Рішення

від 20.09.2024 по справі 922/2559/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2559/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства «Новоосиновське виробниче управління житлово- комунального господарства», село Новоосинове,

до Комунального підприємства «Куп`янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області, місто Куп"янськ,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Комунального підприємства «Новоосиновське виробниче управління житлово- комунального господарства», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Куп`янськтеплоенерго» Куп`янської міської ради Харківської області, про стягнення суму боргу в розмірі 40 282,56 грн. за використані (спожиті) послуги електропостачання та розподілу електроенергії згідно Договору на відшкодування витрат № 030821 від 03 серпня 2021 року.

1.РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25 липня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Комунального підприємства «Новоосиновське виробниче управління житлово- комунального господарства» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2559/24. Розгляд справи № 922/2559/24 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Про відкриття провадження у справі відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до норм статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття прорвадження у справі направлялась на Електронний кабінет Комунального підприємства «Куп`янськтеплоенерго» Куп`янської міської ради Харківської області, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа, сформованою до Електроного кабінету зазначеного учасника справи, яка є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення (зазначене узгоджується із практикою Верховного Суду, зокрема викладеної позиції у постанові від 30.08.2022 року по справі № 459/3660/21).

У даному випаду судом також враховано, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2559/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Частиною 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, 30.06.2021 року, на підставі рішення ХІ сесії Курилівської сільської ради № 548 від 15.06.2021 року «Про передачу майна комунальної власності на праві господарського відання Комунальному підприємству «Куп`янськтеплоенерго», майно комунальної власності тепло-виробничого призначення, а саме котельня, яка знаходиться на території Курилівської сільської територіальної громади за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, між Курилівською сільською радою Куп"янського району Харківської області та Комунальним підприємством «Куп`янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області був укладений договір про передачу майна, що перебувала у комунальній власності Курилівської сільської територіальної громади, на праві господарського відання № 283. За умовами цього договору Курилівська сільська рада Куп"янського району Харківської області закріплює Комунальному підприємству «Куп`янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області в господарське відання майно комунальної власності тепло-виробничого призначення, а саме котельню, в селі Новоосинове, Куп"янського району Харківської області.

Комунальне підприємство «Куп`янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області користується послугами електропостачання та розподілу електроенергії, які надаються ПрАТ «Харківенергозбут» та АТ «Харківобленерго» Комунальному підприємству «Новоосинівське ВУЖКГ» на підставі договору постачання електроенергії № 60153 від 01.01.2019 року.

Комунальним підприємством «Куп`янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області та Комунальним підприємством «Новоосинівське ВУЖКГ» укладено договір № 030821 від 03.08.2021 року (далі по тексту договір) про те, що до моменту укладання прямого договору на постачання та розподіл електроенергії на котельню, яка знаходиться за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, Комунальне підприємство «Куп`янськтеплоенерго» відшкодовує Комунальному підприємству «Новоосинівське ВУЖКГ» понесені витрати по електроенергії, реактивній енергії для ведення господарської діяльності з теплопостачання, а також штрафні санкції, нараховані ПрАТ "Харківенергозбут" у випадку несвоєчасних розрахунків. Розрахунки проводяться шляхом оплати на підставі рахунків, кінцевий розрахунок проводиться на підставі актів, оформлених і підписаних сторонами у встановленому порядку впродовж 4 днів після їхнього підписання (п. п. 1,2,3 Договору).

Як зазначає позивач, свої зобов`язання він виконав належним чином, втім відповідачем, в порушення умов договору, не було оплачено спожиту електричну енергію у лютому 2022 року та у липні 2023 року, внаслідок чого останній грубо порушив свої зобов`язання за вказаним Договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО ВИРШІЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК України) визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається із матеріалів справи та було встановлено судом, 30.06.2021 року, на підставі рішення ХІ сесії Курилівської сільської ради № 548 від 15.06.2021 року «Про передачу майна комунальної власності на праві господарського відання комунальному підприємству «Куп"янськтеплоенерго», майно комунальної власності тепло-виробничого призначення, а саме котельня, яка знаходиться на території Курилівської сільської територіальної громади за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, між Курилівською сільською радою Куп"янського району Харківської області та Комунальним підприємством «Куп"янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області був укладений договір про передачу майна, що перебувала у комунальній власності Курилівської сільської територіальної громади, на праві господарського відання № 283, за умовами якого Курилівська сільська рада Куп"янського району Харківської області закріплює Комунальному підприємству «Куп"янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області в господарське відання майно комунальної власності тепло-виробничого призначення, а саме котельня в селі Новоосинове, Куп"янського району Харківської області.

З метою користування для ведення своєї господарської діяльності послугами електропостачання та розподілу електроенергії, які надаються ПрАТ «Харківенергозбут» та АТ «Харківобленерго» КП «Новоосинівське ВУЖКГ» на підставі договору постачання електроенергії № 60153 від 01.01.2019 року, між Комунальним підприємством «Новоосинівське ВУЖКГ» та Комунальним підприємством «Куп"янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області досягнуто згоди у договорі № 030821 від 03.08.2021 року (далі по тексту договір) про те, що до моменту укладання прямого договору на постачання та розподіл електроенергії на котельню, яка знаходиться за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, Комунальним підприємством «Куп"янськтеплоенерго» Куп"янської міської ради Харківської області відшкодовуються понесені витрати по електроенергії, реактивній енергії для ведення господарської діяльності з теплопостачання, а розрахунки проводяться шляхом оплати на підставі рахунків, кінцевий рахунок проводиться на підставі актів, оформлених і підписаних сторонами у встановленому порядку впродовж 4 днів після їхнього підписання (п. п. 1,2,3 договору).

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, він (договір) спрямований на отримання позивачем від відповідача відшкодування понесених витрат за послуги з електропостачання та розподілу електроенергії згідно договору № 60153 від 01.01.2019 року між ПрАТ «Харківенергозбут» та АТ «Харківобленерго» та КП «Новоосинівське ВУЖКГ» для ведення господарської діяльності з теплопостачання котельні, яка знаходиться на території Курилівської сільської територіальної громади за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області.

Підставою виникнення спору стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості з відповідача за договором № 60153 від 01.01.2019 року за два періоди лютий 2022 року (01.02.2022 року по 28.02.2022 року) на суму 16 881 грн.01 коп. та липень 2023 року (01.07.2023 по 31.07.2023 року) на суму 23 401 грн.55 коп.

Суд зазначає, що у пункті 3 договору № 030821 від 03.08.2021 року, визначено, що розрахунки між позивачем та відповідачем проводяться шляхом оплати на підставі рахунків, кінцевий розрахунок проводиться на підставі актів, оформлених і підписаних сторонами у встановленому порядку впродовж 4 днів після їхнього підписання.

При цьому, об`єкт по якому відповідач взяв на себе обов`язок по відшкодуванню витрат на електроенергію, реактивної енергії, знаходиться за адресою на території Курилівської сільської територіальної громади: село Новоосинове, Куп`янського району Харківської області.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309, село Новоосинове, де має місце знаходження майно комунальної власності тепло-виробничого призначення, а саме котельня, яка передана відповідачу на праві господарського відання, щодо якої позивач рахує за останнім наявність заборгованості з приводу використання в господарській діяльності послуг електропостачання та розподілу електричної енергії має статус території можливих бойових дій в період з 01.10.2022 року по 01.07.2023 року, територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси з 01.07.2023 року, тимчасово окуповані Російською Федерацією території України з 27.02.2022 по 01.10.2022 року.

Таким чином в період з 27.02.2022 по 01.10.2022 року та з 01.07.2023 року об`єкт - котельня, яка знаходиться на території Курилівської сільської територіальної громади за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, знаходилась на території активних бойових дій та окупованих територіях.

Суд також зазначає, що не може залишитись поза увагою загальновідомий факт, який в силу статті 75 ГПК України, не потребує доказуванню та доведенню, постійних обстрілів та руйнувань Куп"янської територіальноїх громади та прилеглих територій, у тому числі на території Новоосиновської селищної ради, внаслідок чого існує об`єктивна вірогідність у липні 2022 року пошкодження чи руйнування котельні або відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години.

Так, на підтвердження обсягів спожитої електричної енергії у липні 2023 року позивачем представлено рахунок за електричну енергію нараховану в липні 2023 року, який сформовано ПрАТ «Харківененргозбут» по споживачу Новоосинівське ВУЖКГ, в якому визначено тариф на послуги, ціна електричної енергії (прогнозована ціна закупівлі е/е на ринку е/е), тариф з передачі електричної енергії, тариф на послуги з розподілу, ціна на електричну енергію (ринок на добу на перед), тощо.

Суд зазначає, що позивач, в обгрунтування позовних вимог за липень 2023 року у сумі 23 401,55 грн., надав рахунок за спожиту електричну енергію, сформований ПрАТ «Харківенергозбут» по споживачу Новоосинівське ВУЖКГ (тобто по позивачу) на загальну суму 71 105,00 грн., а розрахунок за спожиту електроенергію відповідача з 01.07.2023 по 31.07.2023 року на суму 23 401,55 грн., позивач зформував самостійно з визначенням об`ємів споживання та суми нарахування (а. с. 32), що суперечить вимогам пункту 3 договору, укладеного між позивачем та відповідачем. При цьому, позивач не надав доказової бази використання відповідачем хоча б одного кіловату електроенергії у липні 2023 року, як-то оформленого акту у відповідності до пункту 3 договору, а в даному випадку позивач самостійно вирахував і кіловати і суму заборгованості відповідача, за липень 2023 року без підтверджуючих документів, що зумовлює відсутність у суду можливості встановити як обсяги спожитої електроенергії так і її загальну вартість, а це є необхідною умовою для винесення змістовного та такого, що узгоджується із нормами процесу, рішення. Суд не може своє рішення обґрунтовувати виключно припущеннями позивача, адже це нівелює принцип диспозитивності.

