Рішення

від 20.09.2024 по справі 120/7206/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 р. Справа № 120/7206/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2) про визнання бездіяльності та дій протиправними і зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправною бездіяльністю Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати позивачу, як судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, суддівської винагороди за період з 01 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень.

Також позивач вказує на протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди, як судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, за період з 01 лютого 2024 року по 31 травня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

Ухвалою від 06.06.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

18.06.2024 від представника ТУ ДСА України в Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що відповідачем правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб - 2102,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді у спірний період. Свою позицію відповідач 1 обґрунтовує тим, що Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Разом з тим, норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. З огляду на це, на переконання відповідача 1, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді. Такі норми доповнять частину третю статті 135 Закону 1402-VIII і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", якими передбачено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді застосовується прожитковий мінімум в розмірі 2102 грн.

За таких обставин представник відповідача в задоволенні позову просить відмовити.

Також 18.06.2024 від ТУ ДСА в Вінницькі області надійшли витребувані судом докази.

13.09.2024 від іншого відповідача у справі Державної судової адміністрації України теж надійшов відзив на позовну заяву, за вимогами якого останній проти позову заперечує, вважаючи його безпідставним та таким, який задоволенню не підлягає.

При цьому суд враховує, що такий відзив подано представником відповідача з порушенням строків для його подання, визначених в ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі від 06.06.2024, та без клопотання про поновлення пропущеного строку. А оскільки розгляд справи по суті уже розпочався, тому підстав для врахування такого відзиву не має.

Окремо, у своєму відзиві відповідачем 2 заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України.

Втім, ухвалою суду від 19.09.2024 у задоволенні даного клопотання щодо залучення третіх осіб було відмовлено.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Як зазначено у частині 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, надавши оцінку аргументам сторін, що викладені у заявах по суті справи та поданим доказам, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 з 2010 року по даний час є суддею Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області.

Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, у спірний період з лютого по травень 2024 року ТУ ДСА України в Вінницькій області здійснювало нарахування йому суддівської винагороди виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Вказані обставини в повній мірі не заперечуються відповідачами.

На переконання позивача, суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року у розмірі 3028 грн., як то передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII. Наведені обставини і спонукали позивача звернутися до суду за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України Про державний бюджет України на 2024 рік в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року - 3028 гривень; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн.

Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

З матеріалів справи, а саме з розрахункового листа за 2024 рік вбачається, що суддівську винагороду за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 позивачу обчислено виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

У свою чергу, позивач наполягає, що суддівську винагороду за спірний період має бути обчислено відповідачем ТУ ДСА в Вінницькій області із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 календарного року, тобто 3028 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Крім того суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді не передбачено у Законі України Про прожитковий мінімум від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Закріплюючи статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закони України Про Державний бюджет України не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно прийнятих пізніше положень Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік.

При цьому, як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Водночас, Закон України Про Державний бюджет України на 2024 рік фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач ТУ ДСА України в Вінницькій області неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, розмір якого станом на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн. А відтак, позовні вимоги в цій частині, які звернуті до ТУ ДСА в Вінницькій області, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до ДСА України.

Так, суд зазначає, що згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком, зокрема у цілому щодо апеляційних, окружних адміністративних, господарських та місцевих судів. Видатки судів всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частини п`ята, шоста статті 148 Закону № 1402-VIII).

Частиною сьомою статі 148 цього ж Закону установлено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону № 1402-VIII).

В силу ч. 1-2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України

Пунктами 2 та 4 ч. 5 ст. 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (п. 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (у спірному випадку на 2024 рік).

З відзиву на позовну заяву вбачається, що ТУ ДСА України в Вінницькій області обґрунтовує причину з якої виплати позивачу суддівської винагороди проведено у неповному розмірі, а саме шляхом обчислення посадового окладу виходячи із величини прожиткового мінімум - 2270,00 грн. тим, що він не наділений повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі.

При цьому, з наданих ТУ ДСА України в Вінницькій області пояснень та доказів вбачається, що сума коштів відповідно до затвердженого ДСА України (відповідачем 2) кошторису та щомісячного розпису видатків на 2024 рік була недостатньою для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди як судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028 грн.

Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України (відповідача 2) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Отже, ДСА України допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року в сумі 3028 грн.

За таких обставин з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

Як вже наголошувалось судом вище частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи зі змісту даної процесуальної норми, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

В даному випадку системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачі у межах спірних правовідносин діяли не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову.

Окрім того, за результатами вирішення справи позивач також просить звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Щодо цього процесуального питання суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Водночас, негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання рішенням суду законної сили, як це передбачено для більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий та реальний захист життєвоважливих прав та інтересів позивача.

Перелік рішень суду, що підлягають негайному виконанню, визначається статтею 371 КАС України.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць. Отже, до негайного виконання допускається рішення суду про "стягнення" відповідних виплат, а не про зобов`язання відповідача до їх нарахування та виплати позивачеві. Тобто, саме у випадку постановлення судом рішення про стягнення на користь позивача недоплачених сум заробітної плати та іншого грошового утримання у відносинах публічної служби, суд повинен також визначити суму стягнення за один місяць та в цій частині допустити рішення до негайного виконання.

Разом з тим, обраний у цій справі спосіб захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити суддівську винагороду означає, що суму недоплаченої суддівської винагороди повинен визначити сам відповідач 1 в процесі виконання рішення суду після набрання ним законної сили.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що передбачивши певні категорії справ, рішення у яких підлягають негайному виконанню, законодавець переслідував мету створити гарантії для забезпечення швидкого і реального захисту життєвоважливих прав та інтересів позивача у виняткових ситуаціях, зокрема тоді, коли незаконно звільнена особа у відносинах публічної служби позбавлена джерел доходів, або ж в інших випадках, коли внаслідок порушення відповідачем закону про виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, рівень доходів позивача істотно зменшився. Однак, як встановлено судом, у межах спірної ситуації таких виняткових обставин не існує і про них у позовній заяві нічого не згадується.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для звернення ухваленого рішення до негайного виконання.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України, про що також міститься відповідна вимога позивача, то суд наголошує на тому, що в силу положень ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

У зв`язку із цим, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання, а обставини справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням рішення в зобов`язальній частині, суд не вбачає достатніх підстав для покладення на відповідачів обов`язку подати звіт про виконання судового рішення у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.

Також суд вважає безпідставними доводи відповідача 2 щодо необхідності розгляду цієї справи виключно в порядку загального позовного провадження, оскільки висновок про допустимість розгляду цієї категорії справ за правилами спрощеного позовного провадження узгоджується із правовою позицією Верховного Суду наведеною у постанові від 03.03.2021 в справі № 340/1916/20.

Враховуючи відсутність судових витрат по справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 72, 77, 90, 139, 194, 242, 244, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з 01.02.2024 по 31.05.2024 включно, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.02.2024 по 31.05.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.02.2024 по 31.05.2024, обчисливши її розмір виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 20.09.2024.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Р.Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 26286152);

Відповідач 2: Державна судова адміністрація України (місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

СуддяСлободонюк Михайло Васильович