РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 р. Справа № 120/6532/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом приватного підприємства "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
20.05.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Повразюка Р.В., подана від імені та в інтересах позивача приватного підприємства "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" до Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів від 16.04.2024 № UA401000/2024/000102/1.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з метою здійснення митного оформлення товару відповідачу була подана митна декларація, в якій митна вартість придбаного товару була визначена за основним методом за ціною договору. На підтвердження заявленої вартості позивач надав ряд необхідних документів. За результатами розгляду поданої митної декларації відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 16.04.2024 № UA401000/2024/000102/1. Крім того, у зв`язку з прийняти рішенням, відповідач також виніс картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2024/000487. Відтак позивач був вимушений випустити у вільний обіг товари за ЕМД № 24UA401020021649U3 від 16.04.2024, з наданням гарантій відповідних гарантій.
Позивач вважає, що коригування митної вартості за допомогою другорядного методу (резервним) носить протиправний характер, оскільки документи надані до митного оформлення мали всі необхідні відомості для перевірки заявленої позивачем митної вартості за основним методом. Також відмова у визнанні заявленої митної вартості є безпідставною, необґрунтованою і такою, що завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам позивача, адже зобов`язує позивача нести значні матеріальні збитки внаслідок необхідності сплати зайвих, не передбачених законом платежів.
Ухвалою суду від 24.05.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
10.06.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що позивачем до митного оформлення, в тому числі для підтвердження митної вартості товару, подано електронну митну декларацію ЕМД № 24UA401020021365U4 разом із необхідним для митного оформлення пакетом документів, а саме: договір купівлі-продажу від 21.08.2023 № 2; додаткова угода від 18.12.2023 № 1; рахунок-фактура (інвойс) від 25.03.20254 № 2 з перекладом; CMR (автотранспортна накладна) від 25.03.2024 № 000660. На виконання положень ст. 52-64 Митного кодексу України (далі МК України) за результатами опрацювання документів, поданих разом з митною декларацією ЕМД № 24UA401020021365U4 встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема: відповідно до умов пункту 6.1 контракту покупець здійснює післяплату за товар, водночас згідно з пунктом 6.2 покупець може здійснити авансовий платіж; пунктом 6.7 контракту визначено, що більш точна інформація вказується в специфікаціях, інвойсах, однак в інвойсі відсутня інформація щодо умов оплати, а специфікація на задекларовану партію товару взагалі до митного оформлення не надавалась, також не надавалось і платіжне долучення щодо оплати авансового платежу. Отже, з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості.
Відповідач звертає увагу на те, що з огляду на виявлені розбіжності та невідповідності 15.04.2024 декларанту були направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів, однак своїм листом декларант повідомив, що будь-які інші додаткові документи надавати не буде. За результатами проведених консультацій та враховуючи повідомлені декларантом відомості митна вартість товару була правомірно визначена за резервним методом.
Отже, на думку відповідача, митний орган діяв правомірно, прийнявши оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів від 16.04.2024 № UA401000/2024/000102/1.
Разом з відзивом на поовну заяву відповідач подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 19.09.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Інших заяв (клопотань) до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив, що між приватним підприємством "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" (покупець) та ТОВ "RUMMAN FRUIT AGRO" (Узбекистан) (Продавець) 21.08.2023 укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) № 2.
Відповідно до п. 1.1.-1.2. вказаного Договору продавець продає, а покупець купує продукцію (далі товар): свіжі або охолоджені овочі.
Згідно з п. 1.4. Договору найменування, кількість, ціна, термін та умови поставки Товару зазначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частиною Договору. У ціні товару, що поставляється, включається вартість упаковки, маркування, навантаження, транспортні витрати та інші експортні формальності.
Відповідно до п. 6.1. Договору покупець здійснює післяплату за товар, разом з тим, згідно п. 6.2, покупець може здійснити авансовий платіж. Згідно з п. 6.7. докладніша інформація вказується у специфікаціях, інвойсах, що додаються до Договору.
З метою митного оформлення придбаного товару позивачем подано до Вінницької митниці ЕМД № 24UA401020021365U4, в якій митна вартість товару визначена за основним методом.
На підтвердження вартості товару декларантом одночасно подано: 1) договір купівлі-продажу від 21.08.2023 № 2; 2) додаткова угода від 18.12.2023 № 1; 3) рахунок-фактура (інвойс) від 25.03.20254 № 2 з перекладом; 4) CMR (автотранспортна накладна) від 25.03.2024 № 000660.
При цьому в митній декларації ЕМД № 24UA401020021365U4 митна вартість товару визначена за першим методом за ціною Договору.
В подальшому відповідач направив електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів, однак декларант повідомив, що надано усі наявні у нього на цей час документи та будь-які додаткові документи для розмитнення товару надаватися не будуть.
За результатами опрацювання митної декларації та поданих документів Вінницькою митницею прийнято рішення щодо відмови в митному оформленні шляхом надання картки відмови від 16.04.2024 № UA401020/2024/000487, а заявлену митну вартість скориговано шляхом винесення рішення про коригування митної вартості від 16.04.2024 № UA401000/2024/000102/1, згідно з яким митну вартість товару визначено за резервним методом визначення митної вартості.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.
Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Частинами першою, другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Положеннями ч. 5 ст. 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:
а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;
б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);
в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
В даному ж випадку, як встановлено судом під час розгляду справи, між приватним підприємством "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" (покупець) та ТОВ "RUMMAN FRUIT AGRO" (Узбекистан) (Продавець) 21.08.2023 укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) № 2, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар (свіжі або охолоджені овочі). При цьому найменування, кількість, ціна, термін та умови поставки товару зазначаються у специфікаціях, а в ціну товару, що поставляється, включається вартість упаковки, маркування, навантаження, транспортні витрати та інші експортні формальності.
Рахунком-фактури (комерційного інвойсу) № 2 від 25.03.2024 продавцем та покупцем була узгоджена кінцева номенклатура, ціна та кількість товару. Загальна кількість товару склала: брутто 21 422,50 кг, нетто 15 580,00 кг, а загальна вартість товару 29 602,00 EUR.
З метою митного оформлення вказаного товару позивачем подано до Вінницької митниці ЕМД 24UA401020021365U4, в якій митна вартість товару визначена за основним методом з наданням усіх обов`язкових підтверджуючих документів.
Аналізуючи зміст таких документів, суд доходить висновку, що вони були достатніми для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно до вимог чинного законодавства.
Натомість відповідач поставив під сумнів їх достовірність у зв`язку з виявленням певних розбіжностей, про які зазначено в оскаржуваному рішенні від 16.04.2024 № UA401000/2024/000102/1.
Так, підставою для коригування митної вартості товарів став висновок митного органу про те, що документи, які надані до митного оформлення, містять розбіжності, що впливає вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджує всі числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. Зокрема, у вищевказаному рішенні зазначено, що у наданому рахунку-фактурі (інвойс) від 25.03.20254 № 2 відсутня інформація щодо умов оплати, специфікація на задекларовану партію товару до митного оформлення не надана та відсутнє платіжне долучення щодо оплати авансового платежу.
Надаючи оцінку зазначеним доводам відповідача, суд враховує наступне.
Комерційний інвойс (рахунок-фактура) це документ, що використовується для митної декларації під час продажу товарів, експортованих через міжнародні кордони. Цей документ є обов`язковим для проходження митниці. Без нього не розмитнять товар та не допустять на територію держави. Він виписується одночасно із відвантаженням товару та надсилається покупцеві.
У наданому позивачем інвойсі зазначено товар, який ввозився (свіжа зелень) та його характеристика, міститься посилання на Договір (контракт) від 21.08.2023 № 2. Таким чином, додана позивачем до договору фактура є його додатком та повністю підтверджує купівлю-продаж товару та його митну вартість.
При цьому суд зауважує, що наданий позивачем Інвойс за № 2 від 25.03.2024 містить чітку інформацію про номенклатуру, кількість та вартість товару.
Щодо посилань відповідача на відсутність в інвойсі інформації щодо умов оплати, варто зазначити, що умови, порядок та терміни оплати за товар чітко визначені самим контрактом від 21.08.2023 № 2.
Також суд критично оцінює посилання відповідача на відсутність платіжного доручення щодо оплати авансового платежу суд оцінює критично, адже ця вимога не відповідає умовам Договору, а саме пунктам 6.1.-6.2, якими передбачено можливість як післяплати, так і авансового платежу.
Суд наголошує, що ціна продажу імпортованих товарів це ціна, зазначена саме відправником у рахунках-фактурах. Лише рахунок-фактура (інвойс), згідно з ч. 2 ст. 53 МК України, є документом, який підтверджує митну вартість товару, а тому специфікація не є документом чи інформацією, яка підтверджує митну вартість товару. Тому твердження відповідача про те, що позивачем не надано специфікацію до митного оформлення суд до уваги не бере.
Більше того, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Крім того суд враховує, що митний орган, встановивши вищевказані розбіжності, жодним чином не обґрунтовує, яким чином вони позбавляють його можливості перевірити заявлену митну вартість імпортованого товару.
Натомість Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18 зазначив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з цим саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що витребування додаткових документів у позивача не було виправданим дійсною необхідністю, адже відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах таких розбіжностей, які б впливали на можливість визначення митної вартості товару та могли бути перевірені (усунені) наданими декларантом документами. Зауваження митного органу по своїй суті носять формальний характер та окремо або у сукупності не свідчать про наявність підстав для винесення рішення про коригування митної вартості.
При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
З огляду на наведене суд приходить до переконання, рішення про коригування митної вартості товарів від 16.04.2024 № UA401020/2024/000487 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 3249,20 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн, то суд зазначає наступне.
Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому згідно з ч. 6 та ч. 7 ст. 132 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 7, 9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також за змістом частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У пункті 269 Рішення у вказаній справі зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За змістом статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Згідно з визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, представником позивача надано копію договору про надання правничої допомоги від 22.04.2023 № 102-МВ, яким визначено фіксовану суму гонорару 10000 грн, копію акту (звіту) прийому наданих послуг до договору № 102-МВ про надання правової допомоги від 22.04.2024, платіжну інструкцію від 24.04.2024 № 206 про сплату гонорару в сумі 10000 грн та судового збору в сумі 3249,20 грн.
Водночас при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В цьому аспекті суд зауважує, що справа не визнана судом складною та розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, а правовідносини, які є предметом розгляду в межах цієї справи, не свідчить про те, що підготовка сторони позивача до розгляду справи в суді вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи.
Враховуючи вище викладене та факт подання відповідачем клопотання про зменшення витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до переконання, що витрати позивача на допомогу адвоката підлягають зменшенню до 6000,00 грн і що такий розмір відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000102/1 від 16.04.2024.
Стягнути на користь приватного підприємства "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" судовий збір в сумі 3249,20 грн та 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 9249 (дев`ять тисяч двісті сорок дев`ять гривень) 20 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: приватне підприємство "ГАЛИЧ-КОМФОРТ" (код ЄДРПОУ 37831458, місцезнаходження: вул. Тракт-Глинянський, 139/64, м. Львів, 79067);
2) представник позивача: Повразюк Руслан Валерійович (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_1 );
3) відповідач: Вінницька митниця (код ЄДРПОУ 43997544, місцезнаходження: вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034).
Повне рішення суду складено 19.09.2024.
Суддя Сало Павло Ігорович
Суд | Вінницький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.09.2024 |
Оприлюднено | 23.09.2024 |
Номер документу | 121732013 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо визначення митної вартості товару |
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Сало Павло Ігорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні