Рішення

від 09.09.2024 по справі 380/3187/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2024 рокусправа № 380/3187/24Зал судових засідань №7

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання Волявська В.С.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Вітрів І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові, в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області про визнання протиправним розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 6, м. Миколаїв, Стрийський район, Львівська область, 81600; код ЄДРПОУ 26411657), в якій просить:

- визнати незаконним (протиправним) розпорядження Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, підписаного Міським головою Андрієм Щебелем від 08.01.2024 №5/03-23 про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі, на посаді головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області з 08.01.2024;

- зобов?язати Миколаївську міську раду Стрийського району Львівської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 січня 2024 року по 06 лютого 2024 року в сумі 22450,47 грн та у відповідній сумі за період до дати поновлення на роботі;

- стягнути з Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що згідно з розпорядженням від 10.05.2023 №161/03-23 ОСОБА_1 з 11 травня 2023 року був призначений на посаду головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (до дня призначення на посаду переможця конкурсу, але не довше ніж на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану). 22.12.2023 позивача ознайомлено з попередженням про вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності відділу від 20.12.2023 № 910/03-50/35в. Розпорядженням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 22.12.2023 №433/03-23 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зобов`язано звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області 29 грудня 2023 року (підстава, рішення сесії Миколаївської міської ради від 13.12.2023 №2297 «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Миколаївської міської ради та її виконавчих органів, штатного розпису на 2024 рік»). У розпорядженні Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 08.01.2024 №5/03-23 про звільнення ОСОБА_1 зазначено: «у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення ОСОБА_1 , номер ЛН №10271537-2019331298-1 зобов`язую: 1. Вважати недійсним розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » від 22.12.2023 №433/03-23. 2. Звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області 08 січня 2023 року відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України».

Позивач вважає його звільнення незаконним, з даного приводу зазначає, що відповідачем порушено ст. 47 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Вказує, що копія розпорядження від 08.01.2024 №5/03-23 та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні позивачу не надавалися.

Також повідомляє, що за змістом частин 1-2, першого речення частини 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці, чого не було дотримано відповідачем в даному випадку. Крім того вказує, що в силу вимог КЗпП України, до обов`язків роботодавця під час звільнення працівника за скороченням належить працевлаштування працівника, запропонування останньому усіх вакантних посад на підприємстві, однак відповідачем вказаних обов`язків не було виконано. Також відповідачем не було проведено порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації позивача та інших працівників, які залишилися на роботі. Позивач призначений на посаду головного спеціалісту відділу з 11.05.2023, а інший головний спеціаліст цього ж відділу призначений на посаду 03.07.2023.

В силу зазначеного, вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для звільнення позивача та прийняття оскаржуваного розпорядження.

Обґрунтовуючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач вказує, що внаслідок незаконного звільнення змушений був відкласти купівлю деяких запланованих речей, оскільки сімейний бюджет скоротився, погіршилися стосунки з рідними, виник пригнічений моральний стан, відчуття приниження та зниження ділової репутації. Вважає, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди є співрозмірним до понесених ним моральних страждань.

З огляду на все вищенаведене, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 19.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Від представника відповідача 19.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи відзив представник відповідача зазначив, що Рішенням 56-ї чергової сесії Миколаївської міської ради Львівської області від 13 грудня 2023 року №2297 затверджено штатний розпис апарату Миколаївської міської ради і її виконавчих органів на 2024 рік, згідно з додатком №2 та вирішено ввести його в дію з 01.01.2024. Затверджений штатний розпис передбачав певні зміни в структурі та чисельності окремих відділів міської ради, зокрема і відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, загальна чисельність якого була зменшена на одну штатну одиницю головного спеціаліста в порівнянні з 2023 роком та становила на 2024 рік 2 штатні одиниці: начальник відділу - 1 штатна одиниця, головний спеціаліст - 1 штатна одиниця.

З врахуванням часу на виготовлення і підписання прийнятих рішень сесії, визначених регламентом Миколаївської міської ради та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішення Миколаївської міської ради Львівської області від 13 грудня 2023 року №2297 було скеровано для подальшого виконання до фінансового управління міської ради та відділу організаційно-кадрової роботи міської ради, 19 грудня 2023 року, що підтверджується відміткою начальника відділу організаційно-кадрової роботи про його отримання.

Враховуючи вимоги ч.1 ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці при скороченні чисельності чи штату працівників у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці 20.12.2023, відділом організаційно-кадрової роботи відповідно до вимог законодавства проведено Порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації головних спеціалістів відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, за результатами якого надано висновок про більш високу кваліфікацію та продуктивність праці головного спеціаліста ОСОБА_2 , в порівнянні з головним спеціалістом ОСОБА_3 та рекомендовано попередити останнього про наступне вивільнення з 29.12.2023 на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України. Крім того, висновками вищезазначеного порівняльного аналізу (п.4) встановлено, що наявні кваліфікація, освіта та досвід роботи ОСОБА_1 не відповідають встановленим Типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженими наказом Національного агенства України з питань державної служби від 07.11.2019 №203-19, вимогам до наявних в штаті міської ради вакантних посад, а саме: начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення; начальника відділу земельних відносин та екології; головного спеціаліста юридичного відділу.

Також зазначає, що абзацом першим частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб?єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб?єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов?язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік. Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

Крім цього, вказує, що Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначені наступні положення: 1) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців. посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом. (частини 2-3 ст. 1 Закону); 2) у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина 2 ст. 3 Закону); 3) у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв?язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. (частини 1-2 ст.5 Закону). Враховуючи наведені положення частини 2 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану строки повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачених ч.3 ст.32 Кодексу законів про працю України, не застосовується.

Звертає увагу суду про відсутність обґрунтування з боку позивача розміру заявленої моральної шкоди, її суті, а також причинного зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача, відсутність будь-яких доказів на підтвердження цієї позовної вимоги.

01.04.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких окрім аргументів, зазначених у позові, також звертає увагу, що згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Частина третя статті 32 КЗпП України (в редакції, що діяла до запровадження воєнного стану) визначала, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці- систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 23 березня 2016 року у справі №6-2748цс15, та постанові від 22 травня 2019 року у справі №754/8595/17-ц, провадження №61-34818св18 вказав, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не є тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці (постанова Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі №6-2748цс15).

Представник відповідача не надав доказів, що підтверджують, що у спірних правовідносинах мала місце саме зміна істотних умов праці, а тому, при попередженні про наступне вивільнення слід застосовувати строки, встановлені статтею 49-2 КЗпП України, які Миколаївською міською радою не дотримані.

Також, позивач вважає, що висновок відповідача про більш високу кваліфікацію та продуктивність спеціаліста ОСОБА_2 в порівнянні з Р. Фурсою є протиправним, оскільки у розумінні частин першої та другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення. В даному ж випадку порівняльний аналіз продуктивності праці складений 20.12.2023, тобто тією ж датою, що і попередження про вивільнення від 20.12.2023.

Крім того, зазначає, що вказаний порівняльний аналіз щодо виконання робіт свідчить лише про те, що спеціалісти виконували різні напрямки роботи, що не може бути порівнянням, також порівняльний аналіз не містить періоду надання робіт, позивач працював на займаній посаді з 11.05.2023 а спеціаліст ОСОБА_2 з 03.07.2023. Надана відповідачем службова записка від 05.12.2023 №507/03.1-18 про те, що позивачем не виконуються посадові обов`язки за період з 23.05.2023 є необґрунтована, оскільки начальник відділу призначена на посаду лише з 16.06.2023, що підтверджується посадовою інструкцією начальника відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю.

29.04.2024 від представника відповідача до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких вказує, що ознайомлення позивача з розпорядження про звільнення, внесення належного запису про звільнення до трудової книжки та видача трудової книжки при звільненні підтверджується особистим підписом позивача в Книзі обліку видачі нових та руху трудових книжок Миколаївської міської ради (індекс 04-11) 08.01.2024 (порядковий номер запису 215) та особистим підписом в особовій картці форми №П-2ДС під записами в графі «Дата і причина звільнення», де зазначено наступне: « 08 січня 2024 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, розпорядження №5/03-23 від 08.01.2024. Копію розпорядження №5/03-23 від 08.01.2024 отримав. Трудову книжку отримав 08 січня 2024 року».

