Рішення

від 18.09.2024 по справі 922/2574/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2574/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" (61089, м. Харків, вул. Біблика, 49, код ЄДРПОУ: 37365179) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

23.07.2024 Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010", в якій просить суд стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" заборгованість у загальному розмірі 340 053,21 грн., з яких: 326 111,45 грн. вартість спожитої теплової енергії по договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011, що утворилась за період з лютого 2023 по березень 2024, інфляційні витрати у розмірі 1 725,03 грн. за період з 01.04.2024 по 22.07.2024, 3% річних у розмірі 2 075,96 за період з 01.04.2024 по 22.07.2024, пеня у розмірі 10 140,77 грн. за період з 02.03.2024 по 22.07.2024, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов`язання за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 в частині оплати спожитої теплової енергії за період з лютого 2023 року по березень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.07.2024 прийнято позовну заяву Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2574/24. Вирішено розгляд справи №922/2574/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.7 ст.252 ГПК України).

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач -Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Однак, відповідач станом на день прийняття цього рішення електронний кабінет не зареєстрував.

Відтак, 24.07.2024 для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст.251, ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд, з використанням установи поштового зв`язку АТ "Укрпошта", направив на адресу відповідача -Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" (61089, м. Харків, вул. Біблика, 49) вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2574/24 від 24.07.2024 рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Однак, вказану судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

05.08.2024 вищезазначену ухвалу суду про відкриття провадження по справі №922/2574/24 від 24.07.2024 було повторно направлено на адресуОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010", а саме: 61089, м. Харків, вул. Біблика, 49, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену судову кореспонденцію повернуто на адресу суду з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із ч.1 ст.10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).

Разом з цим, з метою належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, секретарем судового засідання 05.08.2024 було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача, зазначений позивачем в позовній заяві як засіб зв`язку із відповідачем. Однак, вказану телефонограму відповідачу передано не було, оскільки зазначений в позовній заяві номер не існує.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відтак, з огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.

В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Проте, станом на 18.09.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

01.01.2011 між Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» (теплопостачальна організація) та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" (споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 (надалі - Договір).

Відповідно до розділу 1 Договору, теплопостачальна організація зобов`язується постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим Договором.

Теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього Договору в гарячій воді на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону;

- гаряче водопостачання - протягом року;

- кондиціювання повітря - по мірі необхідності та наявності технічної можливості (п.2.1.Договору).

Відповідно до п.3.1.1. Договору, споживач має право на вибір теплопостачальної організації.

Згідно п.3.2.6. Договору, споживач зобов`язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.

Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом (опалення, гаряче водопостачання) згідно з додатком 4 (п.5.1.Договору).

Споживач, що має прилади комерційного обліку, щомісячно подає до теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в терміни, передбачені в додатку до Договору (п.5.3.Договору).

Передача теплової енергії здійснюється на межі балансової належності сторін, яка вказана у додатку 2 до Договору та не може бути змінена в односторонньому порядку (п.5.4.Договору).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій або в іншій формі, яка не суперечить чинному законодавству України, відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування тарифів, діючих на період постачання теплової енергії, та на підставі показань приладів комерційного обліку теплової енергії, а при їх відсутності - виконаних розрахунків відповідно до теплових навантажень (п.6.1.Договору).

Крім оплати теплової енергії за тарифом, споживач відшкодовує теплопостачальній організації витрати, пов`язані з неповерненням теплоносія (витоку), виходячи з планової собівартості одержаної води від постачальника та її хімочищення, або знесолення, яка приймається як собівартість в середньому по всім джерелам теплової енергії Теплопостачальної організації (п.6.2.Договору).

Відповідно до п.6.3. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду самостійно, ініціативнім дорученням сплачує теплопостачальної організації вартість, зазначеної в додатку 1 до Договору кількості теплової енергії, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 18-го числа місяця, наступного за розрахунковим, при відсутності приладів комерційного обліку, до 28-го числа поточного місяця, при розрахунках за показниками приладів обліку (п.6.4.Договору).

Відповідно до п.6.10. Договору, споживач з 12 по 15 число місяця, наступного за розрахунковим, отримує від теплопостачальної організації за адресою: пр. Орджонікідзе, буд.35, документи за розрахунковий період:

- рахунок-фактуру;

- акт звіряння розрахунків.

Один примірник оформленого акту споживач повертає теплопостачальній організації через 10 днів після його отримання.

Відповідно до п.7.2.3. Договору, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України належної до сплати суми за кожен день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

Цей Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 20011 року (п.10.1.Договору).

Відповідно до п.10.4. Договору, Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатком №1 від 01.01.2011 до Договору, сторони погодили обсяги постачання теплової енергії споживачу.

Як вбачається з Додатку №2 від 01.01.2011 до Договору, сторонами визначено схему межі поділу теплової мережі та складено Акт розмежування межбалансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін.

Додатком №3 від 01.01.2011 до Договору, сторони погодили умови припинення постачання теплової енергії.

Разом з цим, сторонами визначено перелік об`єктів теплоспоживання (Додаток №4 до Договору), відповідно до якого теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію на об`єкт "житловий будинок" (окрема будівля) за адресою: вул. Другої П`ятирічки, будинок 49.

В подальшому вулицю Другої П`ятирічки в місті Харкові було перейменовано на вулицю Біблика.

Додатком №5 від 01.01.2011 до Договору, сторони визначили облік теплової енергії при наявності вузла обліку та експлуатація вузла обліку теплової енергії.

Відповідно до Додаткової угоди б/н від 11.08.2011 до Договору, сторони виклали пункт 6.4. Договору в наступній редакції: "Споживач має право сплачувати попередню оплату на наступний місяць. Остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію споживач здійснює до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.".

На підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювального сезону 2022-2023 та 2023-2024 років та договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 позивач здійснював постачання теплової енергії у приміщення відповідача, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Біблика, 49.

Як вбачається з відомостей обліку споживання теплової енергії на тепловому пункті "житловий будинок Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" вул. Біблика, буд. 49" у період з лютого 2023 року по березень 2024 року позивач здійснив постачання теплової енергії у приміщення відповідача, розташоване за вказаною адресою.

Факт споживання відповідачем теплової енергії на потреби опалення приміщення з лютого 2023 по березень 2024 року підтверджується наявними в матеріалах справи Актами про підключення опалення на початку опалюваних сезонів та про відключення опалення наприкінці опалюваних сезонів №170/13837 від 30.10.2022, №170/6422 від 06.04.2023, №170/614 від 25.10.2023, №170/646 від 26.03.2024.

Також позивач надав Акт №170/347 від 14.06.2024 обстеження системи теплопостачання об`єкту, розташованого за адресою: вул. Біблика, буд. 49.

Вищезазначені акти на включення та відключення опалення засвідчені підписами повноважених представників КП Харківські теплові мережі та Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" та скріплені печатками останніх.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було виставлено відповідні рахунки-фактури на оплату теплової енергії за спірний період та разом із супровідними листами надіслано їх на адресу відповідача.

Як стверджує позивач, відповідачем вказані рахунки оплачені в повному обсязі не були.

Як вбачається з матеріалів справи, по особовому рахунку відповідача №17000-6229 обліковується заборгованість за спожиту теплову енергію за період з лютого 2023 по березень 2024 в сумі 326 111,45 грн.

Доказів сплати відповідачем вказаної заборгованості за отриману теплову енергію за Договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 матеріали справи не містять.

На підставі вищезазначеного, позивач нарахував відповідачу інфляційні витрати у розмірі 1 725,03 грн. за період з 01.04.2024 по 22.07.2024, 3% річних у розмірі 2 075,96 за період з 01.04.2024 по 22.07.2024 та пеню у розмірі 10 140,77 за період з 02.03.2024 по 22.07.2024.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (із змінами) (далі - Правила), вказані Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (пункт 1 Правил).

Пунктом 3 Правил визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.

Пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Статтею 12 Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, станом на момент укладання договору), розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п.23 Правил, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Положення ст.19 Закону України «Про теплопостачання» передбачає обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; ліквідацію наслідків аварії.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку (ст.25 Закону України «Про теплопостачання»).

При цьому, з аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що надання житлово-комунальних послуг, до яких віднесено послуги з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, забезпечення надання послуг з постачання теплової енергії здійснюється виконавцем безперервно. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними у строки, встановлені договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Зміна або розірвання договору допускається тільки за угодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі з підстав, установлених договором або законом. Тобто припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Позивачем в обґрунтування суми заборгованості відповідача надано розрахунок вартості спожитої теплової енергії Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" за період з лютого 2023 року по березень 2024 року, відповідні рахунки-фактури з доказами їх направлення на адресу відповідача, акти підключення та відключення споживача, відомості обліку споживання теплової енергії.

Таким чином, факт споживання відповідачем теплової енергії за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 у період з лютого 2023 року по березень 2024 року позивачем належним чином доведено, що підтверджується наявними матеріалами справи.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідач в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 у розмірі 326 111,45 грн., беручи до уваги принцип змагальності сторін та стандарт переваги більш вагомих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП "Харківські теплові мережі" в частині стягнення основної заборгованості за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011 у розмірі 326 111,45 грн. обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 1 725,03 грн. за період з 01.04.2024 по 22.07.2024 та 3% річних у розмірі 2 075,96 за період з 01.04.2024 по 22.07.2024.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми % річних, інфляційних та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства та є арифметично вірними, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 10 140,77 грн. за період з 02.03.2024 по 22.07.2024.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Відповідно до п.7.2.3. Договору, споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України належної до сплати суми за кожен день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач також просив суд судові витрати покласти на відповідача.

В позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на момент подання позову складається з суми судового збору, передбаченого частиною 2 статті 4 Закону України Про судовий збір та поштових витрат відправлення позовної заяви з доданими документами (фіскальний чек, опис вкладення).

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог статті 4 Закону України «Про судовий збір» та подання позивачем до суду позовної заяви у цій справі в електронній формі, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі у сумі 4 080,64 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених витрат на поштові відправлення процесуальних документів на адресу відповідача позивачем надано суду копії опису вкладення у цінний лист, поштову накладну та фіскальний чек оплати відповідного поштового відправлення на суму 55,00 грн.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаютьсяу разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на зазначене, беручи до уваги те, що поштові витрати, пов`язані із розглядом справи, в розмірі 55,00 грн. підтверджені належними та допустимими доказами, враховуючи, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України поштові витрати, пов`язані із розглядом справи в сумі 55,00 грн. підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути зОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Юлія-2010" (61089, м. Харків, вул. Біблика, 49, код ЄДРПОУ: 37365179) на користьКомунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11; код ЄДРПОУ: 31557119) вартість спожитої теплової енергії по договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15024 від 01.01.2011, що утворилась за період з лютого 2023 по березень 2024 року, у розмірі 326 111 (триста двадцять шість тисяч сто одинадцять) грн. 45 коп., інфляційні витрати у розмірі 1 725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн. 03 коп. за період з 01.04.2024 року по 22.07.2024 року, 3% річних у розмірі 2 075 (дві тисячі сімдесят п`ять) грн. 96 коп. за період з 01.04.2024 по 22.07.2024, пеню в розмірі 10 140 (десять тисяч сто сорок) грн. 77 коп. за період з 02.03.2024 по 22.07.2024, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 4 080 (чотири тисячі вісімдесят) грн. 64 коп. та поштові витрати, пов`язані із розглядом справи, у розмірі 55 (п`ятдесят п`ять) грн. 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "18" вересня 2024 р.

СуддяТ.О. Пономаренко