Відтак, позивачем не доведено обсягу спожитої відповідачем електричної енергії у липні 2023 року, висновок про споживання відповідачем обсягу у встановленому позивачем обсязі не видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Також, позивачем додано розрахунок за спожиту електроенергію в період з 01.02.2022 року по 28.02.2022 року, з зазначенням встановленого об`єму спожитої електроенергії та відповідно нарахованої суми за спожиту електроенергію, складений самостійно позивачем. Даний розрахунок не може бути доказом встановлення об`єму спожитої електроенергії та суми заборгованості відповідача, оскільки:

по - перше: в даному розрахунку не зазначено жодної інформації з приводу того яким чином, коли і ким були зняті ці показання лічильника;

по друге: в матеріалах справи відсутні докази того, що у лютому 2022 року позивач звертався до відповідача з проханням надати доступ до електролічильника для контрольованого зняття показників електроенергії за вказаний період та складання відповідних актів здачі-приймання виконаних робіт (п.3 договору);

по-третє: в матеріалах справи відсутній рахунок за електричну енергію за лютий 2022 року, який сформовано ПрАТ «Харківененргозбут» по споживачу Новоосинівське ВУЖКГ.

Враховуючи викладене в своїй сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження об`ємів постачання позивачем саме відповідачу та споживання саме відповідачем електричної енергії протягом спірного періоду (лютий 2022 року).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 року у справі №920/528/19.

При здійсненні оцінки доказів, обставин справи, судом також враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, від 29.01.2021 у справі №922/51/20.

За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи (див. рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Федорченко та Лозенко проти України» тощо).

Відтак, враховуючи вище зазначене, суд в сукупності вважає, що в матеріалах справи відсутній повний обсяг доказів, зі змісту яких можливо було встановити, по стандарту доказування, суму відшкодування за послуги зі спожитої електричної енергії, тобто розмір заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту у лютому 2022 року електричної енергії на суму 16 881,01 грн. та у липні 2023 року на суму 23401,55 грн., оскільки:

по-перше як вже було зазначено вище, розрахунок за спожиту електроенергію в період з 01.02.2022 року по 28.02.2022 року та з 01.07.2023 року по 31.07.2023 рік складений самостійно позивачем не може бути доказом встановлення об`єму спожитої електроенергії;

по-друге: в матеріалах справи відсутні докази того що у лютому 2022 року та у липні 2023 року позивач звертався до відповідача з проханням надати доступ до електролічильника для контрольованого зняття показників електроенергії за вказані періоди та відсутні оформлені та підписані сторонами акти здачі-приймання виконаних робіт;

по-третє: у листі № 2 від 15.06.2023 року позивач інформує відповідача про фактичне споживання електроенергії з 01.02.2022 року по 28.02.2022 року у розмірі 19 184,36 грн., з посиланням на акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) по договору № 030821 від 03.08.2021 року, який не представлено до матеріалів справи. Потім у листі № 14 від 21.08.2023 року інформує відповідача, що заборгованість за електроенергію у лютому 2022 року складає 19 185,40 грн. з посиланням на акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 20.02.2022 року по договору № 030821 від 03.08.2021 року, який також не представлено до матеріалів справи. Тобто, у позивача не збігаються суми заборгованості по лютому 2022 року, та відповідно є суперечлива поведінка з приводу того, яка ж сума є вірною для відшкодування відповідачем у лютому 2022 року.

по-четверте: у змісті позовної заяви позивачем вказано період лютий 2022 року та вказаний точний розрахунок цього періоду 01.02.2022 по 28.02.2022 року, втім у листі № 14 від 21.08.2023 року інформує відповідача що заборгованість за електроенергію у лютому 2022 року складає 19 185,40 грн. з посиланням на акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 20.02.2022 року, який не представлено до матеріалів справи. Тобто, суд має не співпадіння щодо вірного періоду по нарахуванню заборгованості (по 28.02.2022 року чи по 20.02.2022 року).

по-п"яте: позивачем не доведено належними і вірогідними доказами, що відповідачем фактично споживалась хоча б 1 кВ електроенергії у період з 01.02.2022 по 28.02.2022 року, жодними первинними документами не підтверджено середньодобове споживання відповідачем електричної енергії в цьому періоді, оскільки, як було вже зазначено вище, в період з 27.02.2022 по 01.10.2022 року та з 01.07.2023 року об`єкт - котельня, яка знаходиться на території Курилівської сільської територіальної громади за адресою: село Новоосинове, Куп"янського району Харківської області, були окупованими теріторіями та є територією активних бойових дій. Тобто у даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість зробити висновок, що цілком вірогідним є факт того, що позивачем не доведено обсягу фактичного використання відповідачем електричної енергії за період лютий 2022 року, отже відсутні підстави для задоволення позову.

При здійсненні оцінки доказів, обставин справи, судом враховано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20.

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у позові.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

4. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст.129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "20" вересня 2024 р.

СуддяВ.С. Юрченко

справа № 922/2559/24