Рішення

від 22.08.2024 по справі 927/412/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 серпня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/412/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.

за позовом: Керівника Новгород-Сіверської окружної прокуратури,

вул. Замкова, 9А, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000 в інтересах держави в особі

позивача: Фонду державного майна України,

код ЄДРПОУ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133

до відповідача 1: Акціонерного товариства «Укртелеком»,

код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601;

до відповідача 2: Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 04062009, вул. Захисників України, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15400

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1. Департаменту з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 23000089, вул. Гетьмана Полуботка, 70, м. Чернігів, 14013

2. Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області, код ЄДРПОУ 38590042, проспект Миру, 190-а, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Помаз В. В., представник;

від відповідача-1: Полегенько К. А., представник;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився;

за участю прокурора: Юзвак Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новгород-Сіверської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Укртелеком» та Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, у якому просить усунути перешкоди у здійсненні Фондом державного майна України права користування та розпорядження захисною спорудою цивільного захисту - протирадіаційним укриттям № 94403, розташованим за адресою: вул. Червона площа (на теперішній час Героїв України), 4, м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області, шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Семенівської міської ради Чернігівської області від 25.11.2004 №80 у частині визнання за Чернігівською філією Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» Новгород-Сіверського центру електрозв`язку №5 права власності на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 94403, розташоване за адресою: вул. Червона площа (на теперішній час Героїв України), 4, м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 20.12.2004, виданого Чернігівській філії Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» центр електрозв`язку №5 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1 ;

- скасування рішення реєстратора Новгород-Сіверського міжміського бюро технічної інвентаризації Ірхи І.М. від 21.12.2004, номер запису 48 в книзі 2, реєстраційний номер 9178802;

- зобов`язання Акціонерного товариства «Укртелеком» повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №94403, розташоване за адресою: вул. Червона площа (на теперішній час Героїв України), 4, м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 01.05.2024 відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент з питань цивільного захисту та оборонної роботи Чернігівської обласної державної адміністрації та Головне управління Державної служби надзвичайних ситуацій України в Чернігівській області; призначено підготовче засідання на 30.05.2024 об 11:00 та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов.

Ухвала суду від 01.05.2024 була доставлена відповідачам в їх Електронні кабінети у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 01.05.2024 о 22:55, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачами відзиву на позов є 17.05.2024.

02.05.2024 від третьої особи-1 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли письмові пояснення.

13.05.2024 від відповідача-2 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами його направлення іншим учасникам справи.

16.05.2024 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, у тому числі доказами його направлення іншим учасникам справи.

21.05.2024 від прокурора через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив відповідача-1 з доказами її направлення іншим учасникам справи.

16.05.2024 від відповідача-1 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення з доказами їх направлення іншим учасникам справи.

29.05.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду клопотання, у якому просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подання доказів та поновити цей строк; долучити до матеріалів справи копію запиту до КП «Новгород-Сіверське бюро технічної інвентаризації» від 28.05.2024 та копію відповіді на цей запит від 28.05.2024.

30.05.2024 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, у яких він просить задовольнити позов прокурора.

Позивач, відповідач-2 та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у підготовче засідання 30.05.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 30.05.2024 проводилось за відсутності позивача, відповідача-2 та третіх осіб (їх представників).

У підготовчому засіданні 30.05.2024 суд розглянув заяви та клопотання учасників справи, які надійшли до його початку.

Щодо поданих учасниками справи заяв по суті.

У підготовчому засіданні суд долучив до матеріалів справи та прийняв до розгляду подані учасниками справи заяви по суті (відзиви відповідачів, відповідь прокурора на відзив та заперечення відповідача-1), як такі, що подані у порядку та строк, встановлені ГПК України та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо письмових пояснень позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно із ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В силу ч. 1 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Тобто свої вимоги щодо предмета спору позивач викладає у позовній заяві, а у випадку подання до суду позовної заяви прокурором, право позивача на звернення до суду з позовом, визначення предмета та підстав цього позову реалізується прокурором.

З системного аналізу норм Господарського процесуального кодексу України, зокрема ч. 5 ст. 55, вбачається, що у випадку подання позову прокурором позивач як орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, вправі підтримати позов або відмовитися від поданого прокурором позову чи подати заяву про залишення позову без розгляду. Правом подавати будь-які пояснення по суті предмета спору позивач не наділений.

Згідно із ч. 5 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Разом з тим, дозволу на подання додаткових пояснень з окремо визначеного питання суд позивачу не надавав.

Зі змісту поданих пояснень щодо позовної заяви вбачається, що позивач виклав свої доводи щодо заявлених прокурором позовних вимог, тобто ці пояснення не підпадають також під розуміння відповіді на відзив або заяви з процесуальних питань.

Зважаючи на те, що позивач проявив бездіяльність щодо звернення до суду із відповідним позовом та намагання поданими додатковими поясненнями доповнити підстави позову, суд розцінює такі дії як недобросовісну процесуальну поведінку такого учасника.

За наведених обставин у їх сукупності, суд розцінив подані позивачем додаткові пояснення виключно як штучне використання підходу, щоб доповнити позовну заяву, подану прокурором.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №917/1338/18, від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

Враховуючи вищевикладене, суд постановив ухвалу про залишення цих письмових пояснень без розгляду.

Щодо клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи доказів та поновлення строку на їх подання.

Прокурор просить долучити до матеріалів справи копію запиту до КП «Новгород-Сіверське бюро технічної інвентаризації» від 28.05.2024 та копію відповіді на цей запит від 28.05.2024.

В обґрунтування поданого клопотання прокурор зазначає, що необхідність отримання та подання додаткових доказів виникла у прокурора лише після отримання заперечення на відповідь на відзив та зумовлена необхідністю спростування доводів відповідача-1, у зв`язку з чим просить визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подання доказів та поновити цей строк.

Суд визнав поважними причини неподання прокурором вказаних доказів у встановлений строк та задовольнив зазначене клопотання прокурора.

Суд встановив відповідачам п`ятиденний строк з моменту постановлення цієї ухвали для подання своїх заперечень щодо поданих прокурором доказів.

У підготовчому засіданні 30.05.2024 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.06.2024 на 10:00.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. судове засідання, призначене на 27.06.2024 на 10:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 16.07.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 01.08.2024 на 10:20 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

Позивач, відповідач-2 та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 01.08.2024 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 01.08.2024 проводилось за відсутності позивача, відповідача-2 та третіх осіб (їх представників).

Враховуючи доводи відповідача-1, викладені у відзиві, суд зобов`язав прокурора до наступного судового засідання надати письмові пояснення щодо обраного способу захисту (негаторного чи віндикаційного позову).

У судовому засіданні 01.08.2024 суд оголосив перерву до 13.08.2024 до 11:00.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. судове засідання, призначене на 13.08.2024 на 11:00, не відбулось.

Ухвалою суду від 15.08.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 22.08.2024 на 10:45 та повідомлено учасників справи про час та місце проведення цього судового засідання.

16.08.2024 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду письмові пояснення щодо обраного ним способу захисту, які отримані судом 19.08.2024.

22.08.2024 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення у справі.

Відповідач-2 та треті особи були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в їх Електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд» в ЄСІТС, але у судове засідання 22.08.2024 не з`явились.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 22.08.2024 проводилось за відсутності відповідача-2 та третіх осіб (їх представників).

У судовому засіданні 22.08.2024 суд розглянув заяви учасників справи, які надійшли до його початку.

Щодо письмових пояснень прокурора.

Суд долучив до матеріалів справи письмові пояснення прокурора, як такі, що подані на виконання вимог суду, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

Щодо додаткових письмових пояснень відповідача-1.

Зі змісту поданих відповідачем-1 пояснень вбачається, що він виклав свої заперечення проти позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 5 ст. 161 ГПК України передбачено, що суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Згідно з ч. 1 ст. 165, ч. 1 ст. 166, ч. 1 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. У відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. У запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

Надані відповідачем-1 додаткові пояснення є штучним використанням підходу, щоб доповнити відзив на позов.

За приписами ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 118 Господарського кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 ГПК України).

Оскільки відповідач-1 у зазначених додаткових поясненнях поза межами строку на подання відзиву навів свої заперечення саме проти позовних вимог, не просив дозволу подати такі пояснення, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, суд у судовому засіданні постановив ухвалу про залишення цих додаткових пояснень без розгляду.

У судовому засіданні 22.08.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Семенівської міської ради Чернігівської області від 25.11.2004 №80 визнано право власності ЧФ ВАТ Укртелеком Новгород-Сіверського центру електрозв`язку №5 на 73/100 частини нежитлової будівлі, розміщеної по АДРЕСА_1 , до складу якої входить підвальне приміщення, в якому розташована захисна споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття № 94403, та яку було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могла відчужуватись та передавитись у приватну власність.

Відповідач-1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову, враховуючи:

- відсутність підстав представництва інтересів держави прокурором та відсутності у позивача матеріально-правових підстав звернення до суду із заявленими позовними вимогами;

- відсутність доказів введення в експлуатацію захисної споруди, суперечливої інформації стосовно її площі;

- відсутність підстав для скасування документів, на підставі яких виникло право власності ВАТ «Укртелеком» на 2/3 будівлю, за адресою: м. Семенівка, вул. Героїв України, 4;

- спірна захисна споруда не є самостійним об`єктом нерухомого майна, а відокремлення конструктивних елементів захисної споруди цивільного захисту від інших приміщень підвального поверху, як і відокремлення підвального поверху від конструктивних елементів надземного поверху будівлі чи їх поділ на самостійні об`єкти неможливе;

- обрання неналежного способу захисту, а саме скасування акту індивідуальної дії: визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності та рішення реєстратора;

- невиправданість та непропорційність втручання держави в право власності відповідача-1;

- сплив строку позовної давності.

Відповідач-2 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову з таких підстав:

- наявні в матеріалах позову копії письмових доказів не можуть вважатися належними доказами в розумінні ГПК України, оскільки на них відсутні відмітки про засвідчення копії, а саме відсутні ініціали та прізвище особи, яка засвідчує копію, її особистий підпис та дата засвідчення копії на кожному аркуші документа;

- прокурор не надав правовстановлюючих документів на захисну споруду цивільного захисту Чернігівської філії ВАТ «Укртелеком» центр електрозв`язку №5;

- Фонд державного майна України був зобов`язаний віднайти усі об`єкти державної власності - захисні споруди цивільної оборони та провести їхню технічну інвентаризацію, проте в матеріалах справи відсутні докази належного виконання зазначених заходів органами та посадовими особами Фонду щодо спірного приміщення, що свідчить про його бездіяльність;

- оскільки Фонду державного майна ще від 26 листопада 2008 року мало б бути відомо про наявність ПРУ, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 , відповідач-2 вважає, що є підстави для застосування позовної давності.

Крім того, відповідач-2 просить залучити як співвідповідача КП «Новгород-Сіверське МБТІ», оскільки саме зазначене підприємством зареєструвало майно, з приводу якого виник спір.

Прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, враховуючи наступне:

- прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді;

- повернення державі захисної споруди переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням та з метою забезпечення цивільного захисту населення від наслідків агресії країни-терориста;

- у спірних правовідносинах допущено порушення вимог законодавства при розпорядженні та використанні захисної споруди цивільного захисту, цивільний оборот якої обмежено, а тому правильним та ефективним способом захисту інтересів держави є подання саме негаторного позову, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця об`єкту цивільного захисту. Таким чином, у даних правовідносинах строк позовної давності, про який заявлено відповідачем-1, не застосовується;

- заявлені позовні вимог щодо визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та повернення до державної власності захисної споруди цивільного захисту у повній мірі відповідає вимогам законодавства та зможуть (у разі їх задоволення та виконання) відновити порушені інтереси держави та ніяк не суперечать обраному Новгород Сіверською окружною прокуратурою способу захисту порушених інтересів держави, а навпаки є похідними від нього;

- за результатом проведеної технічної інвентаризації було визначено основні технічні характеристики захисної споруди, а саме: місце її розташування, загальну площу, складено схематичний план приміщень тощо. До проведення технічної інвентаризації захисної споруди її площа визначалася орієнтовно, що і зумовило розбіжності у квадратурі оспорюваної споруди. Наявність облікової документації на споруду, присвоєння їй облікового номеру підтверджує факт введення її в експлуатацію.

У наданих запереченнях відповідач-1 просить відмовити у задоволенні позову з аналогічних підстав, викладених ним у відзиві.

Інших заяв по суті у встановлений судом строк до суду не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №948-р від 09.09.1999 до сфери управління Державного комітету зв`язку та інформатизації України передано Українське державне підприємство електрозв`язку «Укртелеком».

Відповідно до Указу Президента України №210/93 від 15.06.1993 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ №155 від 27.12.1999, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв`язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» (правонаступником якого є АТ «Укртелеком») та затверджено його статут.

Наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, у власність ВАТ «Укртелеком»; затверджено Перелік нерухомого майна, що передано у власність Відкритому акціонерному товариству «Укртелеком» по Чернігівській дирекції (філії) згідно з додатком (т. 1 а.с. 91).

Відповідно до акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» від 09.08.2004 Державний комітет зв`язку та інформатизації України передав, а Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» прийняло об`єкти нерухомого майна по Чернігівській філії ВАТ «Укртелеком» згідно з переліком, зокрема, 2/3 будівлі, адміністративний будинок, за адресою, м. Семенівка, вул. Червона площа, 4 (т. 1 а.с. 92).

25.11.2004 Виконавчий комітет Семенівської міської ради Чернігівської області прийняв рішення № 80, яким визнав право колективної власності на 73/100 частини нежитлової будівлі з надвірними будівлями за Чернігівською філією ВАТ «Укртелеком» Новгород-Сіверського центру електрозв`язку №5 за адресою: вул. Червона площа, 4, м. Семенівка, Чернігівська область (т. 1 а. с. 23).

20.12.2004 Виконком Семенівської міської ради видав Чернігівській філії ВАТ «Укртелеком» центру електрозв`язку №5 свідоцтво серії САА № 829012 про право власності на нерухоме майно - 73/100 частини нежитлової будівлі з надвірними будівлями загальною площею 2148,9 кв. м, а саме: адміністративну будівлю, А-2, 1404,3 кв. м; гараж, Б, 24,8 кв. м; склад, В, 100,7 кв. м; будівлю монтерську, Г, 26,2 кв. м; будівлю електромонтерів, Д, д, 77,4 кв. м; гаражі, Е, е, е-1, 280,5 кв. м; вбиральню, И, 4,4 кв. м; склад ГСМ, Ж, 49,7 кв. м; енергобазу, К, 42,7 кв. м; склади, З, з, 67,4 кв. м; будівлю операторів, Л, 70,8 кв. м (т. 1 а.с. 24).

21.12.2004 реєстратор Новгород-Сіверського міжміського бюро технічної інвентаризації Ірхою І. М. здійснено реєстрацію за Чернігівською філією ВАТ «Укртелеком» центром електрозв`язку №5 права колективної власності на 73/100 частини нежитлової будівлі з надвірними будівлями, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 9178802, про що зроблено запис №48 в книзі №2, на підтвердження чого надано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 25).

Відповідні відомості про реєстрацію за Чернігівською філією ВАТ «Укртелеком» центром електрозв`язку №5 права колективної власності на 73/100 частини зазначеної нежитлової будівлі з надвірними будівлями містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 22).

Прокурор зазначає, що у підвальному приміщенні адміністративної будівлі, право власності на яку зареєстровано за Чернігівською філією ВАТ «Укртелеком» центром електрозв`язку №5, знаходиться захисна споруда цивільного захисту №94403 - протирадіаційне укриття, на підтвердження чого надав:

- облікову картку протирадіаційного укриття від 10.06.1976, відповідно до якої за адресою: м. Семенівка, Червона площа, 4, знаходиться протирадіаційне укриття №94403 площею 100 кв. м, яке належить Семенівському районному вузлу зв`язку Міністерства зв`язку УРСР; рік здачі в експлуатацію - 1972 (т. 1 а.с. 29);

- технічну документацію протирадіаційне укриття №94403, виготовлену Новгород-Сіверським МБТІ за зверненням АТ «Укртелеком» №454 від 08.2013, а саме: технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) протирадіаційне укриття №94403 від 16.04.2013; план земельної ділянки захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони); план захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони), експлікацію приміщень, довідку щодо показників на житловий, громадський чи виробничий будинок, господарські будівлі, захисні споруди; основні технічні характеристики захисної споруди цивільного захисту; технічний опис конструктивних елементів та інженерного обладнання захисної споруди цивільного захисту; експлікацію внутрішніх площ житлового будинку літ. А-1, А-2. Відповідно до вказаних документів загальна площа радіаційного укриття №94403 становить 117,90 кв. м., внутрішня площа 89,90 кв. м (т. 1 а.с. 59-71);

- облікову картку сховища (протирадіаційного укриття ПРУ) від 20.09.2013, відповідно до якої за адресою: м. Семенівка, Червона площа, 4, знаходиться протирадіаційне укриття №94403 площею 117,9 кв. м, яке належить Цеху ТП №9 (м. Семенівка) ЧФ ПАТ «Укртелеком»; дата введення в експлуатацію 04.12.1974 (т. 1 а.с. 34);

- паспорт сховища (протирадіаційного укриття) №94403 від 27.09.2016, згідно з яким за адресою: м. Семенівка, Червона площа, 4, знаходиться протирадіаційне укриття №94403 площею 117,9 кв. м, яке належить ПАТ «Укртелеком»; дата введення в експлуатацію 04.12.1972 (т. 1 а.с. 33);

- скриншот з інформаційної системи обліку захисних споруд, у якій містяться відомості щодо протирадіаційного укриття №94403 площею 100 кв. м, яке належить АТ «Укртелеком» (т. 1 а.с. 38);

- акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №94403 від 28.08.2023, від 26.10.2023, від 20.02.2024, за якими зазначене укриття площею 117,9 кв. м вбудоване в 2 поверхи, розташоване за адресою: м. Семенівка, Червона площа, 4, та належить АТ «Укртелеком» (т. 1 а.с. 39-56).

Відповідно до відомостей про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» станом на 03.09.2011, дані щодо протирадіаційного укриття №94403 у ньому відсутні (т. 1 а.с. 72-90).

У листі від 27.05.2024 №55 КП «Новгород-Сіверське міжміське бюро технічної інвентаризації» повідомило про те, що на замовлення ПАТ «Укртелеком» 13.09.2013 було виготовлено технічний паспорт на захисну споруду цивільного захисту, яка знаходиться в підвальному приміщенні адмінбудівлі за адресою: АДРЕСА_1 ; загальну площу захисної споруди цивільного захисту визначено вірно з урахуванням зовнішніх та внутрішніх площ приміщення, яка становить6 зовнішня площа 117,9 кв. м; внутрішня 89,8 кв. м (т. 1 а.с. 282).

Відповідач-1 надав лист Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій Держспецзв`язку №68/вс/05-564 від 09.06.2023, у якому зазначено про недоцільність використання захисних споруд «Укртелеком» та інших постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг для укриття населення, оскільки це несе певні загрози для сталого функціонування мереж та об`єктів електронних комунікацій; витяги з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактами порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями збройних сил чи інших відомств російської федерації, як і полягали у здійсненні обстрілів будівель та майна АТ «Укртелеком».

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Фонду державного майна України у зв`язку із невиконанням ним своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправній приватизації протирадіаційного укриття, яке може перебувати лише у власності держави.

Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 №2558-XII затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України (далі - Фонд). Як визначено у пункті 1 Тимчасового положення (у редакції, чинній на час приватизації спірного майна) Фонд є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю (у редакції станом на час приватизації спірного приміщення).

Основними завданнями Фонду, серед іншого, визначено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності (пункт 4 Тимчасового положення).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення Фонд має право: одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

Таким чином, Фонд державного майна України мав на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснював повноваження з урядування від імені держави у цій сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктом управління об`єктами державної власності є, у тому числі, Фонд державного майна України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» визначено, що до основних завдань Фонду державного майна України належать, зокрема: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; організація виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших актів законодавства та здійснення контролю за їх виконанням; управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.

З урахуванням наведеного, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Фонд державного майна України.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Фонду державного майна України з листом від 04.03.2024 №53-77-758ВИХ-24, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства під час приватизації спірного протирадіаційного укриття, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо повернення цього укриття у власність держави.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

Фонд державного майна України у листі від 02.04.2024 повідомив прокурора, що спірна захисна споруда не належала (і не належить) до сфери управління Фонду, а тому заходи претензійно-позовного характеру щодо цієї споруди ним не вживались. Також Фонд просив прокурора розглянути питання щодо можливості вжиття заходів прокурорського реагування стосовно зазначеної захисної споруди цивільного захисту згідно з вимогами законодавства.

Відтак Фондом особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Фонд державного майна України позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про усунення перешкод у користуванні спірним об`єктом нерухомого майна.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Фонду державного майна України, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача-1 про відсутність таких підстав відхиляються судом.

Щодо суті позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами ч. 1, 2 ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.178 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, у тому числі об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.

Пунктом 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 №26-92, яким затвердженого Перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається, передбачалося, що протирадіаційні споруди відносилися до об`єктів, що не підлягали приватизації.

Таким чином, закріпивши протирадіаційні споруди як такі, що не підлягають приватизації, а відтак будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність законодавчого обмеження на приватизацію протирадіаційного укриття на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про власність», який був чинний з 15.04.1991 до 19.06.2007, право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

На підставі Указу Президента України № 210/93 від 15.06.1993 року «Про корпоратизацію підприємств» 27.12.1999 Державним комітетом зв`язку та інформатизації України видано наказ № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу УДПЕЗ «Укртелеком» було створено ВАТ «Укртелеком».

Згідно з п. 15, 16 «Положення про порядок корпоратизації підприємств», затвердженого Постановою КМУ № 508 від 05.07.1993, з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи та пасиви підприємств, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство є правонаступником прав та обов`язків корпоратизованого підприємства. Розмір статутного капіталу відкритих акціонерних товариств, створених відповідно до цього Положення, визначається за чинною Методикою оцінки вартості об`єктів приватизації та оренди.

Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» ( у редакції, чинній на момент передачі майна відповідачу-1) визначено, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

На підставі Наказу Державного комітету зв`язку та інформатизації України № 189 від 09.08.2004 та акта приймання-передачі нерухомого майна від 09.08.2004 у власність ВАТ «Укртелеком» передано нерухоме майно, що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Чернігівській дирекції станом на 01.07.1999, зокрема, 2/3 будівлі, адміністративний будинок, за адресою, АДРЕСА_1 , на яке надалі було оформлено право колективної власності.

Отже, як встановив суд, відповідачу-1 на праві власності належить адміністративна будівля площею 1404,3 кв. м, літ А-2, за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з експлікацією цієї будівлі вона має два поверхи та підвальне приміщення, у якому відповідно до технічної документації знаходиться споруда цивільного захисту протирадіаційне укриття №94403 загальною площею 117,90 кв. м та внутрішньою площею 89,90 кв. м.

Відповідно до п. 3.1 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 N 127, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 за N 582/5773 (у редакції, чинній на час проведення інвентаризації спірного протирадіаційного укриття), технічній інвентаризації підлягають об`єкти (згідно з розділом 2) всіх форм власності, розташовані на земельних ділянках (за окремими поштовими адресами), незалежно від того, побудовані вони за відповідно оформленими документами чи самочинно: будинки, включаючи прибудови та надбудови, громадські та виробничі будинки, господарські будівлі та споруди, а також вбудовані та окремо розташовані захисні споруди.

Роботи з інвентаризації всіх об`єктів повинні здійснюватися на замовлення та за обов`язковою участю замовника (замовників), у присутності якого (яких) проводиться обстеження, що фіксується в абрисі чи ескізі, з обов`язковим підписанням ним (ними) цих документів.

Під час виконання технічної інвентаризації необхідно дотримуватися такої черговості робіт: вивчення документів, що стосуються інвентаризації; виконання обстеження, обмірів, складання схематичних креслень земельних ділянок, будинків, допоміжних будівель та споруд. На кожний об`єкт (у тому числі на захисні споруди) заводиться окрема інвентаризаційна справа і запроваджується літерування та нумерація будинків, допоміжних будівель та споруд.

Отже, технічна інвентаризація це комплекс робіт з обмірювання об`єкта нерухомого майна з визначенням його складу, фактичної площі та об`єму, технічного стану та/або з визначенням змін зазначених характеристик за певний період часу (у разі наявності попередньої інвентаризаційної справи) із виготовленням необхідних документів (матеріалів технічної інвентаризації, технічного паспорта).

Матеріали технічної інвентаризації містять, зокрема, адресу місцезнаходження спірного протирадіаційного укриття, його площу (зовнішню та внутрішню), рік введення його в експлуатацію, інші технічні характеристики тощо та підтверджують знаходження цього протирадіаційного укриття саме у підвальному приміщення адміністративної будівлі, яка належить на праві власності відповідачу-1.

Знаходження у зазначеному підвальному приміщенні захисної споруди (протирадіаційного укриття №94403) підтверджується також обліковою карткою протирадіаційного укриття від 10.06.1976; обліковою карткою сховища (протирадіаційного укриття ПРУ) від 20.09.2013; паспортом сховища (протирадіаційного укриття) №94403 від 27.09.2016; актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №94403 від 28.08.2023, від 26.10.2023, від 20.02.2024.

Крім того, спірне протирадіаційне укриття №94403 включене до електронного обліку захисних споруд цивільного захисту області, на підтвердження чого надано відповідний скриншот.

Відповідач-1, посилаючись на п. 2.1, 3.11 ДБН А.3.1-9-2000 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом захисних споруд цивільної оборони та їх утримання», затверджених Наказом Держбуду України від 2000-10-13 № 229, зазначає про відсутність документів, які підтверджують прийняття в експлуатацію захисної споруди.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що протирадіаційне укриття №94403 було введено в експлуатацію ще у 1972 році (04.12.1972), що підтверджується обліковою карткою протирадіаційного укриття від 10.06.1976, паспортом сховища (протирадіаційного укриття) №94403 від 27.09.2016; основними технічними характеристиками захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) - протирадіаційного укриття №94403.

Зазначення в обліковій картці сховища (протирадіаційного укриття ПРУ) від 20.09.2013 дати введення в експлуатацію 04.12.1974, на що звертає увагу відповідач-1, на думку суду, з найбільшою вірогідністю є допущенням технічної описки в цьому документі щодо року введення укриття в експлуатацію.

Проте у будь-якому разі спірне протирадіаційне укриття було введено в експлуатацію ще до набрання чинності зазначених ДБН, на які посилається відповідач-1.

При цьому суд враховує, що відповідач-1 у серпні 2013 року самостійно звернувся до КП «Новгород-Сіверське МБТІ» з проханням виконати технічну інвентаризацію захисної споруди з виготовлення технічного паспорта, яка належить ПАТ «Укртелеком», площею 100 кв. м за адресою: м. Семенівка, вул. Красна (Червона) площа, 4.

Наведене, зокрема, свідчить про обізнаність відповідача-1 про наявність в належній йому адміністративній будівлі захисної споруди цивільного захисту.

Технічна інвентаризація була проведена КП «Новгород-Сіверське МБТІ» щодо конкретної захисної споруди, яка вже перебувала на обліку під номером №94403, тобто була раніше введеною в експлуатацію, а не з метою постановлення її на облік як новоствореної у 2013 році, а тому доводи відповідача-1 про відсутність документів, які підтверджують прийняття в експлуатацію спірної захисної споруди, відхиляються судом.

При цьому Цивільний кодекс Української PCP і інші законодавчі норми, чинні на той момент, не містили норму про державну реєстрацію, яка з`явилася лише з прийняттям - Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.2002 за №157/6445) і в наступному з прийняттям Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року №952-IV.

Щодо доводів відповідача-1 про суперечливість інформації стосовно площі спірної захисної споруди суд зазначає наступне.

В обліковій картці від 10.06.1976 зазначена площа спірного протирадіаційного укриття 100 кв. м, а в усіх інших документах щодо цього укриття (обліковій картці, паспорті сховища, технічній документації), які виготовлені після проведення технічної інвентаризації, вказана площа 117,90 кв. м. та 89,90 кв. м.

Суд вважає, що належними доказами підтвердження площі спірного укриття є матеріали інвентаризації, оскільки саме під час проведення цих робіт відбулось обмірювання об`єкта нерухомого майна та визначенням фактичної площі як зовнішньої, яка становить 117,90 кв. м, так і внутрішньої - 89,90 кв. м, що підтверджується також листом КП «Новгород-Сіверське МБТІ» від 27.05.2024 №55.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що станом на момент оформлення відповідачем-1 права власності на адміністративну будівлю у ній знаходилось протирадіаційне укриття №94403.

Отже, доводи відповідача-2 про відсутність правовстановлюючих документів на спірну захисну споруду спростовуються матеріалами справи.

Відповідач-2 також вважає, що наявні в матеріалах позову копії письмових доказів не можуть вважатися належними доказами в розумінні ГПК України, оскільки на них відсутні відмітки про засвідчення копії, а саме відсутні ініціали та прізвище особи, яка засвідчує копію, її особистий підпис та дата засвідчення копії на кожному аркуші документа.

Частинами 2, 4, 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Отже, Господарським процесуальним кодексом України, як процесуальним законом, не встановлено порядку засвідчення копій документів, як письмових доказів, а норма частини 4 статті 91 Господарського процесуального кодексу України є відсильною та зумовлює необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України «Про стандартизацію».

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.26 Національного стандарту України Державна уніфікована система документації, Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» ДСТУ 4163-2020.

Пунктом 5.26 Національного стандарту «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2020) визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії.

У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій».

Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії.

У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 916/2024/20.

До позовної заяви прокурор додав пакет документів у копіях, які прошиті прокурором, а на звороті останнього аркуша вказано «Прошито, пронумеровано та скріплено печаткою на 77 арк. Копія відповідає оригіналу. Прокурор Новгород-Сіверської окружної прокуратури Ю. Назаренко», міститься підпис особи, який скріплено печаткою Новгород-Сіверської окружної прокуратури.

Разом з тим, суд вважає, що словесна конструкція «копія відповідає оригіналу» за своїм змістом відповідає виразу «згідно з оригіналом», а отже підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу.

За таких обставин, суд доходить висновку, що додані прокурором до позовної заяви копії документів засвідчені у встановленому чинним законодавством порядку, а отже є належними і допустимими доказами у цій справі.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття №94403, внутрішньою площею 89,90 кв. м, яке знаходиться в підвальному приміщенні адміністративної будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, тому приватизації не підлягала і не могла передаватись у власність відповідача-1.

Окрім того, за висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі №924/592/20, від 12.10.2021 у справі №924/1431/20).

Стаття 16 Цивільного кодексу України, як і інші закони, передбачає значну кількість способів захисту. Але це не означає, що позивач може зажадати та вимагати застосування судом їх усіх чи кількох із них одночасно, або застосування будь-якого способу захисту за своїм вибором. Кожен із способів захисту спрямований на досягнення певного правового результату, притаманного лише йому. Тому конкуренції способів захисту законодавчо не передбачено.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

При цьому зазвичай належний і ефективний спосіб захисту - саме той, який спрямований на саме ті правові наслідки, які захищають право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 Цивільного кодексу України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 зазначеного Кодексу (негаторний позов).

Позовом про витребування майна (віндикаційним позовом) є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). За змістом цієї статті негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння.

Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалося Великою Палатою Верховного Суду неодноразово. Так, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, зокрема в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 цієї ж постанови вказано, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.

У пунктах 235-239 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначено таке:

« 235. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновків, що правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 укладено попри заборону, встановлену Законом України "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини", всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу; Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.

236. Отже, за чинного на час укладення Додаткової угоди № 1 правового регулювання право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача-1. Як наслідок, заволодіння відповідачем-1 цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем-1 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.

237. За обставин цієї справи мета позивача-1 спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні садибою Терещенків шляхом її повернення від відповідача-1.

238. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову.

239. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. За обставин цієї справи належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України».

З урахуванням вищевикладених висновків Великої Палати Верховного Суду, позов у справі, що розглядається, є негаторним, оскільки держава в силу закону не втратила та не могла втратити права володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (спірною протирадіаційною спорудою), тому за встановлених судом обставин належним способом захисту є усунення державі в особі Фонду державного майна України перешкод у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов`язання відповідача-1 повернути захисну споруду цивільного захисту.

Відтак позовні вимоги про усунення перешкоди у розпорядженні та користуванні державним майном шляхом зобов`язання відповідача-1 повернути державі в особі Фонду державного майна України захисну споруду цивільного захисту підлягають задоволенню.

Щодо визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Семенівської міської ради Чернігівської області від 25.11.2004 №80 у частині визнання за Чернігівською філією Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» Новгород-Сіверського центру електрозв`язку №5 права власності на захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 94403 суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.

Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин тощо.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов`язки.

Індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд, має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №918/1132/22).

Отже, рішення Виконавчого комітету Семенівської міської ради Чернігівської області від 25.11.2004 №80 є правовим актом індивідуальної дії, на виконання якого відповідачу-1 видано свідоцтво про право власності на 73/100 частини нежитлової будівлі, до складу якої входить спірна адміністративна будівля, а відтак вказане рішення виконано і вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування такого рішення в частині спірного майна не може призвести до захисту будь-чиїх прав чи інтересів, тобто така вимога не є належним способом захисту прав.

Щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності.

На підставі спірного рішення Виконком Семенівської міської ради 20.12.2004 видав Чернігівській філії ВАТ «Укртелеком» центру електрозв`язку №5 свідоцтво серії САА № 829012 про право власності на нерухоме майно - 73/100 частини нежитлової будівлі з надвірними будівлями загальною площею 2148,9 кв. м, а саме: адміністративну будівлю, А-2, 1404,3 кв. м; гараж, Б, 24,8 кв. м; склад, В, 100,7 кв. м; будівлю монтерську, Г, 26,2 кв. м; будівлю електромонтерів, Д, д, 77,4 кв. м; гаражі, Е, е, е-1, 280,5 кв. м; вбиральню, И, 4,4 кв. м; склад ГСМ, Ж, 49,7 кв. м; енергобазу, К, 42,7 кв. м; склади, З, з, 67,4 кв. м; будівлю операторів, Л, 70,8 кв. м.

Однак вказане свідоцтво про право власності від 20.12.2004 не відповідає вимогам ст. 178, 328 ЦК України, ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» в частині включення до складу зазначеного об`єкта нерухомого майна захисної споруди цивільного захисту- протирадіаційного укриття №94403 внутрішньою площею 89,90 кв м.

Верховний Суд в постанові від 20.05.2021 у справі №361/953/16-ц зазначив, що визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно впливає на можливість реалізації прав особи, що його отримала, щодо нерухомого майна, отже доводить дієвість та ефективність обраного позивачем способу захисту.

Слід також звернути увагу, що підставами позову, як і безпосередньо підставами звернення до суду за захистом інтересів держави саме прокурором в особі Фонду, є незаконність передачі відповідачу-1 у власність лише спірного протирадіаційного укриття та повернення виключно цього майна у власність держави, а не незаконність набуття відповідачем-1 права власності на усі об`єкти нерухомого майна зазначених в оскаржуваних рішенні та свідоцтві.

Згідно зі статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини ст. 1 Першого протоколу до конвенції містить три чітких норми:

перша, викладена в першому реченні п.1, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном;

друга, що міститься в другому реченні п.1, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення;

третя, викладена в п. 2, визнає право держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Ці норми не є окремими, вони пов`язані між собою. Друга та третя стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном. Отже, їх слід тлумачити у світлі загального принципу, викладеного в першій нормі (рішення у справах «Ян та інші проти Німеччини» та Холдинг «Совтрансавто» проти України»).

У своїх висновках Суд неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії»).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення у справі «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»).

При цьому прокурором та позивачем не надано жодних належних обґрунтувань щодо неможливості припинення права власності на частину адміністративної будівлі, виділеної в натурі, а саме підвальне приміщення, у якому безпосередньо знаходиться протирадіаційне укриття №94403, та жодним чином не доведено підстави та наявність суспільного інтересу у позбавлені відповідача-1 права власності на всю нерухомість загальною площею 2148,9 по АДРЕСА_1 .

За таких обставин припинення права власності на усе нерухоме майно, зазначене в оспорюваному свідоцтві, порушить право відповідача-1 на мирне володіння своїм майном.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність визнання недійсним свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 20.12.2004 виключно в частині, яка стосується приміщення захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №94403 площею 89,9 кв.м, оскільки у протилежному випадку АТ «Укртелеком» буде позбавлено права власності на всі об`єкти нерухомості загальною площею 2148,9 по АДРЕСА_1 , за відсутності на те правової підстави.

Щодо скасування рішення державного реєстратора.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає вчинення державної реєстрації факту набуття чи припинення відповідних речових прав на підставі судових рішень про: 1) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) скасування державної реєстрації прав.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав суб`єкта, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Вищезазначене свідоцтво про право власності від 20.12.2004 стало підставою для прийняття реєстратором Новгород-Сіверського МБТІ Ірхою І. М. рішення від 21.12.2004 про реєстрацію права власності відповідача-1 на об`єкті нерухомості, у тому числі адміністративну будівлю, літ. А-2, до складу якої входять протирадіаційне укриття №94403 площею 89,9 кв. м (номер запису 48 в книзі 2, реєстраційний номер 9178802).

Факт існування державної реєстрації права власності відповідача-1 на зазначене нерухоме майно, у тому числі на протирадіаційне укриття №94403, за відсутності документів, які підтверджують існування у вказаного відповідача-1 відповідного речового права на зазначену захисну споруду, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, яке не виникло та не існує.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність скасування рішення реєстратора Новгород-Сіверського міжміського бюро технічної інвентаризації Ірхи І. М. від 21.12.2004, номер запису 48 в книзі 2, реєстраційний номер 9178802, в частині, що стосується протирадіаційного укриття №94403 площею 89,9 кв м.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому п.1 ч.7 ст.37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

При цьому суд відхиляє доводи та клопотання відповідача-2 про необхідність залучення як співвідповідача КП «Новгород-Сіверське МБТІ», враховуючи те, що частиною 1 ст. 48 ГПК передбачено залучення співвідповідача (співвідповідачів) лише за клопотанням позивача (прокурора), а не за клопотанням відповідача.

Суд також відхиляє доводи відповідача-1 про невиправданість та непропорційність втручання держави в право власності відповідача-1, з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак, і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.99, заява № 311107/96); у справі «Меллахер та Інші проти Австрії» (1989 року), ЄСПЛ вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування), і тому дане право є одним із аспектів права власності.

У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності2 при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні ЄСПЛ від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» визначено, що майном у статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд та інші проти Ірландії» від 23.10.91 ЄСПЛ зазначив, що статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України2 Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку»" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Так, суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення його або її права на власність, повинна, перш за все, продемонструвати, що таке право існувало («Pistorova v. the Czech Republic»; «Des Fours Walderode v. the Czech Republic»; «Zhigalev v. Russia»), а посилання на правомірні очікування як складові категорії «майно» можливо за умови якщо вони є законними, спрямованими на реалізацію особою належного їй суб`єктивного права, зумовлені раціональністю сподівань учасників суспільних відносин (див., наприклад рішення у справах «Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium», «Kopecky v. Slovakia», «Belane Nagy v. Hungary» тощо).

Водночас у справі, що розглядається, зазначені критерії не дотримані, а отже, непропорційне та необґрунтоване втручання у мирне володіння спорудою цивільного захисту з боку держави відсутнє, оскільки така споруда не підлягала і не могла передаватись у власність відповідача-1, про що суд виснував вище.

Щодо застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість.

Отже, враховуючи часткове задоволення позову, питання щодо застосування позовної давності вирішується судом лише в частині задоволених позовних вимог.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.

Так, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.08.2021 у справі № 910/20607/17.

З огляду на те, що в частині задоволених позовних вимог заявлений прокурором позов є негаторним, що зумовлює застосування до спірних правовідносин ст. 391 ЦК України, а відтак, на позовні вимоги у цій справі позовна давність не поширюється.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Незважаючи лише на часткове задоволення позову, суд вважає, що спір виник саме внаслідок неправильних дій відповідачів, тому в частині визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Семенівської міської ради від 25.11.2004 №80 має покластись на відповідача-2, а в решті позовних вимог на відповідача-1, в повному обсязі.

Отже, стягненню з відповідача-1 підлягає судовий збір у розмірі 9084,00 грн, а з відповідача-2 3028,00 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 20.12.2004, видане Чернігівській філії Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» центр електрозв`язку №5 на нежитлову будівлю, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , на частину адміністративної будівлі (літ. А-2) загальною площею 1404,3 кв. м, а саме на підвальне приміщення площею 89,9 кв.м.

3. Скасувати рішення реєстратора Новгород-Сіверського міжміського бюро технічної інвентаризації Ірхи І.М. від 21.12.2004, номер запису 48 в книзі 2, реєстраційний номер 9178802, про реєстрацію право власності на частину адміністративної будівлі (літ. А-2) загальною площею 1404,3 кв. м, а саме на підвальне приміщення площею 89,9 кв.м.

4. Зобов`язати Акціонерне товариство «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601) повернути захисну споруду цивільного захисту - протирадіаційне укриття №94403, розташоване за адресою: вул. Червона площа (на теперішній час Героїв України), 4, м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133).

5. Стягнути з Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04062009, вул. Захисників України, 6, м. Семенівка, Новгород-Сіверський район, Чернігівська область, 15400) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 3028,00 грн витрат зі сплати судового збору.

6. Стягнути з Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766, вул. Бульвар Тараса Шевченка, 18, м. Київ, 01601) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 9084,00 грн витрат зі сплати судового збору.

7. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв`язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 19.09.2024.

Суддя В. В. Шморгун