=23222,78).

Таким чином, середньоденний заробіток за 28 робочих дні складає 829,385 грн. (23222,78 : 28 = 829,385).

Оскільки вимушений прогул ОСОБА_3 складає 312 днів, з 01.04.2023-11.06.2024, тому сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 258768,12 грн. (829,385 * 312= 258768,12), які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу.

Представник позивача просить стягнути з відповідача 10785 грн. витрат на правничу допомогу.

17.04.2023 між адвокатом Власовим Олександром Миколайовичем та ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги № 4, предметом якого було надання адвокатом правової допомоги клієнту, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомогу передбаченої в п.1.2. цього Договору.

Пунктом 4.1 Договору перебачено, що за надання правової допомоги Клієнт зобов`язується виплатити Адвокату гонорар у розмірі вказаному в Додатку дорого договору.

Відповідач заперечує проти стягнення судових витрат, посилаючись на те, що відсутнє документальне підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат.Крім того, позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу значно завищена. Обсяг наданих послуг адвокатом в суді не відповідає критерію реальності таких витрат.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат суд виходив з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частинами 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Представником позивача на підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу надано лише копію Договору про надання правової допомоги № 4 від 17.04.2023 року.

Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, на яку ж і покладається обов`язок доведення неспівмірності витрат.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд

1)має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2)з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, зробленій у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

В даному випадку сума гонорару в договорі не зазначена, додаток до договору зазначений в п. 4.1. матеріали справи не містять.

Суд враховує заперечення відповідача щодо співмірності наданих послуг та складності справи.

Таким чином, оцінюючи характер наданої адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до представлених документів, враховуючи фіксованість розміру гонорару адвоката, керуючись критеріями, що визначені у частині 4 статті 137 ЦПК України та частинами 3-5, 9 статті 141 ЦПК України та враховуючи дотримання принципів обґрунтованості, пропорційності (співмірності) витрат на оплату послуг адвоката предмет спору, складності справи, значення справи для сторін, встановлений обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає справедливим відшкодування позивачу його судових витрат на правничу допомогу за представлення його інтересів адвокатом у суді в сумі 3 000 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 2146,00 грн., суд відмовляє в цій вимозі, оскільки вона документально не підтверджена.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулузадовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати наказ Директора Одеської регіональної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 24.03.2023 року № 111-П про звільнення ОСОБА_3 з посади провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та поновити його на роботі, зокрема, на посаді провідного лікаря ветеринарної медицини патоморфологічного відділу Одеської регіональної державної лабораторії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, з моменту звільнення, тобто з 01.04.2023 року.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі.

Стягнути зОдеської регіональної Державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 258768 (двісті п`ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень 12 копійок.

Стягнути зОдеської регіональної Державної лабораторії державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення (або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи), зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21.06.2024.

Суддя Д.Я. Роїк