Постанова

від 10.09.2024 по справі 908/659/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/659/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянув касаційну скаргу Фермерського господарства "ДОМ-ЛЕНД"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2020 (суддя Корсун В. Л.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 (Широбокова Л.П. - головуючий суддя, судді Орєшкіна Е.В., Подобєд І.М.) у справі

за позовом заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області

до 1) Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області,

2) Фермерського господарства "ДОМ-ЛЕНД"

про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі,

(У судове засідання з`явилися: прокурор - Круш Т. О., представник Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області - Гайдаржийський В. С.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2020 року заступник керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та до Фермерського господарства "ДОМ-ЛЕНД" про визнання незаконним та скасування наказ ГУ Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду" та визнання недійсним договору оренди землі від 22.10.2014, укладеним між Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області та ОСОБА_1 щодо передачі в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення кадастровий номер 2325280400:06:002:0014, площею 30,7597 га, на території Балківської сільської ради Токмацького району Запорізької області.

Позов мотивований тим, що спірна земельна ділянка була передана в оренду з порушенням статей 1, 2, 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі - Закон №973-IV) оскільки: 1) ОСОБА_1 окрім спірної земельної ділянки одержав одночасно декілька земельних ділянок для ведення фермерського господарства на території різних сільских рад, а не єдиним масивом; 2) ГУ Держгеокадастру не було належним чином перевірено відповідність заяви ОСОБА_1 визначеним законом критеріям для отримання земельних ділянок поза конкурсом, зокрема наявності трудових та матеріальних ресурсів для ведення фермерського господарства. При цьому ОСОБА_1 також є директором ПСП "Дом", яке має в оренді велику кількість інших земельних ділянок, що свідчить про зловживання правом позаконкурсного отримання земельних ділянок в оренду, без проведення земельних торгів, з метою фактичного використання цих земельних ділянок ПСП "Дом". Незаконна передача в оренду спірної земельної ділянки завдає шкоди економічним інтересам держави, адже внаслідок порушення встановленого порядку реалізації права оренди землі на конкурентних засадах бюджетом недоотримана орендна плата за землю.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 14.07.2014 громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 15 років, розташовану на території Балківської сільської ради Токмакського району Запорізької області за межами населеного пункту, за рахунок земель державної власності для ведення фермерського господарства розміром 31,0 га. До заяви додано довідку з державної статистичної звітності форми 6-зем, викопіювання з планово-картографічного матеріалу, копію паспорту, довідку про стаж роботи в сільському господарстві, копію трудової книжки, обґрунтування розмірів земельної ділянки.

Відповідно до довідки від 19.06.2014 № 82, виданої приватним сільськогосподарським підприємством "Дом", що веде товарне сільськогосподарське виробництво, ОСОБА_1 працює на даному підприємстві з 01.07.2009, а з 08.11.2010 призначений директором. Загальний стаж роботи на підприємстві становить п`ять років, з них директором - три роки вісім місяців. Зазначені відомості відповідають даним, що зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 .

Довідкою з державної статистичної звітності форми 6-зем від 18.06.2014 № 232 підтверджено, що витребувана земельна ділянка площею 30,7597 га належить до земель державної власності, має сільськогосподарське призначення, вид угідь - рілля. Обмеження, обтяження щодо земельної ділянки відсутні, кадастровий номер земельної ділянки - 2325280400:06:002:0014.

Розглянувши клопотання громадянина ОСОБА_1 , Головним управління Держземагенства у Запорізькій області видано наказ від 22.08.2014 № 8-265/15-14-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", згідно з яким:

- надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення для передачі в оренду земельної ділянки, розташованої на території Балківської сільської ради Токмацького району Запорізької області (за межами населених пунктів), за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (вид угідь - рілля). Орієнтовний розмір земельної ділянки - 31,00 га з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (01.02);

- визначено строк подання на затвердження до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області розробленого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - не пізніше ніж у шестимісячний термін після прийняття даного наказу;

- зобов`язано начальника відділу Держземагенства у Токмацькому районі при наданні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечити в установленому законодавством порядку: розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на предмет погодження, реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

В межах встановленого строку громадянин ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагенства у Запорізькій області із клопотанням від 18.09.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 30,7597 га, кадастровий номер: 2325280400:06:002:0014 на території Балківської сільської ради Токмацького району Запорізької області та передачу в оренду вказаної земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 № 8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду":

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 30,7597 га сільськогосподарського призначення із земель державної власності в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Балківської сільської ради Токмацького району Запорізької області;

- надано в оренду громадянину ОСОБА_1 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,7597 га ріллі (кадастровий номер: 2325280400:06:002:0014) строком на 15 років для ведення фермерського господарства, розташовану на території Балківської сільської ради Токмакського району Запорізької області за межами населеного пункту;

- встановлено річну орендну плату за користування вказаною земельною ділянкою в розмірі 4% від її нормативної грошової оцінки;

- громадянину ОСОБА_1 : укласти договір оренди земельної ділянки та приступити до використання земельної ділянки після встановлення її меж в натурі (на місцевості) та здійснення державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав; земельну ділянку використовувати за цільовим призначенням з дотриманням вимог статей 96, 103 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

22.10.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області (орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі відповідно до п. п. 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 30,7597 га (рілля) для ведення фермерського господарства (кадастровий номер: 2325280400:06:002:0014) (далі за текстом - земельна ділянка), яка знаходиться на території Балківської сільської ради Токмацького району Запорізької області (за межами населеного пункту).

Договір укладено на 15 років (п. 6 договору).

Пунктом 38 договору визначено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством.

На виконання договору орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку в оренду, що підтверджується актом прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди земельної ділянки зареєстровано 04.11.2014, номер запису: 7568592.

В подальшому сторони внесли зміни до Договору в частині нормативної грошової оцінки землі додатковим договором про внесення змін до договору оренди землі (№ 60/57-17-ДО від 07.08.2017).

Після отримання спірної земельної ділянки в оренду громадянин ОСОБА_1 створив Фермерське господарство "Дом-Ленд". Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дану юридичну особу зареєстровано 21.03.2016.

Прокурор, посилаючись на порушення відповідачами вимог статей 22, 31, 93, 124, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» звернувся із даним позовом до суду, посилаючись на законність мети, бо спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо переходу речових прав на майно, яке становить власність держави.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.11.2020 у справі №908/659/20, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що прокурором доведені підстави представництва інтересів держави. Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області при винесені спірного наказу було порушено порядок, визначений Законом України «Про фермерське господарство» щодо надання земельних ділянок громадянам для ведення фермерського господарства, що згідно зі статтею 152 ЗК України, статтями 21, 393 Цивільного кодексу України є підставою для визнання їх незаконними (недійсними) та скасування, а також, виходячи з приписів статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України для визнання недійсним спірного договору оренди землі.

Головним управлінням Держземагенства у Запорізькій області не встановлено волевиявлення заявника на створення фермерського господарства з урахування перспектив його діяльності, не перевірено наявність власних матеріальних та трудових ресурсів для обробітку землі.

З матеріалів справи вбачається, що громадянин ОСОБА_1 одержав в оренду для створення фермерського господарства шість земельних ділянок загальною площею понад 360 га, які розташовані на території різних сільських рад. При цьому, він не обґрунтував належним чином необхідності одержання землі такої значної площі з урахуванням можливості її обробітку, як зазначалось, не вказав перспектив діяльності фермерського господарства, наявності в нього техніки для обробітку землі, не зазначив про кількість членів фермерського господарства та наявності у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у користування, а додане до заяви обґрунтування розмірів земельної ділянки має загальний характер та не містить будь-якої конкретики, що свідчить про відсутність в нього волевиявлення та можливості ведення фермерського господарства, раціональному використанні земельних ділянок у відповідності до норм та мети Закону України «Про фермерське господарство».

Прокурор правомірно звернувся із цим позовом в інтересах держави, при зверненні з позовом вказав, що є позивачем, бо Головне управління Держземагенства у Запорізькій області - один зі співвідповідачів, наказ якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства.

Причини пропуску позовної давності при зверненні з позовом визнані поважними, оскільки первісно заступник керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області звернувся до суду з позовом про визнання наказу незаконним, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки у межах позовної давності, а подання позову до Господарському суду Запорізької області у березні 2020 року, тобто з пропуском позовної давності, обумовлено закриттям Верховним Судом провадження у справі № 328/2457/17.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Фермерське господарство "ДОМ-ЛЕНД" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження, з урахуванням заяви щодо усунення недоліків касаційної скарги, є пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник вважає, що прокурор не довів наявність підстав для звернення з позовом до суду, а позивачем має бути Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Заявник також вважає, що спірний наказ є актом одноразової дії і вичерпав свою дію шляхом виконання.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник стверджує, що суди не дослідили питання щодо порушення підсудності прокурором при зверненні із позовом та не застосували правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17. Позовна вимога щодо визнання недійсним спірного договору стосується фізичної особи - ОСОБА_1 , однак останній не залучений до участі у розгляді справи.

