Постанова

від 10.09.2024 по справі 914/1261/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/1261/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 (головуючий суддя Скрипчук О. С., судді Кравчук Н. М., Матущак О. І.)

у справі № 914/1261/22

за позовом заступника керівника Львівської обласної прокуратури

до 1) Львівської міської ради, 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец" і 3) Приватного підприємства "Фірма "Сомгіз"

про визнання недійсними результатів проведення земельних торгів, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації прав,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Круш Т. О., представник відповідача-2 - Семененко Ю. Е.)

СУТЬ СПОРУ

1. Прокурор звернувся з цим позовом до міської ради, організатора торгів та переможця торгів в якому просив визнати недійсними результати проведення земельних торгів, визнати недійсним договір оренди землі, скасувати державну реєстрацію прав - права оренди земельної ділянки.

2. Місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог. Апеляційний господарський суд позов задовольнив частково, визнав недійсним договір оренди та скасував державну реєстрацію прав.

3. За результатом розгляду касаційної скарги поданої орендарем, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність врахування в порядку частини 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.09.2023 у подібній справі №914/1262/22.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач-1, Рада), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец" (далі - відповідач-2, Товариство), Приватного підприємства "Фірма "Сомгіз" (далі - відповідач-3, Підприємство) в якому просив:

- визнати недійсними результати земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39 земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.01.2019 № б/н, укладений між Лисиничівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області і Товариством щодо земельної ділянки площею 3 ,6677 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0327;

- скасувати державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4623683800:01:001:0327, площею3,6677 га, що здійснена державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на підставі договору оренди земельної ділянки №б/н від 11.01.2019, про що у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис: 29935252, припинивши інше речове право - право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га.

5. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на пункт "г" частини 4 статті 136, статтю 137 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), положення Законів України "Про оренду землі" та "Про оцінку земель" обґрунтовані тим, що під час проведення спірних земельних торгів було незаконно застосовано середню нормативну грошову оцінку ріллі по Львівський області та проведено спірні земельні торги, за результатами яких укладено оспорюваний договір, за відсутності діючої технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки та без отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що є порушенням законодавства.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

7. Суд першої інстанції, з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20, дійшов висновку, що оскільки оскаржувані земельні торги завершилися оформленням договору оренди землі від 11.01.2019 та реєстрацією Товариством в Державному реєстрі права оренди на спірну земельну ділянку, то предметом оскарження може бути лише вказаний договір та право оренди, а не результати земельних торгів, оформлені протоколом від 11.01.2019 №39.

8. Разом з тим, з урахуванням встановлених у справі обставин, беручи до уваги наявність іншого, менш обтяжливого для добросовісного орендаря способу виправлення допущених державою порушень ніж позбавлення його майнових прав, суд першої інстанції дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту прав та інтересів держави (визнання недійсним договору від 11.01.2019 та скасування державної реєстрації права оренди) є неналежним в силу того, що він покладає на Товариство надмірний індивідуальний тягар та порушує принцип пропорційності, закріплений в ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

9. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2023 скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації прав. В цій частині прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. У решті рішення залишено без змін.

10. Апеляційний господарський суд вказав, що станом на момент проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена, витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель до лоту не додано. Звідси, дійшов висновку, що при проведенні земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки було порушено вимоги ст. 136 ЗК України та ст.ст.13, 20 Закону України "Про оцінку земель".

11. Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39 з огляду на те, що така вимога є неналежним та неефективним способом захисту.

12. Водночас, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації прав, апеляційний господарський суд вказав на те, що оскільки договір оренди укладений за результатами земельних торгів, які, як встановлено судом апеляційної інстанції, проведені із порушенням земельного законодавства, а також, враховуючи, що орендну плату за користування земельною ділянкою визначено в договорі без проведення її нормативної грошової оцінки, що є порушенням вимог ст. 21 Закону України "Про оренду землі", ст. 12, 13, 15, 23 Закону України "Про оцінку землі", положенням підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), слід вважати, що договір оренди земельної ділянки є таким, що суперечить положенням вищевказаних актів цивільного законодавства та підлягає визнанню недійсним, а зареєстроване на його підставі право оренди - скасуванню.

Касаційна скарга

13. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю постанову Західного апеляційного господарського суду, залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

15. Окрім того, скаржник у касаційній скарзі повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо підстав відмови у задоволенні позовних вимог та вказує на відсутність його вини у недотриманні Лисиничівською сільською радою вимог законодавства в частині необхідності проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки. Натомість, вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про недобросовісність набуття скаржником права оренди земельної ділянки та незастосування ним статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання у право мирного володіння майном Товариством.

16. Також, скаржник вказує на недоведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах шляхом самостійного звернення з цим позовом, оскільки прокурором не дотримано процедури, передбаченої нормами статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме не надано належних доказів на підтвердження невиконання або неналежного виконання Радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту майнових інтересів територіальної громади стосовно спірної земельної ділянки, а також не доведено відсутності органу до компетенції якого належить право звертатись до суду в даних правовідносинах. В цій частині посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, Касаційного господарського суду, викладені у постановах від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20.

Відзиви

17. Від Ради надійшов відзив, у якому вона не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Водночас, вказує на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, та повністю погоджується з висновками апеляційного господарського суду. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

18. Прокурор також подав відзив, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зазначає про неналежне обґрунтування скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Вказує на законність пред`явлення прокурором позову в цій справі як самостійним позивачем.

Стислий виклад обставин справи, установлених судами попередніх інстанцій

19. Рішенням Лисиничівської сільської ради від 30.03.2018 №26-656 надано дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,31 га. в урочищі "Свинна-2" в с. Лисиничі Пустомитівського району Львівської області для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку для передачі в оренду шляхом проведення земельних торгів у формі аукціону (пункт 2 рішення).

20. Рішенням Лисиничівської сільської ради від 05.10.2018 №32-837 вирішено, зокрема:

- затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га, код 02.03 згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему України №548 від 23.07.2010) та здійснити реєстрацію речового права та вказану земельну ділянку (пункти 1, 2);

- включити до переліку земельних ділянок для продажу права оренди на них на земельних торгах у формі аукціону та продати право оренди земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; КВЦПЗ 02.03; цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку на землях житлової та громадської забудови; вид використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована в селі Лисиничі (в межах населеного пункту) Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області на земельних торгах у формі аукціону (пункти 3, 4);

- затвердити стартовий розмір річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановити термін оренди 10 років (пункти 5, 6);

- встановити значення кроку земельних торгів у формі аукціону у розмірі 0,5% від стартового розміру річної орендної плати за користування земельною ділянкою (пункт 7);

- торги провести в порядку, визначеному статтями 137-139 ЗК України. Дату та час проведення земельних торгів у формі аукціону визначити виконавцю земельних торгів у межах термінів, визначених ст. 137 ЗК України, з урахуванням робочого часу сільської ради (пункти 8, 11).

21. 18.10.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності Лисиничівської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га, що підтверджується Витягом №146051840 від 23.10.2018.

22. 30.11.2018 між Лисиничівською сільською радою та Підприємством укладено договір №301118/03-О на організацію та проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди терміном на 10 років земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га, яка розташована в селі Лисиничі (в межах населеного пункту).

23. 11.01.2019 відбулися земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки ділянку кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га (номер лоту 29432), що підтверджується протоколом від 11.01.2019 № 39, відповідно до якого переможцем визначено Товариство, яке запропонувало найвищу ціну.

24. За результатами проведених земельних торгів між Лисиничівською сільською радою і Товариством укладено договір оренди від 11.01.2019 земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 строком на 10 років.

25. В пункті 5 договору оренди зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 4 043,88 грн.

26. За оренду земельної ділянки орендар сплачує орендну плату в грошовій формі, у національній валюті України. Розмір річної орендної плати визначається за результатами торгів і становить 108 014,82 грн в рік та сплачується на поточний рахунок місцевого бюджету Лисиничівської сільської ради (п. 9 договору).

27. Відповідно до п. 12 договору оренди орендна плата за наступні роки оренди земельної ділянки перераховується орендарем щомісячно в розмірі 1/12 річної орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації у такі строки: 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця відповідно до ПК України.

28. За актом приймання-передачі від 11.01.2019 земельну ділянку кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 передано у фактичне користування відповідачу-2.

29. 15.01.2019 відповідач-2 зареєстрував своє право оренди на вказану ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою від 02.06.2022 №301984791.

30. Ухвалою Ради від 29.12.2020 №6 "Про функціонування Львівської міської територіальної громади" Раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

31. Ухвалою Ради від 29.12.2020 №7 "Про припинення місцевих рад шляхом приєднання до Львівської міської ради" Лисиничівську сільську раду припинено шляхом приєднання до Львівської міської ради.

32. Ухвалою Ради від 04.11.2021 №1572 "Про прийняття у комунальну власність та реєстрацію за Львівською міською радою права комунальної власності на об`єкти нерухомого майна територіальної громади Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, що увійшла до складу Львівської міської територіальної громади" ухвалено зареєструвати Львівській міській територіальній громаді в особі Ради право комунальної власності на ряд об`єктів нерухомого майна, в тому числі на земельну ділянку кадастровий номер 4623683800:01:001:0327, площею 3,6677 га.

33. 07.12.2021 право власності Львівської міської ради на спірну земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою №301984791 від 02.06.2022.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора до Ради, Товариства та Підприємства про визнання недійсними результатів спірних земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39, визнання недійсним оспорюваного договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації - права оренди спірної земельної.

36. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині, а саме стосовно позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав, колегія суддів вважає за необхідне в порядку частини 4 статті 300 ГПК України звернутися до власних висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 в аналогічній справі № 914/1262/22 за позовом Львівської обласної прокуратури до Львівської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец", Приватного підприємства "Фірма "Сомгіз" про визнання недійсними результатів земельних торгів у формі аукціону, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 37 з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 4623683800:01:001:0325, площею 1,6248 га, для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.01.2019, укладеного між Лисиничівською сільською радою і Товариством щодо спірної земельної ділянки; скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди спірної земельної ділянки, здійсненої державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

37. Так, у згаданій постанові від 12.09.2023 у справі № 914/1262/22 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог, навів, зокрема, такі висновки:

"4.7. Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

"28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

29. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

30. Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

31. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)) ".

4.11. Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку про те, що виходячи з обставин цієї справи, вимога прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.01.2019 та скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ "Рубін-Автоспец" на земельну ділянку площею 1,6248 га, кадастровий номер 4623683800:01:001:0325 теж не є належними способами захисту прав держави.

4.12. У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначено таке:

"28. Об`єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України)".

Крім того як зазначено у вказані постанові статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Як вже зазначалося, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

4.13. Ураховуючи наведене та правові висновки Верховного Суду колегія суддів вважає, що у цьому випадку задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконано, та скасування державної реєстрації без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі".

38. За наведеного, Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 у справі №914/1262/22, з аналогічним предметом, підставами позову та учасниками справи дійшов висновку, що задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним оспорюваного договору, який виконано, та скасування державної реєстрації без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсного правочину (повернення земельної ділянки її власнику) не призведе до ефективного захисту прав держави, в інтересах якої прокурором заявлено позов у цій справі.

39. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд також у постановах від 13.12.2023 №914/1258/22, від 14.02.2024 у справі № 914/1259/22 з аналогічним предметом та підставами позову, висновки в яких також підлягають врахуванню на підставі частини 4 статті 300 ГПК України.

40. Враховуючи те, що правовідносини, які мають місце у справах №914/1262/22, №914/1258/22, № 914/1259/22 та в цій справі №914/1261/22 є аналогічними, та враховуючи правові висновки Верховного Суду у вказаних вище справах, колегія суддів, застосовуючи принцип правової визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм та з метою однакового застосування судом того самого закону в подібних справах, дійшла висновку про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав.

41. Стосовно доводів скаржника, викладених у пункті 16 цієї постанови, то вони колегією суддів відхиляються, з огляду на таке.

42. Так, перевіряючи правильність застосування судами норм законодавства, яке врегульовує підстави представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, Верховний Суд звертає увагу на те, що 11.06.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 925/1133/18, висновки в якій колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати під час касаційного розгляду цієї справи № 914/1261/22.

43. У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, таких висновків.

43.1. Частини 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

43.2. Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

43.3. Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

43.4. Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

43.5. Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

44. У цій справі, яка розглядається, суди вказали на те, що прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Харкова, при цьому, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог, а саме визнання незаконним та скасування рішення Ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу, стороною якого є Управління, стосовно відчуження спірних нежитлових приміщень, які є комунальною власністю та належать територіальній громаді, дійшли висновку про те, що оскільки уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор правомірно звернувся з позовом як самостійний позивач та визначив Раду співвідповідачем.

45. Наведений висновок судів попередніх інстанцій стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин 4, 5 статті 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження в цій справі № 914/1261/22.

46. Окрім цього, Суд також зазначає, що викладене у цій постанові правозастосування повністю узгоджується з аналогічними висновками Великої Палати Верховного Суду (зокрема, пункти 21-30 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 29-38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17), а також звертається до власної позиції, викладеної, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2024 у справі № 912/1742/21, від 06.08.2024 у справі № 922/1156/21, від 03.09.2024 у справі № 910/5698/23.

47. З урахуванням викладеного в пунктах 45-46 цієї постанови, Суд також не аналізує та не надає оцінку посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у більш ранніх постановах Верховного Суду, про які йдеться у пункті 16 цієї постанови.

48. За наведеного, доводи касаційної скарги відповідача-2 в цій частині не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

49. Доводів стосовно позовної вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39, в задоволенні якої судами обох інстанцій відмовлено, касаційна скарга відповідача-2 не містить.

50. Доводи відзивів на касаційну скаргу спростовуються наведеним вище у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

51. Відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

52. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

53. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

54. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 ГПК України).

55. Враховуючи наведені положення законодавства та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у цій справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що подана Товариством касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.01.2019 та скасування державної реєстрації прав підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог підлягає залишенню в силі з мотивів, наведених у цій постанові.

56. У решті, а саме в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39, судові рішення підлягають залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

57. Відповідно до статей 129, 315 ГПК України внаслідок часткового задоволення касаційної скарги витрати скаржника зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір", підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки б/н від 11.01.2019 і скасування державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2022 у справі № 914/1261/22 в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог залишити в силі з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові Верховного Суду.

3. У решті, а саме в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсними результатів земельних торгів, оформлених протоколом від 11.01.2019 № 39, постанову Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.01.2022 у справі № 914/1261/22 залишити без змін.

4. Стягнути з Львівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910031) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубін-Автоспец" (код ЄДРПОУ 13836800) 9 924,00 грн відшкодування судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил