Рішення

від 12.09.2024 по справі 915/908/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/908/24

Господарський суд Миколаївської області у складі:

судді Л.М. Ільєвої

при секретарі судового засідання І.С. Степановій

за участю представників:

від позивача - Травянко Л.В.,

від відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення заборгованості в загальній сумі 254632,70 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення заборгованості в загальній сумі 254632,70 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 245121,40 грн., 3% річних в сумі 2637,71 грн. та інфляційних втрат в сумі 6873,59 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на виконання п. 2.1.1 договору зберігання товарно-матеріальних цінностей (з урахуванням протоколу врегулювання розбіжностей до договору) № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021, укладеного між сторонами, позивач як зберігач прийняв від відповідача як поклажодавця майно на зберігання, оформивши та підписавши акти прийому-передачі майна від 23.02.2021 та від 29.11.2021 із зазначенням в ньому найменування майна та його кількості.

При цьому позивач з посиланням на п. 7.1 договору вказує, що для належного виконання умов договору він листом № 3590/18-02-04/ВИх від 09.11.2021 та повторно листом № 3813/18-02-04/ВИх від 29.11.2022 попередив відповідача про припинення договору з 01.01.2022 не пізніше ніж за один місяць до дати його розірвання. Таким чином, на думку позивача, договір припинив свою дію з 01.01.2022, тому у відповідача виник обов`язок забрати передане зберігачу на зберігання майно. Однак, за ствердженнями позивача, станом на день подання позовної заяви відповідач майно не забрав та не сплатив кошти за зберігання майна.

Наразі позивач посилається на те, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» без належних правових підстав користується нерухомим майном, яке належить МФДП "АМПУ" (відкриті складські площі V, інв. №63877, загальною площею 8500 кв.м) для зберігання власного майна, чим створює перешкоди позивачу в користуванні власним майном.

Поряд з цим позивач вказує про невиконання відповідачем рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 № 915/457/23, яке набрало законної сили 21.05.2024, яким було зобов`язано ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" усунути перешкоди в користуванні майном (відкритій складській площі V інв. №63877 загальною площею 8500 м.кв, що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17) шляхом звільнення визначеного вище нерухомого майна від товарно-матеріальних цінностей поклажодавця, переданого за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21. Так, позивач стверджує, що оскільки на даний час відповідач майно не забрав, чим не виконав зобов`язання, встановлене умовами договору та вказаним судовим рішенням, тому відповідно до п. 2.2.7 договору відповідач зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання, адже він після закінчення строку договору не забрав майно. З огляду на вказане, позивачем нарахована плата за період зберігання майна з листопада 2023 року по травень 2024 року в сумі 245121,40 грн., а також 3% річних в сумі 2637,71 грн. та інфляційні втрати в сумі 6873,59 грн., нараховані за несвоєчасну сплату коштів за зберігання майна.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2024 р. вказану позовну заяву Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/908/24, розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 26.08.2024 р. об 11:30.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.08.2024 р. розгляд справи №915/908/24 відкладено на 12.09.2024 у зв`язку з неявкою з огляду на неявку у судове засідання відповідача та неможливістю з`ясування заперечень відповідача на позов огляду на відсутність відзиву на позов.

05.09.2024 р. від представника позивача - Травянка Л.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про доручення додаткових доказів (вх. № 10635/24), в якому позивач просив долучити до матеріалів справи копії рішень Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 у справі № 915/457/24 та від 22.05.2024 у справі № 915/1842/23.

Під час розгляду справи в судовому засіданні 12.09.2024 р. позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.

Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач в засідання суду не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином шляхом надсилання ухвал суду до електронного кабінету, зареєстрованого відповідачем в підсистемі "Електронний суд" ЄСІТС в порядку ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України.

Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" є користувачем ЄСІТС, зареєстрований в Електронному суді та має власний кабінет в Електронному суді.

Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Так, ухвала суду від 05.08.2024 про відкриття провадження у даній справі № 915/908/24 була вручена відповідачу 05.08.2024 о 19:50 год., а ухвала суду від 26.08.2024 про відкладення розгляду справи була вручена відповідачу 28.08.2024 о 10:42.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.

Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.

На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Крім того, відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до витягу № 165661384 від 07.05.2019 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права за Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" зареєстровано право господарського відання, володілець - Міністерство інфраструктури України, на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 510624848101 є нежитловим об`єктом, який складається з: автовагової з конторою і електровагами літ. "17А-1" загальною площею 19,4 кв.м, Бокс автовантажників з душовою літ " 17Б-1" загальною площею 109,2 кв.м., будівлі кладової літ. " 17В-1", вимощення - VI, огорожі №9,10, відкрита складська площа - ІІ, ІІІ, ІV, V, відкрита площадка для накопичення та тимчасового відстою автотранспорту та технологічного обладнання - І, яке знаходиться за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вулиця Заводська, будинок 23/17.

25.01.2021 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (поклажодавець) укладено договір зберігання товарно-матеріальних цінностей № 5-П-МИФ-21

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

До договору складено "Протокол врегулювання розбіжностей до договору від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 між МФ ДП "АМПУ" (адміністрацією Миколаївського МП) та ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" від 23.02.2021.

Відповідно до п. 1.1 договору зберігач згідно заявки поклажодавця надає послуги по зберіганню товарно-матеріальних цінностей (надалі - майно) на відкритій складській площі V (інв № 63877) загальною площею 8500 м.кв, яка знаходиться за адресою: вул. Заводська, 23/17 протягом строку дії цього договору у порядку та на умовах, визначених даним договором.

За умовами п. 1.2 договору поклажодавець приймає надані послуги та оплачує їх згідно з умовами цього договору.

Згідно з п. 2.1.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей) зберігач зобов`язаний прийняти майно на зберігання та підписати акти прийому-передачі майна із зазначенням в ньому виду майна та його кількості.

Відповідно до п. 2.1.6 договору відповідальною службою за оформлення приймально-здавальних актів є комплекс соціально-побутового обслуговування (надалі - КСПО) зберігача.

В п. 2.1.7 договору передбачено, що КСПО зберігача щомісячно (останній день звітного місяця) надає до відділу з розрахунків централізованої бухгалтерії зберігача приймально-здавальний акт наданих послуг за звітний місяць, підписаний представниками сторін.

Відповідно до п. 2.1.8 договору зберігач зобов`язаний щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, надавати поклажодавцю акт наданих послуг у двох примірниках, оформлений на підставі підписаних обома сторонами приймально-здавальних актів, та рахунок для сплати за надані послуги.

За умовами п. 2.2.3 договору поклажодавець зобов`язаний забрати у зберігача майно одразу після закінчення строку дії цього договору за актом прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.2.7 договору якщо поклажодавець після закінчення строку дії цього договору не забрав майно, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Згідно з п. 3.2 договору (в редакції протоколу розбіжностей) послуга зі зберігання майна на відкритих складських площах для сторонніх організацій на 1 кв. м. за добу, а саме на відкритій складській площі V (інв № 63877) загальною площею 8500 м. кв. складає 0,14 грн. без ПДВ за 1 кв.м за добу.

При нарахуванні плати, яка встановлена за добу, неповну календарну добу вважати за повну добу. Нарахування ПДВ здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.3 договору у разі дострокового розірвання цього договору, вартість послуг сплачується за фактичний час зберігання майна.

В п. 4.1 договору визначено, що сторони несуть один перед одним взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 7.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2021 включно і вважається пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання на протязі одного місяця до закінчення дії цього договору. Сторони дійшли до згоди, що згідно з частиною третьою статті 631 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 11.12.2020 (абз. 2 п. 7.1 договору в редакції протоколу розбіжностей).

За умовами п. 7.5 договору цей договір може бути припинено або розірвано в інших випадках, передбачених цим договором та / або чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.6 договору дострокове розірвання та / або припинення дії цього договору, в тому числі внаслідок спливу строку його дії, якщо про інше не буде досягнуто домовленостей між сторонами або не буде прямо випливати з дій сторін, має наслідком припинення зобов`язань зберігачем з надання послуг, а також зобов`язань поклажодавця з прийняття послуг, після припинення, розірвання, закінчення строку дії договору та оплати за такі послуги.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.2.1.1. договору між сторонами 23.02.2021 було підписано акт приймання-передачі, за яким поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання на відкритій складській площі (інв. № 63877) площею 8500(м2), що знаходиться на території Миколаївського морського порту за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17, наступне майно: 1) Гідроперевантажувач (3 одиниці); 2) Бульдозер (1 одиниця); 3) а/м "Фотон" (1 одиниця); 4) Контейнер 20футов (4 одиниці); 5) Такелажні вироби (підвіски для металу) (7 штук); 6) Стрічковий конвеєр для зернового вантажу (4 одиниці); 7) Сепарація: брус (45 куб.м); 8) Сепарація: дошка обрізна 1000/2000х100/150х40/50 (17 куб.м); 9) Сепарація: дошка необрізна 1500/2000х150/200х40/50 (38 куб.м); 10) Кріпильні вироби (металевий дріт) (1,2 т).

