Рішення

від 20.09.2024 по справі 569/14187/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/14187/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року Рівненський міський суд

Рівненської області

в особі судді Ковальова І.М.

при секретарі Білецькій А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Водограй 42» про визнання основним квартиронаймачем кімнати, зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення,-

в с т а н о в и в :

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Водограй 42» про визнання основним квартиронаймачем кімнати, зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення звернулась ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просить суд їх задоволити та визнати ОСОБА_1 основним квартиронаймачем АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти договір найму житлового приміщення.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги повністю визнала та не заперечила проти їх задоволення.

Заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи та подані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 рокупередбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зістатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13 липня 2011 року були вселені у кімнату АДРЕСА_1 .

Підставою для вселення до вказаної кімнати гуртожитку був ордер на житлове приміщення №36 від 13 липня 2011 року. Виданий громадською організацією «Водограй 42» та погоджений Рівненським відділенням фонду державного майна України.

Згідно вищевказаного ордеру, ОСОБА_4 , сім`я якої складається з 3 чоловік, надано право на проживання в житловому приміщенні площею 12,1 кв.м., яке складається з однієї кімнати в гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні представник позивача суду пояснив, що у вказаній кімнаті АДРЕСА_1 позивач постійно проживає з 13 липня 2011 року і по теперішній час, сплачує комунальні послуги та кошти на утримання будинку.

З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 виданого 22 березня 2019 року Рівненським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області вбачається, що ОСОБА_4 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , Україна, Рівненська область, Рокитнівський район, село Масевичі змінила ім`я, про що 22 березня 2019 року складено відповідний актовий запис №4. Прізвище, власне ім`я, по батькові після державної реєстрації зміни імені: ОСОБА_1 . Місце державної реєстрації Рівненський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

З дослідженої в судовому засіданні довідки від 21 липня 2024 року вих.№015 за підписом голови правління ОСББ «Водограй 42» Л.П. Пословської вбачається наступне: « ОСОБА_4 (тепер ОСОБА_5 ) була поселена в гуртожиток за адресою АДРЕСА_2 разом зі своїми дітьми ОСОБА_2 , ОСОБА_3 згідно ордеру №36 від 13.07.2011 року погодженим ФДМУ в Рівненській області. З 2011 року і по даний час ОСОБА_6 проживає за даною адресою. Всі комунальні послуги дана особа сплачує повністю і вчасно. Довідка видана по місцю вимоги.».

02 липня 2024 року позивач по справі ОСОБА_1 звернулась з письмовою заявою до Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративним послуг Рівненської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання (перебування) з одночасним зняттям з задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), у якій просить зареєструвати місце проживання за вказаною адресою фактичного проживання. Однак, у відповіді від 02 липня 2024 року за №24323 Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративним послуг Рівненської міської ради позивачу у реєстрації місця проживання було відмовлено.

Відносини з приводу реєстрації фізичною особою громадянином місця проживання в Україні регулюються Законом України від 11.12.2003 №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі по тексту Закон №1382-IV), Законом України від 05.11.2021 №1871-ІХ «Про надання публічних (електронних послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (надалі по тексту Закон №1871-ІХ) Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою КМУ від 07.02.2022 №265 (далі по тексту Порядок).

Відповідно до абз.1 ч.5 п.35 Порядку № 265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до положень ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем її фактичного проживання суттєво обмежує реалізацію прав позивачки, що гарантовані Конституцією України, зокрема права на свободу пересування, права на охорону здоров`я тощо.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.2 ст16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЖК України жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд.

Відповідно до ст.6 ЖК України жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Відповідно до ст.9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Відповідно до ч.2 ст.61 ЖК України договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст.63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина першастатті 48), частина кімнати або кімната, зв`язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п.15 постанови № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладені обставини у їх сукупності, а також те, що в судовому засіданні було встановлено ті обставини, що позивачка у кімнату АДРЕСА_1 вселилася на законних підставах, безперервно проживає в ній та сплачує житлово-комунальні послуги, несе витрати, пов`язані з її утриманням; кімната є постійним місцем проживання позивачки та єдиним її житлом, однак у даній кімнаті позивачка проживає без договору найму, що повинен бути укладений з нею, як з основним квартиронаймачем, не з її вини; в судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги повністю визнала, а тому вони підлягають до повного задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273,

354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Водограй 42» про визнання основним квартиронаймачем кімнати, зобов`язання укласти договір найму житлового приміщення задоволити.

Визнати ОСОБА_1 основним квартиронаймачем АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача укласти договір найму житлового приміщення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , іпн. НОМЕР_2

Відповідач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Водограй 42», м.Рівне, вул.Відінська, 42 А, код ЄДРПОУ 39829964

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов