Постанова

від 19.09.2024 по справі 580/2288/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/2288/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Кульчицький С.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Аліменка В.О., Бужак Н.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2024 року, Уманська районна державна лікарня ветеринарної медицини (далі - позивач) звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 21 грудня 2023 року № 12482/23-00-07-03-01 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 47 894,65 грн, в тому числі за основним платежем - 44 774,30 грн, штрафні санкції - 3 120,35 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним ППР відповідач збільшив суму грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб з огляду на те, що Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини не відноситься до закладів охорони здоров`я людини та крім фінансування з державного бюджету за загальним фондом, отримує кошти від надання платних послуг з лікування тварин, які зараховуються до спеціального фонду та в подальшому витрачаються на потреби Лікарні. Позивач вважає прийняте ППР протиправним, зазначивши, що Монастирищенська РДЛВМ забезпечує медичне обслуговування, зокрема щодо захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, отже вказаний заклад відноситься до закладів охорони здоров`я. Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини є неприбутковою організацією, яка повністю утримувалась за рахунок коштів місцевого та державного бюджету, що підтверджується довідкою Управління Державної казначейської служби України у Монастирищенському районі Черкаської області. Наявність у Монастирищенської РДЛВМ надходжень від надання платних послуг не свідчить про неповне утримання її за рахунок державного або місцевого бюджету.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 21 грудня 2023 року № 12482/23-00-07-03-01 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 47 894,65 грн, в тому числі за основним платежем - 44 774,30 грн, штрафні санкції - 3 120,35 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа з 24.02.2003, код ЄДРПОУ 00709365, та перебуває у відповідача на обліку як платник податків (в стані припинення, внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації).

Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини реорганізована шляхом приєднання до Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини згідно з наказом № 415 від 07.10.2022. 31.03.2023 комісією з реорганізації державних установ Держпродспоживслужби у Черкаській області затверджено передавальний акт майна, землі, прав та обов`язків з балансу Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини на баланс правонаступника Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Таким чином Уманська районна державна лікарня ветеринарної медицини є правонаступником Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

За наслідками здійснення документальної позапланової перевірки Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини відповідач склав Акт від 30.11.2023 № 12147/23-00-07-03-02/00709365.

Відповідно до п. 3.1.4.1 Акту Монастирищенська РДЛВМ у періоді з 01.01.2017 до 16.11.2023 мала у користуванні, наступні земельні ділянки, згідно державних актів на право постійного користування земельними ділянками, а саме (станом на 16.11.2023):

- площею 0,1253 га, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район (колишній Монастирищенський район), с. Сатанівка, вул. Центральна 43; кадастровий номер 7123485800:01:001:0874; на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 28.01.1998 серії ЧР 12-64, згідно з рішенням Монастирищенської районної ради від 20.01.1998 № 10;

- площею 0,3478 га, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район (колишній Монастирищенський район), с. Копіювата, вул. Центральна 61; кадастровий номер 7123483000:01:001:0330; на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 28.01.1998 серії ЧР 12-64, згідно з рішенням Монастирищенської районної ради від 20.01.1998 № 10;

- площею 0,2478 га, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район (колишній Монастирищенський район), с. Бачкурино, вул. Миру 13; кадастровий номер 7123481000:01:001:0635; на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 28.01.1998 серії ЧР 12-64, згідно з рішенням Монастирищенської районної ради від 20.01.1998 № 10;

- площею 0,3181 га, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район (колишній Монастирищенський район), м. Монастирище, вул. Черняховського 6 ; кадастровий номер 7123410100:01:001:2414; на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 31.12.2021 серії ЧР 12-64, згідно з рішенням Монастирищенської районної ради від 20.01.1998 № 10;

- площею 0,4240 га, розташована за адресою: Черкаська область, Уманський район (колишній Монастирищенський район), м. Монастирище, вул. Черняховського 17 ; кадастровий номер 7123410100:01:001:2013; на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 28.01.1998 серії ЧР 12-64, згідно з рішенням Монастирищенської районної ради від 20.01.1998 № 10.

За період з 01.01.2017 до 16.11.2023 Монастирищенською РДЛВМ не задекларовано плати за землю.

Монастирищенська РДЛВМ є неприбутковою організацією фінансується з державного бюджету за загальним фондом та надає платні послуги з лікування тварин, кошти отримані від надання таких послуг спрямовуються до спеціального фонду, з наступним витрачанням на потреби наведені у підрозділі 3.1.1.2 розділу III матеріалів перевірки.

Доходна частина від господарської діяльності з надання платних послуг з лікування тварин становить, в середньому, третину загального фінансування установи.

Встановлено факт приналежності Монастирищенської РДЛВМ до структури Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, що не віднесено до органів охорони здоров`я.

Зазначено, що внаслідок необґрунтованого застосування норм п. 282.1 ст. 282 Податкового кодексу, оскільки доходна частина підприємства Монастирищенської РДЛВМ від господарської діяльності з надання платних послуг з лікування тварин становить, в середньому, третину загального фінансування установи, за умови вимоги законодавства щодо повного утримання установи за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, виникло заниження плати за землю у періоді з 01.01.2017 до 16.11.2023.

За висновками Акту перевірки встановлено порушення Монастирищенською РДЛВМ вимог пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, п. 286.1 ст. 286, п. 286.2. ст. 286 Податкового кодексу, в результаті не декларування земельних площ та неправомірного застосування пільг за період 2021-2023 роки, що призвело заниження земельного податку за земельні ділянки, яка знаходяться в адміністративних межах Монастирищенської ОТГ на загальну суму 50 921,87 грн., в т.ч.: за 2021 рік - 4 948,40 грн., за 2022 рік - 21 383,01 грн. та за 2023 рік - 24 590,46 грн.

На підставі висновків акта відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.12.2023 № 12482/23-00-07-03-01 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 47 894,65 грн, в тому числі за основним платежем - 44 774,30 грн, штрафні санкції - 3 120, 35 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - ПК України).

Статтею 282 ПК України врегульовано пільги щодо сплати податку для юридичних осіб.

Відповідно до пп. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 ПК України від сплати податку звільняються дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади незалежно від форми власності і джерел фінансування, заклади культури, науки (крім національних та державних дендрологічних парків) (за умови використання за цільовим призначенням), освіти, охорони здоров`я, соціального захисту, фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Таким чином, визначальним для звільнення від сплати земельного податку у спірних правовідносинах є дві умови: 1) належність до закладів охорони здоров`я; 2) повне утримання за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" заклад охорони здоров`я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Відповідно до Положення про районну, міську державні лікарні ветеринарної медицини, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 13.03.2017 № 127, основними завданнями Лікарні є зокрема: ветеринарне обслуговування тварин господарств різних форм власності та фізичних осіб на відповідній території; захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей (п. 4 Положення). Згідно з пп. 1 п. 5 Положення, Лікарня організовує та здійснює профілактичні, діагностичні, лікувальні заходи.

Такі ж завдання передбачені і Положенням про Монастирищенський відділ Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини. Згідно з розділом 2 Положення про Монастирищенський відділ Уманської районної державної лікарні ветеринарної медицини, основними завданнями лікарні є зокрема: ветеринарне обслуговування тварин господарств різних форм власності та фізичних осіб на відповідній території; захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей; організовує та здійснює профілактичні, діагностичні, лікувальні заходи (п.п. 2.2, 2.5, 2.7 Положення).

Монастирищенська РДЛВМ у період з 01.01.2017 до 16.11.2023 мала у користуванні 5 земельних ділянок, згідно з державними актами на право постійного користування земельними ділянками, за категорією земельної ділянки 03.01. "Для будівництва та обслуговування органів державної влади та місцевого самоврядування".

Відповідно до відомостей про державне майно (нерухоме майно державних підприємств, їх об`єднань, установ та організацій) станом на 01.10.2023 (форма № 2б (д), майно Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини відноситься до закладів лікувально-профілактичних та інших оздоровчих закладів за кодом 1264.9 згідно з класифікатором державного майна.

З урахуванням встановлених обставин та беручи до уваги, що Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини забезпечує медичне обслуговування, зокрема щодо захисту населення від хвороб, спільних для тварин і людей, суд дійшов висновку, що вказаний заклад відноситься до закладів охорони здоров`я, у зв`язку із чим протилежні доводи відповідача суд вважає необґрунтованими.

Щодо висновків контролюючого органу у Акті перевірки щодо безпідставності зазначення пільги у розрахунках суми земельного податку згідно з п.п. 282.1.4 п. 282.1 ст. 282 ПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено матеріалами справи, в обґрунтування вказаного висновку контролюючий орган зазначив, що Монастирищенська ветлікарня є неприбутковою організацією, фінансується з державного бюджету за загальним фондом та надавала платні послуги по лікуванню тварин і отримувала доходи за спеціальним фондом. У структурі доходів власні послуги по лікуванню тварин за перевіряємий період становили, в середньому, третину загального фінансування установи.

