Рішення

від 09.09.2024 по справі 753/5734/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 753/5734/23

Провадження № 2/752/1201/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09.09.2024 року Голосіївський районний суд міста Києва

у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.

секретаря - Беляєвої К.Д.,

за участю сторін:

представників позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2023, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав - передано за підсудністю до Голосіївського районного суду м. Києва.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12 серпня 2005 року між ним і ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син, ОСОБА_6 . Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 01 березня 2013 року шлюб між подружжям розірваний. 18.12.2013 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з громадянином Французької Республіки ОСОБА_8, змінила прізвище на « ОСОБА_9 », забрала сина і переїхала на інше місце проживання. Відразу після розірвання шлюбу відповідач почала чинити ОСОБА_3 перешкоди у спілкуванні з сином, забороняла розмовляти з ним по телефону, бачитись, категорично не бажала врегулювати ці питання мирним шляхом та звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання сина разом з матір`ю і надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23.01.2014 року позов ОСОБА_10 про визначення місця проживання сина був задоволений, а про надання дозволу на виїзд дитини залишений без розгляду. Відповідач створювала всілякі штучні перепони аби унеможливити спілкування батька з сином, що змусило його звернутись до суду з позовом про встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.02.2015 року визначено спосіб участі батька ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_11 наступним чином: перша та третя неділя кожного місяця з 10-00 до 16-00 год. в присутності матері та зобов`язано ОСОБА_10 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у спілкуванні з сином. Однак, відповідачка, незважаючи на вищезазначене рішення, продовжувала чинити перешкоди у спілкуванні ОСОБА_3 з сином, не даючи можливості їм бачиться, налаштовуючи Кірілла проти біологічного батька. Це рішення було примусово виконане лише 2 рази. У березні 2016 року ОСОБА_10 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо їх сина. Підставою вказала, що батько завдавав дитині психологічних травм, що призвело до негативних фізіологічних симптомів у дитини, небажання сина бачитись із батьком і що поведінка батька по відношенню до дитини є жорстокою. 30 травня 2016 року Орган опіки і піклування Шевченківської РДА м. Києва дав висновок, згідно з яким вважав за недоцільне позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та зазначив, що батько любить дитину та бажає приймати участь у її виховані, а обом батькам спільно з дитиною рекомендовано пройти психологічне обстеження у Міському Центрі дитини, який ОСОБА_10 категорично відмовилась відвідувати. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 року в задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав відмовлено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 р. апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 р. скасовано та ухвалено нове рішення за яким позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням апеляційної інстанції переглядалось в касаційному порядку і постановою Верховного Суду від 12 вересня 2018 залишене без змін. При цьому Верховний Суд у своїй постанові зауважив «що після усунення обставин, які були підставою для позбавлення батьківських прав, ОСОБА_12 не позбавлений можливості звернутися у встановленому законом порядку з вимогами про поновлення батьківських прав». Крім того, позивач вказує, що вже 5 років не має спокійного сну, не знає де його син і що з ним, він завжди був люблячим батьком і люблячим чоловіком, сповідував сімейні цінності, матеріально забезпечував сім`ю, багато що пробачав колишній дружині і ніколи не думав, що саме вона так жорстоко поступить з ним і звинуватить у жорстокому поводженні з їх сином. Рішення суду про позбавлення його батьківських прав обґрунтовувалось висновками психологів, які рекомендували і батьку, і матері пройти сімейну медіацію, які фіксували загальну тривогу дитини, фізіологічні симптоми, змішану та депресивну реакцію, обумовлену розладом, що пов`язані з особою батька і його поведінкою, а також рекомендовано обмежити ОСОБА_11 у спілкуванні з біологічним батьком, так як зустрічі з батьком дестабілізують стан дитини, підвищують його тривожність. Станом і на 2015 рік і на 2017 рік (коли суд ухвалював рішення) і на момент звернення з позовом ОСОБА_3 вже багато років взагалі позбавлений можливості спілкуватись з сином, тому вважає, що всі дестабілізуючі фактори, пов`язані з ним, давно відпали. За цей період, що пройшов з моменту ухвалення рішення суду про позбавлення батьківських прав у нього народились дві доньки, вихованням яких він займається постійно і які обізнані з тим, що у них є братик ОСОБА_11 . У 2018 році він пройшов психокорекційні заходи, провів 25 психологічних консультацій з психологом ОСОБА_13 , у 2019 році також пройшов 39 зустрічей з психологом, кандидатом психологічних наук ОСОБА_14 у МГЦ «Розрада».

Враховуючи викладене, позивач просить поновити його у батьківських правах щодо неповнолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 16.05.2023 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 08.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача просила провести заміну неналежної третьої особи - Служби у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області належною, а саме на орган опіки та піклування в особі Виконавчого органу Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (Служба у справах дітей Остерської міської ради). Просила позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти клопотання представника позивача про заміну неналежної третьої особи. У задоволенні позову просила відмовити, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені в установленому законом порядку, свого представника до суду не направили. Разом з цим, суду наданий висновок від 15.06.2023 року про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Протокольною ухвалою від 09.09.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про заміну неналежної третьої особи.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, надавши оцінку зібраним доказам, вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Судом встановлено, що 12 серпня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_15 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син, ОСОБА_6 , місце народження «Україна, місто Київ». Батьками є ОСОБА_3 - громадянин України, мати - ОСОБА_7 - громадянка республіки Білорусь. Зазначене підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 , виданим 21.06.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 березня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 розірваний.

18.12.2013 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з громадянином Французької Республіки ОСОБА_8 , та змінила прізвище на « ОСОБА_9 ».

23.01.2014 року Рішенням Дарницького районного суду м. Києва по справі № 753/17545/13-ц задоволено позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та визначено місце проживання ОСОБА_16 з матір`ю ОСОБА_7 .

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 24.02.2015 року по справі № 753/21703/14 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_10 , треті особи: Орган опіки та піклування Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способів участі батька у вихованні дитини, було визначено спосіб участі батька ОСОБА_3 у вихованні сина ОСОБА_11 наступним чином: перша та третя неділя кожного місяця з 10-00 до 16-00 год в присутності матері та зобов`язано ОСОБА_10 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у спілкуванні з сином.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 р. по справі № 753/5150/16 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, Орган опіки та піклування Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, апеляційну скаргу ОСОБА_10 задоволено. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 квітня 2017 р. скасовано та ухвалено нове рішення за яким позбавлено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до постанови Верховного Суду від 12.09.2018 року колегія суддів зауважила, що після усунення обставин, які були підставою позбавлення батьківських прав, ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися в установленому законом порядку з вимогами про поновлення батьківських прав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 СК, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом.

Як вбачається з матеріалів справи, Відповідачем на підтвердження факту усиновлення ОСОБА_16 була надана копія витягу із свідоцтва про народження на ОСОБА_17 від 25.02.2019 (дата витягу) з апостилем та засвідченим перекладом, виданого у Французькій республіці, в якому зазначено, що батьком ОСОБА_17 є ОСОБА_18 , а матір`ю є ОСОБА_19 .

У наданій суду копії витягу зі свідоцтва про народження ОСОБА_16 , його матір`ю вказана ОСОБА_19 .

Згідно копії закордонного паспорта № НОМЕР_2 , виданого 23.04.2014 року органом 8001 громадянка ОСОБА_20 , місце народження Білорусь.

Згідно свідоцтва про шлюб від 18.12.2013 року ОСОБА_8 і ОСОБА_7 , громадянка Білорусі, уродженка Білорусі.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_16 , його матір`ю вказана ОСОБА_7 , громадянка республіки Білорусь.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в місті Києві, батьками якого за актовим записом від 21.06.2008 № 1814 записані: мати ОСОБА_7 , громадянка Ріспубліки Білорусь та батько - ОСОБА_3 , громадянин України.

Статтею 69 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що усиновлення та його скасування регулюються особистим законом дитини та особистим законом усиновлювача. Нагляд та облік дітей, усиновлених відповідно до положень цієї статті, здійснюється відповідно до особистого закону дитини.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Як стверджує відповідач, дитина ніколи громадянином України не була та на момент її усиновлення була громадянином Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом № НОМЕР_4 , виданим 17.07.2013 р. Міністерством іноземних справ Республіки Білорусь та зареєстрованого у Протокольному департаменті МЗС України 31.10.2016.

Разом з цим, позивач зазначає, що докази про припинення громадянства України неповнолітнього Кірілла в установленому законом порядку суду не надані, відтак він є громадянином України, незалежно від наявності громадянства іншої/інших країни/країни (Беларусь, Франції), а тому його усиновлення регулюється правом України, зокрема, статтею 282 Сімейного кодексу України.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України, крім іншого, набувається: 1) за народженням; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини.

Відповідно до ч. 1, 8, ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.

Згідно із п. 1, 3. 7 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: 1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; 7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Згідно із абз. 15 ст. 18 Закону України «Про громадянство України» датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Статтею 21 (п. а) Конвенції ООН «Про права дитини» (підписана/ратифікована Україною та Францією) передбачено, що держави-учасниці, які визначають чи дозволяють існування системи усиновлення, забезпечують, щоб усиновлення дитини здійснювалося лише з дозволу компетентних органів, які визначають згідно з застосовуваними законом і процедурами та на підставі всієї інформації, що має відношення до справи і є достовірною, що усиновлення допустимо з огляду на статус дитини щодо батьків, родичів і законних опікунів і що, якщо потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на усиновлення на підставі такої консультації, яка може бути необхідною.

Згідно 282 СК України якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

Відповідно до п. 1 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджених Указом Президента України від 27.03.2001 р. № 215 (в редакції указу Президента України від 27.06.2006 р. № 588/2006) (надалі - «Порядок), для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.

Згідно з п. 17 Порядку, для оформлення набуття громадянства України за народженням особою, глин з батьків якої на момент її народження були громадянами України, один з її батьків повинен подати такі документи: заяву про оформлення набуття особою громадянства України за народженням; копію свідоцтва про народження особи; - копію паспорта громадянина України або іншого документа, що підтверджує факт перебування одного з батьків особи у громадянстві України на момент її народження.

Відповідно до п.п. 92 - 95 Порядку, оформлення набуття громадянства на момент народження дитини здійснювалося органами внутрішніх справ, які перевіряють відповідність наданих заявниками наданих документів, передбачених п. 17 Порядку, які перевіряють відповідність поданих документів з питань громадянства вимогам законодавства та наявність підстав для набуття громадянства України, за результатом чого приймають рішення про оформлення громадянства України або відмови у цьому.

Пунктом 117 Порядку передбачено, що у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві. Київській області, управління Міністерства внутрішніх справ України в області, місті Севастополі, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Суд наголошує, що наявність підстав для оформлення громадянства та його безпосереднє оформлення (набуття) не є тотожними. В протилежному випадку положення законодавства України не вимагали б вчинення будь-яких дій щодо його оформлення, а для підтвердження громадянства було б достатньо свідоцтва про народження, яке б підтверджувало факт народження в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України», в редакції, що діяла на момент народження дитини, встановлювала вичерпний перелік документів, які підтверджують громадянство України, до якого свідоцтво про народження ніколи не відносилося.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, факт набуття громадянства України дитини не підтверджений довідкою про реєстрацію громадянином України та іншими документами.

Суд приходить до висновку, що дитина за народженням набула громадянства Республіки Білорусь, яке відповідає громадянству своєї матері, що підтверджується вищезгаданим паспортом, а тому згідно ч. 6 ст. 7 «Про громадянство України» не може вважатися громадянином України за народженням.

Оскільки дитина на момент її усиновлення була громадянином Республіки Білорусі, яке набула у встановленому відповідним законодавством Республіки Білорусь порядку, то положення ст.ст. 282, 283 СК України щодо порядку усиновлення іноземцями до усиновлення дитини не підлягали застосуванню. Відповідно до положень ст. 69 Закону України «Про міжнародне приватне право», до відносин з усиновлення дитини могло застосовуватися виключно законодавство Республіки Білорусь та Франції.

Вищенаведене спростовує доводи Позивача, що при усиновленні дитини було допущено порушення законодавства України, яке взагалі не підлягало застосуванню у даному випадку.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Факт усиновлення дитини чоловіком Відповідача, проведеного компетентним органом Франції, підтверджується копією витягу зі свідоцтва про народження, виданого 25.02.2019 р. службовцем бюро запису актів цивільного стану Французької республіки Надін Паваго. який є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом в розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, оформленим відповідно до вимог Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.

Відповідність вказаного витягу вимогам повинно здійснюватися з огляду на приписи законодавства Франції, уповноважений орган якого і видав його. Наявність описок в частині зазначення країни народження Відповідача тощо жодним чином не скасовує чи ставить під сумнів факт усиновлення. Витяг зі свідоцтва про народження лише відображає зміни в актовому записі цивільного стану дитини, які відбулися внаслідок усиновлення.

Положеннями п. 2 ст. 169 СК України передбачено, що недійсність або скасування усиновлення може підтверджуватися виключно рішенням компетентного суду, яке набрало законної сили. За відсутності такого судового рішення доводи Позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно відповіді на адвокатський запит від 28 травня 2021 року Посольство України у Французькій Республіці повідомило, що за наявними в Посольстві обліковими записами, усиновлення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в Посольстві України у Франції не здійснювалося. На консульському обліку усиновлених дітей ОСОБА_6 не перебував та не перебуває, відомості щодо його тимчасового або постійного проживання у Франції відсутні (відповідь долучена до матеріалів справи).

Згідно з п.п. 1, 4, 6 Положення про Національну соціальну сервісну службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 783 від 26.08.2020, національна соціальна сервісна служба України (Нацсоцслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, захисту прав дітей, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей.

20 травня 2021 року Національна соціальна сервісна служба України у відповіді на адвокатський запит повідомила, що згідно інформації, яка міститься в Єдиному електронному банку даних про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім`ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів інформація щодо надання згоди/дозволу на усиновлення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянином Французької Республіки ОСОБА_8 відсутня.

04 червня 2021 року у відповідь на адвокатський запит Установа «Национальный центр усыновления Министерства образования Республики Беларусь» повідомила наступне: Национальным центром усыновления не выдавалось разрешение Министра образования Республики Беларусь на международное усыновление несовершеннолетнего гражданина Республики Беларусь ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , но это не значит, что данное решение принято незаконно, это значит, что данное решение не признается на территории Республики Беларусь…

Відповідно до ст. 233 Сімейного кодексу України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.

04.06.2021 року Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на адвокатський запит повідомив, що до паперового носія актового запису про народження дитини, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , були внесені відомості відносно відомостей про батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , де зазначено, що батько позбавлений батьківських прав згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27.04.2017 р.

Згідно відповіді від 08.07.2021 Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації на адвокатський запит відомостей про анулювання свідоцтва про народження ОСОБА_16 , серії НОМЕР_5 , де батьком є ОСОБА_3 , не виявлено. Зміни не вносились.

Вирішуючи питання наявності підстав для поновлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина ОСОБА_6 , відповідно до ч. 4, 5 ст. 169 Сімейного кодексу України суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 констатував, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

Згідно Рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 по справі № 753/5150/16 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, суд виходив з того, що висновками психолога від 25 липня 2013 року, 10 жовтня 2013 року, 5 лютого 2015 року, висновком лікаря-невролога від 21 березня 2015 року при огляді та спілкуванні у дитини зафіксовані розлади, змішана депресивна реакція, не бажання бачитись з батьком. Лікарем - неврологом Медичний центр «Дитина» КМДКЛ № 2 від 26 березня 2015 року встановлено у дитини діагноз невротичні риси, антено-невротичний синдром з тривожно-фобічним розладом, нічним енурезом та рекомендовано сімейну психотерапію та курс лікування.

Зазначені висновки лікарів та психологів у сукупності з висновком судової психологічної експертизи дали підстави для висновку, що факт психологічного насильства з боку відповідача відносно дитини є доведеним належними та допустимими доказами.

Судом у даному провадженні встановлено, що ОСОБА_3 востаннє бачився із сином у 2015 році при примусовому виконанні рішення суду про встановлення способів участі батька у спілкуванні з дитиною, тому всі дестабілізуючі фактори, пов`язані з ним, відпали.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з характеристикою з місця роботи ОСОБА_3 позивач працює на посаді комерційного директора ТОВ «ПАПАРАЦЦИ-ПРО», характеризується позитивно, ввічливий і чемний, уважний до людей, тактовний, своїми діловими та моральними якостями привертає до себе людей та позитивно впливає на їх поведінку.

Характеризуючими доказами є ?Витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_12 (АДРЕСА_2) №l27 від 28 червня 2023 про ОСОБА_22 з нагоди відзначення 27-ї річниці Конституції України; ??Характеристика «Благодійного фонду «Підтримка і турбота Благодійна організація» № X-001 від 01 червня 2023 року та ??посвідчення на ім?я ОСОБА_3 № НОМЕР_7 видане Благодійною організацією Благодійний фонд «Підтримка і турбота».

Згідно сертифікату про проходження наркологічного огляду «Київської міської психоневрологічної лікарні № 2» від 29.11.2022 року, Довідки про несудимість ВР-000733274 ОСОБА_3 не перебуває у лікарів нарколога чи психіатра на обліку чи під наглядом, до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

20.11.2016 року ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_23 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 . Від шлюбу має двох доньок: ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 , та ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_10 .

Згідно наданого свідоцтва про право власності серії НОМЕР_11 , ОСОБА_3 має у власності квартиру АДРЕСА_1 . Наразі зареєстрований та проживає у м. Остер Чернігівської області, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання.

Матеріали справи містять відомості, що перебуваючи у стресовому стані після позбавлення батьківських прав, критично оцінюючи свою поведінку в період розлучення з дружиною, який був нелегким і міг відобразитись на психологічному стані сина, ОСОБА_3 у 2018 році пройшов психокорекційні заходи, провів 25 психологічних консультацій з психологом ОСОБА_13 , якою надано висновок про результати психокорекційної роботи № l від 08.01.2020 року.

Дослідженням психоемоційного стану ОСОБА_3 психологом ОСОБА_13 від 21.12.2018 встановлено, що ОСОБА_3 готовий працювати над собою і при необхідності відвідувати психолога з дитиною і колишньою дружиною, для того щоб налагодити відносини з сином і мінімізувати стресову ситуацію для сина. За результатами психокорекційної роботи ОСОБА_26 став спокійніше, рівень тривоги значно знизився, він став менше згадувати про минулі хворобливі переживання. Більше говорити про майбутнє з сином і про те, як багато всього їм потрібно надолужити. Навчився краще контролювати свої емоції, дивитися на болючі ситуації під іншим кутом, сприймати їх як уроки. а не як покарання. В цілому, ОСОБА_26 займає виважену батьківську позицію, що говорить про можливість повноцінного і гармонійного розвитку і виховання сина з боку батька.

Відповідно до копії Висновку судово-психіатричного експерта № 156 від 17.12.2019 ОСОБА_3 яким-небудь захворюванням не страждає, за своїм психічним станом здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Також підекспертному притаманно: реалістичність оцінювання, уживчивість у міжусобних стосунках, схильність до дотримання встановлених правил та суспільних моральних вимог, тралицій. Його провідними мотиваційними чинниками є значущість добробуту родини страх відкидання з боку близьких людей, значущість здоров`я, значущість сімейних та міжособистісних стосунків, бажання професійної самореалізації, спрямованість на життєву успішність.

Результатами експертного судово-психологічного дослідження № 161 від 26.12.2019 встановлено, що висновок про відсутність ознак психологічного впливу матері малолітнього ОСОБА_16 з метою психологічного налаштування його проти батька ОСОБА_3 у Висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 об`єктивними даними не доведений, висновок про наявність по відношенню до малолітнього ОСОБА_6 виражених проявів жорстокого поводження з боку його батька ОСОБА_3 , яке має суто психологічні аспекти у Висновку експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 об`єктивними даними не доведений, а ??висновок експерта за результатами проведення судово-психологічної експертизи № 13229/16-61 від 09.12.2016 в цілому не відповідає та не узгоджується з існуючими у судовій психології принципами проведення судово-психологічної експертизи: узгодженості, наукової обґрунтованості та доказовості даних.

Відповідно до висновку результатів дослідження психоемоційного стану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та його дитячо-батьківських відносин з сином ОСОБА_27 , 2008 р.н. № 56 від 17.12.2018, проведеного Міжнародним гуманітарним центром «Розрада», в психологічному портреті ОСОБА_26 не виявлено якостей або схильностей, які б могли зашкодити фізичному або психологічному здоров`ю дітей. В бесіді з психологом, що була спрямована на з`ясування виховних стратегій, було виявлено, що чоловік є прибічником авторитетного стилю виховання, який визнаний спеціалістами, як найсприятливіший для формування особистості.

Директор МГЦ «Розрада», кандидат психологічних наук ОСОБА_14 зазначила, що виявлені ними в процесі психологічного дослідження ОСОБА_3 , особистісні риси, поведінкові та виховні стратегії виключають прояви жорстокого поводження з дитиною, скоєння ним актів насилля, висування непомірних вимог до дитини в процесі спілкування з нею.

У даному висновку фахівці МГЦ «Розрада» також зазначили про те, що факторами, які викликають такі порушення здоров`я як заїкання, енурез, невроз, ацетонімічний синдром, крім неправильного виховання, можуть бути хвороби матері під час вагітності, внутрішньоутробна гіпоксія, асфіксія та травми під час народження дитини, спадковість, інфекції та травми першого року життя, індивідуально-типологічні особливості дитини та ін.

Результати дослідження психоемоційного стану ОСОБА_28 свідчать про високий рівень його інтелектуального розвитку, зваженість суджень, наявність свідомого підходу до виховних стратегій ОСОБА_26 . ОСОБА_26 глибоко вражений позбавленням його батьківських прав щодо його сина ОСОБА_27 . Він не може з цим погодитись і націлений на активну участь у вихованні свого сина, на відновлення своїх батьківських прав.

Згідно довідки Міжнародного гуманітарного центру «Розрада» від 08.01.2020 ОСОБА_3 у період з лютого по жовтень 2019 один раз на тиждень проходив психокорекційну програму з психологом, кандидатом психологічних наук ОСОБА_14

22.03.2023 року Українським центром судових експертиз зроблено консультативний висновок №2-22/03 за результатами проведеного психологічного дослідження для визначення індивідуально психологічних властивостей особистості ОСОБА_3 та їх впливу на поведінку.

Згідно даного висновку у ОСОБА_3 крім іншого, високий рівень функціонування інтелектуально-мнестичної сфери, гнучкість в контактах, врівноваженість, добрий самоконтроль поведінки, сімейна мотивація, виражені батьківські установки, доброзичливість у контактах, вміння визнавати провину, відсутні агресивні тенденції у поведінці.

Рішенням Виконавчого комітету Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області від 15.06.2023 № 01-41/VIII «Про затвердження висновку про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_3 » затверджено висновок про доцільність поновлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 82 ЦПК України, факт та обставини здійснення Позивачем психологічного насилля відносно свого сина, психологічні особливості Позивача, які стали причиною цього, відображені у висновку судової психологічної експертизи від 09.12.2016 № 13229/16-61, були встановлені судовими рішеннями у справі № 753/5150/16-ц, у якій Позивач та Відповідач брали участь, та підтверджені належними доказами, вважаються доведеними та не підлягають доказуванню у цій справі.

Згідно ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч.4 ст.19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо поновлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язанні виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Законодавство України, яке регулює сімейні відносини визначає, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом.

Конвенція про права дитини, у якій закладено принцип інтересів дитини понад усе, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу і багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави і в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для нього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є убезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є -основою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова і відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки, які їх замінюють, мають у а зо і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частина 3 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що держава надає батькам або особам, які їх замінюють, допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї.

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією У країни, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Стаття 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, передбачає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються зони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

ЄСПЛ вказує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Олссон проти Швеції(№ 2) від 27.11.1992, серія А. № 250, ст. 35- 36. п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків, в тому числі і біологічних.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 486/709/16-ц (касаційне провадження № 61-23711 св 1 8).

В рішенні у справі «Мамчур проти України»від 16.07.2015 ЄСПЛ зауважив, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими і у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 30.10.2018 у справі «С.С. проти Словенії» (заява № 40938/16) зазначив, що ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає від національних органів влади нескінченних спроб возз`єднання родини: від: станів державної влади вимагається лише те, щоб вони вжили всіх необхідних заходів, які розумно можуть сприяти возз`єднанню дитини та їх батьків. У той же час, коли минув значний проміжок часу з моменту, коли дитина перебувала на піклуванні, зацікавленість дитини не імітованій своє фактичне сімейне становище може переважати над інтересами батьків повернути сім 'ю.Враховуючи, що перспективи возз`єднання біологічної сім`ї у даному випадку були незначні (біологічна мати була позбавлена батьківських прав, а дитина була усиновлена), ЄСПЛ вважав, що інтереси дитини у повній інтеграції до її фактичної родини переважають над бажанням заявниці зберігати з нею юридичні зв`язки.

Виходячи з вищевикладеного, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав, - не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 174, 175, 177 ЦПК України, ст. 169 СК України та керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - Служба у справах дітей Чернігівської державної адміністрації Чернігівської області про поновлення батьківських прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 18.09.2024.

Суддя: Ю.Ю.Мазур