Також, зазначає, що рішенням 56-ї чергової сесії Миколаївської міської ради Львівської області від 13 грудня 2023 року №2297 «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Миколаївської міської ради та її виконавчих органів, штатного розпису на 2024 ріку» з врахуванням вимог діловодства було скеровано для подальшого виконання до фінансового управління міської ради та відділу організаційно-кадрової роботи міської ради 19 грудня 2023 року, враховуючи обмежені строки його виконання відділом організаційно-кадрової роботи 20.12.2023 здійснено спершу порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації головних спеціалістів відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, а вже потім, на його основі письмове попередження позивача про наступне вивільнення, хоча обидва ці документи дійсно датовані одним днем.

З метою більш повного та об`єктивного розуміння наявності доказів, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників, які займають аналогічні посади, про відсутність яких зазначено позивачем у додаткових поясненнях, вважає за доцільне долучити до матеріалів справи також розпорядження про преміювання працівників відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю за період з вересня по грудень 2023 року, якими власне і підтверджується нижчий розмір преміювання позивача в порівнянні з працівником, якому була надана перевага в залишенні на роботі, як такому, що має більш високу кваліфікацію і продуктивність.

Звертаємо увагу суду, що однією з характеристик низької працездатності є неможливість підтримувати ОСОБА_1 тривалі трудові відносини з роботодавцями протягом всього стажу роботи (2, 3, 6 місяців), що підтверджується записами в трудовій книжці позивача, також розглядалось відповідачем як аргумент, який характеризує особистісні трудові якості позивача з негативної сторони.

Протокольною ухвалою суду від 16.07.2024 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на додаткові пояснення. Просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з розпорядженням від 10.05.2023 №161/03-23 був призначений з 11 травня 2023 року на посаду головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (до дня призначення на посаду переможця конкурсу, але не довше ніж на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану).

Рішенням 56-ї чергової сесії Миколаївської міської ради Львівської області «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Миколаївської міської ради та її виконавчих органів, штатного розпису на 2024 рік» від 13.12.2023 №2297 затверджено штатний розпис апарату Миколаївської міської ради і її виконавчих органів на 2024 рік, згідно з додатком №2 та вирішено ввести його в дію з 01.01.2024. Затверджений штатний розпис передбачав певні зміни в структурі та чисельності окремих відділів міської ради, зокрема і відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, загальна чисельність якого була зменшена на одну штатну одиницю головного спеціаліста в порівнянні з 2023 роком та становила на 2024 рік 2 штатні одиниці: начальник відділу - 1 штатна одиниця, головний спеціаліст - 1 штатна одиниця.

Рішення Миколаївської міської ради Львівської області від 13.12.2023 №2297 було скеровано для подальшого виконання до фінансового управління міської ради та відділу організаційно-кадрової роботи міської ради та отримано останнім 19.12.2023, що підтверджується відміткою начальника відділу організаційно-кадрової роботи про його отримання.

22.12.2023 позивача ознайомлено з попередженням про вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності відділу від 20.12.2023 №910/03-50/35в.

Розпорядженням виконавчого комітету Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 22.12.2023 №433/03-23 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зобов`язано звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області 29 грудня 2023 року (підстава, рішення сесії Миколаївської міської ради від 13.12.2023 №2297 «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Миколаївської міської ради та її виконавчих органів, штатного розпису на 2024 рік»).

Розпорядженням Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 08.01.2024 №5/03-23 про звільнення ОСОБА_1 , у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення ОСОБА_1 , номер ЛН №10271537-2019331298-1, зокрема зобов`язано: 1. Вважати недійсним розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » від 22.12.2023 №433/03-23. 2. Звільнити ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області 08 січня 2023 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України».

Позивач вважає його звільнення незаконним, а тому звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд керувався таким.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі Закон № 2493-III) служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Частиною 1 статті 20 Закону № 2493-III передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.

Таким чином, КЗпП України встановлює загальні підстави для звільнення працівників, зокрема і посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За приписами частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Положеннями частин другої-третьої статті 42 КЗпП України обумовлено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат;

11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, умовою припинення трудових відносин з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, є, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації (державного органу) або їхня реорганізація, що поєднана зі скороченням штату/чисельності працівників та/або змінами в організації роботи (праці), унаслідок яких працівник надалі об`єктивно не може виконувати посадові обов`язки за посадою, яку обіймав до запровадження змін в організації праці, а щодо переведення на іншу посаду він або заперечує або для цього об`єктивно немає можливості.

Тлумачення частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України дає підстави для висновку, що роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати, відповідно до своєї кваліфікації.

Враховуючи, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника або уповноважений ним орган із дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які були на день звільнення.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією викладена Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 у справі №806/1175/17, від 22.05.2019 у справі №813/5500/14 та від 14.03.2023 у справі №340/3094/19.

Слід зазначити, що законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

Згідно з роз`ясненням, викладеними у пункті 19 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У справі, що розглядається, позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Так, зі змісту пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України висновується, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Таким чином, згідно з цією нормою самостійними підставами змін в організації виробництва та праці є скорочення чисельності працівників або скорочення штату працівників.

Чисельність працівників - це списковий склад працівників і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їхньої кількості. Штат працівників - це сукупність посад, установлених штатним розписом підприємства, установи, організації. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.

Факторами, якими може бути зумовлена потреба скорочення чисельності або штату працівників є, зокрема: наміри роботодавця матеріально стимулювати працівників для здійснення потрібного обсягу робіт меншою кількістю персоналу через суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваної роботи, для чого працівникам встановлюються відповідні доплати за рахунок утвореної економії фонду заробітної плати; вдосконалення виробництва за допомогою автоматизації виробничих процесів, упровадження яких зумовлює зменшення кількості працівників певних професій і спеціальностей, потрібних для виконання роботи; перепрофілювання підприємства; зменшення обсягу виробництва продукції; інші несприятливі фактори та кризові явища у соціально-економічному розвитку суспільства.

Скорочення чисельності працівників і скорочення штату підприємства, установи, організації - поняття не тотожні, оскільки зі скороченням чисельності майже завжди відбувається скорочення штату і зміна чисельності працівників відповідно відображається у штатному розписі. А при скороченні штату чисельність може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 761/25605/17, від 28 вересня 2023 року у справі № 487/7770/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 540/7633/21, від 14.08.2024 у справі № 300/2818/23).

При вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець, здійснюючи перевірку кваліфікації і продуктивності праці, повинен досліджувати документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку, про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але у підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Наведене свідчить, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці (Постанова КАС ВС від 14.08.2024 у справі № 300/2818/23).

Як встановлено судом вище з матеріалів справи, Рішенням 56-ї чергової сесії Миколаївської міської ради Львівської області «Про затвердження структури, загальної чисельності апарату Миколаївської міської ради та її виконавчих органів, штатного розпису на 2024 рік» від 13.12.2023 №2297 затверджено штатний розпис апарату Миколаївської міської ради і її виконавчих органів на 2024 рік, згідно з додатком №2 та вирішено ввести його в дію з 01.01.2024. Затверджений штатний розпис передбачав певні зміни в структурі та чисельності окремих відділів міської ради, зокрема і відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, загальна чисельність якого була зменшена на одну штатну одиницю головного спеціаліста в порівнянні з 2023 роком та становила на 2024 рік 2 штатні одиниці: начальник відділу - 1 штатна одиниця, головний спеціаліст - 1 штатна одиниця.

Згідно наданих відповідачем штатних розписів, затверджених розпорядженням міського голови від 02.01.2023 №344 «Про затвердження штатного розпису, Положення про преміювання, надання матеріальних допомог працівникам Миколаївської міської ради Львівської області та її структурних підрозділів на 2023 рік» та від 01.01.2024 №508/03-04 «Про затвердження штатного розпису, Положення про преміювання, надання матеріальних допомог працівникам Миколаївської міської ради Львівської області та її структурних підрозділів на 2024 рік», штат на 2023 рік затверджений у кількості 51,5 штаних одиниць, штат на 2024 рік затверджено в кількості 51,5 штаних одиниць.

Таким чином, у 2024 році в Миколаївські міські раді Львівської області фактично відбулися зміни в організації праці, які потягнули за собою скорочення чисельності штату працівників у певних відділах та збільшення у інших, при цьому загальна чисельність працівників та штатних одиниць не змінилася. Так, якщо відділ архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю зменшився на 1 штатну одиницю «головного спеціаліста», то відділ земельних відносин та екології кількість штатних посад збільшено на 1 штатну одиницю, а саме згідно штатного розпису на 2023 рік 6 штаних посад згідно штатного розпису 2024 рік 7 штаних посад. Зокрема, у відділі земельних відносин та екології створено 2 нові сектори: «сектор підготовки та контролю за виконанням рішень» та «сектор договірних відносин з землекористувачами» та введено дві нові посади завідувачів сектору, при цьому, скорочено посаду заступника начальника відділу.

При цьому, з матеріалів справи судом встановлено, що відділом організаційно-кадрової роботи на виконання вимог ст. 42 КЗпП України 20.12.2023 проведено порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації головних спеціалістів відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю, за результатами якого надано висновок про більш високу кваліфікацію та продуктивність праці головного спеціаліста ОСОБА_2 , в порівнянні з головним спеціалістом ОСОБА_3 та рекомендовано попередити останнього про наступне вивільнення з 29.12.2023 на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України.

З даного приводу доцільно зазначити, що перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України працівники мають перевагу на залишення на роботі лише при відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці, чого не було встановлено в даному випадку.

Досліджуючи наявний в матеріалах справи Порівняльний аналіз, суд звертає увагу, що відповідачем враховано, відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від роботи, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників (зокрема начальника відділу), про досвід трудової діяльності, про виконувану роботу, продуктивність праці та сімейний стан, а тому суд не вбачає в даному випадку будь-яких порушень з боку відповідача.

Водночас, суд також враховує що відповідачем взято до уваги службову записку начальника відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю вн №507/03.1-18 від 05.12.2023, згідно з якою ОСОБА_4 у період з 23.05.2023 по 04.12.2023 не належно виконував свої посадові обов`язки. Взято до уваги наявні в матеріалах справи накази про преміювання, згідно з якими в загальному за останні місяці у позивача був нижчий розмір преміювання в порівнянні з працівником, якому була надана перевага в залишенні на роботі, як такому, що має більш високу кваліфікацію і продуктивність. Відповідач також звернув увагу, що однією з характеристик низької працездатності є не можливість підтримувати ОСОБА_1 тривалі трудові відносини з роботодавцями протягом всього стажу роботи (2, 3, 6 місяців), що підтверджується записами в трудовій книжці позивача та також розглядалося як аргумент, який характеризує особистісні трудові якості позивача з негативної сторони.

Отже, відповідачем належною мірою було досліджено відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі.

При цьому, щодо посилань представника позивача на те, що надана відповідачем службова записка від 05.12.2023 №507/03.1-18 є необґрунтована, оскільки начальник відділу призначена на посаду лише з 16.06.2023, то суд оцінює такі критично, оскільки призначення на посаду з 16.06.2023, не перешкоджає начальнику відділу дослідити документи та виконувану роботу працівниками відповідного відділу до цього часу, зокрема з 23.05.2023.

Суд також відхиляє доводи представника позивача про неправомірність порівняльного аналізу продуктивності праці, у зв`язку з тим, що такий складений 20.12.2023, тобто тією ж датою, що і попередження про вивільнення від 20.12.2023, оскільки жодною нормою права не заборонено роботодавцеві спочатку здійснити порівняльний аналіз продуктивності праці та кваліфікації, а потім того ж дня, на його основі здійснити письмове попередження працівника про наступне вивільнення.

З даного приводу суд погоджується з аргументами представника відповідача про те, що Рішення Миколаївської міської ради Львівської області від 13.12.2023 №2297 було скеровано для подальшого виконання до фінансового управління міської ради та відділу організаційно-кадрової роботи міської ради та отримано останнім 19.12.2023, що підтверджується відміткою начальника відділу організаційно-кадрової роботи про його отримання. Новий штатний розпис повинен був застосовуватися з 01.01.2024, тобто у відділу фактично був обмежений час для вирішення питання про наступне звільнення працівника.

Що ж стосується пропозиції позивачу іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації перед звільненням, слід зазначити наступне.

Так, з матеріалів справи слідує, що у період з 13.12.2023 по дату звільнення позивача в Миколаївській міські раді Стрийського району Львівської області були вакантні посади:

- начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення;

- начальника відділу земельних відносин та екології;

- головного спеціаліста юридичного відділу.

Таким чином, перед звільненням позивача, у відповідача фактично залишалися дві вільні посади начальників відділів, до яких вимагаються більші кваліфікаційні вимоги, ніж наявні кваліфікація, освіта та досвід роботи у ОСОБА_1 , та лише одна рівнозначна посада головного спеціаліста юридичного відділу.

При цьому, до посади головного спеціаліста юридичного відділу згідно з наявною в матеріалах справи посадовою інструкцією, встановлено наступні кваліфікаційні вимоги: вища освіта з освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст» або «магістр» за спеціальністю «правознавство», стаж роботи за фахом у державній службі, службі в органах місцевого самоврядування чи інших сферах права. Вимоги до освітніх знань за посадою: Конституція України; акти законодавства, що стосуються служби в органах місцевого самоврядування; укази Президента України, постанови та розпорядження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України; інші нормативно-правові акти; нормативно-правові акти, що регулюють організацію та методику ведення правової роботи у відповідній сфері управління; знання практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; знання порядку підготовки та внесення проектів нормативних актів; державної політики з напряму діяльності правової служби; основи державного управління; знання порядку укладення та оформлення договорів та угод; знання порядку ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій та ін. Тобто, наявні у позивача кваліфікація, освіта та досвід роботи очевидно не відповідають кваліфікаційним вимогам для посади головного спеціаліста юридичного відділу.

З даного приводу, необхідно дійти висновку, що у п. 4 вищезазначеного порівняльного аналізу від 20.12.2023 відповідачем правомірно вирішено, що наявні кваліфікація, освіта та досвід роботи ОСОБА_1 не відповідають встановленим Типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посадових осіб місцевого самоврядування, затвердженими наказом Національного агенства України з питань державної служби від 07.11.2019 №203-19, вимогам до наявних в штаті міської ради вакантних посад, а саме: начальника відділу бухгалтерського обліку та господарського забезпечення; начальника відділу земельних відносин та екології; головного спеціаліста юридичного відділу.

Більше того, суд звертає увагу, що за змістом частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з розпорядженням від 10.05.2023 №161/03-23, позивача було призначено на посаду головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області (до дня призначення на посаду переможця конкурсу, але не довше ніж на 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану), на підставі, зокрема частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі Закон № 389-VIII).

У свою чергу, за змістом абзаців 1, 2 частини 5 статті 10 Закону № 389-VIII у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб`єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов`язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.

Державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.

За вказаних обставин слід дійти висновку, що відповідач в силу вимог абзацу 2 частини 5 статті 10 Закону № 389-VIII взагалі був позбавлений права переводити позивача, як посадову особа органу місцевого самоврядування, призначену відповідно до абзацу першого цієї частини, на інші посади в органах місцевого самоврядування. Наведені обмеження очевидно зумовлені відсутністю конкурсного відбору при первинному призначенні на посаду, обов`язковість якого передбачена законом.

Не заслуговує на увагу також долучений представником позивача лист відповідача від 04.04.2024 у відповідь на адвокатський запит від 22.03.2024 щодо переліку вакантних посад в Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області у період з 16.02.2024 по 04.04.2024, адже позивача було звільнено 08.01.2024, тому така інформація стосується періоду часу після виникнення спірних правовідносин та не входить в предмет доказування у даній справі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що у справі, що розглядається, фактично мало місце скорочення штатної посади головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, яку займав позивач. При цьому, у позивача на момент звільнення було відсутнє переважне права на залишення на роботі, а також відсутня можливість переведення останнього за його згодою, на іншу посаду. Відтак, відповідач дійшов правильного висновку про необхідність звільнення ОСОБА_1 , а тому у суду відсутні підстави для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд також критично оцінює аргументи представника позивача про те, що відповідачем порушено ст. 47 КЗпП України, зокрема не видано позивачу у день звільнення копії розпорядження про звільнення, з огляду на їхню необґрунтованість.

Так, ознайомлення позивача з розпорядженням про звільнення, внесення належного запису про звільнення до трудової книжки та видача трудової книжки при звільненні підтверджується особистим підписом позивача в Книзі обліку видачі нових та руху трудових книжок Миколаївської міської ради (індекс 04-11) 08.01.2024 (порядковий номер запису 215) та особистим підписом в особовій картці форми №П-2ДС під записами в графі «Дата і причина звільнення», де зазначено наступне: « 08 січня 2024 року відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, розпорядження №5/03-23 від 08.01.2024. Копію розпорядження №5/03-23 від 08.01.2024 отримав. Трудову книжку отримав 08 січня 2024 року».

Водночас, в межах розгляду даної справи суд вважає за доцільне звернути увагу на той факт, що за змістом частини 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи, лише 22.12.2023 позивача ознайомлено з попередженням про його вивільнення у зв`язку із скороченням чисельності відділу від 20.12.2023 №910/03-50/35в, тоді як звільнено ОСОБА_1 08 січня 2023 року, згідно з розпорядженням Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області від 08.01.2024 №5/03-23.

Таким чином, у спірних правовідносинах відповідачем не було дотримано двомісячного строку попередження працівника перед звільненням, чим порушено вимоги частини 1 статті 49-2 КЗпП України.

Поряд з цим, згідно з абзацом 6 п. 19 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» в усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Аналіз наведених положень Кодексу законів про працю України та правової позиції Верховного Суду України щодо розгляду цієї категорії спорів дає суду підстави для висновку, що недодержання відповідачем строку попередження ОСОБА_1 про звільнення не може бути підставою для поновлення останнього на раніше займаній посаді, втім суд може змінити дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював, навіть і за відсутності згоди на це позивача.

Відтак, оскільки в ході розгляду даної справи судом не встановлено наявність інших підстав для поновлення позивача на роботі, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме, дата його звільнення має бути змінена з 08.01.2024 на 22.02.2024, з зобов`язанням відповідача провести відповідний розрахунок з позивачем.

Аналогічна правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 815/7012/13-а, яку суд враховує при розгляді даної справи.

При цьому, щодо посилання представника відповідача на те, що за змістом Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов (частина 2 ст. 3 Закону), а тому строки повідомлення працівника про зміну істотних умов праці, передбачені ч.3 ст.32 КЗпП України не застосовується, суд зазначає таке.

Так, за змістом ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ст. 103 КЗпП України про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 23 березня 2016 року у справі №6-2748цс15, та постанові від 22 травня 2019 року у справі №754/8595/17-ц, провадження №61-34818св18 вказав, що зміна істотних умов праці за своїм змістом не є тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що зміни істотних умов праці та зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників у трудових відносинах з працівником мають різні правові наслідки та не можуть ототожнюватися.

За змістом ч. 3 ст. 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (далі Закон № 2136-IX) у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Поряд з цим, суд звертає увагу, що Законом № 2136-IX, не врегульовано порядку вивільнення працівників та строків попередження про таке вивільнення, а тому в даному випадку застосуванню підлягають положення частини 1 статті 49-2 КЗпП України, як такі, що не суперечать Закону № 2136-IX.

Представник відповідача не надав доказів, що підтверджують, що у спірних правовідносинах мала місце саме зміна істотних умов праці, оскільки позивач не продовжував працювати, а тому, при попередженні про наступне вивільнення слід застосовувати строки, встановлені статтею 49-2 КЗпП України, які Миколаївською міською радою Львівської області не були дотримані.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень, суд зазначає таке.

Так, позивач зазначив, що внаслідок незаконного звільнення змушений був відкласти купівлю деяких запланованих речей, оскільки сімейний бюджет скоротився, погіршилися стосунки з рідними, виник пригнічений моральний стан, відчуття приниження та зниження ділової репутації. Вважає, що заявлений до стягнення розмір моральної шкоди є співрозмірним до понесених ним моральних страждань.

Відповідно до загальних підстав відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, розміру моральної шкоди. Позивачем не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена ним до відшкодування сума у розмірі 50000,00 грн.

При цьому, суд також враховує, що в ході розгляду даної справи судом не встановлено наявності підстав для поновлення позивача на роботі.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Решта доводів позивача, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, то оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) з посади головного спеціаліста відділу архітектури, містобудування та архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області з 08.01.2024 на 22.02.2024, зобов`язавши Миколаївську міську раду Стрийського району Львівської області (місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 6, м. Миколаїв, Стрийський район, Львівська область, 81600; код ЄДРПОУ 26411657) провести відповідний розрахунок з позивачем.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 19.09.2024.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна