Постанова
від 11.09.2024 по справі 927/47/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2024 р. Справа№ 927/47/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024

у справі №927/47/24 (суддя Белов С.В.)

за позовом Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби (позивач-1) та

Ніжинської міської ради Чернігівської області (позивач-2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" (відповідач-1) та

Ніжинської гімназії №2 Ніжинської міської ради (відповідач-2)

про визнання додаткової угоди недійсною та стягнення 14 089,92 грн,

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України (далі - Держаудитслужба, позивач-1) та Ніжинської міської ради Чернігівської області (далі - Рада, позивач-2) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" (відповідач-1, Товариство) та Ніжинської гімназії №2 Ніжинської міської ради (відповідач-2, Гімназія) про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 10.03.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 та стягнення 14089,92 грн вартості оплаченого, але непоставленого товару за вказаним договором поставки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначена додаткова угода, якою було внесено зміни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021, укладена з порушенням положень пункту 2 частини 4 статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон, тут і надалі у редакції, чинній на момент укладення спірних додаткових угод), а саме недоведенням коливання ціни товару на ринку, у зв`язку з чим є недійсною на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки оскаржуваний правочин є недійсним з моменту його вчинення, тому Рада, як розпорядних коштів місцевого бюджету, має право на повернення вартості сплаченого, але непоставленого товару обсягом 1 659,59 куб.м вартістю 14 089,92 грн.

27.02.2024 від Прокурора надійшла заява про зміну підстав позову, у якій останній зазначає про те, що з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, однією з підстав позову зазначалася стаття 670 ЦК України. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №922/2321/22 від 24.01.2024, зазначено про те, що відповідно до пункту 2 частини 5 статті 41 Закону ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. За твердженням прокурора, додаткова угода підлягає визнанню недійсною, а грошові кошти в сумі 14 089,92 грн підлягають поверненню на підставі статей 216, 1212 ЦК України. Вказана заява Прокурора була прийнята судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/47 позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду щодо зміни ціни №1 від 10.03.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021, укладену між Гімназією та Товариством. Стягнуто з Товариства до бюджету Ніжинської міської територіальної громади кошти в сумі 14 089,92 грн. Стягнуто з кожного з відповідачів по 2 684,00 грн судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із підтвердження Прокурором підстав представництва держави в особі Держуадитслужби та Ради. Додаткова угода №1 від 10.03.2021, якою було внесено зміни до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 в частині ціни за одиницю товару, є недійсною, оскільки була укладена всупереч приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, а саме без документального підтвердження коливання ціни товару на ринку. Враховуючи недійсність додаткової угоди №1 від 10.03.2021, поставка товару повинна була відбуватися за ціною первісної редакції договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021. Таким чином, грошові кошти у сумі 14 089,92 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, а тому останній зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення є необґрунтованим та незаконним.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство вказало, що Прокурором не підтверджено підстав представництва інтересів держави в особі Держаудитслужби та Ради;

- суд першої інстанції, застосовуючи правові наслідки недійсності спірних додаткових угод, відповідно до статті 216 ЦК України, повинен був застосувати наслідки двосторонньої реституції;

- на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа №918/1043/21, в межах якої буде вирішено питання застосування наслідків двосторонньої реституції;

- вирішуючи спір по суті, місцевим господарським судом не взято до уваги спільної окремої думки суддів під час ухвалення постанови від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2024 апеляційну скаргу Товариства передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Після поверненні судді Козир Т.П. із конференції, яка відбулася 03.06.2024, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/47/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Чернігівської області.

17.06.2024 матеріали справи № 927/47/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

02.07.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.09.2024. Учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 29.07.2024.

18.07.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №927/47/24 на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" (далі - ТОВ "Рейнір Бізнес Груп") щодо відповідності Конституції України приписів абзацу 1 частини 3, абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII.

18.07.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).

Прокурор скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, та подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, Прокурор зазначив, що Рада та Держаудитслужба є належними позивачами у даній справі, оскільки Рада уповноважена на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, а Держаудитслужба є органом державного фінансового контролю за використанням коштів державного та місцевих бюджетів;

- заявником належним чином обґрунтовано наявність визначених законодавством підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, оскільки позивачі 1, 2 не здійснюють належним чином свої повноваження щодо захисту порушених інтересів держави;

- виходячи з правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, спірна сума коштів є безпідставно набутими, а тому підлягають поверненню на підставі статей 216, 1212 ЦК України;

- справа №927/47/24 та справа №918/1043/21, яка перебуває у провадженні Великої Палати Верховного Суду, не є подібними, відтак сформовані висновки не підлягатимуть застосуванню до спірних правовідносин;

- окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками та не є обов`язковою для врахування під час розгляду справ у подібних правовідносинах.

29.07.2024 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Прокурора надійшли заперечення на клопотання скаржника про зупинення провадження у справі.

Держаудитслужба, Рада та Гімназія не скористалися правом, наданим статтею 263 ГПК України, на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Разом із цим, відсутність відзивів на апеляційні скарги не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 263 ГПК України).

Натомість 05.08.2024 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Держаудитслужби надійшли письмові пояснення, у яких повідомлено, що заходи державного фінансового контролю у Гімназії за період з 01.01.2021 по 11.12.2023 не проводилися, перевірка закупівель не здійснювалася, договір №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 та додаткові угоди до нього не перевірялися. Крім цього, моніторинг закупівлі UA-2021-01-27-008920-b також не здійснювався.

Також разом із письмовими поясненнями Держаудитслужба подала заяву про розгляд справи без участі її представника.

08.08.2024 через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №927/47/24 на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, а саме до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

Після виходу головуючої судді Мальченко А.О. з відпустки, яка тривала з 15.07.2024 по 23.08.2024, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 задоволено клопотання скаржника про участь його представника у призначеному на 04.09.2024 судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС у справі № 927/47/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 на 11.09.2024. Призначене судове засідання проводитиметься в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС, в якому братиме участь представник Товариства.

У судове засідання 11.09.2024 Держаудитслужба, Рада та Гімназія явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про поважність причин нез`явлення в судове засідання суд не повідомляли, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.

За приписами частини 1, пункту 2 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Згідно з частинами 11-13 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи частини 1 статті 9 ГПК України, частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

У даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників Держаудитслужби, Ради та Гімназії, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи, що останні про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції не повідомляли та не заявляли клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів, зважаючи на те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування додаткових пояснень зазначених учасників справи, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без участі вказаних осіб.

Розглянувши вищезазначені клопотання Товариства про зупинення провадження у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Пунктом 4 частини 1 статті 229 ГПК України визначено, що провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Враховуючи приписи пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов`язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

В обґрунтування клопотання, яке надійшло 18.07.2024, Товариство зазначило, що ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" звернулося до Конституційного Суду України з конституційною скаргою про відповідність статті 1311 Конституції України (конституційність) приписів абзацу 1 частини 3, абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ. Товариство стверджує, що оспорювані приписи Закону № 1679 суперечать статті 1311 Конституції України та порушують принцип верховенства права.

Колегією суддів встановлено, що конституційне провадження у справі за вищезазначеною скаргою наразі відкрито.

Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України ("Конституційний Суд України") та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" дає підстави дійти висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 (провадження № 13-76зво20).

Таким чином, навіть у випадку визнання неконституційними приписи абзацу 1 частини 3, абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VІІ, відповідне рішення Конституційного Суду України не буде поширюватися на спірні правовідносини, оскільки позов Прокурора було подано до прийняття такого рішення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп".

Також, у клопотанні, яке надійшло до суду 08.08.2024 відповідач просив зупинити апеляційне провадження в даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

В обґрунтування свого клопотання апелянт зазначив, що предмет спірних правовідносин та підстави позову у справі №918/1043/21 та у даній справі №927/47/24 є тотожними, оскільки в судовому порядку визнаються недійсними вже виконані правочини із застосуванням правових наслідків недійсності таких правочинів у вигляді односторонньої реституції, що суперечить статті 216 ЦК України. Вказані обставини свідчать про подібність зазначених справ.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 26.05.2021 у справі №910/8358/19, пункти 38.1, 38.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20).

Колегією суддів встановлено, що предметом спору у справі №918/1043/21 є визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання від 21.12.2019 №38 та стягнення 199 850,40 грн. Рішення судів мотивовані тим, що договір необхідно визнати недійсним, оскільки він не відповідає положенням статей 203 та 228 ЦК України, адже вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у відповідача відповідного умислу. Крім того, суди вважали, що цей правочин вчинено позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Передаючи на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справу №918/1043/21, на думку колегії суддів Касаційного господарського суду, колегія суддів вважала, що наразі відсутня стала судова практика щодо застосування статті 203, частини 3 статті 228 та частини 1 статті 216 ЦК України, а також частини 1 статті 208 ГК України.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновків щодо можливості застосування односторонньої реституції замість двосторонньої у випадку визнання договору недійсним або якщо він є нікчемним, колегія суддів виходила з такого. Спірним є питання про застосування наслідків недійсності/нікчемності договору. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини виходячи з того, чи їх недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин) чи прямо не встановлена, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує дійсність правочину на підставах, визначених законом (оспорюваний правочин). При цьому визначені статтею 216 ЦК України правові наслідки недійсності правочину є загальними як для нікчемних, так і для оспорюваних правочинів. Позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд, за існування для того підстав, задовольняє, застосовуючи саме двосторонню реституцію. Стаття 216 ЦК України не передбачає односторонньої реституції. На переконання колегії суддів, установивши недійсність договору згідно з частиною першою статті 216 ЦК України, суд повинен не тільки зобов`язати відповідача повернути позивачеві майно, але й стягнути з останнього (в тому числі за рахунок бюджету) на користь відповідача сплачені за майно кошти. Інше застосування частини першої статті 216 ЦК України не можна вважати справедливим стосовно обох його сторін. Підхід, запроваджений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20, фактично нівелює інститут двосторонньої реституції, закріплений у статті 216 ЦК України, а також не відповідає принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі. Фундаментальне значення цього питання, на думку колегії суддів, полягає і в тому, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними із застосуванням наслідків їх недійсності суди, дотримуючись висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.07.2022 у справі №923/196/20, неправильно застосовуватимуть статтю 216 ЦК України та порушуватимуть права іншої сторони в отриманні того, що вона передала на виконання правочину, визнаного недійсним, що є недопустимим.

Натомість, предметом спору у справі №927/47/24 є визнання недійсним не договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021, а лише додаткової угоди №1 від 10.03.2021 до вказаного правочину, якою збільшено ціну за одиницю товару, та стягнення коштів, які є різницею між вартістю поставленого товару за ціною додаткової угоди та первісною ціною, яка була визначена у самому договорі. Іншими словами, у випадку підтвердження недійсності додаткової угоди, стягненню підлягатимуть лише надмірно сплачені кошти, при цьому кількість спожитого природного газу буде незмінною. Двостороння реституція, яка має своєю метою відновлення status quo у фактичному та юридичному становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, не матиме місця у спірних правовідносинах, оскільки оскаржуваною додатковою угодою була збільшена ціна товару, але за меншу кількість товару, при цьому загальна сума договору залишилася майже незмінною (різниця в 0,01 грн).

Така ситуація пояснюється поширенням на спірні правовідносини спеціального нормативно-правового акту - Закону України "Про публічні закупівлі", яким врегульовано порядок змін істотних умов договору про закупівлю договору. Натомість у справі №918/1043/21 спірний договір було визнано недійсним, оскільки він не відповідав, зокрема положенням статті 228 ЦК України, адже вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності у відповідача відповідного умислу.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що справи №927/47/24, №918/1043/21 не є подібними.

Крім цього, враховуючи приписи пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на наявні у матеріалах справи докази, суд не позбавлений можливості самостійно встановити обставини, які є предметом даного судового розгляду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №918/1043/21.

У судовому засіданні 11.09.2024 представник відповідача-1 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове - про відмову у задоволенні позову.

Прокурор проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв`язку з чим просив суд відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

11.09.2024 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 27.01.2021 на вебпорталі публічних закупівель "Рrоzоrrо" Гімназія оприлюднила оголошення за №UА-2021-01-27-008920-b про намір здійснити закупівлю природного газу, код згідно з ДК 021:2015:09120000-6: Газове паливо, за бюджетні кошти територіальної громади для потреб закладу освіти, в обсязі 27218,94 куб.м, на загальну суму 231 088,80 грн, зі строком поставки до 31.12.2021.

За результатами процедури відкритих торгів, 19.02.2021 між Гімназією, як замовником закупівлі, (далі за текстом договору - споживач) та Товариством, як переможцем вищезазначених відкритих (далі за текстом договору - постачальник) було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 газове паливо (газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та у порядку, що визначені договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу - до 27218,94 куб.м.

За умовами пункту 3.2. договору, ціна одного кубічного метру (куб.м) природного газу включає компенсацію вартості послуги доступу до потужності, а також ПДВ 20%. Загальна ціна одного кубічного метру газу складає 8,49 грн, в т.ч. ПДВ 20%.

Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 3.3. договору).

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2. та 3.3. цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за договором (пункт 3.4. договору).

Відповідно до пункту 3.6. договору від 19.02.2021 загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачеві за договором і складає 231088,80 грн, в т.ч. ПДВ 20%

Пунктом 9.1. договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ "Чернігівгаз Збут" в інформаційній платформі оператора ГТС, а саме з 01.01.2021 до 31.12.2021, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

У відповідності до пунктів 9.5., 9.6. договору будь-які зміни та доповнення до цього договору вважаються дійсними, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими на це представниками сторін шляхом укладання додаткової угоди. Будь-які зміни, доповнення та додатки до цього договору, внесені належним чином, є його невід`ємними частинами.

У пункті 9.7. договору сторони погодили, що істотні умови цього договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, зменшення обсягів закупівлі з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в цьому договорі; продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/бо пільг оподаткування; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

10.03.2021 між Гімназією та Товариством було укладено додаткову угоду №1 до договору, якою з 01.02.2021 збільшено ціну за один кубічний метр природного газу до 9,33815 грн (разом із ПДВ) та зменшено обсяги постачання природного газу до 25 066,14 куб.м. Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджується на відносини, які виникли з 01.02.2021.

На виконанням умов договору Товариством у період з січня 2021 року по квітень 2021 року було поставлено Гімназії 18 199,59 куб.м природного газу на суму 168 604,34 грн: у січні 2021 року - 6 429,17 куб.м вартістю 58 690,40 грн, у лютому 2021 - 5 906,45 куб.м вартістю 55 155,31 грн, у березні 2021 року - 5 062,12 куб.м вартістю 47 270,83 грн, у квітні 2021 року - 801,85 куб.м вартістю 7 487,80 грн, що підтверджується актами приймання-передачі газу: ЧР381001101 від 19.02.2021, ЧР381001100 від 19.02.2021, ЧР381002263 від 06.04.2021, ЧР381003531 від 30.06.2021, ЧР381004660 від 21.05.2021.

Вартість поставленого Товариством товару на суму 168 604,34 грн була повністю сплачена Гімназією, що підтверджується платіжними дорученнями: №550 від 25.02.2021 на суму 29 855,76 грн, №551 від 25.02.2021 на суму 28 834,64 грн, №606 від 14.04.2021 на суму 55 155,31 грн, №814 від 09.07.2021 на суму 47 270,83 грн, №737 від 25.05.2021 на суму 7487,80 грн.

Оскільки додаткова угода №1 від 10.03.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 була укладена всупереч приписам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, внаслідок чого було поставлено на 1 659,59 куб.м менше товару вартістю 14 089,92 грн, Прокурор звернувся з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Ради про визнання недійсною вказаної додаткової угоди та стягнення з Товариства 14 089,92 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

В апеляційній скарзі відповідач-1 вказував, що Прокурором не підтверджено підстав представництва держави в особі Держаудитслужби та Ради.

Відповідно до статті 1311 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Абзацами 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (, від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі №553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.16) і №922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах №923/199/21 (підпункт 8.18) і №922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №3-рп/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункт 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (стаття 1311 Конституції України, стаття 53 ГПК України, статті 23, 24 Закону України "Про прокуратуру"). По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави, зокрема в особі Північного офісу Державної аудиторської служби України.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 7 Закону регулювання та державний контроль у сфері закупівель здійснює, в тому числі, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державного фінансового контролю, а саме Державна аудиторська служба України.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні унормовано положеннями Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" та Положення про Державну аудиторську службу України (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43). Статтею 2 цього Закону визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю, зокрема є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували в періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, за дотриманням законодавства про закупівлі.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні" контроль за дотриманням законодавства в сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі в порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) рішення про початок моніторингу процедури закупівлі приймає керівник органу державного фінансового контролю або його заступник (або уповноважена керівником особа) за наявності однієї або декількох із таких підстав: (1) дані автоматичних індикаторів ризиків; (2) інформація, отримана від органів державної влади, народних депутатів України, органів місцевого самоврядування, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель; (3) повідомлення в засобах масової інформації, що містять відомості про наявність ознаки порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель; (4) виявлені органом державного фінансового контролю ознаки порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель в інформації, оприлюдненій в електронній системі закупівель; (5) інформація, отримана від громадських об`єднань, про наявність ознак порушення (порушень) законодавства в сфері публічних закупівель, виявлених за результатами громадського контролю в сфері публічних закупівель відповідно до статті 7 цього Закону.

Відповідно до частини 6 статті 8 Закону за результатами моніторингу процедури закупівлі посадова особа органу державного фінансового контролю складає та підписує висновок про результати моніторингу процедури закупівлі (далі - висновок), що затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником. Такий висновок підлягає оприлюдненню в електронній системі закупівель протягом трьох робочих днів з дня його складання.

Якщо за результатами моніторингу процедури закупівлі виявлено ознаки порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції органу державного фінансового контролю, про це письмово повідомляються відповідні державні органи (абзац 10 частини 7 статті 8 Закону).

Якщо замовник не усунув визначене в висновку порушення, що призвело до невиконання ним вимог, передбачених цим Законом, а також висновок не оскаржено до суду, орган державного фінансового контролю після закінчення строку на оскарження до суду, визначеного в частині 10 цієї статті, за результатами моніторингу вчиняє дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності за порушення законодавства в сфері публічних закупівель (частина 11 статті 8 Закону).

Органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, в судовому порядку стягувати в дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; накладати в випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; порушувати перед керівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у допущених порушеннях (пункти 8-10, 15 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення фінансового контролю в Україні").

З викладеного слідує, що Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №927/535/22.

Також зі змісту позову Прокурора вбачається, що він був поданий в порядку статей 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України в інтересах держави, зокрема в особі Ради.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 181 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 4 та 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частинами 2 та 4 статті 61 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Чернігівської області таким органом місцевого самоврядування є Рада.

Відповідно до пункту 1.1. Статуту Ніжинської гімназії №2 Ніжинської міської ради, затвердженого рішенням Ніжинської міської ради VII скликання від 26.06.2019 №24-56/2019 (далі - Статут), Гімназія є комунальним закладом і належить до комунальної власності Ніжинської міської об`єднаної територіальної громади, в особі Ради.

Згідно із пунктом 1.6. Статуту, фінансування закладу освіти здійснюється з міського бюджету та інших джерел згідно з бюджетним законодавством України.

Положеннями пункту 1.24. Статуту передбачено, що управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законодавством України та цим Статутом, зокрема здійснює Ніжинська міська рада (засновник закладу освіти).

Відповідно до пункту 6.3. Статуту, джерелами формування кошторису закладу освіти є, зокрема кошти місцевого бюджету.

Згідно кошторису Гімназії на 2021 рік за рахунок бюджетних коштів Ніжинської міської територіальної громади передбачено фінансування, зокрема видатків на оплату природного газу.

Таким чином, Рада є засновником та власником Гімназії, управляє закріпленим за ним майном, затверджує бюджет територіальної громади, з якого фінансується цей заклад освіти, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету, а також за рахунок коштів якої здійснювалося фінансування укладення Договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41АВ147-242-21 від 19.02.2021 та додаткових угод до нього.

Згідно відомостей ЄДРПОУ організаційна-правова форма Ради - орган місцевого самоврядування.

Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Чергінівської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Чернігівської області.

Отже, оскільки засновником Гімназії та власником її майна є територіальна громада Чернігівської області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Гімназією коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі.

Схожі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №904/123/22, від 26.10.2022 у справі №904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).

У зв`язку з викладеним, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурором правильно обрано Держаудитслужбу та Раду як органи, в особі яких заявлено позовні вимоги щодо визнання недійсною додаткової угоди та стягнення надмірно сплачених коштів.

Доводи скаржника щодо неправильного визначення Прокурором органів, в інтересах яких він звернувся та недоведенні порушення інтересів держави, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому розумінні норм матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини.

Колегією суддів встановлено, що Прокурор звертався до Ради та Держаудитслужби з листами про надання інформації щодо проведення процедури закупівлі, укладення спірної додаткової угоди до договору та щодо вжиття заходів щодо стягнення надміру сплачених коштів за постачання природного газу (т. 1, а.с. 56, 57, 59, 60).

Зі змісту відповідей позивачів 1, 2 №01.1-15/6-2527 від 04.12.2023 та №262616-17/9437-2023 від 20.12.2023 вбачається відсутність намірів вживати необхідні заходи реагування.

Отже, з наданих відповідей слідує, що Відділ освіти та Держаудитслужба займають пасивні позиції щодо захисту інтересів держави та беззаперечно підтверджує їх бездіяльність як уповноважених органів в спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 №587/430/16-ц та від 15.10.2019 №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб`єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окрім вказаних листів, на виконання вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Ніжинською окружною прокуратурою листом від 21.12.2023 №52-75-9503ВИХ-23 додатково повідомлено позивачів 1, 2 про підготовку Прокурором вказаного позову.

Отже, Ніжинська окружна прокуратура зверталася до вказаних органів у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", надаючи їм можливість відреагувати на порушення цивільно-правовим шляхом самостійно.

Оскільки позивачами повноваження захисту законних інтересів держави не було здійснено впродовж розумного строку, вказане у відповідності до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для вжиття Прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Держаудитслужби та Ради, підтвердив їх наявність та дотримався вимог Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Місцевий господарський суд, даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання даного договору дійшов правильного висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, укладення Товариством та Гімназією договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Як було правильно встановлено місцевим господарським судом, за результатами процедури відкритих торгів, 19.02.2021 між Гімназією, як замовником закупівлі, (далі за текстом договору - споживач) та Товариством, як переможцем вищезазначених відкритих (далі за текстом договору - постачальник) було укладено договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21, відповідно до пункту 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2021 році природний газ, код за ДК 021:2015 09120000-6 газове паливо (газ), а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та у порядку, що визначені договором.

Відповідно до пункту 1.2. договору річний плановий обсяг постачання газу - до 27218,94 куб.м.

Зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до договору (пункт 3.3. договору).

Таким чином, як було правильно констатовано судом першої інстанції, внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 10.03.2021 до договору від 19.02.2021, ціна за одиницю товару зросла із 8,49 грн (разом із ПДВ) до 9,33815 грн (разом із ПДВ), тобто на + 9,99 %, при цьому зменшено обсяг постачання природного газу із 27 218,94 куб.м до 25 066,14 куб.м (2 152,8 куб.м), порівняно з погодженим під час закупівлі.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені у Законі, а тому до спірних правовідносин застосовуються норми Закону.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону).

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1-3 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною 2 статті 189 ГК України ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Згідно із частинами 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини 4 статті 41 Закону умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини 5 статті 41 Закону. У цьому Законі (у редакції до 19.04.2020) норма пункту 2 частини 5 статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі".

Отже, вказана норма Закону (в редакції до 19.04.2020) не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10% у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель" №114-IX від 18.09.2019 року (далі - Закон №114-ІХ), яким Закон було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини 5 статті 41 Закону та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини 5 статті 41 Закону не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів.

Системний аналіз положень статей 651, 652 ЦК України та положень пункту 2 частини 5 статті 41 Закону дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі №927/636/21, від 07.12.2022 у справі №927/189/22, від 16.02.2023 у справі №903/383/22).

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки частиною 5 статті 41 Закону урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Однак постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції) (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №927/491/19 від 18.06.2021).

Колегія суддів зазначає, що параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Отже, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (зокрема Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.

Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №918/308/23.

Як було раніше зазначено, внаслідок укладення додаткової угоди №1 від 10.03.2021 до договору від 19.02.2021, ціна за одиницю товару зросла із 8,49 грн (разом із ПДВ) до 9,33815 грн (разом із ПДВ), тобто на + 9,99 %.

Колегією суддів встановлено, що у якості документального підтвердження збільшення ціни товару на ринку, відповідач надав цінову довідку Харківської регіональної торгово-промислової палати №232/21 від 02.02.2021 (т. 1, а.с. 166, 167).

Однак надана Товариством цінова довідка не є належним доказом на підтвердження обставин коливання ціни на товар, оскільки перед регіональною торгово-промисловою палатою ставилося інше завдання - визначення середньо-ринкової ціни на товар, а тому й інформація про коливання цін на товар у зазначеному висновку відсутня; замість коливання цін на ринку у висновку лише вказано ціну на товар на конкретну дати, яка передували даті укладення договору та спірної додаткової угоди; середньо-ринкова ціна на товар визначена не лише в територіальних межах виконання договору (Чернігівська область), а в межах всієї території України.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що цінова довідка Харківської регіональної торгово-промислової палати №232/21 від 02.02.2021 не містить жодного підтвердження коливання вартості товару у зв`язку з чим, не могла бути підставою для укладання додаткової угоди до договору.

Крім цього, як було достовірно встановлено місцевим господарським судом до укладення додаткової угоди №1 від 10.03.2021 Товариство не зверталося до Гімназії із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до укладеного договору та не надало споживачу документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Згідно листа Гімназії від 12.12.2023 №02-10/260 від відповідача-1 не надходило повідомлень щодо зміни ціни на природний газ у період з 01.01.2021 по 10.03.2021.

Вказане також підтверджується копією Журналу обліку вхідної документації Ніжинської гімназії № 2 Ніжинської міської ради, відповідно до якого у період із 19.02.2021 (дата укладення Договору) по 10.03.2021 (дата укладення Додаткової угоди № 1) заклад освіти не отримував від ТОВ "Чернігівгаз Збут" жодних документів, у тому числі, які підтверджують коливання ціни на природний газ, як підставу укладення Додаткової угоди № 1 від 10.03.2021.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що додаткова угода №1 від 10.03.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 є недійсною, оскільки укладена з порушенням приписів пунктів 2, 7 частини 5 статті 41 Закону - без підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Оскільки збільшення ціни на товар внаслідок підписання додаткової угоди №1 від 10.03.2021 до договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АВ147-242-21 від 19.02.2021 відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання цін на товар, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке збільшення є прямим порушенням пункту 2 частини 5 статті 41 Закону, а відтак спірна угода є недійсною на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 82 постанови від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 зазначила, що грошові кошти (різниця між ціною за одиницю товару передбачена договором і додатковою угодою) є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору, Товариство у період з січня 2021 року по квітень 2021 року поставило Гімназії 18 199,59 куб.м природного газу на суму 168 604,34 грн: у січні 2021 року - 6 429,17 куб.м вартістю 58690,40 грн, у лютому 2021 - 5 906,45 куб.м вартістю 55 155,31 грн, у березні 2021 року - 5062,12 куб.м вартістю 47 270,83 грн, у квітні 2021 року - 801,85 куб.м вартістю 7 487,80 грн, що підтверджується актами приймання-передачі газу: ЧР381001101 від 19.02.2021, ЧР381001100 від 19.02.2021, ЧР381002263 від 06.04.2021, ЧР381003531 від 30.06.2021, ЧР381004660 від 21.05.2021.

У даній справі за додатковою угодою №1 було збільшено вартість за одиницю товару, тобто за оскаржуваним правочином Товариство отримало кошти у розмірі більшому, ніж було передбачено договором за одиницю товару, а Гімназія недоотримала обсяг вугілля, передбачений умовами договору.

Відновлення status quo (поновлення у попередньому стані) шляхом нівелювання юридичного значення додаткової угоди у цьому випадку полягає у відновленні для Відділу освіти ціни за одиницю товару, яка була передбачена договором і поверненням (стягненням) різниці коштів між ціною передбаченою договором і додатковою угодою. Гімназія за спірною додатковою угодою не набула додаткового майна порівняно з тим, що було передбачено договором, тому у Товариства не виникає права на повернення будь-якого майна (двосторонньої реституції) або ж отримання відшкодування за нього, оскільки воно не передавало Гімназії додаткового об`єму газу порівняно з умовами договору, а навпаки - загальний об`єм природного газу було зменшено із збільшенням вартості за одиницю товару.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2024 у справі №927/68/23.

Враховуючи, що оспорювана додаткова угода є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між Гімназією та Товариством щодо ціни природного газу за одиницю товару мали регулюватись договором, то внаслідок виконання освітнім закладом своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковою угодою №1 Товариство безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 14 089,92 грн, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути до місцевого бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позову повністю.

Доводи апелянта про ухвалення господарським судом рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи Товариства, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівгаз Збут" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 09.05.2024 у справі №927/47/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/47/24 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Повний текст складено 19.09.2024.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені статтями 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	11.09.2024
Оприлюднено	23.09.2024
Номер документу	121752291
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Визнання договорів (правочинів) недійсними купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг енергоносіїв

Белов С.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 11.09.2024 по справі 927/47/24ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —927/47/24

Постанова від 11.09.2024

Постанова
від 11.09.2024 по справі 927/47/24
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД