Рішення

від 19.09.2024 по справі 904/698/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024м. ДніпроСправа № 904/698/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія", Харківська область, Золочівський район, село Олександрівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кірана", м. Дніпро

про стягнення 88 241,25 грн. заборгованості за поставлений товар

Без виклику (повідомлення) учасників справи

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою №б/н від 19.02.2024 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кірана" 88 241,25 грн. заборгованості за поставлений товар.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3 028,00 грн. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн.

Ухвалою від 26.02.2024 (суддя Бондарєв Е.М.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

12.03.2024 від відповідача через систему Електронний суд надійшов відзив на позов.

27.03.2024 від позивача через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив.

Розпорядженням керівника апарату суду №321 від 12.08.2024 призначений повторний автоматичний розподіл справи №904/698/24 у зв`язку із тимчасовим відстороненням від здійсненням правосуддя судді Бондарєва Е.М.

Згідно протоколу автоматичного розподілу справ між суддями від 12.08.2024 справу №904/698/24 передано на розгляд судді Назаренко Н.Г.

Ухвалою від 14.08.2024 справу №904/698/24 прийнято до провадження.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи викладене, 16.09.2024 здійснено розгляд справи по суті.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару за договором поставки №К-1703/23 від 17.03.2023.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що в момент доставки пшениці в пункт розвантаження ДП «ІЗМ МТП» вул. Дунайського, 2. ПОРТ 2, м. Ізмаїл, Одеська обл., 68600 за товарно-транспортними накладними № 2203231 від 22.03.2023, № 2203231 від 22.03.2023, №2203233 від 22.03.2023, №2203234 від 22.03.2023 було виявлено та зафіксовано, що загальна вага товару складає 95,700 кг., тобто на 326 кг. менше від придбаного (фактично не завантаженого) у ТОВ "Золочівська аграрна компанія".

Також відповідач зазначає попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести складає 2 000,00 грн.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач наполягає, що факт виконання позивачем своїх обов`язків, а саме поставки товару підтверджено:

- рахунками-фактурами від 17.03.2023 на суму 209 099,77 грн.; від 22.03.2023 на суму 505 364,66 грн.;

- видатковими накладними від №РН-0000009 від 17.03.2023, №РН-0000010 від 22.03.2023;

- товарно-транспортними накладними №26, 27 від 17.03.2023, №28,29,30,31 від 22.03.2023.

Відповідно до п. 1.2, 1.3 договору поставки товар повинен відповідати вимогам, вказаних в Специфікаціях для кожної партії товару. Відповідно до п. 1.6 договору поставки у випадку поставки товару який не відповідає показникам, зазначених в п.13 договору, покупець має право відмовитись від товару або вимагати зміни ціни.

Відповідач прийняв товар, що підтверджується підписаними відповідачем видатковими накладними та ТТН від 17.03.2022, 22.03.2022, що долучені до позовної заяви.

Таким чином, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, та доставив товар належною вагою, що підтверджується документами, долученими до позову, та які підписав відповідач, а отже їх прийняв в тій вазі, що вказана в ТТН.

Доказів щодо неналежного виконання зобов`язань позивачем немає. Претензій щодо неповної ваги та вимог, що випливають з цього відповідно до п. 1.6 договору у відповідача не було. Відповідач прийняв товар у відповідності до вищевказаних документів, однак оплату за них не здійснив повною мірою, чим порушив вимоги договору та чинного законодавства.

Також позивач зазначає, що ТТН, які долучає відповідач не можна брати до уваги, оскільки в них не вказано позивача як вантажовідправника і позивач їх не підписував. Більше того, у позивача та вантажоодержувача, який вказаний в ТТН, що долучає позивач відсутні будь-які договірні відносини.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Золочівська аграрна компанія» (далі постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кірана» (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки № К-1703/23 (далі договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник зобов`язався передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2022 року (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Згідно з п.1.3 договору ціна та показники якості товару зазначеного у Специфікації/ях, який є невід`ємною частиною договору.

У випадку поставки постачальником товару, якість якого не відповідає показникам, зазначеним у п.1.3 договору, покупець має право відмовитись від товару або вимагати зміни ціни на товар у відповідності до фактичних показників якості. Ціна на товар знижується у процентному відношенні на суму перевищення показників (в процентах) вологості товару, наявності в ньому домішок, а також на суму послуг елеватору по підробітку товару (п.1.6 договору).

Право власності на товар виникає у покупця з моменту оформлення постачальником видаткової накладної на товар (п.2.2 договору).

Згідно з п.2.4 договору для підтвердження поставки постачальником надаються наступні документи:

- рахунок-фактура на 100% вартості товару, що поставляється за договором із зазначенням кількості товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати;

- видаткова та податкова накладна, виписана на 100% товару у відповідності до діючого законодавства України;

- товарно-транспортні накладні.

Відповідно до п.3.1, 3.2 договору покупець здійснює передоплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури. Відповідно до кожної Специфікації можуть бути передбачені інші порядки розрахунків за товар. Остаточний розрахунок між сторонами (доплата покупцем або повернення переплати постачальником) здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання документів, передбачених п. 2.4 договору.

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.07.2023, в частині зобов`язань, що виникли до цієї дати, до повного їх виконання відповідними сторонами.

У специфікаціях №1 від 17.03.2023 та №2 від 22.03.2023 сторони погодили найменування товару, кількість, ціну, вартість, умови поставки та умови оплати: покупець здійснює 86% передоплату товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури протягом 3 (трьох) банківських днів, 14% після реєстрації податкової накладної протягом 3 (трьох) банківських днів. Остаточний розрахунок між сторонами (доплата покупцем або повернення передплати постачальником) здійснюється протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання документів, передбачених п.2.4 договору.

На підставі виставлених рахунків-фактур на загальну суму 714 464,43 грн:

- №СФ-0000003 від 17.03.2023, пшениця у кількості 41,820т. на суму 209 099,77 грн.;

- №СФ-0000004 від 22.03.2023, пшениця у кількості 96,260т. на суму 505 364,66 грн.,

відповідачем здійснена оплата на загальну суму 626 223,18 грн, що підтверджується платіжними дорученнями:

-№1236 від 17.03.2023 на суму 169 999,81 грн.;

-№1240 від 20.03.2023 на суму 13 421,04 грн.;

-№1243 від 22.03.2023 на суму 430 499,70 грн.;

- №1249 від 27.03.2023 на суму 12 302,63 грн.

В свою чергу позивачем здійснена поставка товару на загальну суму 714 464,43 грн. за наступними видатковими накладними:

- №РН-0000009 від 17.03.2023, пшениця у кількості 41,820 т. на суму 209 099,77 грн.;

- №РН-0000010 від 22.03.2023, пшениця у кількості 96,260 т. на суму 505 364,66 грн.

та товарно-транспортними накладними:

- №26 від 17.03.2023;

- №27 від 17.03.2023;

- №28 від 22.03.2023;

- №29 від 22.03.2023;

- №30 від 22.03.2023;

- №31 від 22.03.2023;

які підписані представникам сторін та скріплені печатками товариств.

Таким чином, несплаченим є товар на суму 88 241, 25 грн., що є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Згідно приписів ч.ч. 1,3,5 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі договору поставки.

Відповідно до ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Стаття 692 Цивільного кодексу України передбачає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, товар на загальну суму 714 464,43 грн. прийнято відповідачем за видатковими накладними №РН-0000009 від 17.03.2023, пшениця у кількості 41,820 т. на суму 209 099,77 грн. та №РН-0000010 від 22.03.2023, пшениця у кількості 96,260 т. на суму 505 364,66 грн. без зауважень і претензій.

Відповідачем сплачено за товар 626 223,18 грн.

На момент розгляду справи доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару у розмірі 88 241,25 грн суду не надано. Таким чином, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 88 241,25 грн. підлягає задоволенню.

Щодо заперечень відповідача про поставку товару по товарно-транспортними накладними №2203231 від 22.03.2023, №2203231 від 22.03.2023, №2203233 від 22.03.2023, №2203234 від 22.03.2023 на 326 кг. менше від придбаного суд зазначає, що вказані товарно-транспортні накладні не є належними доказами оскілки в них не вказано позивача як вантажовідправника і позивач їх не підписував.

Таким чином, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором та поставив товар належною вагою, що підтверджується документами, долученими до матеріалів справи.

Крім того, претензій щодо неповної ваги та вимог, що випливають з цього відповідно до п. 1.6 договору у відповідача не було. Відповідачем не надано доказів прийняття товару за якістю за спірними товарно-транспортними накладними.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 10.11.2023 між Адвокатським об`єднанням «Сімейтво» (далі виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" (далі замовник) укладено договір про надання юридичних послуг (далі договір).

Згідно з п. 1.1 договору виконавець зобов`язався надати замовнику юридичні послуги та виконати юридичні роботи, передбачені договором, а замовник зобов`язується прийняти юридичні послуги та роботи, оплатити їх, а також виконати інші дії, передбачені договором та додатковими угодами до нього.

Юридичні послуги та юридичні роботи за договором включають в себе розробку та подачу документів в суд у справі про стягнення коштів із Товариства з обмеженою відповідальністю "Кірана"(п.1.2 договору).

Сторони погодили, що вартість робіт за договором становить 9 тис.грн. (п.3.1 договору).

Договір вважається укладеним з дня його підписання та діє до 01.01.2024.

Також до позовної заяви надані копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ№001921 від 16.09.2022, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АТ№1031810 від 20.11.2023.

Таким чином, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи в суді першої інстанції, становить 9 000,00 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, зважаючи на відсутність заперечень з боку відповідача, суд дійшов висновку про задоволення заяви та стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

Оскільки, при зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру, то позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. За подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір в розмірі 3 028,00 грн., про що свідчить платіжна інструкція №3 від 03.01.2024 на суму 3 028,00 грн.

Таким чином, позивачем під час звернення з позовом до суду сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 605,60грн.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в розмірі 2 422,40 грн. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія", Харківська область, Золочівський район, село Олександрівка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кірана", м. Дніпро про стягнення 88 241,25 грн. заборгованості за поставлений товар задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кірана" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, шосе Запорізьке, буд. 26, ідентифікаційний код 40753129) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Золочівська аграрна компанія" (62214, Харківська область, Золочівський район, село Олександрівка, вул. Чадунелі, буд. 38, ідентифікаційний код 36222279) 88 241,25 грн. заборгованості за поставлений товар, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 9 000,00 грн., про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 19.09.2024.

Суддя Н.Г. Назаренко