Рішення

від 19.09.2024 по справі 908/1966/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/142/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2024 Справа № 908/1966/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «АРДА», (49083, м. Дніпро, вул. Собінова, буд. 1)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА», (69001, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда буд. 9, кв. 18)

про стягнення 38127,49 грн.

17.07.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № б/н, сформована в системі «Електронний суд» ЄСІТС 16.07.2024, (вх. №2170/08-07/24 від 17.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «АРДА», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА», м. Запоріжжя про стягнення 38127,49 грн. заборгованості за договором поставки № 64-ЗАП від 30.08.2023, в тому числі 14626,44 грн. основного боргу за поставлений товар, 562,32 грн. інфляційних втрат та 22 938,73 грн. 350 % річних.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024 справу №908/1966/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.07.2024, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1966/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/142/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Наразі строк, на який введено в Україні режим воєнного стану, продовжений до 11.11.2024.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням ст., ст. 525, 526, 612, 625, 629, 712 ЦК України, ст., ст. 42, 162, 193 ГК України, договором поставки № 64-ЗАП від 30.08.2023, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 38127,49 грн. заборгованості, в тому числі 14626,44 грн. основного боргу за поставлений товар, 562,32 грн. інфляційних втрат та 22 938,73 грн. 350 % річних.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи-підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням на території України воєнного стану, доступ до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на офіційному сайті Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua, обмежений.

З доступних відомостей, які знаходяться у вільному доступі у мережі Інтернет (зокрема, ресурси opendatabot.ua, youcontrol.com.ua, тощо), вбачається, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА» (ідентифікаційний код 44482488) є: 69001, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда буд. 9, кв. 18, що відповідає юридичній адресі відповідача, зазначеній у позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 30.07.2024 про відкриття провадження у справі №908/1966/24, яка направлялася відповідачу на зазначену в позовній заяві адресу, повернулася до суду без вручення адресату з відміткою відділення поштового зв`язку: «За закінченням терміну зберігання».

За приписами ч. 4 ст. 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Частиною третьою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1)день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4)день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/1966/24.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 30.07.2024 у справі №908/1966/24 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, 29.08.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 19.09.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

30.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «АРДА», (Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА», (Покупець, відповідач у справі) укладено Договір поставки № 64-ЗАП (далі за текстом Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов?язується передавати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначених цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід?ємною частиною цього Договору.

Пунктом 2.2. Договору сторони узгодили, що поставка товару на склад Покупця (адреса місця призначення узгоджується у замовленні) здійснюється окремими партіями транспортом Постачальника та за рахунок Постачальника на умовах DDP (Інкотермс 2010).

Згідно п. 3.1. Договору Асортимент та кількість товару, що постачається зазначається у видаткових накладних.

Пунктом 4.2. Договору передбачено, що покупець зобов`язується оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 30 календарних днів з дати її поставки.

Поставка Постачальником товару Покупцю здійснюється окремими партіями, у кількості і у строк, визначений у замовленні Покупця на поставку, які узгоджуються з Постачальником, за цінами вказаними у накладних (п.5.1 Договору).

Відповідно до п.8.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.01.2026 року.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму14626,44 грн., про що свідчить видаткові накладні, а саме:

-видаткова накладна №19105 від 19.12.2023 на суму 3492,96 грн.;

-видаткова накладна №21182 від 21.12.2023 на суму 2516,76 грн.;

-видаткова накладна №5065 від 05.01.2024 на суму 3057,00 грн. ;

-видаткова накладна №16253 від 16.01.2024 на суму 5559,72 грн.

Всі видаткові накладні підписані уповноваженими особами з боку Постачальника і Покупця.

Крім того, факт отримання товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Отже, факт поставки позивачем відповідачу товару на суму 14626,44 грн. доведений видатковими накладними, які узгоджені сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем товару без жодних зауважень та претензій, про що свідчать підписи уповноважених представників позивача та відповідача на видаткових накладних.

Таким чином, позивач взяті на себе зобов`язання згідно умов Договору виконав у повному обсязі та належним чином.

Відповідачем факт отримання від позивача товару на загальну суму 14626,44 грн. згідно договору, належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Мотивуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що на момент його звернення до суду з позовом у даній справі відповідачем товар, поставлений згідно Договору не сплачений.

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 14626,44 грн. основного боргу. Крім того, за невиконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 562,32 грн. інфляційних втрат та 22 938,73 грн. 350 % річних.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту п. 4.2 Договору вбачається, що сторонами узгоджено, що покупець зобов`язується оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 30 (тридцять) календарних днів з дати її поставки.

Отже, поставлений товар, за видатковою накладною №19105 від 19.12.2023, відповідач мав оплатити у строк до 18.01.2024 включно (прострочення з 19.01.2024); за видатковою накладною №21182 від 21.12.2023 - у строк до 20.01.2024 включно (прострочення з 22.01.2024); за видатковою накладною №5065 від 05.01.2024 - у строк до 04.02.2024 включно (прострочення з 05.02.2024); за видатковою накладною №16253 від 16.01.2024 - у строк до 15.02.2024 включно (прострочення з 16.02.2024).

При цьому, судом враховані положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою унормовано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий товар за Договором поставки № 64-ЗАП від 30.08.2023становить 14626,44 грн.

Відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 14626,44 грн. заборгованості за договором поставки № 64-ЗАП від 30.08.2023 документально підтвердженими, обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплати гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов`язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 6.7 Договору сторони обумовили, що якщо Покупець прострочив оплату Товару, проданого на умовах відстрочення платежу, більше ніж на 10 (десять) календарних днів від останнього дня строку, коли Товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати, на прострочену суму нараховуються 350 відсотків річних.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого за Договором, вимоги про стягнення з відповідача 350 % річних і інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що ним нараховані 350 % річних за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Договором в розмірі 22 938,73 грн., які розраховані за період з 29.01.2024 по 10.07.2024.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 350 % річних та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний неправильно, оскільки позивачем 350 % річних помилково розраховано відповідно до п. 6.7 Договору, а не за п.4.2 Договору та не за кожною окремою видатковою накладною.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунку за товар, отриманий за договором, стягненню з відповідача підлягають 350 % річних в розмірі 21 945,57 грн., які розраховані за кожною видатковою накладною, за загальний період з 29.01.2024 по 10.07.2024. При визначенні періоду суми заборгованості, суд у відповідності до ст. 14 ГПК України не виходив за межі позовних вимог, оскільки правильним є загальний період з 19.01.2024 по 10.07.2024

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 350 % річних заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 21 945,57грн. В іншій частині вимог про стягнення 350 % річних в задоволені позову відмовляється.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 562,32грн. інфляційних втрат, які розраховані за період січня 2024 травень 2024 року.

Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний неправильно, оскільки позивачем інфляційні втрати помилково розраховано відповідно до п. 6.7 Договору, а не за п.4.2 Договору та не вірно визначено період заборгованості.

Згідно проведеного судом перерахунку за порушення строків розрахунку за товар, отриманий за договором, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 218, 47 грн., які розраховані за кожною видатковою накладною, за загальний період лютого 2024 по травень 2024, а за останньою видатковою накладною з березня 2024 по травень 2024. При визначенні періоду суми заборгованості суд у відповідності до ст. 14 ГПК України не виходив за межі позовних вимог.

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню судом частково в розмірі 218, 47 грн. В іншій частині вимог про стягнення інфляційних втрат в задоволені позову відмовляється.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають частковому задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача 14626,44 грн. основного боргу за поставлений товар, 218, 47 грн. інфляційних втрат та 21 945,57 грн. 350 % річних.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача - 5100, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. і ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

У порушення ч. 3 ст. 126 ГПК України позивачем не подано доказів виконання послуг адвокатом (фактичного надання послуг), зокрема, договору на правову допомогу, підписаного акту виконаних робіт, розрахуноку таких витрат.

Враховуючи наведене, заявлені позивачем до відповідача витрати на професійну правничу допомогу до стягнення не присуждаються.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «АРДА», м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА», м. Запоріжжя задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАСТА.ЮА», (69001, м. Запоріжжя, вул. Жаботинського Леоніда буд. 9, кв. 18,ідентифікаційний код44482488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «АРДА», (49083, м. Дніпро,вул. Собінова, буд. 1, ідентифікаційний код 45018369) 14626 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 44 коп. заборгованості, 21 945 (двадцять одну тисячу дев`ятсот сорок п`ять) грн. 57 коп. 350 % річних, 218 (двісті вісімнадцять) грн. 47 коп. інфляційних втрат 2921 (дві тисячі дев`ятсот двадцять одну) грн. 82 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено « 19» вересня 2024 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.