Ухвала

від 18.09.2024 по справі 420/28744/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/28744/24

УХВАЛА

18 вересня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хурса О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху (Украерорух) про визнання протиправною відмову та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху (Украерорух), в якому просить:

визнати протиправною відмову Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) щодо виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 06.09.2023 по 27.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11. 2023 по 06.11.2023 за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі 50000,00 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах в загальному розмірі 99999,99 грн.;

стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на рахунок ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 06.09.2023 по 27.09.2023, з 29.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11. 2023 по 06.11.2023 за безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії, в розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах в загальному розмірі 99999,99 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, крім іншого, чи відповідає заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Позовна заява подана з порушенням вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме:

- до позовної заяви не додано заяву про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску;

- у позовній заяві не зазначено відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у відповідача;

- до позовної заяви не додано клопотання про залучення третьої особи, з дотриманням вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових. Відтак, з дня отримання виплати особа, якій вона здійснюється, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових грошового забезпечення звернулася до роботодавця із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від роботодавця відповіді на подану нею заяву.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Враховуючи, що дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) припинена 30.06.2023, зважаючи на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом лише 13.09.2024, то суд приходить до висновку, що позивачем пропущено трьохмісячний строк звернення.

Разом з тим, позивач не подав до суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази на підтвердження обставин, існування яких значною мірою утруднило або ж унеможливило реалізацію права на судовий захист у межах встановленого для цього строку звернення до суду.

У відповідності до вимог частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Також в позовній заяві позивачем, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача зазначено Міністерство оборони України, але клопотання про його залучення до справи з обґрунтуванням підстав, з дотриманням вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України не подано.

Суд звертає увагу, що формальне зазначення у тексті позовної заяви реквізитів особи, як третьої особи, не є безумовною та автоматичною підставою для вирішення такого питання судом, оскільки таке клопотання має бути обґрунтоване позивачем.

Відповідно до ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.

За таких обставин позовна заява має бути залишена без руху, а позивачу наданий термін для усунення недоліків шляхом надання до суду: 1) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску; 2) клопотання про залучення третьої особи, з дотриманням вимог статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України; 3) належним чином оформленої позовної заяви з додержанням вимог статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху (Украерорух) про визнання протиправною відмову та стягнення коштів залишити без руху.

Повідомити позивача про необхідність в десятиденний строк з дня отримання ухвали усунути недоліки та роз`яснити, що в іншому випадку позов буде повернутий позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Олександр ХУРСА