Рішення

від 19.09.2024 по справі 908/1796/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/136/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 Справа № 908/1796/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ», (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, офіс 11), представник позивача адвокат Качанова Альона Володимирівна, (25000, м Кропивницький, бул. Студентський, буд. 12-а. кв. 24)

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки», (70501, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4)

про стягнення 129125,19 грн.

26.06.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н від 19.06.2024 (вх. № 1984/08-07/24 від 26.06.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ», м. Київ до «Оріхівський завод сільгосптехніки», м. Оріхів Запорізької області про стягнення 129125,19 грн. заборгованості за договором № 12521/10.2023 від 11.10.2023, в тому числі 105000,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 3 405,48 грн. інфляційних втрат, 18795,19 грн. пені за порушення строків поставки товару та 1924,52 грн. 3 % річних.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024 справу №908/1796/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.07.2024, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1796/24 в порядку спрощеного позовного провадження, ухвалено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін, присвоєний номер провадження справи 4/136/24.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 11.11.2024.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст., ст. 16, 525, 526, 530, 612, 625, 692 ЦК України, ст., ст. 193, 230 ГК України, умови договору № 12521/10.2023 від 11.10.2023, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 129125,19 грн. заборгованості, в тому числі 105000,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 3 405,48 грн. інфляційних втрат, 18795,19 грн. пені за порушення строків поставки товару та 1924,52 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 22.07.2024у справі №908/1796/24 відповідачу запропоновано у строк до 04.09.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням на території України воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, обмежений.

З доступних відомостей, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет (зокрема, ресурси opendatabot.ua, youcontrol.com.ua, тощо), вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (ідентифікаційний номер44955170) є: 70501, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду 22.07.2024 про відкриття провадження у справі №908/1796/24, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку: «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Також, ухвала суду від 22.07.2024про відкриття провадження у справі № 908/1796/24 направлялася відповідачу на відому суду адресу його електронної пошти та доставлена до електронної скриньки 22.07.2024.

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1)день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/1796/24.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 22.07.2024 у справі №908/1796/24 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 21.08.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 19.09.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

11.10.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (Постачальник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ», (Покупець, позивач у справі) укладено Договір 12521/10.2023(далі за текстом - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти наступний Товар та здійснити його оплату на умовах цього Договору, а саме: Кормороздавач КТУ-10 - 1 штука, вартістю 210 000,00 грн. з ПІДВ.

Згідно з п.п. 3.1-3.6 Договору Загальна вартість Товару 210 000, 00 грн. Оплата Товару проводиться в національний валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника вказаний в реквізитах даного договору в наступному порядку:

3.3.Попередня оплата Товару здійснюється Покупцем, у розмірі - 105 000,00 гривень зурахуванням ПДВ 20% - 17 500,00грн.

3.4. Остаточна оплата проводиться Покупцем в день приймання- передачі Товару, після підписання Сторонами даного Договору. Датою платежу вважаться дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника.

3.5 Поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після оплати Товару Покупцем.

3.6. Доставка Товару організовується і виконується Покупцем.

Пунктом 4.1. Договору сторони узгодили, що, товар поставляться за адресою: 67791, Одеська обл. Білгород-Дністровський р-н, с. Софіївка.

Постачальник поставляє товар за адресою вказаною в п 4.1 Договору, про що повідомляє представника покупця не пізніше ніж за один, робочий день до дати поставки (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.8 Договору визначено, що якщо в момент перевірки Товару не буде виявлено недоліків, передбачених п.4.4 даного Договору, Сторони підписують видаткову накладну. Факт підписання Акту приймання-передачі Товару та/або видаткової накладної представником покупця підтверджує передачу товару та відсутність претензій щодо якості товару з боку покупця.

Розділом 10 Договору сторони узгодили, що цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами і скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2023 року, але в будь якому разі до повного виконання Сторонами зобов`язань по даному Договору, в тому числі гарантійних зобов`язань.Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором, яке мало місце під час дії Договору.

З наданих до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що відповідачем виставлений позивачу рахунок №000521від 11.11.2023 на суму 210 000,00 грн. з ПДВ. на оплату Товару, згідно Договору №12521/10.2023 від 11.10.2023.

Платіжним дорученням № 51 від 20.10.2023 позивачем на розрахунковий рахунок відповідача перераховано грошові кошти в розмірі 105 000,00 грн. з ПДВ з призначенням платежу: «Оплата за товар, згідно рах. № 521 від 11.10.2023 року у т.ч. ПДВ 20.00%- 17500.00».

Таким чином, матеріалами справи доведено, що позивач належним чином і в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором, перерахувавши відповідачу попередню оплату за товар, що має бути поставлений.

Обумовлений Договором товар відповідачем у строки, обумовлені Договором, позивачу поставлений не був.

Листом від 27.11.2023 вих. № 27 позивач просив про повернення суми попередньої оплаті в розмірі 105 000,00 грн.

25.03.2024 вих. № 25/03/2024-1 позивач надіслав Вимогу та просив про повернення суми попередньої оплаті в розмірі 105 000,00 грн.

Проте, грошові кошти відповідачем в добровільному порядку повернуті не були, лист та вимога залишені без відповіді та задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 105 000,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар за Договором №12521/10.2023 від 11.10.2023. Також відповідачем, за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за договором, нараховані 18795,19 грн. пені, 1924,52 грн. 3 % річних та 3 405,48 грн. інфляційних втрат.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

Зі змісту п. 3.3 Договору вбачається, що сторонами чітко визначена умова оплати товару шляхом здійснення попередньої оплати.

Матеріалами справи доведено, що за Договором №12521/10.2023 від 11.10.2023 позивачем перераховано відповідачу 105 000,00 грн. грошових коштів як попередня оплата.

Відповідачем товар, що є предметом Договору 105 000,00 грн, поставлений не був, грошові кошти не повернуто.

За приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 664 ЦК України унормовано, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідач належних і допустимих доказів, передання позивачу товару, що є предметом Договору № 12521/10.2023 від 11.10.2023, суду не надав.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання щодо передання товару покупцю.

У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного із варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України шляхом пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, сплаченої за товар, який поставлений не був.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов`язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов`язання не встановлений або зазначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги, якщо зобов`язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось судом, відповідно до п. 3.5 Договору сторони узгодили, що поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після оплати Товару Покупцем.

Виходячи з умов п. 3.5 Договору товар відповідач повинен був поставити до 09.11.2023 включно (14 робочий день, після оплати Товару).

Як встановлено судом з матеріалів справи, відповідачем взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару належним чином та у встановлений в Договорі строк не виконав.

Отже, починаючи з 10.11.2023 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язань за Договором.

Відповідачем зазначені факти належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростовані.

Доказів повернення позивачу грошових коштів у сумі 105 000,00грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов`язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 ЦК України.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За таких обставин, оскільки обов`язок Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» з повернення суми попередньої оплати у розмірі 105 000,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 105 000,00 грн. є такою, що ґрунтується на законі, заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.

В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватися згідно з законом або договором, зокрема, неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Отже, наведеною нормою закону встановлені альтернативні підстави визначення розміру штрафних санкцій і передбачена можливість обрання їх розміру сторонами договору.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідно до п. 6.4 Договору сторони обумовили, що за прострочення передачі товару, згідно п.4.1 договору, постачальник сплачує на користь покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості товару, за кожен день прострочення.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Як вже зазначалося раніше, приймаючи до уваги умови Договору, строк виконання відповідачем зобов`язань за Договором - до 09.11.2023 включно.

Факт невиконання відповідачем взятих на себе за умовами Договору зобов`язань щодо надання позивачу послуг матеріалами справи доведений.

У зв`язку із цим позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача18795,19 грн. пені, яка розрахована за період з 10.11.2023 по 19.06.2024.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно проведеного судом перерахунку, стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 15 714,04 грн. за період 10.11.2023 по 10.05.2024.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 15 714,04 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені в задоволені позову відмовляється.

Позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 1924,52 грн. за період з 10.11.2023 по 19.06.2024, стосовно яких суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із частиною 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Також слід врахувати, що згідно висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

З урахуванням зазначеного, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та втрати від інфляції від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Приймаючи до уваги вище наведені висновки суду, вимогу про стягнення з відповідача 3 % річних заявлено позивачем обґрунтовано.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, та встановлено, що розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем допущені помилки при підрахунку розміру 3 % річних.

Згідно проведеного судом перерахунку, стягненню з відповідача підлягають 3 % річних в розмірі 1920,49 грн. за період з 10.11.2023 по 19.06.2024.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 1920,49 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних в задоволені позову відмовляється.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 3 405,48 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з листопада 2023 по травень 2024 року.

Дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивачем виконанийправильно.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлено обґрунтовано та підлягає задоволенню судом в розмірі 3 405,48 грн.

Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 105000,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 15 714,04грн. пені за порушення строків поставки товару,1920,49грн. 3 % річних та 3 405,48 грн. інфляційних втрат.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 48 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини 1, 2 ч. 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 48 000,00 грн. позивачем додано до матеріалів справи: копію Договору про надання професійної допомоги №12/03 від 12.03.2024, укладеного з адвокатом Качановою А.В., копію Ордеру на надання правової допомоги Серія ВА № 1083981 від 12.03.2024.

19.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ» та Адвокатом Качановою А.В. підписано Акт приймання-передачі наданих послуг б/н від 19.06.2024 за Договором про надання правничої допомоги №12/03 від 12.03.2024, яким засвідчили факт надання Адвокатом Качановою А.В. правничої допомоги (послуг) згідно Договору про надання професійної правничої допомоги №12/03 від 12.03.2024, а саме:

- аудит і аналіз Договору №12521/ 10.2023 від 11.10.2023 року на 8 сторінках та додатків до нього щодо прав і обов?язків сторін та відповідності законодавству України - 6 годин:

- аудит і перевірка розрахунків за Договором№l2521/ 10.2023 від 11.10.2023 року - 1годину;

- розрахунок заборгованості, розрахунок пені та штрафних санкцій - 4 години;

- написання претензії - 3 години;

- аналіз судової практики з подібних питань - 9 годин;

- розробка стратегії позову - 5 годин;

- написання позовної заяви - 12 год.

Загальна сума коштів на послуги адвоката становить 48 000,00 грн., тобто одна година робочого часу, у відповідності до положень Договору про надання правової допомоги, складає 1200,00 грн.

Суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У додатковій постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 916/1777/19 зазначено, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України"» від 26.02.2015, п.,п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Разом із тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, дослідивши зміст наданої Адвокатом Качановою А.В. професійної правничої допомоги, про яку зазначено в Актіприймання-передачі наданих послуг б/н від 19.06.2024 за Договором про надання професійної правничої допомоги №12/03 від 12.03.2024, суд вважає, що такий зміст наданої правничої допомоги відповідає умовам Договору про надання правничої допомоги №12/03 від 12.03.2024, при цьому суд виходить з того, що враховуючи конкретні обставини справи, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/WestAllianceLimited проти України» від 23.01.2014). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21: «… суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. 118. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України). 119. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. 120. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. 121. Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19». «…при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. 132. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. 133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. 134. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамистатті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.135.Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18».

Отже при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Суд зауважує, що спірні правовідносини між сторонами у справі виникли у зв`язку із порушенням відповідачем умов договору № 12521/10.2023 від 11.10.2023, а також положень чинного законодавства в частині своєчасної поставки товару. При цьому, відповідач проти позовних вимог заперечень не висловив і не заперечував суми, що заявлені позивачем до стягнення.

Тобто, даний спір, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності. У спорах такого характеру, за відсутності протиріч між наявними у справі документами, судова практика є сталою (тим більше, що відповідач не заперечує проти суми позовних вимог).

Крім того, спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Також, слід зазначити, що розгляд справи відбувався у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Адвокатом позивача складено один процесуальний документ: позовну заяву.

Надавши оцінку усім доданим доказам, з урахуванням: категорії цієї справи, що справа є незначної складності, немалу кількість аналогічних однотипних справ, беручи до уваги, що справа є малозначною в силу приписів ст. 12 ГПК України та розглядалась судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, ціну позову, помилки при здійсненні розрахунку суми пені та 3 % річних, заявлених до стягнення, критерії співмірності розміру заявлених витрат на правничу допомогу, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 24 000,00 грн., що становить 50 % від заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 23 426,57 грн.витрат на професійну правничу допомогу. Решту витрат на професійну правову допомогу покласти на позивача.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст., ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ», м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки», Запорізька область, м. Оріхів задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріховський завод сільгосптехніки» (70501, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Привокзальна, буд. 4, ідентифікаційний код 44955170) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІБЕРРІ», (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 6, офіс 11, ідентифікаційний код 45373734) 105 000 (сто п`ять тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 15 714 (п`ятнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) грн. 04 коп. пені, 1920 (одну тисячу дев`ятсот двадцять) грн. 49 коп. 3 % річних, 3 405(три тисячі чотириста п`ять) грн.48 коп. інфляційних втрат 23 426 (двадцять три тисячі чотириста двадцять шість) грн. 57 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2 955 (дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн. 65 коп. судового збору. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 19» вересня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.