Постанова

від 30.08.2024 по справі 911/1766/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2024 року

м. Київ

Справа № 911/1766/22

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Кібенко О.Р. - головуючий, Васьковський О.В., Малашенкова Т.М., Пєсков В.Г., Рогач Л.І., Чумак Ю.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Янковського В.А.,

представників учасників справи:

Фермерського господарства "Стоянова І.С." - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" - Бонтлаб В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Стоянова І.С."

на ухвалу Господарського суду Київської області від 31.10.2022 (суддя Конюх О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 (колегія суддів: Коробенко Г.П., Козир Т.П., Кравчук Г.А.)

у справі за позовом Фермерського господарства "Стоянова І.С." (далі - ФГ "Стоянова І.С.", фермерське господарство)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нор-Ест Агро" (далі - ТОВ "Нор-Ест Агро")

про визнання недійсними частин договору та застосування наслідків їх недійсності.

ВСТУП

1. У 2020 році ФГ "Стоянова І.С." придбало мінеральні добрива та засоби захисту рослин у ТОВ "Нор-Ест Агро", але не повністю розрахувалося з продавцем за договорами купівлі-продажу від 12.03.2020 №37/20/60 (далі - Договір 1) та від 26.03.2020 №63/20/66 (далі - Договір 2). Оскільки договори містили третейське застереження, ТОВ "Нор-Ест Агро" звернулося до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків (далі - Третейський суд при АУБ).

2. 09.03.2021 Третейський суд при АУБ ухвалив рішення в третейській справі №4/21 про стягнення з ФГ "Стоянова І.С." 899 214,91 грн (заборгованість за Договором 1, пеня, штраф, відсотки річних та інфляційні втрати) (далі - Рішення №4/21).

3. 24.05.2021 Північний апеляційний господарський суд у справі №873/57/21 за заявою ТОВ "Нор-Ест Агро" видав накази на примусове виконання Рішення №4/21. Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 30.11.2021.

4. 23.07.2021 ФГ "Стоянова І.С." звернулося із заявою про скасування Рішення №4/21 до Північного апеляційного господарського суду. 31.08.2021 суд відмовив у задоволенні цієї заяви (справа №873/143/21). Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.11.2021.

5. У березні-квітні 2022 року державний виконавець у примусовому порядку стягнув 331 401,78 грн на користь ТОВ "Нор-Ест Агро".

6. 24.06.2022 Третейський суд при АУБ ухвалив рішення в третейській справі №11/22 про стягнення з ФГ "Стоянова І.С." ще 409 681,21 грн у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань за Договорами 1 та 2 (далі - Рішення №11/22).

7. 28.07.2022 ФГ "Стоянова І.С." звернулося із заявою про скасування Рішення №11/22 до Північного апеляційного господарського суду. 29.09.2022 суд відмовив у задоволенні цієї заяви (справа №873/70/22). Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 22.11.2022.

8. 25.01.2023 Північний апеляційний господарський суд у справі №873/52/22 за заявою ТОВ "Нор-Ест Агро" видав наказ на примусове виконання Рішення №11/22. Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 22.02.2023.

9. У вересні 2022 року ФГ "Стоянова І.С." звернулося з позовом до господарського суду, в якому просило визнати недійсним ст. 7 Договору 1 (Відповідальність сторін), ст.8 Договору 1 (Порядок вирішення спорів. Третейське застереження), застосувати наслідки такої недійсності (стягнути 152 041,20 грн як відшкодування примусово стягнутих з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" грошових коштів), а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25 000 грн та судовий збір.

10. Господарський суд Київської області ухвалою від 05.10.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

11. ТОВ "Нор-Ест Агро" подало до суду заперечення та просило залишити позов без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Ця норма передбачає, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

12. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, залишив позов без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.226 ГПК.

13. Перед Верховним Судом у цій справі постали питання щодо застосування ч.1 ст.226, ч.1 ст.175, ч.1 ст.231 ГПК, Закону "Про третейські суди":

- якою є правова природа третейської угоди; чи має така угода ознаки господарського договору;

- чи обмежує третейська угода право сторони договору на судовий захист;

- у чому полягає зміст принципу "компетенції щодо компетенції"; чи є розгляд господарським судом позовної вимоги про недійсність третейської угоди незаконним втручанням у компетенцію третейського суду;

- чи буде розгляд господарським судом позовної вимоги про недійсність третейської угоди порушенням принципу "res judіcata" стосовно рішення господарського апеляційного суду, який ухвалив видати накази на виконання рішень третейського суду, визначеного у третейській угоді, а також остаточних рішень господарських судів у інших справах (про відмову в скасуванні рішень Третейського суду при АУБ №4/21 та №11/22);

- чи підлягає розгляду в господарських судах по суті вимога про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди, тобто саме як позовна вимога або ж питання щодо дійсності / недійсності такої угоди вирішується господарським судом виключно у спеціальному порядку, передбаченому п.7 ч.1 ст.226 ГПК (як процесуальне питання до початку розгляду справи по суті);

- п.5 ч.6 ст.56 Закону "Про третейські суди" закріплює, що компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо третейська угода визнана недійсною компетентним судом; ст. 51 Закону "Про третейські суди" також передбачає, що рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване з підстави визнання третейської угоди недійсною компетентним судом; який порядок визнання недійсною третейської угоди мається на увазі у цих нормах Закону "Про третейські суди"; яким нормативно-правовим актом врегульований цей порядок; який суд вважається компетентним?

14. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишив без змін, виходячи з таких мотивів.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

15. 12.03.2020 ФГ "Стоянова І.С." (покупець) та ТОВ "Нор-Ест Агро" (продавець) уклали Договір 1, за умовами якого:

- в терміни, визначені договором або додатком до цього Договору, продавець зобов`язується передати у власність покупця мінеральні добрива (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму, що складає його вартість, визначену на умовах договору (п.1.1);

- всі розбіжності, що виникають у зв`язку з договором, вирішуються за допомогою переговорів між сторонами. Застосування заходів досудового врегулювання спору є правом, а не обов`язком продавця і застосовується на його власний розсуд (п.8.1);

- покупець зобов`язаний здійснювати досудове врегулювання спорів (п.8.2);

- у випадку, якщо сторони не дійдуть згоди по суперечним питанням, вони підлягають розгляду у суді згідно з підвідомчістю та підсудністю, що передбачені діючим законодавством України (п.8.3);

- всі розбіжності, що виникають у зв`язку з даним договором, вирішуються за допомогою переговорів між сторонами. Застосування заходів досудового врегулювання спору є правом, а не обов`язком сторін і застосовується на власний розсуд кожної із них (п.8.4);

- сторони домовились про те, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного договору, припиненні, зміні, визнання недійсним повністю або частково, або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Третейському суді при АУБ за адресою: 02660, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15 (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду №007-2005 від 21.06.2005, видане Київським міським управлінням юстиції), відповідно до Регламенту Третейського суду при АУБ, який є невід`ємною частиною даної третейської угоди та знаходиться у відкритому доступі на сайті цього суду http://tretsud.аub.org.ua. При цьому сторони договору підтверджують, що вони ознайомлені з Регламентом Третейського суду при АУБ та добре розуміють положення цього Регламенту.

Умови Договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце i дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення договору (п.8.5);

- цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками та засвідчення печатками сторін. Строк дії цього Договору становить 12 (дванадцять) календарних місяців, але в будь-якому випадку до повного виконання обов`язків (п.11.1).

16. 26.03.2020 ФГ "Стоянова І.С." (покупець) та ТОВ "Нор-Ест Агро" (продавець) уклали Договір 2.

17. ТОВ "Нор-Ест Агро" поставило ФГ "Стоянова І.С." товар згідно з Договором 1 на суму 820 826,89 грн та за Договором 2 на суму 159 845,28 грн.

18. У зв`язку з неналежним виконанням ФГ "Стоянова І.С." умов Договору 1 15.02.2021 ТОВ "Нор-Ест Агро" звернулося до Третейського суду при АУБ з вимогами до ФГ "Стоянова І.С.", зокрема, за Договором на загальну суму 899 214,91 грн:

- стягнення заборгованості за товар у сумі 630 154,72 грн;

- стягнення пені за період 28.09.2020 по 15.02.2021 у сумі 29 211,55 грн;

- стягнення 20% штрафу за неоплачений товар у сумі 138 067,31 грн;

- стягнення 30% річних за період 28.09.2020 по 15.02.2021 у сумі 72 946,35 грн;

- стягнення інфляційних втрат за період 28.09.2020 по 15.02.2021 у сумі 28 834,98 грн.

19. Третейський суд при АУБ Рішенням №4/21 задовольнив вимоги повністю.

20. 24.05.2021 Північний апеляційний господарський суд у справі №873/57/21 за заявою ТОВ "Нор-Ест Агро" видав накази на примусове виконання Рішення №4/21 та стягнув з ФГ "Стоянова І.С." 899 214,91 грн за Договором.

21. 29.03.2022 та 01.04.2022 Арцизький районний відділ ДВС ПМУМЮ згідно з наказом від 24.05.2021 №873/57/21 та наказом від 10.01.2022 №873/143/21 у примусовому порядку стягнув з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" 331 401,78 грн:

- за виконавчим провадженням №66084875 у сумі 10 700,00 грн (судові витрати);

- за виконавчим провадженням №65941485 у сумі 10 809,00 грн (судові витрати);

- за виконавчим провадженням №65941433 у сумі 141 588,58 грн (за Договором від 26.03.2020 №63/20/55);

- за виконавчим провадженням №65941372 у сумі 152 041,20 грн (за Договором);

- за виконавчим провадженням №68511461 у сумі 16 263,00 грн (судові витрати).

22. 24.06.2022 Третейський суд при АУБ ухвалив Рішення №11/22 за позовом ТОВ "Нор-Ест Агро" до ФГ "Стоянова І.С." про стягнення донарахованого розміру грошових коштів у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за Договором 1 і Договором 2, яким:

- стягнув з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" донарахований розмір грошових коштів у зв`язку з неналежним та несвоєчасним здійсненням виконання зобов`язань за Договором 2 та за Договором 1 у сумі 409 681,21 грн;

- стягнув з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" третейський збір у сумі 4 496,81 грн.

Короткий зміст позовних вимог

23. У вересні 2022 року ФГ "Стоянова І.С." звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Нор-Ест Агро", у якому просило:

- визнати недійсними ст.7 та ст.8 Договору 1;

- стягнути з відповідача на користь позивача 152 041,20 грн як відшкодування примусово стягнутих з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" грошових коштів;

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 25 000 грн;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 600 грн.

24. Позов обґрунтований тим, що третейське застереження Договору 1 (ст.8) спричиняє обставини, які порушують та обмежують права й свободи ФГ "Стоянова І.С.", і не відповідає вимогам п.1 ст.203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

25. Господарський суд Київської області ухвалою від 26.09.2022 позовну заяву від 19.09.2022 залишив без руху, зобов`язав усунути недоліки позовної заяви в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали.

26. 04.10.2022 від позивача надійшла заява від 29.09.2022, до якої додано нову редакцію позовної заяви з додатками. Позивач заявив такі вимоги:

- визнати недійсними ст.7, ст.8 Договору 1;

- застосувати наслідки недійсності ст.7, ст.8 Договору 1 та стягнути з відповідача на користь позивача 152 041,20 грн на повернення грошових коштів, примусово стягнутих з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро";

- стягнути з відповідача на користь позивача суму 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 5 136,62 грн.

27. Господарський суд Київської області ухвалою від 05.10.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

28. 12.10.2022 від представника ТОВ "Нор-Ест Агро" надійшли заперечення від 06.10.2022 №06-2/10 щодо розгляду Господарським судом Київської області справи №911/1766/22, у яких представник відповідача просив позов ФГ "Стоянова І.С." до ТОВ "Нор-Ест Агро" про визнання недійсними ст.7 та ст.8 Договору 1 та застосування наслідків їх недійсності залишити без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.226 ГПК.

29. 18.10.2022 на електронну пошту суду від ФГ "Стоянова І.С." надійшли:

- заява від 16.10.2022 про надання інформації на вимогу ухвали Господарського суду Київської області від 05.10.2022;

- клопотання від 16.10.2022 про об`єднання судових справ №911/1769/22 і №911/1766/22 в одне провадження;

- заява від 16.10.2022 щодо заперечення ТОВ "Нор-Ест Агро" проти розгляду Господарським судом Київської області справи №911/1766/22.

30. Оригінали вказаних документів надійшли на адресу суду поштою 19.10.2022.

31. 24.10.2022 до Господарського суду Київської області від ФГ "Стоянова І.С." надійшла заява про внесення доповнення до позовної заяви про визнання недійсними частин Договору 1 та застосування наслідків їх недійсності.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

32. Господарський суд Київської області ухвалою від 31.10.2022, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023, клопотання ФГ "Стоянова І.С." від 16.10.2022 про об`єднання позовних заяв у справах №911/1766/22 та №911/1769/22 залишив без задоволення; не прийняв до розгляду заяву ФГ "Стоянова І.С. від 21.10.2022 про внесення доповнення до позовної заяви про визнання недійсними частин Договору 1 та застосування наслідків їх недійсності; позов ФГ "Стоянова І.С." до ТОВ "Нор-Ест Агро" залишив без розгляду на підставі п.7 ч.1 ст.226 ГПК.

33. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, таким:

- пунктом 8.5 Договору 1 сторони погодили, що всі вимоги, які виникають при його виконанні, припиненні, зміні, визнанні недійсним повністю або частково, або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Третейському суді при АУБ;

- спосіб вирішення можливих спорів сторони третейської угоди обрали свідомо і добровільно та відповідно до положень закону; із матеріалів справи вбачається, що від ФГ "Стоянова І.С." третейська угода, викладена в Договорі 1, підписана головою ФГ "Стоянова І.С." Стояновим В.І., підпис якого завірений печаткою підприємства;

- спір виник між сторонами з господарських правовідносин, що не належать до переліку справ, які не можуть розглядати третейські суди відповідно до вимог ст.6 Закону "Про третейські суди";

- відповідач у встановлених п.7 ч.1 ст.226 ГПК порядку та строк подав заперечення проти розгляду спору в господарському суді, а матеріали справи не містять відомостей про те, що третейська угода не може бути виконана.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

34. 17.04.2023 ФГ "Стоянова І.С." звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Київської області від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023, у якій просить їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, а також визнати недійсним третейське застереження Договору 1.

35. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувані рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права; суди попередніх інстанцій проігнорували положення статей 55, 124 Конституції України, статей 4, 5, 350 ГПК, статей 15, 16 ЦК, статей 7, 8 Закону "Про судоустрій і статус суддів", ст.51 Закону "Про третейські суди", ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану"; третейське застереження обмежує право скаржника на судовий захист; відповідно до п.8.3 Договору 1, якщо сторони не дійдуть згоди щодо суперечливих питань, то вони підлягають розгляду у суді згідно з підвідомчістю та підсудністю, передбаченими чинним законодавством України.

36. Скаржник у касаційній скарзі, зокрема, вказує:

- здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої у Законі "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції України; суди всупереч статей 124, 55 Конституції України позбавили позивача права на судовий захист; саме третейське застереження обмежує право ФГ "Стоянова І.С." на судовий захист;

- відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України, статей 15, 16 ЦК визнання оскаржуваного правочину недійсним здійснюється виключно судами; п.7 ч.1 ст.226 ГПК чітко визначає, що саме суд може визнавати третейську угоду недійсною;

- при зверненні до третейського суду з вимогою про визнання третейської угоди недійсною, третейський суд не може бути об`єктивним, неупередженим, справедливим та безстороннім адже є зацікавленою стороною;

- згідно зі ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами; третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції;

- третейський суд на підставі третейського застереження Договору допускає зловживання та порушує принципи, завдання і засади судочинства, ігнорує права, свободи та інтереси ФГ "Стоянова І.С.". Постійно діючий третейський суд при Асоціації українських банків систематично, неодноразово порушував права та інтереси та свободи ФГ "Стоянова І.С.", вирішуючи питання про права та обов`язки ФГ "Стоянова І.С.", яке не брало участі у третейських справах та було позбавлене можливості захисту своїх прав та інтересів у третейському суді, надавати відзив та пояснення, докази та доводи по суті позову, скористатися правом відводу судді, заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті тощо;

- умови Договору, зокрема його ст.8, суперечать принципу "contra proferentem", оскільки нівелюють право ФГ "Стоянова І.С." на судовий захист; умови Договору передбачають можливість звернення сторін до державних судів (суди проігнорували норми закону та п.8.3 Договору).

37. 19.05.2022 надійшов відзив ТОВ "Нор-Ест Агро", у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

38. У відзиві ТОВ "Нор-Ест Агро" зазначає, зокрема, таке:

- оскаржувані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального права (Закону "Про третейські суди", статей 6, 11, 627-629 ЦК) та процесуального права (п.7 ч.1 ст.226 ГПК);

- процесуальна позиція ФГ "Стоянова І.С.", яка викладена у касаційній скарзі, свідчить про недобросовісність, необґрунтованість та суперечливість, що є порушенням загальних засад цивільного законодавства;

- з огляду на зміст та сутність касаційної скарги ФГ "Стоянова І.С." вона є необґрунтованою; ФГ "Стоянова І.С." власною процесуальною позицією та фактичними діями вдалося до такого явища як "правовий пуризм"; касаційна скарга є безпідставною;

- аргументи касаційної скарги не відповідають обставинам справи; в силу презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; викладене в Договорі 1 третейське застереження не суперечить Конституції України та іншим нормам законодавства, не свідчить про обмеження права сторони на судовий захист; спосіб вирішення можливих спорів був обраний сторонами третейської угоди свідомо, добровільно та відповідно до положень закону;

- відсутні будь-які підстави вважати, що передбачене умовами Договору 1 третейське застереження не може бути виконане, а тому таке третейське застереження має тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;

- згідно з принципом "суд знає закони" неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Рух касаційної скарги, заяви і пояснення сторін

39. Верховний Суд ухвалою від 15.05.2023 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ФГ "Стоянова І.С.", призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.06.2023.

40. Верховний Суд ухвалою від 07.06.2023 передав справу №911/1766/22 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Об`єднана палата).

Підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати

41. Колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Об`єднаної палати від 17.12.2021 у справі №910/9841/20, що позов про визнання недійсною арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті, оскільки це відповідає нормам Конституції України та вимогам чинного законодавства України, є ефективним способом захисту прав і законних інтересів і не суперечить нормам міжнародного права.

42. Колегія суддів вважала помилковими висновки Об`єднаної палати про те, що

- арбітражна угода є правочином у розумінні ЦК, вимоги ст.203 ЦК застосовуються і до арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження;

- дійсність / недійсність третейської угоди / застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням незалежно від існування спірних питань за основним договором / контрактом та може бути розглянуте як національним судом, так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні).

43. Колегія суддів зазначила, зокрема, що право на доступ до суду є правом особи (можливістю особи) звернутися до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів, що гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовими актами та національним законодавством. Право на доступ до суду не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням з боку держави, якщо таке обмеження не є свавільним та несправедливим, а також існує пропорційність між використаним засобом та поставленою метою, і сутнісний зміст права на доступ до суду не буде зведений нанівець. Право на доступ до суду з позовом про визнання недійсним третейської / арбітражної угоди (застереження) є правомірно обмеженим в Україні.

Розгляд касаційної скарги Об`єднаною палатою

44. Об`єднана палата ухвалою від 28.06.2023 прийняла справу №911/1766/22 до свого провадження та призначила її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.08.2023.

45. 11.08.2023 розгляд справи не відбувся у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П.

46. Об`єднана палата ухвалою від 17.08.2023 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 25.08.2023.

47. Об`єднана палата ухвалою від 25.08.2023 оголосила перерву у судовому засіданні до 20.10.2023.

48. 20.10.2023 розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю кворуму, передбаченого ч.7 ст.33 ГПК. Учасники справи в телефонному режимі сповіщені, що про дату та час наступного судового засідання їх буде повідомлено додатково.

49. Об`єднана палата ухвалою від 30.10.2023 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 01.12.2023.

50. У судовому засіданні 01.12.2023 Об`єднана палата ухвалила рішення про звернення до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норм права, питання щодо застосування яких постало перед Об`єднаною палатою, та повідомила учасників справи, що про дату та час наступного судового засідання їх буде повідомлено ухвалою.

51. 22.12.2023 суддя-доповідач Кібенко О.Р. звернулася до Науково-консультативної ради при Верховному Суді стосовно підготовки наукового висновку.

52. 29.02.2024 до Верховного Суду надійшов науковий висновок.

53. У науковому висновку щодо правової природи третейської / арбітражної угоди (застереження) та порядку визнання її недійсною члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді кандидат юридичних наук Беляневич В.Е. та доктор юридичних наук Беляневич О.А. зазначили:

- у правовій доктрині немає єдиної концепції природи арбітражної угоди, натомість сформовані теорії "договірної" ("консенсуальної"), "процесуальної" та "автономної" ("змішаної") природи арбітражної угоди. В рамках "змішаної" теорії, яка є найбільш, на наш погляд, обґрунтованою, третейська (арбітражна) угода не є ані класичним цивільно-правовим договором, ані процесуальною угодою. Як юридичний факт вона є передумовою виникнення процесуальних відносин з розгляду спору у недержавному органі, що непритаманне будь-якому цивільно-правовому договору. Приватноправові аспекти правової природи арбітражної угоди полягають у тому, що ця угода є правочином, який має відповідати вимогам норм цивільного законодавства, включаючи питання дійсності цієї угоди. Публічно-правові аспекти арбітражної угоди полягають в тому, що вона породжує, змінює та припиняє публічні правовідносини і є підставою для звернення до арбітражного суду та виключення певних спорів із компетенції державних судів, тобто стосуються наслідків цієї угоди;

- не підлягає розгляду у господарських судах по суті вимога про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди (застереження), тобто саме як позовна вимога. Питання щодо дійсності / недійсності такої угоди вирішується господарським судом виключно у порядку, передбаченому п.7 ч.1 ст.226 ГПК (якщо від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, з посиланням на те, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу);

- у випадку, якщо позовна заява містить вимогу про визнання недійсною, нечинною або невиконуваною угоди про передачу спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, суд не має права відмовити у відкритті провадження щодо такої вимоги. Після відкриття провадження суд залишає таку позовну вимогу без розгляду, керуючись п.7 ч.1 ст.226 ГПК; щодо цього процесуального питання Верховним Судом вже зроблено обґрунтовані висновки: постанови від 19.05.2020 у справі №922/4206/19, від 16.06.2023 у справі №926/4889/22;

- процесуальний відповідник ч.6 ст.56 Закону "Про третейські суди" міститься у ГПК та ЦПК; під компетентним судом, про який йдеться у п.5 ч.6 ст.56 Закону "Про третейські суди", слід розуміти апеляційний господарський суд, що розглядає заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду в порядку ст.354 ГПК. Цей же суд має компетенцію розглянути заяву про скасування рішення третейського суду в порядку ст.349 ГПК, зокрема, встановити, що третейська угода є недійсною. Стверджувати, що компетентним судом з метою визнання недійсною третейської (арбітражної) угоди може бути інший суд, ніж той, що розглядає заяву про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду, означало б подвоєння судового процесу, що суперечить принципу процесуальної економії.

54. Об`єднана палата ухвалою від 14.03.2024 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 19.04.2024, встановила учасникам справи строк для подання додаткових пояснень щодо науково-консультативних висновків до 12.04.2024.

55. Судове засідання 19.04.2024 не відбулося через перебування у відпустці судді-доповідача. Об`єднана палата ухвалою від 02.05.2024 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 07.06.2024. Об`єднана палата ухвалою від 07.06.2024 оголосила перерву у судовому засіданні до 05.07.2024. 05.07.2024 розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю кворуму, передбаченого ч.7 ст.33 ГПК. Учасники справи в телефонному режимі сповіщені, що про дату та час наступного судового засідання їх буде повідомлено додатково. Об`єднана палата ухвалою від 11.07.2024 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 02.08.2024. 02.08.2024 розгляд справи не відбувся у зв`язку з відсутністю кворуму, передбаченого ч.7 ст.33 ГПК. Учасники справи в телефонному режимі сповіщені, що про дату та час наступного судового засідання їх буде повідомлено додатково. Об`єднана палата ухвалою від 08.08.2024 повідомила учасників справи, що її розгляд відбудеться 30.08.2024.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правової природи третейської / арбітражної угоди, її автономності та принципу "компетенції щодо компетенції"

56. У касаційній скарзі ФГ "Стоянова І.С.", зокрема, посилається на статті 15, 16 ЦК та наголошує, що визнання правочину недійсним здійснюють виключно суди; п.7 ч.1 ст.226 ГПК визначає, що саме суд може визнати третейську угоду недійсною; спори про визнання правочину недійсним не підвідомчі третейським судам. Скаржник також стверджує, що при зверненні до третейського суду з вимогою про визнання третейського угоди недійсною, третейський суд не може бути об`єктивним, неупередженим, справедливим та безстороннім адже є зацікавленою стороною.

57. Об`єднана палата звертає увагу, що в цьому контексті насамперед необхідно з`ясувати правову природу третейської / арбітражної угоди. Зазначене є одним із визначальних факторів, який зумовлює визначення компетенції щодо встановлення дійсності / недійсності такої угоди.

58. Частиною 2 ст.1 Закону "Про третейські суди" передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

59. Завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (ст.3 Закону "Про третейські суди").

60. Юридичні та / або фізичні особи, а також адміністратор за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону (ст.5 Закону "Про третейські суди").

61. Відповідно до ст.2 Закону "Про третейські суди" третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

62. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч.1 ст.12 Закону "Про третейські суди"). Отже, оскільки третейське застереження є різновидом третейської угоди (охоплюється зазначеним поняттям), у тексті цієї постанови Об`єднана палата вживатиме поняття "третейська угода" як узагальнююче, родове.

63. Аналогічним чином Об`єднана палата використовує поняття "арбітражна угода", різновидом якої є арбітражне застереження (ч.1 ст.7 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж").

64. При цьому Закон "Про третейські суди" та Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" як нормативно-правові акти, що регулюють процедуру альтернативного (позасудового) вирішення спорів, ґрунтуються на об`єднавчих засадах та мають спільну мету. Інститути третейської та арбітражної угоди, а також нормативні приписи щодо компетенції третейських і арбітражних судів є певною мірою уніфікованими.

65. Згідно зі ст.27 Закону "Про третейські суди" третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи (ч.1). Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті (ч.2). Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону (ч.3). У випадках, передбачених частинами 2 та 3 цієї статті, третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції (ч.4). З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу (ч.5). Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках (ч.6). При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду (ч.7). У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи (ч.8). Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали (ч.9).

66. Подібне положення міститься у ч.1 ст.16 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", яка передбачає, що третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження.

67. У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі №824/123/22 визначена правова природа арбітражної угоди; вказано, що по суті це - процесуальний договір, хоча й може міститися в приватному-правовому договорі. Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 04.03.2024 у справі №824/97/22, від 21.03.2024 у справі №824/99/22.

68. Об`єднана палата погоджується з цими висновками, не вбачає підстав для відступу від них та вважає, що вони також є застосовними до третейських угод, зважаючи, зокрема, на викладене в п.64 цієї постанови.

69. Отже, на відміну від звичайного цивільного чи господарського договору як угоди, що має матеріально-правову природу, третейська / арбітражна угода є домовленістю сторін процесуального характеру. Відтак до неї не підлягають застосуванню ст. 16 ЦК та ст. 20 ГПК, які передбачають такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним.

70. Недійсність угоди регулюється Законом "Про третейські суди", Законом "Про міжнародний комерційний арбітраж", чинними для України міжнародними договорами (Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961, Нью-Йоркська Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція)).

71. Ці нормативно-правові акти ґрунтуються на декількох основоположних принципах:

- автономності третейської / арбітражної угоди - її дійсність визначається окремо від питань дійсності чи недійсності господарського чи цивільного договору, у який вона інкорпорована;

- "компетенції щодо компетенції" - третейський суд чи міжнародний комерційний арбітраж сам визначає питання наявності в нього компетенції розглядати відповідний спір і при цьому вирішує питання дійсності третейської / арбітражної угоди; державні суди виключно у випадках, передбачених законом та міжнародними договорами, можуть вирішувати питання щодо дійсності третейської / арбітражної угоди; при цьому будь-які сумніви мають тлумачитися на користь третейської / арбітражної угоди (так званий "проарбітрабельний" підхід).

72. Отже, положення Законів "Про третейські суди" та "Про міжнародний комерційний арбітраж" закріплюють в українському законодавстві два загальновизнаних принципи: 1) принцип "автономності" арбітражної угоди від основного договору; 2) принцип "компетенції щодо компетенції".

73. Попри наявність у третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) повноважень визначати свою компетенцію, національні суди (господарські та цивільні) також мають можливість розглядати питання дійсності третейської (арбітражної) угоди.

74. Разом із тим відповідно до чинного законодавства України національні суди наділені таким правом лише в чітко визначених ним випадках:

(а) щодо третейської угоди:

- при поданні стороною договору позову до суду з будь-яких питань, пов`язаних із договором, який містить третейське застереження чи щодо якого сторони уклали третейську угоду (п.7 ч.1 ст.226 ГПК, п.6 ч.1 ст.257 ЦПК);

- у процедурі оспорювання рішень третейських судів (ст.51 Закону "Про третейські суди", гл.1 розд. VII ГПК, розд.VIII ЦПК);

- при розгляді судом питання про надання дозволу та видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (ст. 56 Закону "Про третейські суди", гл.2 розд. VII ГПК, гл.4 розд.ІХ ЦПК).

(б) щодо арбітражної угоди:

- при поданні іншою стороною контракту позову до національного суду будь-якої держави з будь-яких питань, пов`язаних із контрактом, який містить арбітражне застереження чи щодо якого сторони уклали арбітражну угоду (ст.8 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", п.7 ч.1 ст.226 і п.5 ч.1 ст.231 ГПК);

- у процедурі оспорювання арбітражного рішення (такий спір розглядає національний суд в державі місця ухвалення арбітражного рішення) (ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", розд.VIII ЦПК);

- при розгляді національним судом питання про визнання та надання дозволу на примусове виконання арбітражного рішення (ст.36 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", ст.478 ЦПК).

75. Закони "Про третейські суди" та "Про міжнародний комерційний арбітраж" не передбачають випадки, за яких суд міг би розглядати питання дійсності третейського (арбітражного) застереження в межах самостійного позову про визнання недійсним такого застереження. Отже, поза виключними випадками національні суди не мають компетенції розглядати питання дійсності третейської (арбітражної) угоди.

76. Такий висновок відповідає принципу, закріпленому в ст.19 Конституції України, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Отже, національні суди, які є органами державної судової влади, можуть діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто згідно з принципом "дозволено лише те, що прямо передбачено Конституцією і законами".

77. Верховний Суд також звертає увагу на наявність декількох рішень ЄСПЛ, у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів / арбітражів.

78. Так, у рішенні в справі "Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi" проти України" від 15.07.2021 (заява №23819/11) ЄСПЛ дійшов висновку про наявність порушення п.1 ст.6 Конвенції у зв`язку з відсутністю належного обґрунтування рішень національних судів.

79. Компанія-заявник:

- стверджувала, що національні суди проігнорували наявність в арбітражного суду повноважень тлумачити контракт і ухвалювати рішення стосовно своєї компетенції. ЄСПЛ встановив, що національні суди скасували арбітражне рішення, встановивши, що арбітражний суд перевищив свою компетенцію, коли здійснив тлумачення змісту арбітражного застереження, оскільки сторони прямо не уповноважили його тлумачити положення контракту. Крім того, в українському примірнику контракту назва арбітражної установи, а саме МКАС, була вказана неправильно, і тому не можна було сказати, що сторони обрали цю установу;

- посилалася на ст.16 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж", у якій визнано доктрину "компетенції-компетенції", тобто повноваження арбітражного суду ухвалювати рішення щодо власної компетенції. Вона також посилалася на активну участь підприємства "А." в арбітражі та висунення підприємством "А." заперечення лише щодо недотримання етапу проведення переговорів згідно з арбітражним застереженням, але не компетенції МКАС як такої.

80. ЄСПЛ зауважив, що національні суди не надали відповідь на ці конкретні та важливі аргументи, які мали вирішальне значення для результату розгляду справи.

81. Крім того, у рішенні в справі "Монт Бланк Трейдінг, Лтд" та " Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд" проти України" від 14.01.2021 (заява №11161/08) ЄСПЛ також констатував порушення ч.1 ст.6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.

82. За обставинами зазначеної справи:

- підприємства-заявники та підприємство "А." (підприємство, зареєстроване в Україні) уклали комплексну низку угод про виробництво в Україні продукції з титану та її продаж "виключно та ексклюзивно" через підприємства-заявників. Ця домовленість була задокументована у договорі між підприємствами "Монт Бланк Трейдінг, Лтд", " Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд" та "А." від 02.12.2003 з назвою "Ексклюзивний договір про купівлю-продаж (викуп) та маркетинг продукції" (далі - основний договір) та додатковій угоді №1 до договору (далі - додаткова угода №1). Основний договір і (згідно з твердженнями підприємств-заявників) додаткова угода №1 передбачали, що будь-який спір стосовно цих договорів мав передаватися на розгляд Лондонського Міжнародного Третейського Суду (далі - ЛМТС) та розглядатися одним арбітром відповідно до Регламенту ЛМТС і Арбітражного Акту 1996 року у м. Лондон виключно на підставі договорів. Правом, яким регулювався основний договір, було матеріальне право Англії та Уельсу;

- 18.11.2004 підприємства-заявники звернулися до ЛМТС з позовом проти підприємства "А., вимагаючи стягнення збитків у зв`язку з порушенням договору. Зокрема, вони стверджували, що підприємство "А." не дотрималося своїх договірних зобов`язань стосовно виробництва та ексклюзивного продажу продукції з титану;

- "А." оскаржило юрисдикцію ЛМТС, посилаючись на спірну угоду, якою було внесено зміни до арбітражного застереження і підсудність спору ЛМТС змінено на підсудність господарським судам України;

- арбітр визнав власну юрисдикцію для розгляду справи та ухвалив арбітражне рішення, зобов`язавши підприємство "А." сплатити першому підприємству-заявнику суму у розмірі 4 006 961,17 доларів США в якості компенсації за порушення договору; він також зобов`язав підприємство "А." сплатити судові та інші витрати першого підприємства-заявника, а також витрати арбітражного провадження;

- 07.02.2005 підприємство "А." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом проти підприємств-заявників, вимагаючи стягнення штрафних санкцій за стверджуване невиконання спірної угоди від 08.04.2004. Господарський суд розглянув справу по суті та зобов`язав кожне підприємство-заявника сплатити підприємству "А." суму у розмірі 685 794,53 доларів у якості компенсації за порушення спірної угоди. Апеляційний господарський суд залишив без змін рішення суду першої інстанції;

- 27.02.2007 Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та припинив провадження у справі, посилаючись на висновки арбітра, що спірна угода була нікчемною, а українські суди не мали права розглядати спір, оскільки, inter alia, підприємства-заявники не мали жодних зв`язків з Україною;

- 02.03.2007 підприємство "А." звернулося зі скаргою до Верховного Суду України, який скасував постанову Вищого господарського суду України від 27.02.2007;

- 26.06.2007 Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції. Підприємства-заявники оскаржили цю постанову до Верховного Суду України, однак у відкритті касаційного провадження було відмовлено.

83. ЄСПЛ констатував, що у постанові апеляційного господарського суду немає відповіді на аргумент підприємства-заявника, який був вирішальним для результату розгляду справи, а саме відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу, тобто його ключових аргументів, що арбітражне застереження було дійсним, а спірна угода - нікчемною.

84. Таким чином, у справах проти України ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необґрунтованість рішень національних судів щодо їх повноважень розглядати спори, на які поширюється компетенція третейського / арбітражного суду.

85. Розглянемо більш детально яким чином реалізується ця компетенція національних судів.

Щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання щодо недійсності третейської угоди

(а) у процедурі оспорювання рішень третейських судів (ст.51 Закону "Про третейські суди", гл.1 розд.VII ГПК "Оскарження рішення третейського суду", розд.VIII ЦПК "Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів")

86. Відповідно до ст. 51 Закону "Про третейські суди":

«Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом.

Рішення третейського суду може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.

Рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16.19 цього Закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.

Заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов`язки, - протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

Скасування компетентним судом рішення третейського суду не позбавляє сторони права повторно звернутися до третейського суду, крім випадків, передбачених цією статтею.

У разі, якщо рішення третейського суду скасовано повністю або частково внаслідок визнання компетентним судом недійсною третейської угоди або через те, що рішення прийнято у спорі, який не передбачений третейською угодою, чи цим рішенням вирішені питання, що виходять за межі третейської угоди, або рішення прийнято у справі, не підвідомчій третейському суду, відповідний спір не підлягає подальшому розгляду в третейських судах».

87. У цьому випадку виникає питання, який "компетентний суд" мається на увазі у ч.2 ст.51 Закону "Про третейські суди".

88. За результатами системного аналізу Об`єднана палата дійшла висновку, що "компетентним" у розумінні наведеної норми є саме той суд, який розглядає заяву про скасування рішення третейського суду. Вказане випливає зі змісту ст.51 Закону "Про третейські суди", у якій саме суд, що розглядає таку заяву, іменується компетентним судом. Вжиття зазначеного терміну зумовлено, зокрема, й тим, що заяви про скасування рішення третейського суду можуть розглядатися як у порядку господарського, так і у порядку цивільного судочинства.

89. Аналогічні висновки випливають і зі змісту ст.458 ЦПК, ст.350 ГПК, які визначають підставою для скасування рішення третейського суду визнання третейської угоди недійсною.

90. Крім того, інше тлумачення призводило би до невиправданого "задвоєння судового процесу" і суперечило аналогічним приписам закону щодо арбітражної угоди, які були проаналізовані вище.

91. Тобто, якщо особа звертається до компетентного суду із заявою про скасування рішення третейського суду, і така заява містить доводи про недійсність третейської угоди, компетентний суд має розглянути вказані доводи й вирішити питання щодо недійсності третейської угоди. Такі висновки мають міститися в мотивувальній частині рішення. За необхідності суд може призначити експертизу.

92. Аналогічний підхід застосовується до арбітражної угоди, оскільки, як вже було зазначено в п.64 цієї постанови, інститути третейської та арбітражної угоди є певною мірою уніфікованими, як і механізм визначення дійсності / недійсності цих угод.

(б) при розгляді судом питання про надання дозволу та видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду (ст.56 Закону "Про третейські суди", гл.2 розд. VII ГПК "Видача наказу на примусове виконання рішення третейського суду", гл.4 розд.ІХ ЦПК "Провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів").

93. Стаття 56 Закону "Про третейські суди" передбачає:

«Заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви.

При розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, яка має бути направлена до компетентного суду протягом п`яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.

Ухвала про видачу виконавчого документа направляється сторонам протягом п`яти днів з дня її прийняття.

Сторона, на користь якої виданий виконавчий документ, одержує його безпосередньо у компетентному суді.

Після розгляду компетентним судом заяви про видачу виконавчого документа справа підлягає поверненню до постійно діючого третейського суду.

Компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:

1) на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;

2) справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

3) пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;

4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

5) третейська угода визнана недійсною компетентним судом;

6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16-19 цього Закону;

7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, які не передбачені законами України;

8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу компетентного суду відповідну справу;

9) третейський суд вирішив питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі.

Ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляції ухвала компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Сторони мають право протягом 15 днів після винесення компетентним судом ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку. Після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку.

94. У цьому випадку постає питання, який "компетентний суд" мається на увазі у п.5 ч.6 ст. 56 Закону "Про третейські суди".

95. Об`єднана палата дійшла висновку, що "компетентним" у розумінні наведеної норми є саме той суд, який розглядає заяву про видачу виконавчого документа. Вказане випливає із системного аналізу приписів ст.56 Закону, у якій саме суд, що розглядає заяву, іменується компетентним судом. Вжиття зазначеного терміну зумовлено, зокрема, й тим, що заяви про видачу виконавчого документа можуть розглядатися як у порядку господарського, так і у порядку цивільного судочинства.

(в) при поданні стороною договору позову до суду з будь-яких питань, пов`язаних із договором, який містить третейське застереження чи щодо якого сторони уклали третейську угоду (п.7 ч.1 ст.226 ГПК, п.6 ч.1 ст. 257 ЦПК);

96. Відповідно до п.7 ч.1 ст.226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

97. Відповідно до п.6 ч.1 ст.257 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;

98. Отже, відповідно до національного законодавства національний суд здійснює перевірку того, чи є третейська угода недійсною, втратила чинність або не може бути виконана на етапі, коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду. Суд за заявою відповідача вирішує питання про залишення позову без розгляду та направлення сторін до третейського суду для вирішення позову у питанні, що є предметом третейської угоди.

99. Рішення щодо дійсності / недійсності третейської угоди має міститися в мотивувальній частині судового рішення, адже це не є позовною вимогою. У разі необхідності суд на цій стадії призначає експертизу.

100. Аналогічний підхід застосовано законодавцем й щодо арбітражної угоди.

Щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання щодо недійсності арбітражної угоди

(а) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при оспорюванні арбітражного рішення

101. Частина 1 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" встановлює, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї статті.

102. Згідно з ч.2 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражне рішення може бути скасоване судом, зазначеним у п.2 ст.6, лише у разі, якщо:

1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у ст.7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України; або

її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону; або

2) суд визначить, що:

об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або

арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.

103. Відповідно до ч.3 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання згідно із ст.33, - з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання. Суд, до якого подано клопотання про скасування арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна із сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість усунути підстави для скасування арбітражного рішення.

(б) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при визнанні і наданні дозволу на виконання арбітражного рішення

104. Стаття 478 ЦПК прямо передбачає, що суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо:

1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або

сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або

рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або

склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або

рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або

2) якщо суд визнає, що:

відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або

визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.

105. Аналогічні підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного рішення встановлені у ст.36 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж".

106. У частині першій статті V Конвенції про визнання та виконання міжнародних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) також вказано, що у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване, тільки тоді, якщо ця сторона подасть до компетентної влади за місцем подання клопотання про визнання і виконання, докази того, що: a) сторони в угоді, зазначеній у статті ІІ, були згідно із законом, що мав бути до них застосований, будь-якою мірою недієздатними, або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки - згідно із законом країни, в якій було ухвалене рішення; або b) сторона, проти якої ухвалене рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла подати свої пояснення; або c) вказане рішення ухвалене щодо спору, не передбаченого або такого, що не підпадає під умови арбітражної угоди чи арбітражного застереження у договорі, або містить вирішення питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що якщо рішення з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить вирішення питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана та виконана; або d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або за відсутності такої не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж; або е) рішення ще не стало остаточним для сторін, або було скасоване, або призупинене виконанням компетентною владою країни, в якій воно було ухвалене, або країни, закон якої застосовується.

(в) Вирішення питань дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди при надходженні позову до національного суду у питанні, що є предметом арбітражної угоди

107. Згідно з вимогами ч.1 ст.8 Закону " Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

108. Відповідно до п.7 ч.1 ст.226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Окрім того, відповідно до п.5 ч.1 ст.231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у справі, якщо після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

109. Пунктом 3 ст.II Нью-Йоркської Конвенції визначено, що "суд договірної держави, якщо до нього надходить позов із питання, з якого сторони уклали угоду, передбачену цією статтею (арбітражну угоду), повинен на прохання однієї зі сторін направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що згадана угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана".

110. Отже, відповідно до національного законодавства та правил міжнародного договору національний суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, перш за все на етапі, коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду (тобто спір по суті зовнішньоекономічного договору, який містить арбітражне застереження або щодо якого укладена окрема арбітражна угода), і суд за заявою відповідача вирішує питання про залишення позову без розгляду та направлення сторін до арбітражу для вирішення позову у питанні, що є предметом арбітражної угоди.

111. У разі необхідності суд на цій стадії призначає експертизу (див. постанову Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №914/2039/18).

112. Рішення щодо дійсності / недійсності арбітражної угоди має міститися в мотивувальній частині судового рішення, адже це не є позовною вимогою.

113. З цих підстав п.7 ч.1 ст.226 ГПК може застосовуватися лише якщо предметом позову у господарській справі є питання, що є предметом арбітражної угоди (тобто спір по суті), а не сама арбітражна угода.

114. Викладене свідчить, що суд може втручатися в питання арбітражу та здійснити судовий контроль (вирішити питання щодо дійсності арбітражної угоди) виключно у трьох випадках, передбачених у п.74 цієї постанови.

115. Цей підхід підтверджується й судовою практикою, яку можна вважати усталеною.

116. У постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі №920/241/19 зазначено, що Нью-Йоркська Конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (ч.1 ст.ІІ). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.

117. У постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 Верховний Суд дійшов таких висновків:

- арбітражна угода має позитивний і негативний ефекти: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди;

- принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ;

- укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 зі справи №920/241/19 та постанові Верховного Суду від 24.09.2020 зі справи №824/198/19;

- необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди;

- за змістом Нью-Йоркської Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

118. Укладаючи арбітражну угоду, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражної угоди). Надалі, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №920/241/19, від 24.09.2020 у справі №824/198/19 та від 27.03.2019 у справі №756/618/14-ц, від 16.01.2020 у справі 908/2743/18. Це правило стосується і вимог про визнання недійсною арбітражної угоди як частини контракту чи окремої угоди.

119. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 зазначено, що національний суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, лише тоді, коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду, тобто питання, пов`язаного з контрактом, спори щодо якого сторони домовилися передати на розгляд міжнародного комерційного арбітражу.

120. Верховний Суд постановою від 03.03.2020 у касаційному порядку переглядав справу №920/241/19, предметом розгляду в якій також було встановлення судом prima facie дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди. Переглядаючи судові рішення у справі №920/241/19, Верховний Суд висловив таку позицію: "Тобто у наведеному випадку формулювання, вжите у зазначеній арбітражній угоді "будь-яка суперечка, що виникає по цьому контракту або у зв`язку з ним" охоплює також і спори стосовно дійсності контракту".

121. Також у постанові від 12.11.2020 у справі №910/13366/18, предметом розгляду якої була вимога про визнання недійсною арбітражної угоди (тобто справа стосувалася подібних правовідносин), Верховний Суд дійшов висновку, що "питання щодо визнання недійсною арбітражної угоди як оспорюваного правочину (з урахуванням презумпції правомірності) і визнання недійсним договору як оспорюваного правочину підлягає розгляду МКАС згідно з пунктом 8.3 Договору".

Щодо права на доступ до суду

122. Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ч.3 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно з ч.4 ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. За змістом ч.6 ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. У ч.3 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

123. Конституційний Суд України у рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002, серед іншого вказав, що наведені вище норми забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яким у разі виникнення спору можуть скористатися, зокрема, суб`єкти господарських правовідносин (юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин).

124. Право на звернення до суду також передбачене ч.1 ст.6 Конвенції, що ратифікована Україною. Відповідно до Конвенції кожен, у тому числі юридичні особи, має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

125. У частинах 1, 2 ст.7 Закону "Про судоустрій і статус суддів" також вказано, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Частина 1 ст.8 цього Закону проголошує, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

126. Стаття 4 ГПК визначає, що право на звернення до господарського суду у порядку, що визначений ГПК, гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

127. Отже, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин мають право на звернення до господарського суду для вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.

128. Водночас право на звернення до суду не є абсолютним (рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 №2-р(ІІ)/2021). Держава може регулювати право на доступ до суду та судочинство і встановлювати такі межі доступу до суду, які хоч і будуть обмежувати право на суд, але будуть пропорційними до тої мети, якої прагне досягнути держава, і не будуть порушувати сутнісний зміст права на доступ до суду.

129. У низці рішень Конституційний Суд України вказав, що держава може регулювати та обмежувати право особи на доступ до суду і визначив межі, коли таке регулювання буде правомірним. Так, у рішенні від 08.04.2015 №3-рп/2015 Конституційний Суд України зазначив, що згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак таке обмеження не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права.

130. Більш того, у своїй практиці ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ч.1 ст.6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати ст.6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).

131. Таким чином, право на доступ до суду є правом особи (можливістю особи) звернутися до суду за захистом своїх прав чи законних інтересів, що гарантоване Конституцією України, міжнародно-правовими актами та національним законодавством. Право на доступ до суду не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням з боку держави, якщо таке обмеження не є свавільним та несправедливим, а також існує пропорційність між використаним засобом та поставленою метою, і сутнісний зміст права на доступ до суду не буде зведений нанівець.

132. Право на доступ до суду із позовом про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди є правомірно обмеженим в Україні.

133. У рішенні в справі "Компанія "Регент" проти України" (заява №773/03) від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції не виключає створення арбітражних судів з метою вирішення спорів між приватними підприємствами. Насправді слово "суд" у ч.1 ст.6 Конвенції не обов`язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (див., inter alia, "Літгоу та інші проти Великобританії", рішення від 08.07.1986, Серія А, N 102, сторінки 72 - 73, п.201). Також Суд вважає, що арбітражний суд був "судом, встановленим законом", що діяв відповідно до Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року, а також внутрішніх процесуальних правил. Провадження в арбітражному суді було таким же самим, як і у відповідних державних цивільному чи господарському судах, та існували нормативні положення, відповідно до яких рішення вказаного арбітражного суду мали бути оскаржені до Київського апеляційного суду на підставах, зазначених у Законі "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року.

134. У рішенні від 10.01.2008 №1-рп/2008 Конституційний Суд України посилається на те, що можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976. Практика ЄСПЛ свідчить, що звернення фізичних та / або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).

135. Таким чином, третейський суд відповідає поняттю "суду" в розумінні ч.1 ст.6 Конвенції. Аналогічний висновок викладений у п.75 постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №870/89/20.

136. Верховний Суд зазначає, що за обставинами цієї справи ФГ "Стоянова І.С" і ТОВ "Нор-Ест Агро" уклали третейську угоду у вигляді третейського застереження в Договорі 1, погодивши, що всі вимоги, які виникають при його виконанні, припиненні, зміні, визнання недійсним повністю або частково, або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у Третейському суді при АУБ.

137. Відповідно до ст.6 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК).

138. Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

139. Укладаючи Договір 1, сторони діяли на власний розсуд. ФГ "Стоянова І.С" не було позбавлене можливості запропонувати зміни до проєкту Договору 1, а в разі незгоди з його умовами чи неузгодження окремих умов, зокрема щодо третейського застереження, - мало право не укладати Договір 1 з ТОВ "Нор-Ест Агро".

140. Отже, сторони вільно та свідомо встановили альтернативний порядок вирішення спорів за Договором 1 шляхом передання їх на розгляд третейського суду.

141. Визнавши компетенцію Третейського суду при АУБ щодо спорів за Договором 1, ФГ "Стоянова І.С" і ТОВ "Нор-Ест Агро" розуміли (мали чи принаймні могли розуміти), що цим вони правомірно обмежили своє право на доступ до механізмів класичного правосуддя (розгляду справи національними судами), надавши перевагу третейському розгляду.

142. Подання позову про визнання третейської угоди недійсною (особливо post factum) може свідчити про ігнорування компетенції третейського суду, його відносної інституційної самостійності, суперечливу поведінку сторони такої угоди та її недобросовісність, позбавляти іншу сторону того, на що вона розраховувала при укладенні третейської угоди, а також нівелює механізм третейського розгляду, підриває його реальність та ефективність.

143. У межах судової реформи в 2017 році до ЦПК та ГПК були внесені зміни, зокрема для забезпечення належної взаємодії та сприяння альтернативному вирішенню спорів у третейських судах та міжнародному комерційному арбітражі (див. пояснювальну записку до Закону №2147-VIII). Режим сприяння альтернативному вирішенню спорів спрямований на визнання третейських / арбітражних угод, покращення ефективності третейського / арбітражного процесу, виконуваності третейських / арбітражних рішень.

144. Спрямованість політики держави на розвиток альтернативного врегулювання спорів закріплена також у Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженій Указом Президента України від 11.06.2021 №231/2021.

145. Отже, можливо зробити висновок, що право на доступ до суду із самостійним позовом про визнання недійсним третейської (арбітражної) угоди є правомірно обмеженим, щоб забезпечити режим сприяння арбітражу в Україні. Таке обмеження не є свавільним чи несправедливим; воно переслідує легітимну мету - сприяти визнанню третейських (арбітражних) угод, покращувати ефективність третейського (арбітражного) процесу та виконуваність третейських (арбітражних) рішень, забезпечити гарантії, що будь-які спори між сторонами третейської (арбітражної) угоди будуть вирішуватися саме в третейському суді (арбітражі). Таке обмеження є пропорційним поставленій меті і жодним чином не порушує права на доступ до суду, адже чинне законодавство України передбачає три випадки, коли дійсність третейської (арбітражної) угоди може бути оцінена національним судом.

146. За загальним правилом розгляд господарським судом позовної вимоги про недійсність третейської угоди є незаконним втручанням у компетенцію третейського суду. Наведене правило має логічну зумовленість, оскільки інакше недобросовісна сторона, яка попередньо уклала третейську угоду, однак надалі одержала негативне (не на свою користь) рішення третейського суду, мала б змогу поставити під сумнів третейську угоду та оскаржити її до суду шляхом подання ресцисорного позову.

147. Об`єднана палата звертає увагу, що ФГ "Стоянова І.С." подало позов про визнання недійсною третейської угоди лише у вересні 2022 року, тобто вже після: 1) ухвалення Третейським судом при АУБ рішення про стягнення з ФГ "Стоянова І.С. грошових коштів; 2) видання Північним апеляційним господарським судом наказів на примусове виконання цього рішення; 3) стягнення грошових коштів державним виконавцем; 4) ухвалення Третейським судом при АУБ ще одного рішення про стягнення з ФГ "Стоянова І.С." грошових коштів у зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язань.

148. Отже, за обставинами цієї справи пред`явлення ФГ "Стоянова І.С." ресцисорного позову щодо третейської угоди може свідчити про намір скаржника ухилитися від виконання рішення третейського суду, спробу поставити його під сумнів.

149. Прикметно, що в низці справ з аналогічним предметом позову, які переглядалися Верховним Судом (визнання недійсної третейської угоди), суди ухвалювали рішення про відмову в задоволенні позову: №910/1935/19, №910/8866/17, №941/1928/21, №925/221/21, №904/67/21, №925/891/20, №904/4890/20, №911/1803/19, №910/10275/16, №922/2508/18, №910/8863/17, №910/9841/20 тощо. Наведене опосередковано підтверджує, про неналежність відповідного способу захисту, який використовується не для захисту прав та законних інтересів, а переважно для уникнення боржниками виконання рішень третейських судів або затягування ними розгляду.

Щодо res judicata

150. Об`єднана палата звертає увагу, що питання дійсності третейської угоди вже було по суті вирішене господарськими судами у справах №873/57/21, №873/52/22, №873/143/21, №873/70/22.

151. Необхідно враховувати, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

152. Принцип правової визначеності, серед іншого, передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів (п.61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) від 28.11.1999, заява №28342/95).

153. В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися; та який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

154. Окрім визнання недійсною третейської угоди, позивач також просить:

- застосувати наслідки недійсності, а саме стягнути з відповідача на свою користь 152 041,20 грн (на повернення грошових коштів, примусово стягнутих з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро");

- стягнути з відповідача 25 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

155. Водночас вказані вимоги в жодному разі не можуть розглядатися в цій справі та, зокрема, визнаватися правовим наслідком недійсності третейської угоди. Стягнення грошових коштів відбулося на підставі ухвали Північного апеляційного господарського суду від 24.05.2021 у справі №873/57/21, яка набрала законної сили, є чинною та частково виконана.

156. 24.05.2021 Північний апеляційний господарський суд у справі №873/57/21 за заявою ТОВ "Нор-Ест Агро" ухвалив видати накази на примусове виконання Рішення №4/21. Ця ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 30.11.2021.

157. 23.07.2021 фермерське господарство звернулося із заявою про скасування Рішення №4/21 до Північного апеляційного господарського суду. 31.08.2021 суд апеляційної інстанції відмовив у задоволення цієї заяви (справа №873/143/21). Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 11.11.2021.

158. У березні-квітні 2022 року державний виконавець у примусовому порядку стягнув 331 401,78 грн на користь ТОВ "Нор-Ест Агро".

159. 24.06.2022 Третейський суд при АУБ ухвалив Рішення №11/22 про стягнення з фермерського господарства ще 409 681,21 грн у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов`язань за Договорами 1 та 2.

160. 25.07.2022 фермерське господарство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з заявою про скасування рішення Третейського суду при АУБ від 24.06.2022 у третейській справі №11/22. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №873/70/22, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22.11.2022, відмовлено у задоволенні цієї заяви.

161. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 у справі №873/52/22 видано наказ на примусове виконання рішення Третейського суду при АУБ від 24.06.2022. Ухвала залишена без змін постановою Верховного Суду від 22.02.2023.

162. Отже, фермерське господарство, вичерпавши законні способи захисту (оскарження ухвали про примусове виконання рішення третейського суду, подання двох заяв про скасування рішень третейського суду), вирішило поставити під сумнів саму третейську угоду, заперечуючи законність та обґрунтованість цілої низки рішень як третейського суду, так і господарських судів.

163. Так, скаржник одним із доводів касаційної скарги наводить те, що третейський суд на підставі третейського застереження допускає зловживання та порушує принципи, завдання і засади судочинства, ігнорує права, свободи та інтереси ФГ "Стоянова І.С.". На думку скаржника Третейський суд при АУБ систематично, неодноразово порушував права та інтереси та свободи ФГ "Стоянова І.С.", вирішуючи питання про права та обов`язки ФГ "Стоянова І.С.", яке не брало участі у третейських справах та було позбавлене можливості захисту своїх прав та інтересів у третейському суді, надавати відзив та пояснення, докази та доводи по суті позову, скористатися правом відводу судді, заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті тощо.

164. Отже, скаржник визнає, що звернення до господарського суду з позовом про визнання третейської угоди недійсною у цій справі насправді зумовлено саме його незгодою із вже ухваленими рішеннями третейського суду у спорах між сторонами Договорів 1 та 2.

165. Об`єднана палата вважає, що повторний розгляд питання щодо дійсності третейської угоди, а тим більше інших позовних вимог ФГ "Стоянова І.С." у межах цієї судової справи, може суперечити принципу правової визначеності (res judicata), підірвати законність і остаточність не лише двох рішень третейського суду, але й рішень господарських судів апеляційної та касаційної інстанцій (справи №873/57/21, № 873/52/22, №873/143/21, №873/70/22), у невстановлений законом спосіб спричинити "фактичний поворот" виконання цих рішень.

166. На підставі викладеного вище Верховний Суд вважає, що повторний розгляд питання щодо дійсності третейської угоди в межах іншої (цієї) судової справи та вимоги про застосування наслідків недійсності цієї угоди суперечитиме принципу правової визначеності (res judicata).

Щодо способу захисту

167. Статтею 16 ЦК, положення якої корелюються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ці положення застосовуються також до права на звернення до суду.

168. Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, при оцінці доцільності певного способу захисту суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб.

169. Відповідно до ст.5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

170. Отже, кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

171. Положення ч.2 ст.16 ЦК та ст.20 ГК передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (угоди).

172. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

173. Разом із тим, як вже було зазначено вище, третейська (арбітражна) угода не є правочином, договором у класичному значенні, адже породжує виключно процесуальні, а не матеріально-правові наслідки. Процесуальним наслідком третейської (арбітражної) угоди є виключення спору з юрисдикції судів господарської чи цивільної юрисдикції.

174. Ухвалення третейського (арбітражного) рішення на основі недійсної третейської (арбітражної) угоди є підставою для скасування цього рішення або для відмови у його визнанні й виконанні / видачі наказу на примусове виконання. Третейська (арбітражна) угода як юридичний факт не породжує набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відтак укладання цієї угоди не може порушувати цивільні права чи охоронювані законом інтереси. За відсутності порушеного матеріального права (інтересу) виключається можливість розгляду судом відповідного позову про захист такого права (інтересу).

175. Оскільки третейська (арбітражна) угода забезпечує передачу спорів між сторонами на розгляд третейського суду (арбітражу) і не регулює інших питань, позов про визнання недійсною третейської (арбітражної) угоди може захищати лише одне право - право на доступ до державного (у цій справі - господарського) суду.

176. Однак наявність третейської (арбітражної) угоди сама по собі за загальним правилом не порушує і не може порушити право особи на доступ до суду в розрізі захисту порушених прав за господарським договором.

177. У разі порушення контрагентом господарського договору постраждала сторона завжди має право звернутися до господарського суду за захистом свого порушеного права, і суд має прийняти такий позов до розгляду. Якщо інша сторона не заявлятиме про передачу спору в третейський суд, у господарського суду буде компетенція розглянути відповідний спір та захистити порушене право особи за основним договором. Якщо ж інша сторона заявлятиме про наявність третейської угоди, національний суд перевірить, серед іншого, дійсність третейської угоди, і якщо така угода буде визнана недійсною, також матиме компетенцію розглянути відповідний спір та захистити порушене право особи за основним договором. У разі дійсності третейської угоди суд має передати спір на розгляд третейського суду відповідно до дійсної угоди сторін, що має виконуватися.

178. З наведеного чітко видно, що існування третейської угоди саме по собі жодним чином не порушує право особи на доступ до суду, тому самостійний позов про визнання недійсним третейської угоди, як спосіб захисту права, є неналежним, недоцільним і, можна сказати, дефектним - він не поновлює і не захищає право на доступу до суду, адже неможливо відновити чи захистити право, яке взагалі не було порушеним.

179. Такий спосіб захисту не лише не відновлює і не захищає право особи на доступ до суду, а навпаки може використовуватися недобросовісно.

180. Як вже було зазначено, фермерське господарство звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсною третейської угоди вже після того як спір між сторонами було розглянуто третейським судом та ухвалено рішення не на користь фермерського господарства, а також частково виконано в примусовому порядку.

181. Відповідно до п.7 ч.1 ст.226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

182. Таким чином, зміст п.7 ч.1 ст.226 ГПК свідчить про те, що суд вирішує питання про дійсність арбітражної угоди не як позовну вимогу, а як процесуальне питання на підставі заяви сторони про наявність арбітражної угоди, до початку розгляду справи по суті.

183. Отже, вимога про визнання третейської угоди недійсною та / або нечинною, невиконуваною ніколи не може бути (єдиним) предметом позову, а по суті є спором між сторонами щодо юрисдикційної належності цього спору, а, отже, така позовна вимога не підлягає розгляду в господарських судах.

184. Так, якщо позов містить лише одну вимогу про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною, то відповідно до приписів п.7 ч.1 ст.226 ГПК за наявності заперечення однієї зі сторін суд має до початку розгляду спору по суті вирішити процесуальне питання про недійсність угоди.

185. Якщо суд визнає угоду дійсною, він лишає позов без розгляду, і тоді це питання залишається в компетенції третейського суду.

186. Якщо ж суд після розгляду заперечень відповідача проти юрисдикції третейська угода буде визнана недійсною, надалі господарський суд не зможе розглянути позов по суті, адже питання юрисдикції вирішено, а між сторонами не існує матеріально-правового, господарського спору.

187. Відтак зазначена позовна вимога за жодних обставин не підлягає розгляду у господарському суді.

188. Якщо вимога про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною поєднується з іншими позовними вимогами (тобто по суті задоволення цієї вимоги виступає як передумова для подальшого розгляду інших вимог), то суд відповідно до приписів п.7 ч.1 ст. 226 ГПК у разі, якщо не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, має залишити позов без розгляду.

189. У справі, що переглядається, позивач звернувся до відповідача з такими позовними вимогами: визнати недійсним ст. 7 Договору 1 (Відповідальність сторін), ст.8 Договору 1 (Порядок вирішення спорів. Третейське застереження), застосувати наслідки такої недійсності (стягнути 152 041,20 грн як відшкодування примусово стягнутих з ФГ "Стоянова І.С." на користь ТОВ "Нор-Ест Агро" грошових коштів), а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25 000 грн та судовий збір.

190. Відтак, оскільки позовна вимога про визнання третейського застереження недійсним була поєднана з іншими позовними вимогами, які випливали з договірних відносин сторін, суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про залишення позову без розгляду, яке було підтримане судом апеляційної інстанції.

Висновок щодо застосування норми права

191. Враховуючи викладене вище, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати від 17.12.2021 у справі №910/9841/20, щодо застосування п.7 ч.1 ст.226 ГПК про те, що позов про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі третейського / арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті.

192. Об`єднана палата дійшла висновку, що третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК, не є цивільно-правовим (господарським) договором, а по своїй суті є процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.

193. Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті відповідно до приписів п.7 ч.1 ст. 226 ГПК. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За необхідності суд призначає експертизу.

194. Якщо позов містить лише одну позовну вимогу про визнання третейської / арбітражної угоди недійсною, приписи п.7 ч.1 ст.226 ГПК не підлягають застосуванню, а суд має відмовити у відкритті позовного провадження на підставі п.1 ч.1 ст.175 ГПК або, якщо таке провадження було помилково відкрито, то закрити його на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК ("спір не підлягає розгляду у господарських судах)".

195. Вирішуючи питання про скасування рішення третейського суду та / або про видачу виконавчого документа, господарський суд одночасно вирішує питання про дійсність чи недійсність третейської угоди у разі заявлення відповідних доводів стороною. Тому якщо відповідач у третейській справі вважає, що третейська угода є недійсною, він повинен надати суду свої доводи й докази на користь недійсності третейської угоди в межах відповідного судового процесу. Судове рішення з питань скасування рішення третейського суду та / або видачі виконавчого документа є одночасно рішенням, яким вирішується питання про дійсність чи недійсність третейської угоди. Висновки про це повинні міститися у мотивувальній частині судового рішення. За необхідності для вирішення цього питання господарський суд призначає експертизу.

196. Аналогічні правила застосовуються і до арбітражної угоди.

Щодо розгляду спорів третейськими судами під час воєнного стану

197. Фермерське господарство вважає, що розгляд спорів третейськими судами є неможливим, оскільки згідно з ч.1 ст.26 "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюють лише суди.

198. Об`єднана палата не погоджується з позицією скаржника, виходячи з такого.

199. Згідно зі ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

200. Відповідно до ч.2 ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

201. У преамбулі Закону "Про правовий режим воєнного стану" закріплено, що цей Закон визначає зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб.

202. Відповідно до ч.1 ст. 8 цього Закону "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, встановлені цією частиною.

203. Згідно зі ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

204. Об`єднана палата звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 (п.80), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (п.42), від 13.07.2022 у справі №199/8324/19).

205. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (п.6 ч.1 ст.3 ЦК). Зокрема, законодавство слід тлумачити відповідно до розумних цілей регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (п.7.33).

206. Застосовуючи системний спосіб тлумачення, Об`єднана палата дійшла висновку, що Закон "Про правовий режим воєнного стану" спрямований на встановлення окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного стану відповідно до ч.2 ст. 64 Конституції України. Частину 1 ст.26 зазначеного Закону слід застосовувати, виходячи з його загальної спрямованості, зокрема, не у відриві, а в контексті інших положень як Закону в цілому, так з урахуванням інших положень ст.26 цього Закону.

207. При цьому, як вже було зазначено, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань. Здійснення третейськими судами функції захисту є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч.5 ст.55 Конституції України, що не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч.2 ст.64 Конституції України).

208. Розгляд справи третейським судом за добровільним волевиявленням сторін (на підставі укладеної третейської угоди) жодним чином не обмежує гарантії прав та свобод людини і громадянина, права й законні інтереси юридичних осіб, а положення ст. 26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" спрямовані саме на недопущення звуження таких гарантій у сфері судочинства.

209. На підставі викладеного вище Об`єднана палата вважає, що ст.26 Закону "Про правовий режим воєнного стану" не встановлює заборону третейського розгляду справ.

Щодо порушення принципу "contra proferentem"

210. Скаржник звертає увагу, що хоча пунктом 8.5 Договору передбачене третейське застереження про розгляд спорів у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, але пунктом 8.3 Договору передбачено, що спори підлягають розгляду в суді. Тоді як суди попередніх інстанцій проігнорували наявність пункту 8.3.

211. Скаржник стверджує, що умови Договору, які включають і третейську угоду і можливість звернення сторін до державних судів, суперечать принципу "contra proferentem", що нівелює право ФГ "Стоянова І.С." на судовий захист.

212. Об`єднана палата відхиляє цей довід.

213. Так, принцип "contra proferentem" полягає в тому, що при тлумаченні у разі сумніву слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, має нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі №753/11000/14-ц, постанови Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №910/16011/17, від 15.05.2019 у справі №917/803/18, від 17.02.2021 у справі №916/3948/19, від 18.03.2021 у справі №910/9525/19, від 29.06.2021 у справі №910/6838/20, від 21.12.2021 у справі №910/17027/20).

214. Дійсно, у п. 8.3. Договору 1 сторони передбачили можливість звернення до державних судів у випадку виникнення між ними суперечок. Разом з тим пункт 8.5 цього Договору містить прямо і недвозначно виражену третейську угоду між сторонами. Як вже зазначалося вище, будь-які сумніви у дійсності, чинності та виконуваності третейських / арбітражних угод мають тлумачитися на користь таких угод. Отже, у разі конфлікту (невизначеності) певних положень договору, така правова невизначеність має тлумачитися на користь третейської чи арбітражної угоди, незалежно від того, якою зі сторін був розроблений проєкт відповідного договору.

215. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про дійсність, чинність та виконуваність третейської угоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

216. Відповідно до ч.1 ст.308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

217. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

218. Зважаючи на викладене вище, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

219. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Стоянова І.С." залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 31.10.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 у справі №911/1766/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді О. Васьковський

Т. Малашенкова

В. Пєсков

Л. Рогач

Ю. Чумак