Рішення

від 18.09.2024 по справі 904/3265/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024м. ДніпроСправа № 904/3265/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48, код ЄДРПОУ 32097622)

до Приватного підприємства "Радос КР" (50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул.Світлогірська, буд. 74, код ЄДРПОУ 39878943)

про стягнення 220 181,45 гривень

Суддя Дичко В.О.

Без виклику (повідомлення) учасників справи.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальнісю "Техноімпульс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Радос КР" про стягнення 220 181,45 грн, у тому числі заборгованості в сумі 61 095 грн, інфляційних втрат у сумі 25 545,86 грн, пені в сумі 63 593,34 грн, 36% річних у сумі 64 270,60 грн та штрафу в розмірі 7% від простроченої суми в розмірі 5 676,65 гривень.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує заборгованістю за Договором поставки № 12 від 13.09.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Копія ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2024 у справі №904/3265/24, що направлена на адресу Приватного підприємства "Радос КР": 50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світлогірська, буд. 74 (номер поштового трекінгу 0600279367577), 20.08.2024 повернулась до суду з відміткою Укрпошти від 14.08.2024 "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходження Приватного підприємства "Радос КР": 50011, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світлогірська, буд. 74, тобто поштову кореспонденцію судом направлено за місцем державної реєстрації відповідача.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 указав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи вчинялись дії щодо повідомлення засобами телефонного зв`язку (телефонограмою) за номером телефону, який значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак цей номер є недійсним.

Також з метою повідомлення відповідача про розгляд справи вчинялись дії щодо повідомлення засобами телефонного зв`язку (телефонограмою) за номером телефону, який значиться в Договорі поставки № 12 від 13.09.2021 як номер телефону для зв`язку з Приватним підприємством "Радос КР", проте особа, яка відповіла на дзвінок, повідомила, що вже рік не пов`язана з Приватним підприємством "Радос КР".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2024 про відкриття провадження у справі № 904/3265/24, з урахуванням вимог ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, судом запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило, поважних причин пропуску зазначеного строку суду також не повідомлено.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується з абз. 1 ч. 2 ст. 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Ураховуючи предмет та підстави позову в даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позовну заяву, так і доказів, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, беручи до уваги принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, передбачені в п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, у межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 «Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження» Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ураховуючи, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин укладення договору поставки, строк дії договору, умови, строк та порядок поставки товару, строк та порядок розрахунків, наявність/відсутність часткових оплат, наявність заборгованості покупця, періоди прострочення виконання зобов`язань, наявність прострочення поставки товару.

Так, судом установлено, що 13 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (постачальник) та Приватним підприємством "Радос КР" (покупець) укладений Договір поставки № 12 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується виготовити та відпустити покупцю бетони та розчини марок, зазначених у специфікаціях, рахунках, партіями згідно замовленню покупця, що є невід`ємною частиною дійсного договору.

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна ціна Договору складається з сум всіх видаткових накладних та актів виконаних робіт, з цінами на товар, узгодженими сторонами у специфікаціях.

Згідно з пунктом 2.2 Договору покупець оплачує товар на підставі виставлених рахунків.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що поставка продукції здійснюється покупцем самовивозом або автотранспортом постачальника.

Відповідно до пункту 3.3 Договору датою поставки вважається дата отримання продукції покупцем, вказаної в товарно-транспортній накладній.

Згідно з пунктом 3.4 Договору поставка вважається виконаною після підписання представником покупця вантажних документів.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата продукції провадиться з відстрочкою платежу на строк 10 календарних днів по факту поставки продукції, згідно виставленим рахункам в національній валюті України за банківськими реквізитами постачальника в уповноваженому банку або іншими формами розрахунків, які не суперечать законодавству України.

Згідно з розділом 10 Договору даний Договір діє з моменту його підписання сторонами і до 13 вересня 2022 року та вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявила про припинення дії договору у письмовому вигляді у строк за місяць до закінчення дії Договору.

13 вересня 2021 року сторонами підписано специфікацію № 1 до Договору поставки № 12 від 13.09.2021 на поставку бетону М 200 С 12/15 за ціною 2 070 грн (з ПДВ) за м3.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за даною специфікацією постачальник виставив на оплату рахунки-фактури № 202 від 14.09.2021 на суму 18 630 грн (з ПДВ), № 206 від 15.09.2021 на суму 27 945 грн (з ПДВ), № 212 від 16.09.2021 на суму 55 890 грн (з ПДВ) та № 214 від 17.09.2021 на суму 18 630 грн (з ПДВ). Також позивач надав видаткові накладні № 202 від 14.09.2021 на суму 18 630 грн (з ПДВ), № 206 від 15.09.2021 на суму 27 945 грн (з ПДВ), № 212 від 16.09.2021 на суму 55 890 грн (з ПДВ) та № 214 від 17.09.2021 на суму 18 630 грн (з ПДВ).

Судом установлено, що вказані видаткові накладні з боку відповідача підписані уповноваженим представником та скріплені відбитком печатки Приватного підприємства «Радос КР» без зауважень і заперечень.

Позивач зазначає, що відповідач у повному обсязі за поставлений товар не розрахувався, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, що і стало причиною виникнення спору.

Відносини, що виникли між сторонами, регулюються загальними положеннями про договір поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як вбачається з умов договору, строк оплати товару є таким, що настав:

за видатковою накладною № 202 від 14.09.2021 - 25.09.2021;

за видатковою накладною № 206 від 15.09.2021 - 28.09.2021, оскільки 25.09.2021 (субота) та 26.09.2021 (неділя) є вихідними днями, тому останнім днем оплати було 27.09.2021 (понеділок);

за видатковою накладною № 212 від 16.09.2021 - 28.09.2021, оскільки 26.09.2021 (неділя) є вихідним днем, тому останнім днем оплати було 27.09.2021 (понеділок);

за видатковою накладною № 214 від 17.09.2021 - 28.09.2021 року.

Позивачем до суду надано платіжні доручення № 3418 від 24.09.2021 на суму 40 000 грн, №3574 від 16.02.2022 на суму 10 000 грн та № 3580 від 22.02.2022 на суму 10 000 грн, які підтверджують оплати товару Приватним підприємством "Радос КР".

Доказів оплати товару на суму 61 095 грн відповідач не надав, позовні вимоги не спростував.

Також матеріали справи не містять доказів того, що відповідач відмовлявся від отримання товару чи від оплати за поставлений товар.

Аналіз приписів ст.ст. 655, 692, ч. 1 ст. 697, ст. 712 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму.

Правовідносини купівлі-продажу (поставки) зумовлюють перехід права власності на товар від продавця (постачальника) до покупця в момент передання товару покупцеві. При цьому законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем (постачальником) до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовились при укладенні договору купівлі-продажу (поставки).

Представник відповідача, проставляючи свій підпис у видаткових накладних, підтвердив отримання товару, тому у нього виникло зустрічне зобов`язання щодо оплати товару.

Таким чином, обов`язок відповідача - покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем - постачальником товару виникає в силу закону (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, статті 655, 692, 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Доказів невиконання позивачем обов`язку щодо передачі разом з товаром відповідних документів матеріали справи не містять, як не містять і доказів витребування відповідачем указаних документів.

Відсутні у матеріалах справи докази й того, що відповідач повернув товар позивачу. Факт прийняття товару без будь-яких зауважень та претензій посвідчується підписом уповноваженої особи відповідача на видаткових накладних.

Ураховуючи вищевикладене, строк оплати товару настав.

Згідно з ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням викладеного, надані позивачем докази на підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 61 095 грн є більш вірогідними, тому вимога про стягнення основної суми боргу в сумі 61 095 грн підлягає задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати в сумі 25 545,86 грн, пеню з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ в сумі 63 593,34 грн, 36%річних у сумі 64 270,60 грн та штраф у розмірі 7% від простроченої суми - 5 676,65 гривень.

На підставі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахування інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в п. 28 постанови від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

При цьому вказано, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 ЦК України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Ураховуючи вищевикладене, позивачем інфляційні втрати розраховані правильно.

Таким чином, вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 25 545,86 гривень.

З приводу нарахування пені суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 7.1 Договору поставки № 12 від 13.09.2021 за невиконання своїх зобов`язань, передбачених діючим договором, сторони несуть одна перед одною відповідальність в розмірі 0,5% від вартості недопоставленої продукції (продавець) або від суми не перерахованої до сплати за продукцію у відповідний термін (покупець) за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної ставки НБУ.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватись як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України доповнено пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Сторонами Договір поставки № 12 укладено 13.09.2021, тобто вже після внесення змін до чинного законодавства, тому сторони на момент укладення цього договору розуміли, що строк нарахування пені не буде обмежений 6-місячним строком.

З огляду на це, строк нарахування пені за прострочення виконання зобов`язань у 2022 році сплив 30.06.2023 (дата закінчення карантину).

Отже, суд вважає за можливе здійснити нарахування пені на суму боргу 81 095 грн за період з 28.09.2021 до 16.02.2022, на суму боргу 71 095 грн за період з 17.02.2022 до 22.02.2022, на суму боргу 61 095 грн за період з 23.02.2022 до 30.06.2023 року.

Ураховуючи вищевикладене, за період з 28.09.2021 до 16.02.2022 пеня становить 5636,66 грн (81 095 грн * 2 * 8,5% * 73 дні : 365 днів : 100%) + (81 095 грн * 2 * 9% * 42 дні : 365 днів : 100%) + (81 095 грн * 2 * 10% * 27 днів : 365 днів : 100%).

За період з 17.02.2022 до 22.02.2022 пеня становить 233,74 грн (71 095 грн * 2 * 10% * 6 днів : 365 днів : 100%).

За період з 23.02.2022 до 30.06.2023 пеня становить 36 238,54 грн (61 095 грн * 2 * 10% * 100днів : 365 днів : 100%) + (61 095 грн * 2 * 25% * 393 дні : 365 днів : 100%).

За розрахунками суду за указані періоди пеня становить 42 108,94 гривень.

Щодо нарахування 36% річних суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 7.4 Договору поставки № 12 від 13.09.2021 на підставі ст. 625 ЦК України сторони погодили, що у разі прострочення грошового зобов`язання боржник на вимогу кредитора сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 36% річних від простроченої суми за кожен день прострочки.

Судом установлено неправильність нарахування позивачем 36% річних.

За період з 28.09.2021 до 16.02.2022 36% річних становлять 11 357,74 грн (81 095 грн * 36% * 142 дні : 365 днів : 100%).

За період з 17.02.2022 до 22.02.2022 36% річних становлять 420,73 грн (71 095 грн * 36% * 6днів : 365 днів : 100%).

За період з 23.02.2022 до 14.07.2024 36% річних становлять 52 573,03 грн (61 095 грн * 36% * 677 днів : 365 днів : 100%) + (61 095 грн * 36% * 196 днів : 366 днів : 100%).

За розрахунками суду за указані періоди 36% річних становлять 64 351,50 гривень.

Водночас господарський суд ураховує ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, що кореспондується з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) наслідкам порушення.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19.

Окрім того, господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 7.42-7.43 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, згідно з яким розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Господарський суд вважає, що наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Аналогічна правова позиція викладена в абз. 2 п. 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013, п. 52 постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, п. 5.6 постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, п. 8.7 постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Також господарський суд ураховує правовий висновок, викладений у п.п. 8.32-8.33, 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно з яким господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін в умовах воєнного стану, введеного за наслідками збройної агресії російської федерації проти України, а також те, що розмір нарахованих пені та 36% річних значно перевищує розмір заявленої до стягнення заборгованості, господарський суд вважає доцільним, справедливим, обґрунтованим та таким, що відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір нарахованих відповідачу пені на 70% - до 12 632,68 грн та 36% річних на 70% - до 19305,45 гривень.

Згідно з пунктом 7.2 Договору поставки № 12 від 13.09.2021 покупець у разі прострочення оплати за поставлену продукцію більше ніж на 30 календарних днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від простроченої суми. При цьому сторони погодили не застосовувати положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Позивач нарахував та заявив до стягнення штраф у розмірі 7% від простроченої суми в розмірі 5 676,65 гривень.

Перевіркою судом правильності нарахування цього штрафу помилки не виявлено, тому позовна вимога про стягнення штрафу в розмірі 7% від простроченої суми в розмірі 5 676,65 грн підлягає задоволенню.

Позивачем також заявлено про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000 гривень.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, 11 жовтня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (клієнт) та адвокатським бюро "Олександра Прохорова" (виконавець) укладено Договір № 3/10 про надання правничої допомоги (далі - Договір №03/10).

Згідно з пп. 1.1.1-1.1.2 п. 1.1 Договору № 03/10 клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання правничої допомоги таких видів:

- підготовка проектів юридичних документів (оформлення звернень, запитів, претензій, клопотань, заяв тощо) з питань діяльності клієнта; юридичні консультації в усній та письмовій формі, які надаються за запитами співробітників клієнта;

- представництво інтересів клієнта в місцевих загальних, адміністративних, господарських, апеляційних загальних, апеляційних адміністративних, апеляційних господарських судах України, Верховному Суді, Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України, Вищому суді з питань інтелектуальної власності, Вищому антикорупційному суді та інших вищих спеціалізованих судах з усіма правами, наданими представнику позивача (заявника, скаржника, стягувача), відповідача (боржника) та третьої особи згідно Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 4.1 Договору № 03/10 передбачено, що вартість послуг правової допомоги за цим Договором визначається за сукупністю наданих послуг, на підставі складених сторонами актів приймання - передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 4.2 Договору № 03/10 сторони домовилися, що умови, вартість і перелік послуг, пов`язаних між собою, або за окремим завданням можуть погоджуватися сторонами у додаткових угодах до цього Договору з подальшим складанням акта приймання - передачі наданих послуг.

Згідно з п. 4.3 Договору № 03/10 клієнт вносить плату за послуги у сумі, встановленій в акті приймання - передачі наданих послуг, протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання акта, відповідно до отриманого рахунку на оплату, якщо інше не передбачено у додаткових угодах до цього Договору.

Згідно з п. 5.1 Договору № 03/10 цей Договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

Відповідно до п. 5.3 Договору № 03/10 дія цього Договору автоматично продовжується на 1 (один) рік у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомила іншу сторону письмово про відмову від продовження дії Договору.

01 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (клієнт) та адвокатським бюро "Олександра Прохорова" (виконавець) укладено додаткову угоду № 3 до Договору № 03/10 про надання правничої допомоги від 11.10.2023, згідно з умовами якої:

1. Клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати правничу допомогу щодо захисту та представництва інтересів клієнта в судових органах в порядку господарського судочинства, щодо стягнення з ПП "Радос КР" (ЄДРПОУ 39878943) заборгованості за поставлений товар, що включає складання та подання позовної заяви до суду, відповіді на відзив (у разі потреби) та отримання судових рішень та судового наказу.

2. Сторони погодили, що гонорар за надання правової допомоги, зазначеної в пункті 1 цієї додаткової угоди, є фіксованим та становить 15 000 грн, без ПДВ.

3. Клієнт оплачує надані виконавцем послуги протягом 5 днів з моменту підписання акта приймання - передачі наданих послуг, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця.

Позивачем до суду надано акт № 2 наданих послуг від 05.08.2024 до Договору № 03/10 від 11.10.2023, підписаний сторонами, відповідно до якого адвокатським бюро "Олександра Прохорова" надано послуги з представництва інтересів ТОВ "Техноімпульс" в судових органах в порядку господарського судочинства, щодо стягнення з ПП "Радос КР" (ЄДРПОУ 39878943) заборгованості за поставлений товар, в т.ч. складання та подання до суду позовної заяви, процесуальних заяв. Вартість наданих послуг складає 15 000 грн, без ПДВ. Претензій з боку клієнта до виконавця немає.

Також позивачем до суду надано платіжну інструкцію № @2PL280724 від 07.08.2024 про оплату послуг за Договором № 03/10 від 11.10.2023 на суму 15 000 гривень.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий правовий висновок викладено в п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, п.п. 24, 48 додаткової постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2022 у справі № 903/326/21.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis п. 268 рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, заява №19336/04).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, додатковій постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №922/2685/19, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 20.12.2022 у cправі № 910/6310/21, від 12.01.2023 у cправі № 911/272/21, додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2023 у справі №910/6310/21.

Таким чином, при оцінці наданого стороною розміру гонорару адвоката суд застосовує низку критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та досліджує докази на підтвердження таких критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка в кожному конкретному випадку (в кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наданих на підтвердження понесення таких витрат, обсягу наданих послуг з професійної правничої допомоги, їх вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Отже, з урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Виходячи з критеріїв, які визначені у ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення позивачем з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, не відповідають указаним критеріям, оскільки виконані адвокатом роботи не пов`язані зі значною складністю справи, не потребували витрачання значного часу адвокатом, не мають великого обсягу наданих послуг, а їх відшкодування матиме надмірний характер для відповідача, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Ураховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 124 255,64 грн і вказана сума від ціни позову (220 181,45 грн) становить 56,43%, у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог підлягає до стягнення 8 464,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору в сумі 1 863,83 грн покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 3, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" до Приватного підприємства "Радос КР" про стягнення 220 181,45 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Радос КР" (50011, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Світлогірська, буд. 74, код ЄДРПОУ 39878943) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноімпульс" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48, код ЄДРПОУ 32097622) 124 255,64 грн (сто двадцять чотири тисячі двісті п`ятдесят п`ять гривень 64 коп.), у тому числі заборгованість у сумі 61 095 грн (шістдесят одна тисяча дев`яносто п`ять гривень 00 коп.), інфляційні втрати в сумі 25 545,86 грн (двадцять п`ять тисяч п`ятсот сорок п`ять гривень 86 коп.), пеню в сумі 12 632,68 грн (дванадцять тисяч шістсот тридцять дві гривні 68 коп.) 36% річних у сумі 19 305,45 грн (дев`ятнадцять тисяч триста п`ять гривень 45 коп.), штраф у розмірі 7% від простроченої суми в розмірі 5 676,65 грн (п`ять тисяч шістсот сімдесят шість гривень 65 коп.), судовий збір у сумі 1 863,83 грн (одна тисяча вісімсот шістдесят три гривні 83 коп.), витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 464,50 грн (вісім тисяч чотириста шістдесят чотири гривні 50 коп.).

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 18.09.2024.

Суддя В.О. Дичко