Рішення

від 20.09.2024 по справі 910/8419/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.09.2024Справа № 910/8419/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Савіцького Назара Михайловича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трафт Україна"

про стягнення 30 607,62 грн,

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулась Фізична особа-підприємець Савіцький Назар Михайлович (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трафт Україна" (далі - відповідач) про стягнення 30 607,62 грн (29 600,00 грн основного боргу, 622,82 грн 3% річних та 384,80 грн інфляційних втрат).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8419/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено строки для вчинення процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали отримана позивачем та його представником 15.07.2024 через електронні кабінети.

Відповідачу копія вказаної ухвали суду направлена поштовим відправленням № 0600277636228, відповідно до поштового відправлення вручена останньому 25.07.2024.

Таким чином, судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Суд відзначає, що сторонам було надано достатньо часу (з урахуванням введеного на території України воєнного стану та затримок у доставці поштової кореспонденції, поданою позивачем заявою про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду) для подання всіх пояснень, заяв та клопотань.

Від сторін не надходило клопотань про розгляд даної справи з повідомленням викликом представників сторін.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

Як зазначається позивачем в позові, письмовий договір між сторонами не був укладений, хоча 08.06.2023 керівнику відповідача директору Петрусенку С.Ф. від позивача було передано два підписані примірники договору № МП-01/08-06-23 про надання митно-брокерських та інформаційно-консультаційних послуг у сфері митного законодавства та зовнішньоекономічної діяльності.

Однак, вказаний договір не був повернутий позивачу з підписом керівника (уповноваженого представника) відповідача.

Водночас, факт надання послуг та приймання-передачі їх результатів сторони фіксували шляхом підписання відповідних актів надання послуг (за період з 08.06.2023 по 30.08.2023), які підписувались у формі електронного документу шляхом накладання кваліфікованих електронних підписів уповноваженими представниками обох сторін та додані позивачем до позовної заяви.

При цьому в актах наданих послуги було зазначено, що вони складені на виконання договору № МП-01/08-06-23 від 08.06.2023.

На оплату послуг, вказаних в актах надання послуг, позивачем виставлялись відповідачу рахунки на оплату, які також підписані у формі електронного документу шляхом накладання кваліфікованих електронних підписів уповноваженими представниками обох сторін та додані позивачем до позовної заяви.

Таким чином, позивач вказує, що з 08.06.2023 між ФОП Савіцький Н.М. (далі - позивач) та ТОВ "ТРАФТ УКРАЇНА" (далі - відповідач) виникли правовідносини щодо надання послуг.

За період червень-серпень 2023 року відповідно до досягнутих домовленостей позивач надав відповідачу послуги з митного оформлення вантажів на загальну суму 57 700,00 грн.

Факт належного виконання зобов`язань зі сторони позивача підтверджується відповідними актами наданих послуг. Претензій щодо якості чи кількості наданих послуг відповідач не висував.

Як вбачається з виписки з рахунку позивача, відповідач здійснив оплату лише частково та перерахував на розрахунковий рахунок позивача кошти в сумі 28 100,00 грн.

20.02.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою погасити наявну заборгованість у розмірі 29 600,00 грн, проте, як зазначено позивачем, претензію відповідач залишив без відповіді та без задоволення

За вказаних обставин, позивачем вказується, що заборгованість відповідача за надані послуги становить 29 600,00 грн (57 700,00 - 28 100,00).

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 622,82 грн 3% річних та 384,80 грн інфляційних втрат, а також про покладення на відповідача судових витрат в розмірі сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність заявлених позивачем вимог, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 вищевказаної статті).

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли господарські правовідносини з надання послуг, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо надання послуг та намір їх оплатити засвідчують їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 7 вказаної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав, у зв`язку з чим суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 29 600,00 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 622,82 грн 3% річних та 384,80 грн інфляційних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що претензія надіслана позивачем відповідачу в електронному вигляді через програму « 1С» (за допомогою якою сторонами підписувались акти наданих послуг та рахунки на оплату) та підписана позивачем 20.02.2024.

Таким чином, відповідач мав виконати обов`язок щодо оплати заборгованості до 27.02.2024 включно, проте, як вказано вище, доказів оплати 29 600,00 грн під час розгляду даної справи суду не надано.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що за розрахунком суду розмір 3% річних за заявлений позивачем період становить 312,98 грн, а відтак, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 309,84 грн 3% річних.

Крім того, перевіривши наданий позивачем розрахунок втрат від інфляції, суд зазначає, що за розрахунком суду розмір таких втрат становить 384,34 грн, а відтак, вимога про стягнення інфляційних втрат в сумі 0,46 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2 397,84 грн.

Крім того, позивачем вказано про понесення 7 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Щодо покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги № 26 від 27.06.2024, акт здачі-приймання наданої правничої допомоги № 26-1 від 04.07.2024, касовий ордер № 5 від 04.07.2024 про оплату правничої допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Розглянувши надані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу, суд зазначає про наступне.

Відповідно до умов укладеного між позивачем та адвокатом Панченко А.В. договору № 26 від 27.06.2024 сторонами погоджено:

- адвокат зобов`язується за дорученням клієнта надати правничу допомогу, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити її (виплатити гонорар) на умовах, передбачених договором (п. 1.1);

- згідно з п. 1.2 адвокат зобов`язався надати клієнту правову консультацію щодо стягнення з відповідача заборгованості, а також підготовки та подання до Господарського суду міста Києва процесуальних заяв щодо стягнення з відповідача заборгованості.

- як погоджено п. 3.1 договору, за надання правових консультацій та підготовку процесуальних заяв сплачується гонорар у розмірі 1000,00 грн за одну годину роботи;

- договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2024.

Між позивачем та адвокатом підписано акт приймання-передачі послуг з правової допомоги на суму 7 000,00 грн.

Вказана сума гонорару сплачена позивачем адвокату згідно з касовим ордером № 5 від 04.07.2024.

Таким чином, наданими позивачем доказами підтверджується надання правової допомоги у даній справі в розмірі 7 000,00 грн.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому втручання суду в договірні відносини між адвокатом та його клієнтом в частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому в статті 43 Конституції (Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду).

Водночас, у пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".

У вказаній постанові колегія суддів вважає, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідачем не подано заперечень щодо співмірності та обґрунтованості витрат на правничу допомогу, які позивач просить суд покласти на відповідача.

Водночас, позовні вимоги у даній справі задоволені судом частково.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За вказаних обставин, суд пропорційно розміру задоволених позовних вимог задовольняє вимогу позивача про покладення на відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 6 841,13 грн. В іншій частині витрати на правничу допомогу залишаються за позивачем

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трафт Україна" (03110, Україна, м. Київ, вул. Олександра Пироговського, буд. 19, корп. 3, кім. 11, код 44983737) на користь Фізичної особи-підприємця Савіцького Назара Михайловича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) 29 600,00 грн (двадцять дев`ять тисяч шістсот грн 00 коп.) основного боргу, 312,98 грн (триста дванадцять грн 98 коп.), 384,34 грн (триста вісімдесят чотири грн 34 коп.) втрат від інфляції, 2 397,84 грн (дві тисячі триста дев`яносто сім грн 84 коп.) судового збору, 6 841,13 грн (шість тисяч вісімсот сорок одну грн 13 коп.).

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 20.09.2024.

Суддя О.Г. Удалова