Рішення

від 19.09.2024 по справі 140/7435/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7435/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області (далі відповідач, Старовижівська селищна рада) про визнання протиправним та скасування рішення сесії восьмого скликання Старовижівської селищної ради №34/91 від 26.01.2024, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) згідно сертифіката серії ВЛ №0117550 від 16.10.1997 в розмірі 2,82 га умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності колишнього КСП «Світанок» на території Старовижівської селищної ради у зв`язку з відсутністю затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

зобов`язання прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,82 га умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності колишнього КСП «Світанок» згідно сертифіката серії ВЛ №0117550 від 16.10.1997 за заявою №15 від 10.01.2024;

зобов`язання прийняти рішення щодо виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) за його заявою від 10.01.2024 №15.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Старовижівської районної державної адміністрації від 31.07.1997 №283 ОСОБА_1 , як члену КСП «Світанок», надано земельну частку (пай) площею 2,82 в умовних кадастрових гектарів, без визначення меж ділянки в натурі (на місцевості) на землях, які перебувають в колективній власності КСП «Світанок». На підставі вказаного рішення позивач 16.10.1997 отримав сертифікат серії ВЛ №0117550 на право на земельну частку (пай), який засвідчує його право на земельну частку (пай) і містить відомості про розмір та вартість земельної частки (паю). Сертифікат зареєстровано 17.10.1997 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №252.

В січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Старовижівської селищної ради із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земель сільськогосподарського призначення та передачу їх у його власність. Однак, рішенням відповідача від 26.01.2024 №34/91 позивачу в наданні такого дозволу відмовлено.

ОСОБА_1 вважає таке рішення Старовижівської селищної ради незаконним та таким, що позбавляє його реалізації конституційного права на отримання земельної частки (паю) у власність, оскільки питання розподілу земельних часток (паїв) між громадянами віднесено до компетенції селищної ради. При цьому покликається на те, що він не позбавлений права на виділення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання дозволу на виготовлення технічної документації.

Також, на думку позивача, відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення помилково послався як на підставу відмови на відсутність затвердженого проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), оскільки основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.22).

Відповідач відзив на позов не подав, хоча копію ухвали від 22.07.2024 про відкриття провадження у адміністративній справі отримав 23.07.2024 в його електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.24).

Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 16.10.1997 видано сертифікат серії ВЛ №0117550 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Світанок», розміром 2,82 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (а.с.20).

10.01.2023 до Старовижівської селищної ради надійшла заява ОСОБА_1 про виділення в натурі (на місцевості) належної на підставі сертифікату серії ВЛ №0117550 земельної частки (паю) із земель колишнього КСП «Світанок» та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у розмірі 2,82 га (а.с.27).

26.01.2024 відповідач прийняв рішення №34/91 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 », яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в розмірі частки (пай), а саме: 2,82 га за рахунок земель КПС «Світанок», у зв`язку з відсутністю затвердженого Проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (згідно статті 49-1 Закону України «Про землеустрій» та статті 7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (а.с.18).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За змістом частин першої, другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктами 8, 16, 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України встановлено, що члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Пунктом 21 розділу X «Перехідних положень» ЗК України установлено, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) визначені Законом України від 05.06.2003 року №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон №899-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Відповідно до статті 3 Закону №899-IV підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

У разі подання заяв про виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) більшістю власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Статтею 5 Закону №899-IV, зокрема, врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), а саме сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості):

розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості);

уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв);

укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету;

сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо;

надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай);

розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та земель, що залишилися у колективній власності, в порядку, визначеному цим Законом;

оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Таким чином, Закон №899-IV розмежовує процедуру виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) в разі подання заяви одним власником паю та більшістю власників паїв.

При цьому лише в тому разі, коли заяви про виділення про земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) подали більшість власників земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства, відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

У випадку подання заяви про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) одним власником сертифікату орган місцевого самоврядування повинен керуватись нормами статей 25 та 118 ЗК України, які визначають порядок приватизації земельних ділянок громадянами.

Так, за правилами статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До клопотання додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, з метою виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) на підставі відповідного сертифікату власник останнього звертається до відповідної сільської, селищної, міської ради із заявою про виділення належної земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

За наслідками розгляду такої заяви відповідна сільська, селищна, міська рада приймає рішення про виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та надає дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі.

Підставою для відмови в наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №899-IV встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, норми Закону №899-IV передбачають встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) на підставі, зокрема, технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а не виключно на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

В розглядуваному випадку Старовижівська селищна рада відмовила у задоволенні заяви позивача з підстави відсутності проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), що в свою чергу не відповідає визначеним законом підставам.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 13 Закону №899-IV невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

У разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Отже, законодавець обмежив право громадян на витребування у власність земельної частки (паю) до 1 січня 2025 року.

Відмова відповідача у виділенні ОСОБА_1 земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі порушує право позивача на оформлення законного права власності на земельну ділянку у встановлені законодавцем строки.

Крім того, з системного правового аналізу вищевикладених законодавчих приписів слідує, що процедура набуття громадянами права власності на землю передбачає проведення робіт із землеустрою, які виконуються на підставі відповідної документації, зокрема технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам.

Дозвіл органу місцевого самоврядування на розроблення такої документації не є рішенням про передачу земельної ділянки у власність, а направлений на ідентифікацію та формування земельної ділянки, яка в подальшому може стати об`єктом цивільних прав.

Таким чином, надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі в розмірі частки (паю) порушує конституційне право позивача на отримання у власність земельної ділянки в розмірі, визначеному у сертифікаті на право на земельну частку (пай).

З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає, що спірне рішення Старовижівської селищної ради від 26.01.2024 №34/91 щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в розмірі частки (пай) 2,82 га за рахунок земель КПС «Світанок» не ґрунтується на положеннях ЗК України та не містить законодавчо визначених підстав для такої відмови, відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позов в частині позовних вимог зобов`язального характеру, суд дійшов висновку про необхідність їх задоволення, враховуючи наступне.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17 виклав правовий висновок, відповідно до якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) встановлені ЗК України. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про надання такого дозволу.

У постанові від 28.05.2020 у справі №819/654/17 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.

Адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій.

Суд враховує також позицію Верховного Суду України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, відповідно до якої спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16).

Зважаючи на дотримання позивачем як власником земельної частки (паю) порядку виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості) та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, виходячи із наданих статтею 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у цьому випадку буде саме зобов`язання відповідача прийняти рішення щодо виділення позивачу земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) за заявою від 10.01.2024 та надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,82 в умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності колишнього КСП «Світанок» згідно з сертифікатом серії ВЛ №0117550 від 16.10.1997.

Таким чином, позов належить задовольнити повністю.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Земельного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області від 26 січня 2024 року №34/91 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Старовижівську селищну раду Ковельського району Волинської області прийняти рішення про виділення ОСОБА_1 на підставі сертифіката серії ВЛ №0117550 від 16.10.1997 земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) виділення земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) для ведення особистого селянського господарства в розмірі 2,82 га умовних кадастрових гектарів із земель колективної власності колишнього КСП «Світанок» за його заявою від 10.01.2024.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Старовижівська селищна рада Ковельського району Волинської області (44401, Волинська обл., Ковельський р-н, с-ще Стара Вижівка, пл.Миру, 3, код ЄДРПОУ 04333224).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій