Ухвала

від 17.09.2024 по справі 759/16084/24

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

пр. № 2/759/5101/24

ун. № 759/16084/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Кривонос Ю.Р.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі в м. Києві в порядку підготовчого провадження цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_3 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 131-А», ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2024 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла зазначена позовна заява.

Ухвалою судді від 12.08.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 43-45).

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21.08.2024 відкрито по справі провадження в порядку загального позовного провадження, праву призначено до розгляду (а.с. 56-57).

У підготовчому судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, зазначивши що вказаний позов поданий до належного суду, оскільки ЦПК передбачає за адресою хоча б одного відповідача, а тому просив продовжити розгляд справи.

Представник відповідача у підготовчому судовому засіданні заперечував щодо розгляду справи в цивільному судочинстві, зазначивши, що вказані правовідносини є корпоративними, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вивчивши позовну заяву та додані до неї документи встановлено, що дана заява не підсудна Святошинському районному суду м. Києва з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Судом встановлено, що позивач звернувся до місцевого суду із вказаним позовом і просить суд визнати недійсними договори ЦПХ №2 від 01.03.2022 року, №6 від 01.04.2022 року, №10 від 01.05.2022 року, №12 від 01.06.2022 року, №15 від 01.07.2022 року, №16 від 01.08.2022 року №18 від 01.09.2022 року, №22 від 03.10.2022 року, №24 від 01.11.2022 року, які укладені між ОСББ «Перемога 131-А» та ОСОБА_4 , на підставі яких в період з 01.03.2022 по 01.12.2022 ОСББ «Перемога 131-А» здійснило ряд виплат на користь ОСОБА_4 на суму 125580 грн 00 коп., яка з 14.01.2022 обрана т.в.о. Голови правління.

Отже, позивач звертаючись до суду не погоджується із тим, що ОСОБА_4 всупереч п. 3,.40 Статуту ОСББ «Перемога 131-А» не мала права отримувати будь-яку винагороду на підставі цивільно-правових договорів та фактично незаконно заволоділа коштами в період з 17.01.2022 по 31.05.2022, а в період з 01.06.2022 по 23.11.2022 взагалі не мала права розпоряджатися грошовими коштами за здійснювати на свою користь будь-які виплати.

У постанові від 05 червня 2019 року у справі №908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни (постанова Верховного Суду від 28 травня 2020 року, справа №910/7164/19).

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Отже, спори про визнання недійсними рішень вищого органу управління суб`єкта некомерційного господарювання щодо вирішення питань, пов`язаних з управлінням такою особою, між суб`єктом некомерційного господарювання та одним з його засновників (членом) належать до господарської юрисдикції відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України виходячи з характеру правовідносин, які є предметом такого спору (щодо визнання недійсним рішення вищого органу управління такої юридичної особи, прийнятого в межах його виключної компетенції).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18, пункт 4.19), від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 (провадження № 11-1012апп19, пункт 40), від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15 (провадження № 11-1106апп19, пункт 39)).

При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з наступного. Статтею 167 ГК України визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Відповідно до ст. 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Згідно з положеннями ст. 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основними правами члена ОСББ є, зокрема, участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання, обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання, знайомитися з протоколами загальних зборів, робити з них виписки, одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання, вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства, одержувати в установленому статутом порядку інформацію про діяльність асоціації. Об`єднання на вимогу співвласника зобов`язане надати йому для ознайомлення всі свої фінансові звіти.

За висновками, які містяться, зокрема, в постанові від 2 жовтня 2019 року у справі N 501/1571/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала про розгляд господарськими судами спорів у правовідносинах, які стосуються порядку створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, з огляду на характер спірних правовідносин, оскільки такі спори виникають при здійсненні права управління юридичною особою, а тому є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи (пункт 3 частини першої ГПК України) незалежно від суб`єктного складу такого спору.

А отже, спір за позовом співвласника щодо оскарження рішень прийнятих співвласниками багатоквартирного будинку (будинків) не є по своїй суті типовим корпоративним спором, однак є спором найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від того чи позивач є фізичною чи юридичною особою.

З урахуванням наведеного, члени ОСББ незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та об`єднанням, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а також відносини між засновником, учасником, членом ОСББ є корпоративними.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи, як зазначено у постанові ВП ВС від 02.10.2018 у справі №910/1733/18, аналогічний правовий висновок викладено у постанові ВП ВС від 19.03.2019 у справі №904/2530/18.

Отже, спір щодо управління ОСББ як юридичною особою виник з корпоративних відносин незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи, має розглядатися за правилами ГПК України.

Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом (ст. 125 Конституції України).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналізуючи вищевикладені доводи, враховуючи предмет позову, суд приходить до висновку про передачу вказаної цивільної справи до Господарського суду міста Києва.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст. ст. 27, 31, 187, 260, 353, 354, 378 ЦПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

передати цивільну справу №759/16084/24 за позовними вимогами ОСОБА_3 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перемога 131-А», ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів за підсудністю до Господарського суду міста Києва (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44В).

Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 353 ЦПК України та в строки встановлені ст. 354 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: О.В. Ул`яновська