Постанова

від 18.09.2024 по справі 560/1967/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1967/24

Головуючий у 1-й інстанції: Божук Д.А.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

18 вересня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Мацького Є.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради, у якому просив суд:

Визнати протиправними дії відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки оформленої повідомленням № В/02-01-02/2024 від 04.01.2024, реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва ВР01-1976-3057-7141- 4637.

Зобов`язати відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки площею 0,0910 га., кадастровий номер 6810500000:01:003:0147, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.05.2024 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що маючи намір побудувати на власній земельній ділянці житловий будинок звернувся до відповідача із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки. Проте, за результатами розгляду такої заяви відповідач відмовив у видачі будівельного паспорта через невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні від кладовища.

Однак, положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну, ніж рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Генерального плану міста.

Оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 6810500000:01:003:0147, яка розташована по АДРЕСА_1 , перебуває у власності позивача, а її цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що також підтверджується відповідними довідками, наявними в матеріалах справи, така земельна ділянка може бути використана для будівництва житлового будинку.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги та не надав належної правової оцінки наявності преюдиційним обставинам, а саме тому, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.10.2023 у справі №560/12497/23, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023, визнано за позивачем право на забудову вказаної земельної ділянки за умови, що на ній споруджуватиметься саме житловий будинок.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що право власника на забудову земельної ділянки може здійснюватися ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм і державних стандартів.

Відповідно до Схеми зонування території м. Нетішин та Генерального плану м. Нетішин, земельна ділянка позивача з кадастровим номером 6810500000:01:003:0147, що планується до забудови знаходиться у зоні Ж-1 (садибна забудова (зона садибної забудови), але потрапляє в санітарно-захисну зону кладовища, де діє заборона на розміщення житлових будинків з прибудинковими територіями.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.07.2024, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Встановлено, що на підставі договору дарування земельної ділянки від 17.01.2023 ОСОБА_2 (дарувальник) подарувала ОСОБА_1 (обдарований) земельну ділянку площею 0,0910 га, що розташована в АДРЕСА_1 і передана дарувальнику для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (цільове призначення - 02.01), кадастровий номер 6810500000:01:003:0147.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 17.01.2023.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6800474352023 від 05.07.2023 категорія земельної ділянки землі житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно витягу з Генерального плану м. Нетішин та Схеми зонування території м. Нетішин, затверджених рішенням Нетішинської міської ради VIII скликання від 22.09.2023 №39/1924, зазначена вище земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні кладовища, яка має обмеження щодо розміщення на цій території об`єктів та споруд.

01.01.2024 позивач звернувся до відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради із заявою щодо видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6810500000:01:003:0147) відповідно до ескізу намірів забудови.

За результатом розгляду заяви та пакету документів відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради через реєстр Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва 04.01.2024 створено повідомлення про відмову в наданні будівельного паспорта №В/02-01-02/2024, реєстраційний номер документу в ЄДЕССБ №ВР01:1976-3057-7141-4637.

Підставою відмови в наданні будівельного паспорта та повернення пакету документів слугувало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам території, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Земельна ділянка знаходиться в санітарно-захисній зоні від кладовища.

Позивач не погодився із вказаною відмовою та звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно витягу з Генерального плану м. Нетішин та Схеми зонування території м. Нетішин, затверджених рішенням Нетішинської міської ради VIII скликання від 22.09.2023 №39/1924, земельна ділянка з кадастровим номером 6810500000:01:003:0147, розташована в санітарно-захисній зоні кладовища. Державними санітарними правилами і нормами Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України, затверджених наказом МОЗ України від 01.07.1999 №28 (ДсанПіН 2.2.2.028-99), встановлено, що у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення, зокрема, житлових будинків з придомовими територіями.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (Закон № 3038-VI) управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До органів державного архітектурно-будівельного контролю належать, зокрема, виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

Згідно із пп.6, 7 ч.1 ст.7 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом:

контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації;

надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів):

виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), розташованих у межах відповідних населених пунктів;

виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч, структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих у межах відповідних населених пунктів;

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними (СС1), середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із значними наслідками (СС3), розташованих у межах населених пунктів.

Відповідно до ст. 26 Закону № 3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; отримання права на виконання підготовчих та будівельних робіт у випадках, визначених цим Законом; виконання підготовчих та будівельних робіт; державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва та майбутній об`єкт нерухомості у випадках, визначених законом; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом та прийнятий в експлуатацію у випадках, визначених цим Законом, об`єкт (його складову).

Контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю.

Статтею 27 Закону № 3038-VI визначено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки. Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів. За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до п. 1.2 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 05.07.2011 № 103 (Порядок №103), будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Згідно із п.2.3 Порядку №103 уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.

Відповідно до ст.16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Згідно із п. 4.1 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 16.11.2011 № 290, рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно витягу з Генерального плану м. Нетішин та Схеми зонування території м. Нетішин, затверджених рішенням Нетішинської міської ради VIII скликання від 22.09.2023 №39/1924, земельна ділянка з кадастровим номером 6810500000:01:003:0147, розташована в санітарно-захисній зоні кладовища.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему громадського здоров`я» державні медико-санітарні правила (санітарні регламенти) - обов`язкові для виконання заходи та вимоги, необхідні для забезпечення державних медико-санітарних нормативів, недотримання яких створює загрозу здоров`ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і поширення інфекційних та масових неінфекційних хвороб (отруєнь) серед населення. Державні медико-санітарні правила включають державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарні регламенти та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Державними санітарними правилами і нормами Гігієнічні вимоги щодо облаштування і утримання кладовищ в населених пунктах України, затвердженими наказом МОЗ України від 01.07.1999 №28 встановлено, що кладовища повинні бути розміщені в приміській зоні міських поселень і поблизу місць розташування сіл. Санітарно-захисна зона від території кладовища традиційного поховання і крематорію до житлових і громадських будівель, зон відпочинку, а також колективних садів та городів повинна бути не меншою 300 м, а від території кладовища для поховання урн після кремації до житлових і громадських будівель та об`єктів, що прирівняні до них, має бути не меншою 100 м.

Згідно з приміткою до цього пункту у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення, зокрема, житлових будинків з придомовими територіями.

Разом з цим, згідно із положенням ст. 373 ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» визначає, цільове призначення земельної ділянки це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

Згідно наявного у матеріалах справи витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.07.2023 належна позивачу земельна ділянка була сформована 16.12.2011 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Верховний Суд у постанові від 02.12.2021 у справі №640/23893/19 звертав увагу на той факт, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану міста, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом міста, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

За змістом постанови Верховного Суду від 21.02.2022 у справі 826/1732/18 обов`язковим є використання земельної ділянки за її цільовим призначенням навіть в разі встановлення нового функціонального призначення, якщо це відбулося вже після набуття права власності на землю.

Положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають вищу юридичну, ніж рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Генерального плану міста.

Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, вирішуючи цей спір, належить застосовувати положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Цивільного кодексу України, як акти вищої юридичної сили.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №815/1373/18.

Таким чином, оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 6810500000:01:003:0147, яка розташована по АДРЕСА_1 , належить позивачу та має цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), позивач маж право використати таку земельну ділянку для будівництва житлового будинку.

Наведене свідчить про протиправність дії відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки оформленої повідомленням № В/02-01-02/2024 від 04.01.2024, реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва ВР01-1976-3057-7141- 4637.

Для належного захисту прав позивача, порушених у межах спірних правовідносинах вказаними діями відповідача, необхідно зобов`язати відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки площею 0,0910 га., кадастровий номер 6810500000:01:003:0147, яка розташована по АДРЕСА_1 .

У відповідності із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції належить скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат ним не понесено, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у видачі будівельного паспорту забудови земельної ділянки оформленої повідомленням № В/02-01-02/2024 від 04.01.2024, реєстраційний номер в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва ВР01-1976-3057-7141- 4637.

Зобов`язати відділ містобудування та архітектури виконавчого комітету Нетішинської міської ради видати ОСОБА_1 будівельний паспорт на забудову земельної ділянки площею 0,0910 га., кадастровий номер 6810500000:01:003:0147, яка розташована по вул. Солов`євська в м. Нетішин, Шепетівського району Хмельницької області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Залімський І. Г. Судді Сушко О.О. Мацький Є.М.