Постанова

від 19.09.2024 по справі 320/47132/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/47132/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_4 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), а саме: застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 ; нарахування індексації на підставі визначення в якості базового місяця грудень 2017, березень 2018 року, та липень 2021 - замість січень 2008 року, при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом, відповідно, на 1 січня 2021, на 1 січня 2022 та на 1 січня 2023 року, та з нарахуванням індексації на підставі визначення в якості базового місяця січень 2008 року (з врахуванням раніше здійснених виплат), а також, у зв`язку з цим, здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше здійснених виплат), допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, та 2023 роки, а також - компенсації за невикористані дні основної відпустки.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 ; нарахування індексації на підставі визначення в якості базового місяця грудень 2017, березень 2018 року, та липень 2021 - замість січень 2008 року, при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом, відповідно, на 1 січня 2021, на 1 січня 2022 та на 1 січня 2023 року, та з нарахуванням індексації на підставі визначення в якості базового місяця січень 2008 року (з врахуванням раніше здійснених виплат), а також, у зв`язку з цим, здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше здійснених виплат), допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, та 2023 роки, і - компенсації за невикористані дні основної відпустки.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач вказує, що суд першої інстанції помилково визначив в якості базового місяця січень 2008 року за спірний період 2021-2023 роки, оскільки відповідно до положень Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року. Натомість, березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення починаючи з 01 квітня 2018 року.

Також апелянт зазначає, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений абзацом другим ст. 223 Кодексу законів про працю України, оскільки після отримання (19.08.2023) позивачем довідки, які містять інформацію про здійсненні виплати, останній день строку звернення до суду припадав на 19.11.2023, однак позивач звернувся до суду з адміністративним позовом лише 13.12.2023. Вказані обставини суд першої інстанції не врахував, у зв`язку з чим порушив норми процесуального права, а саме: ст. ст. 122, 123 КАС України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_4 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції достовірно встановив, що:

а) посадовий оклад та оклад за військовим званням ОСОБА_1 в 2021,2022 та 2023 рр. був незмінний, що свідчить про неперерахунок її грошового забезпечення, не зважаючи на зростання показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб як бази для визначення/встановлення такого окладу;

б) індексація нараховувалася та виплачувалася з використанням бази відмінної, ніж січень 2008 р., а після 2018 р - не нараховувалася та не виплачувалася індексаціярізниця;

в) розрахований без наведеного вище розмір місячного грошового забезпечення є очевидно меншим, ніж визначений законом, і тому, усі додаткові виплати та компенсації, які залежать від розміру місячного грошового забезпечення - є очевидно нарахованими та виплаченими в меншому, ніж належить, розмірі.

Також позивач вважає безпідставними доводи апелянта про пропуск тримісячного строку звернення до суду, оскільки з моменту отримання (19.08.2023) письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми ОСОБА_1 , остання через 40 днів звернулась до суду, тобто 28.09.2023, а не, як помилково, вважає відповідач - 13.12.2023.

Після надходження матеріалів справи до суду, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, майстер-сержант запасу ОСОБА_1 по 4 серпня 2023 року проходила військову службу в лавах Державної прикордонної служби України, останнє місце служби - Військова частина НОМЕР_4.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про розвідку» від 17.09.2020 № 912-IX та статті 11 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV, відповідач є розвідувальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Наказом начальника Управління інформації Адміністрації Держприкордонслужби від 26.07.2023 №l19-OC (зі змінами від 28.07.2023) позивач з 5 серпня 2023 року виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби.

У зв`язку з цим, 27 липня 2023 року позивач подала відповідачу рапорт за №15/8/вн/2096, яким просила виплатити їй усі належні за законом виплати у визначеному законодавством розмірі, надати відповідні документи фінансового обліку (особисті картки грошового забезпечення), та інші докази, які надають можливість перевірити правильність та повноту таких нарахувань.

19.08.2023 позивач отримала лист від 04.08.2023 за №15/11/1467, яким відповідач відмовив у наданні їй запитуваних документів, та стверджуючи про відсутність допущених з його боку порушень законодавства у питаннях виплат ОСОБА_1 ; при цьому, відповідач надав складені в довільній формі довідки, які містять інформацію про здійснені позивачу виплати.

У зв`язку з виникненням сумнівів щодо повноти та правильності нарахування та виплати належних їй коштів, позивач звернулася за правничою допомогою до адвоката.

