Рішення

від 12.09.2024 по справі 910/4300/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.09.2024Справа № 910/4300/24

За позовом Державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" (Хмельницька обл., Дунаєвецький р-н, смт Дунаївці)

до Державного агентства резерву України (м. Київ)

про стягнення 3 729 636,75 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Савчук Ю.М.

Від відповідача: Свірська Н.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 3 729 636,75 грн заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

17.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі на 21.05.2024.

10.05.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким він заперечує проти позову з підстав неналежного виконання позивачем умов договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/351-2009 від 08.01.2009.

20.05.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

21.05.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 04.06.2024.

28.05.2024 та 04.06.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

04.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.07.2024.

01.07.2024 позивачем подано додаткові пояснення по справі.

09.07.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 27.08.2024.

Ухвалою від 02.09.2024 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 12.09.2024.

У судовому засіданні 12.09.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

12.09.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.01.2009 між позивачем (зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - Комітет), правонаступником якого є відповідач, було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/351-2009, за умовами п. п. 1.1., 1.2. якого зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - цінності) здійснюється у зерносховищах зберігача. Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються Комітетом.

Відповідно до п. п. 4.1., 4.2.Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та зберігачем. У разі коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Згідно з п. 2.7 Договору зберігач зобов`язаний щороку подавати комітету до 15 січня, наступним за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня; до 15 липня року, наступним за звітним - подавати комітету інформацію про результати перевірки якості та умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 1 липня.

За умовами п. 3.1 Договору комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно п. 7.3 Договору він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

На виконання умов договору відповідачем було передано на відповідальне зберігання позивачу майно.

Кількість пшениці на зберіганні позивача складає 7 104,07 тон, що встановлено в рішенні Господарського суду міста Києва від 12.10.2021 та постанові Північного апеляційного господарського суду у справі від 21.09.2022 у справі №910/8896/21 та не підлягає доказуванню при розгляді даної справи в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Звертаючись до суду, позивач вказує, що у відповідача сформувалась заборгованість за Договором за період з 01.04.2021 по 01.03.2024 на суму 3 729 636,75 грн, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань з відшкодування витрат на зберігання зерна Держрезерву.

Наказом Державного агентства резерву України №79 від 01.06.2011 встановлено з 01.06.2011 розмір витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держрезерву України, у розмірі 15,00 грн (з ПДВ) за зберігання однієї тони зерна на місяць.

Відтак, за зберігання зерна за період з 01.04.2021 по 01.03.2024 сума боргу відповідача склала 3 729 636,75 грн, в тому числі: за період з 01.04.2021 по 01.01.2022 - 959 049,45 грн, за період з 01.01.2022 по 01.01.2023 - 1 278 732,60 грн, за період з 01.01.2023 по 01.01.2024 - 1 278 732,60 грн, за період з 01.01.2024 по 01.02.2024 - 213 122,10 грн.

Позивач звертався до відповідача із вимогами про сплату заборгованості листами та вимогами:№154 від 08.06.2021, №190 від 11.11.2021, №195 від 17.02.2022, №215 від 08.12.2022, № 217 від 24.01.2023, №4 від 17.05.2023, №18 від 21.12.2023, №4 від 02.02.2024, №8 від 06.03.2024.

Листом від 26.01.2024 вих.№279/0/4-24 відповідач повернув позивачу отримані від останнього акти без підтвердження, посилаючись на відсутність законних підстав та бюджетних асигнувань для їх погодження.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на невиконання позивачем зобов`язань за Договором в частині інформування щодо майна на зберіганні.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно зі ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Статтею 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

За приписами ст. 947 ЦК України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України).

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно з ст.12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв", передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п.7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Окрім того, положення ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" регламентують обов`язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Відтак, особі, яка здійснює відповідальне зберігання законодавчо надано право на відшкодування понесених у зв`язку з вищезазначеною діяльністю витрат.

Пункт 1 ст. 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

Відповідно до положень Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне асигнування це повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Пунктом 7 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетне зобов`язання - це будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.

У додатку № 2 порядку до кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву віднесені основні та додаткові витрати. До основних витрат відносяться витрати по заробітній платі працівників з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали, дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи.

Відповідно до п. 7 Порядку № 532 відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

У договорі № юр-2зб/351-209 від 08.01.2009 строк здійснення оплати на користь позивача щодо відшкодування за зберігання матеріальних цінностей не встановлений.

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайно не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що за наявними в матеріалах справи доказами вартість наданих позивачем послуг за Договором за період з 01.04.2021 по 01.03.2024 складає 3 729 636,75 грн.

При цьому доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань та неповноти поданої позивачем звітності не можуть бути підставами для несплати вартості зберігання, за відсутності будь-яких доказів на спростування встановлених обставин щодо кількості, періодів та вартості такого зберігання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, Україна, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка (Пушкінська), 28; ідентифікаційний код 37472392) на користь Державного підприємства "Дунаєвецький комбінат хлібопродуктів" (32413, Хмельницька обл., Дунаєвецький р-н, смт Дунаївці, вул. Лермонтова, буд. 1; ідентифікаційний код 00952485) 3 729 636 (три мільйони сімсот двадцять дев`ять тисяч) шістсот тридцять шість) грн 75 коп. заборгованості та 44 755 (сорок чотири тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн 64 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складно 20.09.2024.

Суддя Т.М. Ващенко