Також 29.11.2021 між сторонами було підписано акт приймання-передачі, згідно з яким поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання на відкритій складській площі (інв. № 63877) площею 8500(м2), що знаходиться на території Миколаївського морського порту за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/17, наступне майно: 1) Сталь у рулонах (589 штук); 2) Сталь, пакована у пачки (150 місто); 3) Сталь листова (3959 штук); 4) Електричні платформні автомобільні ваги ВЕПА-80, 18000, (6) з одним переносним пунктом ваговика (1 одиниця); 5) Вантажозахоплювальні пристрої (17 одиниць); 6) Переносний пункт такелажників (1 одиниця).

09.11.2021 позивач листом № 3590/18-02-04/Вих повідомив відповідача про те, що адміністрація Миколаївського морського порту у зв`язку з виробничою необхідністю має намір використовувати території об`єкту "Відкрита складська площа V" (інв. № 63877), загальною площею 8500 кв.м, для власних господарчих потреб Філії. Керуючись п. 2.1.9 та п. 7.3 договору, Адміністрація повідомила про намір припинити дію договору № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 з 01.01.2022 та на виконання п. 2.2.3 договору просила відповідача одразу після закінчення строку дії договору забрати майно, яке знаходиться на зберіганні згідно вищезазначеного договору.

29.11.2021 позивач листом № 3813/18-02-04/Вих у відповідь на лист відповідача № 1627 від 22.11.2021 (вх. №16799/18/Вх від 23.11.2021) щодо пролонгації договору повідомив останнього, що не підтверджує пролонгацію (продовження строку дії) договору від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21 та заявляє про його розірвання з 01.01.2022, зазначивши, що останнім днем дії договору є 31.12.2021.

Таким чином, договір зберігання товарно-матеріальних цінностей №5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 припинив свою дію з 01.01.2022.

Наразі за ствердженнями позивача, станом на день подання позовної заяви відповідачем (поклажодавцем) майно не забрано, і плата за весь фактичний час його зберігання не внесена. При цьому позивач посилається на те, що ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» без належних правових підстав користується нерухомим майном, яке належить МФДП "АМПУ" (відкриті складські площі V, інв. №63877, загальною площею 8500 кв.м) для зберігання власного майна, чим створює перешкоди позивачу в користуванні власним майном.

Так, судом з`ясовано, що у березні 2023 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація) зверталось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» кошти в розмірі 455716,80 грн. за зберігання майна після закінчення строку дії договору за період з 01.01.2022 по 31.01.2023 включно та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікморсервіс Ніколаєв» усунути перешкоди в користуванні майном.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 по справі № 915/417/23, яке набрало законної чинності 21.05.2024, було задоволено позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), а саме стягнуто з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) 455716,80 грн. плати за фактичний час зберігання майна, зобов`язано ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" усунути перешкоди в користуванні майном (відкритій складській площі V інв № 63877 загальною площею 8500 м.кв., що знаходиться за адресою м. Миколаїв, вул. Заводська 23/17) шляхом звільнення визначеного вище нерухомого майна від товарно-матеріальних цінностей поклажодавця, переданого за договором зберігання від 25.01.2021 №5-П-МИФ-21.

Крім того, у грудні 2023 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (Адміністрація) зверталось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Нікморсервіс Ніколаєв» грошових коштів за надану послугу зі зберігання майна в період з лютого 2023 по жовтень 2023 (включно) в сумі 349843,20 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.05.2024 по справі № 915/1842/23, яке набрало законної чинності 15.08.2024, позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) задоволено, а саме стягнуто з ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) 349843,20 грн.

Предметом заявленого позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача плати за період зберігання майна з листопада 2023 року по травень 2024 року в сумі 245121,40 грн., а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за несвоєчасну сплату коштів за зберігання майна.

Разом з тим слід зазначити, що на підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами за вказаним вище договором зберігання виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

В силу ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Згідно з ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

В ч. 3 ст. 946 ЦК України передбачено, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

За положеннями ст. 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

Як встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2024 у справі № 915/457/23, договір зберігання товарно-матеріальних цінностей № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 припинив свою дію з 01.01.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на однаковий суб`єктний склад сторін у вищевказані справі № 915/457/23та у даній справі, на підставі ч.4 ст.75 ГПК України під час розгляду даної справи не підлягають доведенню знов обставини, встановлені вищевказаним судовим рішенням у справі №915/457/23, яке набрало законної сили, зокрема, щодо припинення дії договору зберігання товарно-матеріальних цінностей № 5-П-МИФ-21 від 25.01.2021 з 01.01.2022 та існування у відповідача обов`язку по сплаті коштів за зберігання майна після припинення дії вказаного договору.

Як з`ясовано судом та не спростовано відповідачем, станом на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом у даній справі відповідач майно зі зберігання у позивача не забрав, плату за зберігання майна протягом спірного періоду з листопада 2023 року по травень 2024 року не вносив.

За умовами п. 2.2.7. договору, якщо поклажодавець після закінчення строку дії цього договору не забрав майно, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1. 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Поняття "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання" згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (п. 30, 33-35 постанови ВП ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК, ч. 1 ст. 202 ГК такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним (постанова ВП ВС від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

В силу положень ст. 653 ЦК України та п. 7.6 договору між сторонами припинились зобов`язання сторін, які мали місце під час дії договору, зокрема, припинились зобов`язання зберігача з надання послуг, а також зобов`язання поклажодавця з прийняття послуг та оплати за такі послуги. Водночас, між сторонами виникли зобов`язання (права та обов`язки), які пов`язані саме з припиненням договору, а саме: 1) обов`язок поклажодавця забрати у зберігача майно одразу після закінчення строку дії цього договору за актом прийому-передачі (п. 2.2.3 договору, ст. 948 ЦК України); 2) обов`язок поклажодавця внести плату за весь фактичний час зберігання майна, якщо поклажодавець після закінчення строку дії цього договору не забрав майно (п. 2.2.7 договору, ч. 3 ст. 946 ЦК України); 3) обов`язок зберігача повернути майно після закінчення строку дії договору (ст. 949 ЦК України); 4) право зберігача вимагати плати за весь фактичний час зберігання майна, якщо поклажодавець після закінчення строку дії цього договору не забрав майно (п. 2.2.7 договору, ч. 3 ст. 946 ЦК України).

Оскільки відповідачем не надано доказів виконання обов`язку забрати у зберігача майно одразу після закінчення строку дії цього договору за актом прийому-передачі, було порушено п. 2.2.3 договору та ст. 948 ЦК України, внаслідок чого у поклажодавця виник обов`язок внести плату за весь фактичний час зберігання майна (п. 2.2.7 договору, ч. 3 ст. 946 ЦК України).

При цьому порядок внесення плати визначено умовами п. 3.1 договору, за якими поклажодавець щомісячно оплачує вартість наданих зберігачем послуг на підставі рахунку, згідно підписаного сторонами акту наданих послуг, до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

Незважаючи на те, що дію договору зберігання припинено, проте з огляду на наявність у відповідача обов`язку вносити плату за зберігання за весь фактичний час зберігання майна, відповідно порядок внесення такої плати, визначений в п. 3.1 договору, підлягає застосуванню у даному випадку.

Як свідчать матеріали справи, позивачем були оформлені акти наданих послуг (виконаних робіт) та виставлені відповідачу рахунки для оплати послуг зберігання, а саме: акт наданих послуг № 22160043 від 30.11.2023 та рахунок № 22160043 від 30.11.2023 на суму 34524,00 грн.; акт наданих послуг № 23960043 від 31.12.2023 та рахунок № 23960043 від 31.12.2023 на суму 36674,80 грн.; акт наданих послуг № 00670043 від 31.01.2024 та рахунок № 00670043 від 31.01.2024 на суму 36674,80 грн.; акт наданих послуг № 02650043 від 29.02.2024 та рахунок № 026500043 від 29.02.2024 на суму 33373,20 грн.; акт наданих послуг № 04380043 від 31.03.2024 та рахунок № 04380043 від 31.03.2024 на суму 35674,80 грн.; акт наданих послуг № 06440043 від 30.04.2024 та рахунок № 06440043 від 30.04.2024 на суму 34524,00грн.; акт наданих послуг № 08380043 від 31.05.2024 та рахунок № 08380043 від 31.05.2024 на суму 35674,80 грн.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені рахунки та акти направлялись відповідачу на електроні адреси ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4. Також на підтвердження факту направлення актів та рахунків відповідачу засобами поштового зв`язку позивачем надано рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та витяг з Реєстру кореспонденції, яка направляється поштою/кур`єром, витяг з Журналу реєстрації рахунків (гривня) 2023 року та Журналу реєстрації рахунків (гривня) 2024 року.

Відповідно до п. 3.2 договору послуга зі зберігання майна на відкритих складських площах для сторонніх організацій за 1 кв.м за добу, а саме на відкритій складській площі V (інв. № 63877) складає 0,14 грн. без ПДВ за 1 кв.м на добу.

Відтак, розрахунок нарахування плати зі зберігання майна за відповідним рахунком здійснено позивачем за наступною формулою: ставка за 1м2 на добу (0,14 грн.) х на коефіцієнт (кількість днів зберігання) х на кількість (займана площа під зберіганням майна) = сума без ПДВ х (20% ПДВ) = сума до сплати з ПДВ. Зокрема:

1. Рахунок № 22160043 від 30.11.2023 на суму 34524,00 грн. з ПДВ:

0,14 х 30 х 6850 = 28770,00 без ПДВ х 20% = 34524,00 грн. з ПДВ;

2. Рахунок № 23960043 від 31.12.2023 на суму 35674,80 грн. з ПДВ:

0,14 х 31 х 6850 = 29729,00 без ПДВ х 20% = 35674,80 грн. з ПДВ;

3. Рахунок № 00670043 від 31.01.2024 на суму 35674,80 з ПДВ:

0,14 х 31 х 6850 = 29729,00 без ПДВ х 20% = 35674,80 грн. з ПДВ;

4. Рахунок № 02650043 від 29.02.2024 на суму 33373,20 з ПДВ:

0,14 х 29 х 6850 = 27811,00 без ПДВ х 20% = 33373,20 грн. з ПДВ;

5. Рахунок № 04380043 від 31.03.2024 на суму 35674,80 з ПДВ:

0,14 х 31 х 6850 = 29729,00 без ПДВ х 20% = 35674,80 грн. з ПДВ;

6. Рахунок № 06440043 від 30.04.2024 на суму 34524,00 з ПДВ:

0,14 х 30 х 6850 = 28770,00 без ПДВ х 20% = 34524,00 грн. з ПДВ;

7. Рахунок № 08380043 від 31.05.2024 на суму 35674,80 з ПДВ:

0,14 х 31 х 6850 = 29729,00 без ПДВ х 20% = 35674,80 грн. з ПДВ;

Таким чином, сума нарахованої плати за зберігання майна за період з 01.11.2023 по 31.05.2024 року по виставленим рахункам становить 245121,40 грн.

Як встановлено судом, вказана сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 245121,40 грн. плати за час фактичного зберігання майна.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч 1. ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось вище, плату за зберігання майна відповідач повинен був вносити щомісячно до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, тому невнесення такої плати відповідачем свідчить про прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем строків сплати коштів за зберігання майна, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних окремо за кожним рахунком був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 2637,71 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Влисті Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 6873,59 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на відповідну суму боргу окремо по кожному рахунку були здійснені позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 6873,59 грн. відповідно.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Так, у постанові від 29.06.2021 р. у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3055,60 грн., понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 254632,70 грн. задовольнити.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нікморсервіс Ніколаєв" (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 18/7 "літ. В", код ЄДРПОУ 32655926) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, пр. Берестейський, 14; код ЄДРПОУ 38727770) в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23; код ЄДРПОУ 38728444) основний борг у сумі 245121/двісті сорок п`ять тисяч сто двадцять одна/грн. 40 коп.; інфляційні втрати в сумі 6873/шість тисяч сімсот три/грн. 59 коп.; 3% річних в сумі 2637/дві тисячі шістсот тридцять сім/грн. 71 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3055/три тисячі п`ятдесят п`ять/грн. 60 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2024 року.

Суддя Л.М. Ільєва