Представником позивача 22 серпня 2023 року направлено відповідачу адвокатський запит №26/18/23 з вимогою надання документів. Не отримавши відповіді у визначений законом строк, представник позивача 07.09.2023 звернувся з повторним адвокатським запитом.

07.09.2023 та 18.09.2023 представник позивача отримав листи відповідача, яким останній відмовив йому в наданні запитуваних документів, посилаючись на те, що фінансово-облікові документи (особисті картки грошового забезпечення), які фіксують періодичність, правові підстави, розміри та терміни виплати позивачу усіх складових грошового забезпечення є службовою інформацією та мають гриф «Для службового користування».

За результатами вивчення наданої інформації та копії документів позивач вважає, що під час проходження військової служби та звільнення із неї, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалось з порушенням норм законодавства, у зв`язку із чим звернулась до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, допомоги на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" - на 01.01.2022 та Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" - на 01.01.2023, є протиправними.

Щодо позовних вимог, які стосуються не проведення відповідачем нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, виходячи з базового місяця - січень 2008 року, то суд, проаналізувавши Постанову № 1294 в період її дії з 01 січня 2008 року до 28 лютого 2018 року (період оскаржуваних правовідносин), встановив незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців, тому дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення позивача за період підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто - січня 2008 року.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У силу прямої дії ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років. Установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №103 пунктом 6 якої внесено зміни, зокрема до постанови Кабінету Міністрів України №704, пункт 4 якої викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Отже, саме із 29.01.2020 - дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує, що розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт.

З цього приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (ст.6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п.1) та порядок встановлення державних стандартів (п.3).

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 по справі №913/204/18, від 10.03.2020 по справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені в ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 29.01.2020 положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для розрахунку посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що на момент набрання чинності Постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.

Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв`язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.

Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. ». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.

При цьому, як вже встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.

Отже, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.

Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов`язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.

Суд апеляційної інстанції також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону від 06.12.2016 № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022), № 120/648/22-а (постанова від 16.11.2022), № 640/17686/21 (постанова від 04.01.2023), № 440/1185/21 (постанова від 10.01.2023), №380/5158/22 (постанова від 09.05.2023).

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, за період з 2021-2023 діяв протиправно.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 у справі №400/6214/21.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у заниженому розмірі грошового забезпечення, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, допомоги на оздоровлення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, Законом України "Про державний бюджет України на 2022 рік" - на 01.01.2022 та Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" - на 01.01.2023, є протиправними.

Щодо позовних вимог, які стосуються не проведення відповідачем нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 2021 по 2023 роки, виходячи з базового місяця - січень 2008 року, колегія суддів зазначає таке.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про те, що індексація грошового забезпечення позивача за вказаний період підлягає обчисленню з урахуванням базового місяця, що відповідає місяцю зміни тарифних ставок (окладів) військовослужбовців, тобто - січня 2008 року.

На переконання апелянта, суд першої інстанції помилково визначив в якості базового місяця - січень 2008 року за спірний період 2021-2023 роки, оскільки відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року. Натомість, березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення починаючи з 01 квітня 2018 року.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №1282-XII).

Згідно із абзацом 2 ст.1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною шостою ст.2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно із ст.3 Закону №1282-XII індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому, як передбачено абзацом третім ст.1 Закону №1282-XII індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Згідно із ч.1 ст.4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (ч.2 ст.4 Закону №1282-XII).

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону №1282-XII для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Частиною четвертою ст.4 Закону №1282-XII встановлено, що підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Частиною п`ятою цієї ж норми передбачено, що у разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 6 лютого 2003 р. № 491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до абзацу 5 п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абзацом першим п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Абзацом другим п.4 Порядку № 1078 передбачено, що оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац четвертий п.4 Порядку № 1078).

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац п`ятий п.4 Порядку № 1078).

Відповідно до абзацу першого п.5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Абзац другий п.5 Порядку № 1078 встановлює, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій п.5 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий п.5 Порядку № 1078).

Абзацом п`ятим п.5 Порядку № 1078 встановлено, що у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку (абзац шостий п.5 Порядку № 1078).

Верховний Суд у постановах від 20.11.2019 у справі №620/1892/19, від 05.02.2020 у справі №825/565/17 зазначив, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач здійснював розрахунок індексації грошового забезпечення за періоди:

- з січня 2018 року по лютий 2018 року з урахуванням базового місяця - грудень 2017 року;

- з квітня 2018 року по червень 2021 року з урахуванням базового місяця - березень 2018 року;

- з серпня 2021 року по грудень 2022 року з урахуванням базового місяця - липень 2021 року.

Щодо базового місяця для нарахування позивачу індексації його грошового забезпечення за період з 2021-2023, колегія суддів зазначає таке.

Аналіз п.5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", яка набрала чинності 01.01.2008 року та втратила чинність 01.03.2018 року (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Отже, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.02.2008 по 28.02.2018.

У подальшому, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала законної сили 01.03.2018), якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується доводами апелянта про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення позивачу за період з 2021-2023 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням раніше виплачених сум.

Окрім того, колегія суддів наголошує, що положеннями абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» № 2710-IX від 03.11.2022 зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Отже, у 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX.

Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася, а тому, підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

До того ж, оскільки, дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, який прийнятий на виконання вимог ч. 2 ст.6 вказаного Закону, також не застосовується протягом 2023 року.

Доводи позивача про те, що право на індексацію, з урахування базового місяця - січень 2008 рік, набуто в періоді до січня 2023 року, тобто, до зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, позивач просить зобов`язати відповідача здійснити доплату індексації грошового забезпечення у 2023 році, тобто, у період, коли дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» вже було зупинено.

Колегія суддів зауважує, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці».

Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).

З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає Суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Натомість, у цій справі правовідносини щодо нарахування й виплати індексації-різниці за період з 2021-2023 не є спірними, оскільки позивач вважає протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 при нарахуванні у 2021-2023 роках індексації на підставі визначення в якості базового місяця грудень 2017, березень 2018 року, та липень 2021 - замість січня 2008 року.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що у період з 2021 по 2023 роки у відповідача відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу індексацію грошового забезпечення на підставі базового місяця - січень 2008 року.

Як наслідок, відповідач діяв в межах діючого законодавства України, а тому, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо нарахування індексації на підставі базового місяця грудень 2017, березень 2018 року, та липень 2021 - замість січень 2008 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_4 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 роки з нарахуванням індексації на підставі визначення в якості базового місяця січень 2008 року.

Що стосується доводів апелянта про те, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений абзацом другим ст. 223 Кодексу законів про працю України, то колегія суддів зазначає наступне.

На думку апелянта, позивач, після отримання 19.08.2023 довідки, яка містять інформацію про здійсненні виплати, мав право звернутися до суду з відповідним позовом до 19.11.2023, однак звернувся до суду з адміністративним позовом лише 13.12.2023, тому пропустив тримісячний строк звернення до суду.

Так, відповідно до частин 1-2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина 5 статті 122 КАС України визначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, відповідно до абзацу 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла на час звернення позивачем до суду з адміністративним позовом) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Як вказує позивач у адміністративному позові, що не заперечується відповідачем, 19.08.2023 позивач отримала повідомлення (лист від 04.08.2023 № 15/11/1467) про нараховані та виплачені їй суми грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з цим позовом 28.09.2023, про що свідчить відтиск штемпелю поштового відділення зв`язку на конверті, в якому адміністративний позов надісланий до суду першої інстанції, тобто позивач подала позов у межах тримісячного строку звернення до суду.

З огляду на викладене, доводи апелянта про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого абзацу 2 статті 233 КЗпП України, не знайшли своє підтвердження.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення у відповідній частині позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, що зумовлює часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення суду першої інстанції у відповідній частині задоволених позовних вимог та ухвалення нового судового рішення про відмову задоволенні відповідних позовних вимог. У іншій частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_4 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо нарахування індексації на підставі визначення в якості базового місяця грудень 2017, березень 2018 року, та липень 2021 - замість січня 2008 року, при здійсненні нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , та зобов`язання Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 роки з нарахуванням індексації на підставі визначення в якості базового місяця - січень 2008 року (з врахуванням раніше здійснених виплат) - скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні вказаних позовних вимог - відмовити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ), а саме: застосування розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення ОСОБА_1 , та зобов`язання Військової частини НОМЕР_4 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за 2021, 2022 та 2023 роки із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом, відповідно, на 1 січня 2021, на 1 січня 2022 та на 1 січня 2023 року, а також, у зв`язку з цим, здійснити перерахунок та виплату (із врахуванням раніше здійснених виплат), допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, та 2023 роки, а також - компенсації за невикористані дні основної відпустки - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна