Постанова

від 16.09.2024 по справі 489/1998/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

16.09.24

22-ц/812/1169/24

Єдиний унікальний номер судової справи 489/1998/24

Номер провадження 22-ц/812/1169/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

16 вересня 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Травкіною В.Р.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргоюТовариства зобмеженою відповідальністю«Ніконджитбудсервіс» рішення,яке ухваленоЛенінським районнимсудом містаМиколаєва 28травня 2024року під головуванням судді Рум`янцевої Н.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за найм житлового приміщення,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2024 року Товариство зобмеженою відповідальністю«Ніконджитбудсервіс» (далі ТОВ«Ніконджитбудсервіс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за найм житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що гуртожиток в АДРЕСА_1 знаходиться у власності ТОВ«Ніконджитбудсервіс». На підставі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 квітня 2005 року, після продажу гуртожитку деяких нежитлових приміщень, за товариством визнано право власності на 9068/10000 часток цього гуртожитку.

01 листопада 2018 року між ТОВ «Ніконджитбудсервіс» та ОСОБА_2 у простій письмовій формі було укладено договір №414,415/4 найму житлового приміщення в будинку-гуртожитку, що є об`єктом права приватної власності ТОВ«Ніконджитбудсервіс».

Відповідно до умов вказаного договору товариство надало відповідачу в оплатне користування житловий блок, що складається з двох житлових кімнат №№414,415, санвузла, житловою площею 34,5 кв.м., а відповідач зобов`язалась своєчасно вносити плату за найм житлового блоку щомісячно у розмірі 1380грн.

Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу в користування житловий блок, в той час як ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконує, оплату за найм приміщення не проводить, у зв`язку із чим станом на 01 березня 2024 року в неї утворилась заборгованість у загальному розмірі 49680 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Ніконджитбудсервіс» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_2 заборгованість за найм житлового приміщення в будинку-гуртожитку в загальному розмірі 49680 грн., а також 3028 грн. судових витрат.

Відповідач ОСОБА_2 надала до суду відзив, в якому просила позовні вимоги залишити без задоволення. Зазначала, що позивач вводить суд в оману вказуючи, що йому належить 9068/10000 часток гуртожитку та надає витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який сформовано ще 08травня 2014 року. Позивачем не доведено, що з березня 2021 року по лютий 2024 року йому належала вищевказана частка гуртожитку.

Крім того, товариство вказує, що одним із видів його господарської діяльності статутом закріплено надання в найм майна та що з відповідачем 01серпня 2018 року укладено договір найму житла №414,415/4, проте з копії статуту, який долучено до позовної заяви, не підтверджено, що позивач веде господарську діяльність із здавання в найм житла. При цьому, з 2021 року позивачем вид діяльності було змінено.

29 січня 2021 року на адресу відповідача було направлено лист разом з двома примірниками договору №414,415/4 комплексного обслуговування у будинку гуртожитку, що є об`єктом права приватної власності ТОВ«Ніконджитбудсервіс» від 25 січня 2021 року. Даний договір не був укладений, оскільки вона склала протокол розбіжностей, а позивач його не узгодив і письмово повідомив її про це. У березні 2021 між сторонами було укладено два окремі договори, а саме: договір по забезпеченню комунальними послугами від 04 березня 2021 року та договір про надання послуг з управління будинком від 04 березня 2021 року.

Відповідач вважає, що свої зобов`язання стосовно оплати за договором найму №414,415/4 від 01 листопада 2018 року вона виконала у повному обсязі, заборгованості у неї немає і зобов`язана була виконувати їх до 04 березня 2021 року. З квітня 2022 року по березень 2023 року відсутні нарахування, оскільки вона разом з дітьми тимчасово не проживала у гуртожитку, у зв`язку з бойовими діями у місті Миколаєві та була внутрішньо-перемішеною особою. З березня 2021 року і дотепер вона здійснює щомісячно оплату, у відповідності до умов договорів, укладених від 04 березня 2021 року.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28травня2024 року у задоволені позову ТОВ «Ніконджитбудсервіс» відмовлено.

Рішення районного суду обґрунтовано тим, що між сторонами узгоджено строк дії договору оренди (найму) житлового блоку у гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кімнати №№414,415 до 01 жовтня 2019 року (включно). Після чого між сторонами були укладені договір по забезпеченню комунальними послугами від 04 березня 2021 року та договір про надання послуг з управління будинком від 04 березня 2021 року. Тобто, після укладення вищевказаних договорів, спірний договір №414,415/4 найму житлового приміщення у будинку-гуртожитку від 01листопада 2018 року не є чинним.

При цьому, в силу принципу змагальності цивільного судочинства, саме позивач зобов`язаний надати належні і достатні докази на підтвердження обставин, які свідчать про те, що відповідач користувалася кімнатами (житловим блоком) та не сплачувала орендної плати в період з 02 жовтня 2019 року по 01березня 2024 року.

В апеляційній скарзі ТОВ «Ніконджитбудсервіс», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з 2019 року по 2024 рік відповідач жодного разу не виявила бажання переукласти договір найму житлового приміщення на новий строк, не звільнила орендовані приміщення, а тому, на думку позивача, інших підстав користуватись його майном у ОСОБА_2 не існує, а тому вона повинна виконувати взяті на себе зобов`язання по оплаті за найм житла, виходячи з умов договору №414,415/4 від 01листопада2018 року.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

У ч.1 ст.627ЦК України і відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі №209/3085/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05вересня 2022 року в справі №519/2-5034/11).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі №390/34/17 (провадження №61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц (провадження №61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №463/13099/21 (провадження №61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч.1ст.759ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Предметом договору найму можуть бути майнові права (ч.2 ст.760 ЦК України).

За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ч.1 ст.810 ЦК України).

Предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина.

Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла.

Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру.

Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла.

Касаційний суд вже звертав увагу, що за своєю юридичною суттю договір найму (найму житла) є імперативно оплатним. Оскільки оплатність договору найму (найму житла) має імперативний характер, то сторони договору найму (найму житла)самостійно визначають розмір плати (абзац перший частини першої статті 762, частина першастатті 820 ЦК) або буде застосовуватися механізм, передбачений вЦК(абзац другий частини першої статті762,632 ЦК України).Плата за користування майном (стаття 762 ЦК) чи плата за користуванням житлом (стаття 820 ЦК) є тим критерієм, що дозволяє відрізнити договір найму (найму житла) від договору позички (стаття 827 ЦК) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі №529/201/20 (провадження №61-3820св21)).

З матеріалівсправи вбачається,що відповіднодо витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08травня2014 року ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є власником 9068/10000 часток об`єкту житлової нерухомого майна гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є комплексне обслуговування об`єктів (а.с.12).

01 листопада 2018 року між ТОВ «Ніконджитбудсервіс» та ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір №414,415/4 найму житлового приміщення у будинку-гуртожитку, що є об`єктом права приватної власності ТОВ «Ніконджитбудсервіс» (а.с.9-10).

Відповідно до п.1.1 умов вищевказаного договору ТОВ«Ніконджитбудсервіс» надало в оплатне користування ОСОБА_2 житловий блок, що складається з двох житлових кімнат № НОМЕР_1 ,№ НОМЕР_2 , санвузла, житловою площею 34.5 кв.м. Житловий блок розташований на 4 поверсі будинку-гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , для проживання в ньому таких осіб: ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_2 , на строк, зазначений у п.4.1 цього Договору, за плату, яка передбачена п.5.1цього Договору.

Згідно з п.4.1 вказаного договору найму, строк дії цього договору за домовленістю сторін становить 11 місяців та діє з 01 листопада 2018 року по 01жовтня 2019 року.

Пунктом 5.1 сторони передбачили, що плата за найм блоку становить 1380 грн. щомісячно. Розмір орендної плати може змінюватись в односторонньому порядку на підставі наказу директора товариства, у разі збільшення витрат на утримання об`єкта оренди.

Відповідно до п.5.2 договору найму, плата за найм житлового блоку та користування майном сплачується наймачем кожного місяця не пізніше 08 числа кожного поточного місяця, у разі якщо день сплати припадає на вихідний день, плата вноситься на передодні вихідного дня.

Актом прийому-передачі приміщення від 11 грудня 2018 року, підтверджується факт передачі у найм ТОВ «Ніконджитбудсервіс» ОСОБА_2 житловий блок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.11).

Разом з тим, звертаючись до суду з позовом позивач посилався як на підставу позову договір №414,415/4 найму житлового приміщення у будинку-гуртожитку, що є об`єктом права приватної власності ТОВ«Ніконджитбудсервіс», який, в силу закону, є короткостроковим та до якого в силу приписів ст.821 ЦК України не застосовуються положення ч.1ст.816, положення ст.ст.818, 822-824 ЦК України, у тому числі і щодо того, що договір вважається укладеним на таких самих умовах і на такий самий строк, якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання після спливу строку договору.

При цьому, із вказаними положеннями закону узгоджується зміст договору найму житлового приміщення, який не передбачав продовження строку дії договору, а закріплював обов`язок наймача передати житловий блок та майно, що було передано наймодавцем у найм, після закінчення строку найму без попередження та пролонгації (п.7.1 договору).

За вищевказаних обставин, враховуючи що за правилами ч.2 ст.821 ЦК України, до договору найму житла, укладеного на строк до одного року (короткостроковий найм), не застосовуються положення ст.822 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що договір найму від 01 листопада 2018 року припинив свою дію 02 жовтня 2019 року та між сторонами припинились договірні стосунки щодо найма житлового приміщення саме за таким договором, оскільки між ними не було після закінчення його дії укладено новий договір, а також врахувавши, що на спірні правовідносини не можуть розповсюджуватись правила продовження дії договору за мовчазною згодою сторін, оскільки для оформлення таких правовідносин передбачена тільки письмова форма (ст.639ЦК України) та на них не розповсюджуються правила, передбачені ст.822 ЦК України, а також з врахуванням того, що період з 01березня 2021 року по 29лютого2024 року, не охоплюється дією договору від 01листопада2018 року, вважає, що відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за найм житлового приміщення за вищевказаний період та покладення цивільної відповідальність у даному випадку на відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги також не можуть бути враховані при перегляді рішення суду першої інстанції, оскільки його висновків не спростовують.

Аналіз вищевикладеного свідчить про те, що ухвалюючи рішення у цій справі, суд першої інстанції дійшов до законних та обґрунтованих висновків, тому у відповідності до норм ст.ст.374,375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, адже її доводи не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Ніконджитбудсервіс» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства зобмеженою відповідальністю«Ніконджитбудсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 28травня2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 20 вересня 2024 року