У зв`язку із цим, заявник вважає, що існують підстави для передачі справи № 908/659/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення предметної та суб`єктної юрисдикції, наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та застосованого судами, так як він суперечить іншим висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17.

4.2. Також заявник подав клопотання про закриття провадження у справі та постановлення окремої ухвали. Клопотання аргументовано тим, що з 11.03.2021 власник спірної земельної ділянки змінився на Молочанську міську раду. 02.02.2021 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області уклало договір оренди цієї ділянки із громадянкою ОСОБА_2 та змінило цільове призначення, чим перевищило свої повноваження і внаслідок зазначеного у його діях вбачається склад злочину, передбаченого статтею 364 КК України. Внаслідок зміни власника ділянки на міську раду, відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави, а за укладення нового договору оренди спірний договір припинив свою дію, що вказує на відсутність предмета спору.

Верховний Суд вважає, що звертаючись із зазначеним клопотанням, заявник не аргументував мотивів, які відповідно до приписів статті 231 ГПК України є підставою для закриття провадження у справі. Саме лише посилання на наявність іншого договору оренди спірної ділянки не вказує на те, що оскаржуваний договір припинив свою дію і тим більше не може означати відсутність предмету спору. Крім того, скаржник не наводить правових аргументів яким чином інші обставини можуть бути підставою для закриття провадження. У свою чергу, твердження щодо необхідності постановлення окремої ухвали зводяться до незгоди заявника із діями Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, а зі змісту зазначеного клопотання не вбачається які ж порушення законодавства, як передбачено статтею 246 ГПК України, були допущені останнім. Колегія суддів не вважає, що такі доводи вказують на наявність обставин, які були б достатніми для висновків щодо необхідності постановлення окремої ухвали.

4.3. У додаткових поясненнях Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області стверджує, що воно мало всі правові підстави здійснювати розпорядження спірною земельною ділянкою, а передача її у комунальну власність була обумовлена виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин".

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору оренди землі.

Касаційне провадження у справі № 908/659/20 зупинялося до розгляду Верховним Судом справи № 925/1133/18.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що помилковим є підхід, за якого у справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Як вбачається із позовних вимог, прокурор оскаржує наказ Головного управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду" та обставини передачі в оренду спірної земельної ділянки, а саме тому визначив Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області відповідачем.

Досліджуючи обставини дотримання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», суди вказали на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Головне Управління Держгеокадастру одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування його наказу, а том прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Колегія суддів вважає, що вказані вище висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, судами вірно вказано на особливості звернення прокурором із самостійними вимогами в інтересах держави у випадку оскарження дій Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

Звертаючись із касаційною скаргою, заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі № 688/2908/16-ц предметом позовних вимог було визнання наказу про надання у користування земельної ділянки на умовах оренди протиправним та його скасування, визнання договору оренди землі недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки. З обставин справи № 688/2908/16-ц слідує, що позивач звертався до ГУ Держземагентства у Хмельницькій області із заявами про надання земельної ділянки, однак у подальшому відповідна ділянка була надана іншій особі, яка пізніше звернулася із заявою.

Викладаючи висновок, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим. Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції. Велика Палата Верховного Суду вважала, що законодавець, запроваджуючи регулювання щодо надання землі у користування, не міг мати на меті стимулювання зловживань, посилення соціальної нерівності і спрямованість на неправовий та непрозорий перерозподіл основного національного багатства - землі. Отже, відповідне законодавство слід тлумачити таким чином, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності в оренду - право оренди такої земельної ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). Тому частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір. Водночас у справі № 688/2908/16-ц, що розглядалася Великою Палатою Верховного Суду, земельні торги проведені не були. Натомість земельна ділянка була надана в оренду відповідачу, який звернувся за укладенням договору оренди значно пізніше за позивача. Отже, договір оренди укладений неправомірно. Оскільки договір оренди землі укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

Таким чином, у справі № 688/2908/16-ц, на яку посилається скаржник, на відміну від справи № 908/659/20, що розглядається, спір виник, зокрема, між двома фізичними особами щодо набуття права користування однією і тією ж земельною ділянкою. Тому правовідносини у справі № 688/2908/16-ц та у справі № 908/659/20, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

У зв`язку із цим, відсутні підстави вважати, що відносини у справі № 688/2908/16-ц є подібними зі справою № 908/659/20 і правовий висновок, на який посилається скаржник необхідно застосовувати до обставин справи № 908/659/20, оскільки відмінними є зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та особливості матеріально-правового регулювання спірних відносин.

5.5. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України

Заявник вважає, що зазначений спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а позовна вимога щодо визнання недійсним спірного договору стосується фізичної особи - ОСОБА_1 , однак останній не залучений до участі у розгляді справи.

Водночас судами попередніх інстанцій встановлено, що у вересні 2017 року заступник керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області з аналогічним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ, визнання договору оренди землі від 22.10.2014 недійсним, повернення земельної ділянки площею 30,7597 га для ведення фермерського господарства у володіння (на користь) держави.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №328/2457/17 касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області задоволено частково, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20.12.2017 та постанову апеляційного суду Запорізької області від 18.04.2018 скасовано, а провадження у цивільній справі за позовом заступника керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області та ОСОБА_1 про визнання наказів та договору оренди землі недійсними, повернення земельної ділянки закрито.

Закриваючи провадження у справі №328/2457/17 Верховний Суд виходив з того, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тобто відбулася заміна сторони орендаря земельної ділянки: права й обов`язки орендаря за договором оренди земельної ділянки перейшли до фермерського господарства, а тому дійсними сторонами спору є юридичні особи. У цій справі спір пов`язаний із наданням без проведення земельних торгів в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства засновнику фермерського господарства і подальшого передання цих ділянок у користування фермерському господарству. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні земельні спори з іншими юридичними особами, у т.ч. з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

З наведеного слідує, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду фактично вказав на те, що при зверненні із вимогами про визнання недійсним спірного договору, відповідачем має бути ФГ "ДОМ-ЛЕНД", а не ОСОБА_1 . Тобто після закриття провадження у справі №328/2457/17, прокурор звертаючись із позовними вимогами у справі № 908/659/20 керувався висновками, які викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №328/2457/17 та заявив позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди до ФГ "ДОМ-ЛЕНД", а не до ОСОБА_1 . За таких обставин, колегія суддів не убачає підстав вважати, що прокурор безпідставно звернувся із позовом у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17 та, відповідно відхиляє клопотання про передачу на розгляд Великої Палати Верховного справи № 908/659/20, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, прийнятій після подання касаційної скарги, відступила від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 619/1680/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 12.05.2020 у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 05.10.2022 року у справі № 922/1830/19, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Тобто, висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/1830/19 є застосовним до спірних правовідносин і вказує на те, що у межах справи яка розглядається прокурор правильно визначив суб`єктний склад сторін, а тому відсутні підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій з наведених підстав.

5.6. Щодо оскарження наказу Головного Управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду"

Згідно з частиною першою статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Правилами частини першої статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає закону), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Такі висновки Верховний Суд сформував у постановах від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 15.07.2021 у справі № 24/48/19.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. До таких правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17, від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, від 28.05.2020 у справі № 917/750/19.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, тобто вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи наявне у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи відбулося його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові належить відмовити.

Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність відповідного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача. Тому на позивача покладено обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту саме у такий спосіб. Подібну позицію Верховний Суд висловив у постанові від 18.06.2020 у справі № 923/733/19.

За таких обставин оскарження рішення органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки є неналежним способом захисту, оскільки таке рішення вже реалізовано шляхом укладення договору оренди, а тому не створює для орендаря жодних правових наслідків, як не створить їх і його скасування.

Подібні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24.07.2024 у справі № 902/118/21, від 26.06.2024 у справі № 904/4993/20, прийнятих після подання касаційної скарги.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що наказ Головного Управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду" виконано шляхом укладення договору оренди землі від 22.10.2014, з урахуванням доводі скаржника в цій частині, Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про визнання його незаконним та скасування є неефективним способом захисту прав особи та у її задоволенні необхідно відмовити.

5.7. За таких обставин, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах, прийнятих після подання касаційної скарги, рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2020 і постанова Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 908/659/20 підлягають скасуванню в частині задоволення вимоги про скасування наказу Головного Управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду" та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Пунктом 3 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. В свою чергу частинами першою, третьою, четвертою статті 311 ГПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 №8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду» та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, в решті рішення судів залишити без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "ДОМ-ЛЕНД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 908/659/20 скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного Управління Держземагенства у Запорізькій області від 19.09.2014 № 8-384/15-14-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки в оренду» та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення Господарського суду Запорізької області від 09.11.2020 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2021 у справі № 908/659/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