Рішення

від 19.09.2024 по справі 567/1182/24

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №567/1182/24

Провадження №2/567/423/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2024 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Василевич О.В.

секретар - Клімович О.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Шевчука В.М.

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що згідно рішення Острозького районного суду Рівненської області від 28.02.2024 Обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 03 жовтня 2023 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 04.06.2024 року рішення Острозького районного суду від 28.02.2024 скасовано та постановлено стягнути з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 103 970 грн. 32 коп. середнього заробітку.

Позивач зазначає, що в судовому порядку було встановлено, що Обласний ліцей з посиленої військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради порушив законодавство про працю в частині припинення виплати йому середнього заробітку через набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законі України щодо оптимізації трудових відносин", яким, зокрема, внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП щодо припинення збереження середнього заробітку працівникам за відповідних обставин, позаяк трудові відносини між сторонами регулюються положеннями Закону України "Про освіту", яким цей заробіток збережено.

Посилається на те, що внаслідок незаконних дій відповідача, протягом тривалого часу у зв`язку з судовим процесом, який тривав півроку, він зазнав як фізичних, так і душевних страждань, стан його здоров`я суттєво погіршився, він став часто хворіти, перестав вночі спокійно спати, його турбують головні болі, підвищився артеріальний тиск.

Позивач зазначає, що йому довелось докладати також додаткових фізичних та моральних зусиль, пов`язаних з поїздками до керівництва Управління освіти, органів місцевого самоврядування для відновлення його порушених прав, пошуку адвоката для їх захисту. При цьому вказує, що його психологічний стан і так зазнав змін, так як він тривалий час перебував в зоні бойових дій.

Розмір моральної шкоди оцінює в сумі 50000 грн. та вважає його розумним і справедливим, який визначений з урахуванням страждань, які довелося йому перенести, зокрема, у зв`язку з порушенням звичайного способу життя, негативного впливу на стан здоров`я, а також моральних страждань, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідача щодо нього самого та у зв`язку з приниженням його честі і гідності, оскільки щодо нього чинився тиск з боку керівництва навчального закладу, в якому він викладає навчальні дисципліни, з вимогою відкликати заяву до суду і з налаштуванням проти нього інших педагогічних працівників закладу.

Враховуючи наведені обставини, просить стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду саме у розмірі 50 000 грн.

Згідно ухвали суду від 20.08.2024 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву. Інших процесуальних дій не вчинялося.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав та доводів, викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.

Позивач додатково пояснив, що у зв`язку з протиправними діями відповідача у нього погіршився стан здоров`я та з 29.08.2024 року по даний час він перебуває на лікуванні з діагнозом гострий невроз. Окрім того, в 2022 році він лікувався з приводу захворювання опорно-рухового апарату, зокрема захворювання хребта. Також внаслідок протиправних дій відповідача, було порушено його стан душевної рівноваги, для відновлення якого йому доводилося докладати додаткові вольові та психологічні зусилля, у зв`язку з чим, він був позбавлений можливості жити повноцінним життям, працювати, для чого потрібен виважений стан емоційного спокою.

Представник позивача зазначив, що окрім фізичних страждань, завдана шкода спричинила у позивача негативні переживання, стан постійної психоемоційної напруги, важкість виконання повсякденних обов`язків, тимчасову відірваність від активного суспільно-політичного життя, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я. Також, завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та приниженні честі та гідності з тих підстав, що йому довелося приділити багато свого часу, енергії та сил на захист порушеного права, що призвело до сильного психологічного дискомфорту, погіршення самочуття та емоційного хвилювання. Окрім того, тривала боротьба на захист своїх прав виснажувала його та викликала у нього психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову в повному обсязі. Вважає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння йому моральних страждань, характеру немайнових втрат, зокрема, погіршення стану здоров`я, оскільки жодних скарг від позивача з цього приводу не було. Окрім того, вказує, що позивач, як працівник, проходив відповідний медогляд та будь-яких скарг на стан здоров`я від нього не надходило. Також зазначає, що 31.07.2024 року відповідачем було виконано рішення суду про виплату позивачу середнього заробітку та здійснено виплату присудженої суми в повному обсязі. Вказує на те, що позивач не зазначає якими конкретно діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, разом з тим вважає, що наявність судового рішення про стягнення середнього заробітку не є єдиною й безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, так як доведенню підлягає не лише факт порушення, а і факт заподіяння такими діями/бездіяльності моральної шкоди. За наведених обставин просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Суд, заслухавши сторони по справі, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується сторонами, що наказом начальника Ліцею №247-к від 08 жовтня 2007 року позивача було прийнято на роботу на посаду вихователя, а наказом начальника ліцею-інтернату №35 з 19 лютого 2018 року його увільнено від виконання обов`язків вихователя-командиру взводу ліцею-інтернату на період військової служби за контрактом.

З 04 жовтня 2023 року згідно з наказом начальника Ліцею № 98-к від 02 жовтня 2023 року позивач приступив до виконання обов`язків вихователя-командиру взводу Ліцею.

Між тим, відповідно до наказу в.о.начальника Ліцею №90-к від 21 липня 2022 року у зв`язку зі змінами, внесеними до ч.3 ст.119 КЗпП України, з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування та виплата середнього заробітку. У наказі "Про увільнення від виконання обов`язків, передбачених трудовим договором на період проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 " від 19 лютого 2018 року №35-к слова "і середній заробіток" вилучено.

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 28.02.2024 року позов ОСОБА_1 до Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток як мобілізованому на особливий період педагогічному працівнику було задоволено. Зобов`язано Обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, як мобілізованому на особливий період педагогічному працівнику, за період з 19 липня 2022 року по 03 жовтня 2023 року.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 04.06.2024 року рішення Острозького районного суду від 28.02.2024 скасовано та постановлено стягнути з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 103 970 грн. 32 коп. середнього заробітку (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати їх працівнику).

Згідно ухвали Рівненського апеляційного суду від 18.07.2024 року роз`яснено, що Обласному ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради потрібно нарахувати на користь ОСОБА_1 103 970 грн. 32 коп. середнього заробітку, з яких необхідно утримати (відрахувати) податки та обов`язкові платежі (збори), і сплатити різницю в порядку виконання судового рішення.

Згідно довідки Острозького відділу ДВС у Рівненському районі Рівненської області від 01.08.2024 року, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 75460551 з виконання виконавчого листа №567/2390/23 від 13.06.2024 року, виданого Острозьким районним судом Рівненської області про стягнення з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 103970, 32 грн. середнього заробітку, та 31.07.2024 року на депозитний рахунок відділу надійшли кошти для задоволення вимог стягувача для погашення боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Платіжними дорученнями №4647, №4645, №4646, №4628, №4650, №4649 від 31.07.2024 року на реквізити стягувача перераховано 83696, 10 грн. заборгованості середнього заробітку, на користь держави 300 грн. витрат виконавчого провадження, на користь держави 10397,03 грн. виконавчого збору, 18714,65 грн. прибуткового податку та 1559,57 грн. військового збору.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками.

Предметом даногоспору євідшкодування моральноїшкоди,завданої відповідачемяк роботодавцем,з приводу неправомірності припинення виплати позивачу середнього заробітку.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод зокрема громадян.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством України.

Так, ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч.3, 4, 5 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц, постанова Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Згідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) зазначено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно з ч.2 ст.39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Так, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин", яким, зокрема, внесено зміни до ч.3 ст.119 КЗпП щодо припинення збереження середнього заробітку працівникам, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Внаслідок того, що позивач є педагогічним працівником, то на трудові відносини сторін поширюється положення ст.57 Закону України "Про освіту", якою встановлено державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам.

Відповідно до ч.2 цієї норми права, яка є спеціальною, у чинній на час спірних правовідносин редакції, у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток.

Таким чином, в даному випадку спеціальним законодавством врегульовано питання грошового забезпечення педагогічних працівників, однак не врегульовано питання відшкодування моральної шкоди педагогічному працівнику у зв`язку з порушенням його прав у сфері трудових відносин, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення ст. 237-1 КЗпП України як загальна норма, що розповсюджується на всі трудові правовідносини.

Суд враховує, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння йому фізичних страждань, зокрема погіршення стану здоров`я у зв`язку з неправомірними діями відповідача, та перебування на лікуванні, на що він посилається обгрунтовуючи свої позовні вимоги.

Разом з тим підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому порушення норм законодавства, які регулюють трудові відносини вже саме по собі тягне за собою можливість звернення за відшкодуванням моральної шкоди.

Факт порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин встановлений постановою Рівненського апеляційного суду від 04.06.2024 року у справі № 567/2390/23.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Окрім того, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушеного права, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом сплати невиплачених сум середнього заробітку, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що доведено преюдиційним судовим рішенням у цивільній справі і згідно із ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2020 року у справі справа № 127/16375/19.

В свою чергу позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди з огляду на встановлені обставини страви та правові норми, що регулюють спірні правовідносини підлягають до часткового задоволення з огляду на те, що доводи про порушення законних прав, яке полягало у невиплаті належних йому сум середнього заробітку знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Наявність такого порушення призвело до моральних страждань, втрати позивачем нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Беручи доуваги встановленийфакт порушеннятрудових правпозивача,термін невиплатикоштів,які єсереднім заробіткомпозивача,ступінь моральнихстраждань останнього,зміни ужитті тазусилля,вжиті длявідновлення трудовихправ,зокрема зверненнядо суду,а такожпринципи розумностіта справедливості,суд приходитьдо переконання,що заявленийпозивачем розмірморальної шкодив сумі50000грн.є завищеним,недоведеним тане обґрунтованийяк допустимимидоказами,так іна рівнівстановлених законодавствомприписів.При цьому компенсація моральної шкоди в її грошовому еквіваленті має на меті забезпечити покращення психоемоційного стану особи, забезпечивши почуття справедливості, а не безпідставне збагачення.

З огляду на встановлені обставини справи, приймаючи до уваги принципи, які повинні враховуватись при стягненні моральної шкоди, а також обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість його моральних страждань, та враховуючи те, що відповідач припинив виплату позивачу середнього заробітку на час перебування останнього на військовій службі та здійснив таку виплату лише в межах виконавчого провадження № 75460551 з виконання виконавчого листа №567/2390/23 від 13.06.2024 року, що призвело до необхідності позивача звертатися до суду, тривалість розгляду судового спору, суд з урахуванням засад розумності та справедливості, приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для стягнення з Обласного ліцеюз посиленоювійськово-фізичноюпідготовкою вм.Острогімені КостянтинаІвановича ОстрозькогоРівненської обласноїради на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, так як є учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням, судовий збір в сумі 2422,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 77-84, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, ст. 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст. 237-1 КЗпП України, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради (юридична адреса: м.Острог, пр-т Незалежності, 62 Рівненської області, індекс 3583200, код ЄДРПОУ 26062852) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн.

Стягнути з Обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в м.Острог імені Костянтина Івановича Острозького Рівненської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.09.2024 року.

Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.