Надавши оцінку вказаним обґрунтуванням відповідача суд зазначає, що згідно з пунктами 12, 23, 37 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими. Доходами бюджету є податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України (включаючи трансферти, плату за надання адміністративних послуг, власні надходження бюджетних установ). Надходження бюджету - це доходи бюджету, повернення кредитів до бюджету, кошти від державних (місцевих) запозичень, кошти від приватизації державного майна (щодо державного бюджету), повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внаслідок продажу/пред`явлення цінних паперів.

За змістом частин 1-4 статті 13 Бюджетного кодексу України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є: 1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду бюджету; 2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету; 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету); 4) фінансування загального фонду бюджету.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є: 1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування; 2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ); 3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:

- покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

- організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

- утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

- ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

- господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

- організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);

- виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Згідно із статтями 47, 48, 57 Бюджетного кодексу України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису бюджету. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень спеціального фонду бюджету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу). На кінець бюджетного періоду Казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду державного бюджету та щодо субвенцій із спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціального фонду місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету.

Частинами 8, 9 ст. 51 Бюджетного кодексу України установлено, що якщо фактичний обсяг власних надходжень за спеціальним фондом кошторису бюджетної установи з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок року менший від планових показників, врахованих у спеціальному фонді її кошторису, розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний до закінчення бюджетного періоду внести зміни до спеціального фонду кошторису щодо зменшення власних надходжень і видатків з урахуванням очікуваного виконання спеціального фонду кошторису у відповідному бюджетному періоді. Розпорядники бюджетних коштів упорядковують бюджетні зобов`язання з урахуванням внесених змін до спеціального фонду кошторису.

Якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.

Аналіз вказаних положень вказує на те, що власні надходження бюджетних установ є доходом спеціального фонду бюджету та спрямовуються на покриття видатків, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету відповідно до бюджетних призначень за встановленими напрямами використання. При цьому розпорядник здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що обставина наявності у Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини власних надходжень не може слугувати самостійною підставою для висновку про її неповне утримання за рахунок державного або місцевого бюджету.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 1 статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частинами 1, 4 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Згідно з частиною 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Колегіясуддів зазначає, що відповідач, на виконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав до суду належних та допустимих доказів, що підтверджували б часткове або неповне утримання Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини за рахунок державного або місцевого бюджетів.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу спірної ППР, на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки відповідач не зазначив жодних належних доказів, що беззаперечно вказували б на обставину часткового або неповного утримання Монастирищенської районної державної лікарні ветеринарної медицини за рахунок державного або місцевого бюджетів.

Матеріалам справи враховано, що Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини в період з 2017-2023 мала відкриті рахунки в органах казначейства, які повністю утримувалась за рахунок коштів місцевого та державного бюджету, що підтверджується листом Управління державної казначейської служби у Монастирищенському районі Черкаської області, а також позицією відповідача, який визнав вказаний факт у акті перевірки. Монастирищенська районна державна лікарня ветеринарної медицини повністю утримувалась за рахунок коштів державного бюджету, що підтверджується довідкою Управління державної казначейської служби у Монастирищенському районі Черкаської області, яка наявна у матеріалах справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов слід задовольнити.

05 серпня 2024 року на поштову адресу Шостого апеляційного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Черкаській області надійшла заява про повернення помилково або надміру перерахованих коштів.

Надаючи правову оцінку зазначеній вище заяві, колегія суддів приходить до висновку, що її слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону, за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору встановлюється в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Загальна сума судового збору при подачі апеляційної скарги становить: 3 028, 00 *150%= 4 542, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем двічі сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542, 00 грн., що платіжною інструкцією № 3035 від 26.06.2024 року.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про повернення надміру сплаченого судового збору, у розмірі 4 542, 00 грн. та стягнення означених коштів з Державного бюджету України на користь Головного управління ДПС у Черкаській області.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 132, 139, 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 03 червня 2024 року - без змін.

Повернути Головному управлінню ДПС у Черкаській області (ЄДРПОУ 44131663, рахунок отримувача UA158201720343170001000183344) з Державного бюджету України надміру сплачену суму судового збору, у розмірі 4 542 (чотирьох тисяч п`ятсот сорока двох) гривень 00 копійок., сплачені згідно платіжної інструкції № 3035 від 26.06.2024 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: В.О. Аліменко

Н.П. Бужак