Рішення

від 09.09.2024 по справі 925/674/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2024 року м. Черкаси Справа № 925/674/21(925/734/24)

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від позивача: Киришов О.В. адвокат,

від відповідача: Татаркін О.Л. за довіреністю,

від третіх осіб представники не з`явилися,

прокурора відділу Черкаської обласної прокуратури Куліш А.А.,

арбітражної керуючої Короткої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича

до Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача

1) Черкаська обласна військова адміністрація

2) Червонослобідська сільська рада

про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію припинення іншого речового права та визнання права постійного користування земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Черкаської області перебуває справа № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп», у процедурі розпорядження майном.

Абзацом першим частини другої статті 7 Кодекс України з процедур банкрутства встановлено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Абзаци третій, четвертий, п`ятий частини другої статті 7 Кодекс України з процедур банкрутства містять такі норми:

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Фізична особа - підприємець Мельник Олександр Григорович звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» (вул. Смілянська, 2, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 00476814) з такими позовними вимогами:

1) визнати дії боржника Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп», які полягали в прийнятті його Наглядовою радою рішення, оформленого протоколом № 2 від 01.03.2019 про звернення до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича щодо проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 та в подальшому зверненні до приватного нотаріуса за вчиненням цих дій, неправомірними;

2) скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича індексний номер 45901383 від 12 березня 2019 року про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області за Приватним акціонерним товариством «Черкасирибгосп»;

3) визнати за Приватним акціонерним товариством «Черкасирибгосп» право постійного користування земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області.

Суд зауважує, що у тексті позовної заяви допущено описку: невірно зазначено кадастровий номер земельної ділянки.

Також позивач просить визнати його «кредитором Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» на суму судового збору 6056,00 грн, які підлягають погашенню у першу чергу».

Підставами позову позивач визначив:

1) факт видачі на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп», правонаступником якого є боржник, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою ЧР-17-113 від 29.09.1998 земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області;

2) факт наявності в ДРРП запису про припинення даного права за боржником;

3) факт відсутності у Наглядової ради боржника компетенції на прийняття рішення, оформленого протоколом від 01.03.2019 № 2, яке в ДРРП зазначене як підстава для припинення права постійного користування за боржником;

4) факт порушення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем при прийнятті рішення за індексним номером 45901383 про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою вимог чинного законодавства України;

5) той факт, що дії боржника, внаслідок яких з його постійного користування вибула земельна ділянка площею 147,9738 га, нормативна грошова оцінка 2 670 607,07 грн, були вчинені в період наявності непогашених зобов`язань перед заявником та іншими кредиторами та менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Оскільки право власності на земельну ділянку зареєстроване за Черкаською обласною військової адміністрацію та рішення суду в разі задоволення позову може вплинути на права та обов`язки адміністрації, зокрема, на можливості розпоряджатись нею, у позовній заяві міститься клопотання про залучення адміністрації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

10 червня 2024 року (документ сформований в системі «Електронний суд» 07.06.2024) від Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою від 11 червня 2024 року Господарський суд Черкаської області задовольнив заяву Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича від 07 червня 2024 року про забезпечення позову; вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб, яка знаходиться на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області, власником якої є Черкаська обласна військова адміністрація.

Ухвалою від 12 червня 2024 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву для розгляду в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп»; відкрив провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

При відкритті провадження у справі було залучено третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:

1) Черкаську обласну військову адміністрацію (бульв. Шевченка, 185, м. Черкаси, Черкаська область, Черкаський район, 18001, ідентифікаційний код 00022668).

2) Червонослобідську сільську раду (вул. Соборна, 2/1, село Червона Слобода, Черкаський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 26323717).

Від відповідача 20.06.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він повідомляє про повне визнання позовних вимог, а також обставин, які наведені в позовній заяві як підстава позову, про відсутність заперечень щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, які позивач поніс та очікує понести до закінчення розгляду справи по суті.

Відповідач зазначає, що товариство, як користувач земельної ділянки до її власника Черкаської обласної державної адміністрації з заявою про припинення права постійного користування не зверталося, відповідні рішення Загальними зборами не ухвалювалися, та такі повноваження нікому, в тому числі і Наглядовій раді, не делегувалися.

Відтак приватний нотаріус, який вчинив відповідні реєстраційні дії, правових підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою не мав.

На земельній ділянці знаходяться належні товариству на праві власності об`єкти нерухомого майна Рибдільниця, загальною площею 839,6 кв.м, до складу якої входять бригадний будинок «А-1» з прибудовами «а» та « а1», насосна станція «Б-1» з прибудовою «б», сарай з шахтним колодязем «В-1», склад комбікормів «Г-1», будинок рибака «Д-1», господарча будівля «Є», альтанка «З», вбиральня «К», огорожа 1-5, свердловина 6, трансформаторна підстанція 7, живорибна яма 8, які знаходиться за адресою: вул. Рибальська, б. 109, с. Червона Слобода, Черкаського району Черкаської області. Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна індексний номер 340389596 від 25.07.2023, в якій відомості про право власності товариства на вищевказані об`єкти нерухомого майна відображені на стор. 28-29. Враховуючи вид діяльності товариства згідно КВЕД - 03.22 прісноводне рибництво (аквакультура) та функціональне призначення вищевказаного нерухомого майна зареєстроване в ДРРП - рибдільниця, використовувати дане майно за призначенням окремо від земельної ділянки з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб не вбачається можливим, оскільки, по-перше, існує принцип цілісності нерухомого майна та земельної ділянки, встановлений ст. 120 ЗК України, по-друге, рибдільниця і земельна ділянка, право постійного користування якою належить товариству, функціонували як єдине ціле та використовувалися в господарській діяльності як єдиний комплекс.

Тому слушними є доводи позивача про те, що державна реєстрація припинення права постійного користування земельною ділянкою фактично унеможливлює продовження відповідної господарської діяльності товариства та перешкоджає виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

Щодо компетенції Наглядової ради на прийняття рішення, то остання очевидно вийшла за межі своїх повноважень, визначених як ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII в редакції Закону України N 1984-VIII (1984-19 ) від 23.03.2017, чинного на час прийняття даного рішення, так і п. 10.2 Статуту ПрАТ «Черкасирибгосп», в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 23.04.2018, оскільки вирішила питання, віднесене до компетенції Загальних зборів (п. 9.2 Статуту).

Від Черкаської обласної військової адміністрації 26.06.2024 надійшло пояснення щодо позову, у яких міститься клопотання про розгляд справи без участі свого представника у судових засіданнях.

Від відповідача 19.07.2024 надійшла заява, у якій він просить провести підготовче засідання без участі представника ПрАТ «Черкасирибгосп», за результатами підготовчого провадження ухвалити рішення суду. Відповідач зазначив, що заяв та клопотань не має, пояснення Черкаської обласної військової адміністрації підтримує.

Від позивача 23.07.2024 надійшла заява, у якій він просить за результатами підготовчого провадження ухвалити рішення про задоволення позовних вимог з огляду на те, що відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, третя особа Черкаська ОВА як власник земельної ділянки в письмових поясненнях жодних заперечень щодо задоволення позову не висловила, підтвердивши фактичні обставини справи, які становлять підставу позову, третя особа Червонослобідська сільська рада будучи обізнаною з ухвалою суду та позовними вимогами своїм правом на подання письмових пояснень в строк, встановлений законом та ухвалою суду не скористалась. Підготовче засідання позивач просить провести за його відсутності.

Ухвалою від 23.07.2024 суд підготовче засідання відклав на 07.08.2024.

Ухвалою від 30.07.2024 суд відхилив зауваження Фізичної особи - підприємця Мельника Олександра Григоровича на протокол судового засідання від 23.07.2024 у справі № 925/674/21(925/734/24).

Від Черкаської обласної військової адміністрації 02.08.2024 надійшли додаткові пояснення. Черкаська ОВА повністю підтримує вимогу позивача в частині скасування рішення приватного нотаріуса індексний номер 45901383 від 12 березня 2019 року про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою за Приватним акціонерним товариством «Черкасирибгосп», оскільки на момент звернення позивача в суд Черкаська ОВА була та залишається розпорядником спірної земельної ділянки та рішень про припинення права користування ПрАТ «Черкасирибгосп» земельною ділянкою не приймала. В частині інших позовних вимог, Черкаська ОВА керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), повністю покладається на розсуд суду.

Від арбітражної керуючої Короткої А.В. 02.08.2024 надійшло клопотання, в якому вона просить внести її дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи.

Від Червонослобідської сільської ради 07.08.2024 надійшло пояснення щодо позову, в яких сільська рада зазначає, що керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), повністю покладається на розсуд суду.

Ухвалою від 07.08.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 05.09.2024.

Від заступника керівника Черкаської обласної прокуратури надійшла заява, відповідно до вимог ч. 4, п. 2 ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України він повідомляє про вступ прокурора у справу № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп».

У призначене судове засідання 05.09.2024 треті особи не з`явились.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені вимоги, вважає їх обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню; заперечував щодо участі прокурора у даній справі, оскільки прокурором не доведено підстав щодо вступу у справу, просив суд не допускати прокурора у справу. Представник відповідача позовні вимоги визнав, позов просив задовольнити повністю. Арбітражна керуюча розпорядник майна ПрАТ «Черкасирибгосп» не заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача, відзив на позов підтримала у повному обсязі. Прокурор проти позову заперечила.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 09.09.2024 підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Щодо наявності/відсутності повноважень у Прокурора на вступ у справу.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано і Законом України «Про прокуратуру», який є спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами абзаців 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді можливе як у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи, так і у формі вступу з власної ініціативи у справу, провадження в якій вже відкрито за позовом інших осіб, на будь-якому стадії судового процесу, як на стороні позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов`язки.

У заяві Прокурор заявив про вступ у справу № 925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп».

Прокурор зазначає, що в межах вказаної справи про банкрутство розглядаються справи в т.ч. дана справа, предметом спору у яких є визнання права постійного користування ПрАТ «Черкасирибгосп» на 8 земельних ділянок водного фонду загальною площею 2893,2063 га.

Крім того встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024 у справі № 925/674/21(925/422/24) задоволено позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях та зобов`язано боржника повернути балансоутримувачу ДП «АйФіш» державне нерухоме майно відповідно до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 15.02.2019 № 1933 шляхом підписання акту приймання-передачі, у тому числі гідроспоруд розташованих на спірних земельних ділянках. На даний час справа перебуває на розгляді у Північному апеляційному господарському суді за апеляційною скаргою ПрАТ «Черкасирибгосп».

З огляду на викладене на даний час у власності чи користуванні ПрАТ «Черкасирибгосп» відсутні об`єкти нерухомості, що були б розташовані на спірних земельних ділянках.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 7124989000:01:001:0548 перебуває у власності Черкаської обласної державної адміністрації є державною власністю Черкаської ОДА, яка наділена повноваженнями щодо розпорядження землями державної та комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України, здійснення контролю за використанням та охороною земель, додержанням земельного законодавства, тобто є уповноваженим на захист інтересів держави органом.

Прокурор встановив обґрунтовану необхідність втручання у спірні правовідносини шляхом вступу у справу в інтересах держави в особі Черкаської обласної військової адміністрації, територіальних громад с. Сагунівка в особі Сагунівської сільської ради та с. Леськи в особі Леськівської сільської ради, територіальної громади с. Бузівка, с. Острожани, Конела в особі Жашківської міської ради.

Вступ прокурора у справу спрямований на захист не абстрактного, а конкретного державного, майнового інтересу щодо незаконного набуття права постійного користування на землі водного фонду значної площі понад 2893 га, як національного багатства.

Черкаська обласна державна адміністрація, до компетенції якої віднесено повноваження щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, участь представників у справі № 925/674/21(925/734/24) не забезпечила, що свідчить про неналежне виконання своїх повноважень.

Повідомлення в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено в т.ч. до Черкаської обласної державної адміністрації листом від 03.09.2024 № 15/1- 774 вих. 24.

Визначені частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (п. 25 постанови Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 910/11664/20).

Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за Кодексу України з процедур банкрутства, у таких справах (відокремленого позовного провадження) сторонами є позивач та відповідач, а не всі учасники провадження у справі про банкрутство.

Дана справа розглядається в окремому позовному провадженні, і склад учасників провадження справи № 925/674/21 не є тотожним складу учасників у справі № 925/674/21(925/734/24).

З огляду на встановлені судом обставини справи, враховуючи зазначені вище приписи чинного законодавства, беручи до уваги наведені прокурором обґрунтування необхідності його вступу у дану справу, оскільки виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави», суд прийшов до висновку про наявність передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для задоволення заяви прокурора та вважає за необхідне допустити Прокурора до участі в розгляді справи № 925/674/21(925/734/24).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Ухвалою від 11 листопада 2021 року суд затвердив перелік конкурсних кредиторів у справі №925/674/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп», розмір їх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги у тому числі Фізичної особи-підприємця Мельника Олександра Григоровича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ): 4540,00 грн судові витрати (судовий збір), які підлягають задоволенню у першу чергу, 6 310 969,58 грн, які підлягають задоволенню в четверту чергу.

Позивач при зверненні з позовом зазначив, що з матеріалів справи № 925/674/21(925/1040/23) за позовом арбітражного керуючого розпорядника майна Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» Новосельцева Володимира Петровича до Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» про визнання недійсним рішення Наглядової ради та зобов`язання вчинити дії, яка розглядалася в межах справи № 925/674/21 йому стало відомо про факт вибуття з постійного користування боржника земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області, яке відбулося за таких обставин.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ДРРП) був наявний запис номер 14895383 від 09.06.2016 про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою за ПрАТ «Черкасирибгосп» на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою ЧР-17-113 від 29.09.1998. При цьому родові ознаки земельної ділянки (кадастровий номер, площа, цільове призначення) в даному записі зазначені не були.

Державним актом ЧР-17-113 від 29.09.1998 та витягом з Державного земельного кадастру від 19.05.2024 номер НВ-9939512052024 підтверджується, що за номером 14895383 в спеціальному розділі ДРРП було зареєстровано право постійного користування боржника земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 площею 147.9738 га для рибогосподарських потреб на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області.

Так, з плану зовнішніх меж земельної ділянки, право постійного користування якою було посвідчене державним актом ЧР-17-113 від 29.09.1998 та з кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548 у витязі з ДЗК вбачається повне співпадіння площі 147.9738 га, опису меж та координатів поворотних точок меж земельної ділянки, що підтверджує той факт, що цим державним актом було посвідчене право користування саме цією земельною ділянкою.

В ДРРП наявний і запис від 06.03.2019 про припинення даного права, підставою для якого слугували лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протокол № 2 від 01.03.2019, виданий ПрАТ «Черкасирибгосп». З інформації з ДРРП також вбачається, що відомості про припинення права постійного користування були внесені до реєстру 12.03.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем, індексний номер рішення 45901383.

Про зазначене свідчать матеріали справи та не заперечується учасниками справи.

Позивач зазначає, що оскільки згідно з статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказаним рішенням приватного нотаріуса як уповноваженого державою суб`єкта державної реєстрації офіційно було визнано юридичний факт припинення права постійного користування боржником земельною ділянкою.

За твердженнями позивача зазначені в ДРРП як підстава для припинення права постійного користування земельною ділянкою документи, а саме лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 № 0713/16 та протокол № 2 від 01.03.20219 такого юридичного факту не підтверджували, а Голова правління боржника на мав повноважень звертатися за вчиненням такої реєстраційної дії.

Так, з протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Черкасирибгосп» від 01.03.2019 № 2 вбачається, що єдиним питанням порядку денного на засіданні Наглядової Ради боржника було питання про скасування державної реєстрації речового права користування рядом земельних ділянок (у тому числі і земельною ділянкою з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548) у зв`язку з тим, що до ПрАТ «Черкасирибгосп» надійшов лист ДП «Укрриба» про те, що у зв`язку із знаходженням державного майна гідротехнічних споруд, балансоутримувачем яких було дане ДП у тому числі і на земельній ділянці з кадастровим номером 7124989000:01:001:0548, факт реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за боржником перешкоджає здійсненню реєстраційних дій на гідротехнічні споруди. У зв`язку з цим за результатами розгляду даного листа Наглядова Рада боржника вирішила звернутися до приватного нотаріуса Барщацького І.В. для здійснення скасування державної реєстрації права постійного користування земельної ділянки за боржником, уповноваживши на вчинення таких дій від імені товариства Голову правління Баранова К.М. Це і стало підставою для державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою за боржником.

Позивач зауважує, що Наглядова рада при прийнятті рішення вийшла за межі своїх повноважень, визначених як ст. 45 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року № 1576-XII в редакції Закону України № 1984-VIII (1984-19 ) від 23.03.2017, чинного на час прийняття рішення, так і п. 10.2 Статуту ПрАТ «Черкасирибгосп», в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом від 23.04.2018, та вирішила питання, віднесене до компетенції Загальних зборів (п. 9.2 Статуту), а приватний нотаріус при прийнятті рішення про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою, будучи зобов`язаним згідно з п. 57-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553 (чинної на час прийняття спірного рішення) перевірити обсяг повноважень як Голови правління боржника, який звернувся за вчиненням відповідної реєстраційної дії, так і самої Наглядової ради, яка його на це уповноважила шляхом отримання з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про таку особу, у тому числі її установчих документів, та перевірки відповідності реєстраційної дії, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності вказаного обов`язку не виконав, що призвело до прийняття ним незаконного рішення про проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою за боржником.

Крім того, поза увагою приватного нотаріуса як уповноваженого державною суб`єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно залишився той факт, що підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

При цьому з конструкції ст. 141 ЗК України вбачається, що даний перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Документи, які слугували підставою для проведення державної реєстрації, мали б засвідчувати наявність однієї з вищевказаних підстав. Лист ДП «Укрриба» від 28.02.2019 та протоколу засідання Наглядової ради № 2 від 01.03.2019 були розцінені приватним нотаріусом як добровільна відмова від права постійного користування земельною ділянкою. Поза увагою приватного нотаріуса залишився той факт, що згідно з ч. 3 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації (ч. 4 ст. 142 ЗК України). Отже належними документами, з яких можливо було б встановити наявність такої підстави як добровільна відмова мали би бути: а) рішення загальних зборів боржника про відмову від права постійного користування земельною ділянкою; б) його заява до власника земельної ділянки та в) рішення власника земельної ділянки про припинення права користування земельною ділянкою, чого в даному випадку не було. Не підтверджували подані для державної реєстрації документи і наявності будь-якої іншої, визначеної ст. 141 ЗК України підстави.

Отже, подані для державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови у вчиненні реєстраційної дії.

Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2021 № 1396/5 відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату від 05.04.2021 № 5 свідоцтво про право на зайняття нотаріальної діяльністю, видане на ім`я ОСОБА_1 було анульовано, а його нотаріальна діяльність припинена.

За наведених обставин позивач стверджує, що державна реєстрація припинення права постійного користування земельною ділянкою за боржником була проведена безпідставно.

Статутом ПрАТ «Черкасирибгосп» підтверджується той факт, що вказане товариство є правонаступником Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп», на ім`я якого було видано державний акт ЧР-17-113 від 29.09.1998.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 906/709/19 висловив правову позицію про те, що «право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельним кодексом України від 2001 року 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи». Подібний правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19. З огляду на викладене, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЧР-17-113 від 29.09.1998, виданий на ім`я Черкаського обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства «Черкасирибгосп» є чинним та посвідчує право його правонаступника Приватного акціонерного товариства «Черкасирибгосп» на постійне користування (під яким згідно ч. 1 ст. 92 ЗК України слід розуміти право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку) земельною ділянкою, натомість факт наявності в ДРРП запису про припинення даного права фактично унеможливлює здійснення господарської діяльності боржника на цій земельній ділянці.

Посилаючись на ч. 1 ст. 42 КУзПБ, правові позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеній у постанові від 05.04.2018 у справі № 910/9004/13, за якими під спростуванням майнових дій слід розуміти оспорення фактичних даних чи обставин, які визначають правомірність майнових дій боржника щодо розпорядження майном боржника на підставі рішень боржника, які не відповідають законодавству та/ або компетенції службових осіб боржника або його органів або вчинені без достатніх підстав, позивач зазначає, що приватний нотаріус приймав рішення про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою та вчиняв відповідні реєстраційні дії не за власною ініціативою, а за зверненням Голови правління боржника, якого на вчинення таких дій уповноважила Наглядова рада боржника, яка, в свою чергу, вийшла при цьому за межі своєї компетенції, визначеної Законом та статутом.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18 зазначив про те, що «Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав і правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора». Натомість в даному випадку, в результаті дій голови правління боржника та його наглядової ради, які були вчинені поза межами їх компетенції та без будь-якої розумної економічної мети з постійного користування боржника протиправно вибула земельна ділянка. Враховуючи, що основним зареєстрованим видом діяльності боржника згідно КВЕД є 03.22 прісноводне рибництво (аквакультура) (згідно з витягом з ЄДР), а цільовим призначенням земельної ділянки: для рибогосподарських потреб (згідно витягу з ДЗК від 19.05.2024 номер НВ-9939512052024), такі дії унеможливили продовження господарської діяльності боржника на вказаній земельній ділянці і сприяли його неплатоспроможності.

Оскільки дії боржника були вчинені в період наявності непогашених зобов`язань перед позивачем та іншими кредиторами та менше ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, позивач з підстави, передбаченої ч. 1 ст. 42 КУзПБ, звернувся до суду з даним позовом.

Крім того, посилаючись на правову позицію Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19, згідно з якою ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав), оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЧР-17-113 від 29.09.1998 є чинним, а державна реєстрація припинення такого права сама по собі не є підставою для такого припинення (згідно з правовою позицією ОП КГС ВС, викладеної у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18) одночасно з позовною вимогою про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою, позивач заявив позовну вимогу про визнання за боржником такого права.

Предметом судового розгляду є вимоги позивача про визнання дій боржника (відповідача у справі) неправомірними, які полягали в прийнятті його Наглядовою радою рішення про звернення до приватного нотаріуса щодо проведення державної реєстрації припинення права постійного користування земельною та в подальшому зверненні до приватного нотаріуса за вчиненням цих дій, що призвело до безпідставної державної реєстрації припинення права постійного користування земельною ділянкою за боржником та фактично унеможливило здійснення господарської діяльності боржника на цій земельній ділянці та сприяло його неплатоспроможності. Позивач просить визнати недійсними та спростувати майнові дії відповідача, підставою звернення визначив приписи статті 42 КУзПБ, та скасувати рішення про державну реєстрацію.

При цьому позивач як на основну з підстав обґрунтування вимог посилається саме на порушення порядку припинення права користування земельною ділянкою.

Вимоги про визнання за боржником права постійного користування є похідними від позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію.

Заявлений позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення (про визнання за боржником права постійного користування), а не направлений на захист цивільного права.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (п. а частини першої статті 141 ЗК України).

За приписами частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до положень ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France", заява N 13343/87) від 04.12.1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права". Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18.

Тому захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) зазначено: «застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). [...] Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19)».

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 147,9738 га кадастровий номер 7124989000:01:001:0549, яка розташована на території Червонослобідської сільської територіальної громади Черкаської області, за межами населеного пункту, є землями водного фонду державної власності, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, право державної власності зареєстровано в особі Черкаської обласної державної адміністрації. Інформація щодо землекористувача зазначеної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня.

Водночас в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявний запис від 06.03.2019 про припинення права постійного користування ПрАТ «Черкасирибгосп» земельною ділянкою.

Враховуючи перебування у боржника земельної ділянки на праві постійного користування на підставі Державного акту, дії Наглядової ради, направлені на скасування державної реєстрації речового права, не можна вважати майновими діями боржника, які призвели до зменшення обсягу майна боржника та його неспроможності виконати зобов`язання перед кредиторами.

Належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що діями відповідача спричинені умови для зменшення обсягу майна боржника та неспроможності боржника виконати зобов`язання перед позивачем, кредиторами, а також обставини завдання боржнику збитків у зв`язку з нездійсненням ним господарської діяльності на земельній ділянці, позивачем не надано.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Задоволення позовних вимог про визнання дій боржника неправомірними в результаті яких на думку позивача було проведено реєстрацію припинення права постійного користування земельною ділянкою і оспорення реєстраційних дій, не призведе до поновлення його прав як кредитора.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства, суд дійшов до висновку про відмову в позові.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 зробила висновок про те, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін проти України»).

Суд зазначає, що решта доказів, долучених до матеріалів справи, доводів і заперечень учасників справи ретельно досліджена і наведених вище висновків суду не спростовує.

Крім того, положення ст. 92, 123 ЗК України регулюють процедуру набуття права постійного користування земельними ділянками та не передбачають можливість визнання/поновлення такого права за рішенням суду.

Не визначено відповідного способу захисту порушених прав особи й в ст. 16 ЦК України та в ст. 152 ЗК України

Щодо визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи. Проте, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону (наприклад, відповідач визнає безпідставний позов) або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (наприклад, малолітніх або недієздатних), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (такий висновок сформулював Верховний Суд у постановах від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16).

За наведених підстав у прийнятті визнання відповідачем позову суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Частинами 9, 10 ст. 145 ГПК України встановлено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

На підставі ч. 9 ст. 145 ГПК України, у зв`язку з ухваленням рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі, суд скасовує заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою господарського суду від 11.06.2024 у справі № 925/674/21(925/734/24).

Керуючись ст. 129, 145, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно: земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 712498000:01:001:0548 площею 147,9738 га для рибогосподарських потреб, яка знаходиться на території Червонослобідської сільської ради Черкаської області, власником якої є Черкаська обласна військова адміністрація, вжиті ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 червня 2024 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене та підписане 20 вересня 2024 року.

Суддя О.В. Чевгуз