Справа № 420/27553/23
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження клопотання акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про закриття провадження в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про стягнення коштів, отриманих за недійсними договорами,
встановив:
Головне управління ДПС в Одеській області (далі позивач, ГУ ДПС в Одеській області) звернулося до суду з позовом до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі відповідач 1, АТ «ДПЗКУ»), товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» (далі відповідач 2, ТОВ «АГРОРАЙС»), в якому просить:
застосувати наслідки, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ «АГРОРАЙС» (код ЄДРПОУ 43108303) на користь в дохід держави кошти у сумі 174412407,10 грн, як таких, що були отримані за недійсним правочином;
застосувати наслідки, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення з АТ «ДПЗКУ» (код ЄДРПОУ 37243279) в дохід держави кошти у сумі 174412407,10 грн, як вартість зерна.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 08.11.2023 заяву представника акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про розгляд справи №420/27553/23 в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
Ухвалою суду від 08.11.2023 у задоволенні заяви акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про залишення без руху справи за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про стягнення коштів, отриманих за недійсними договорами відмовлено.
Розпорядженням Одеського окружного адміністративного суду № 58 від 20.06.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/27553/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Одеського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 справа № 420/27553/23 розподілена на суддю Пекного А.С.
Ухвалою судді Пекного А.С. від 25.06.2024 адміністративну справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19.08.2024 до суду від акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» надійшло клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування свого клопотання представник відповідача 1 зазначає, що ініційований ГУ ДПС спір про стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 20 ГПК України.
19.08.2024 від позивача надійшли заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.
Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Як видно з матеріалів цієї справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.05.2023, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07.09.2023, у справі № 420/12471/22 адміністративний позов Головного управління ДПС в Одеській області до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про визнання договорів недійсними задоволено.
Визнано недійсними договори, укладені між Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, ЄДРПОУ 37243279) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» (65014, м. Одеса, вул. Базарна, буд. 5, корп. 5, офіс 107, ЄДРПОУ 43108303) від 05.08.2019 року за № 438; 439; 440; 441; 442; 443.
Підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення коштів в дохід держави стало визнання недійсними договорів, укладених між акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» від 05.08.2019 № 438; 439; 440; 441; 442; 443.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначених Конституцією та законами України випадках може бути позивачем у справі.
За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18).
Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.
Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.
Отже, для розв`язання питання про те, чи підлягає спір у цій справі розгляду судом адміністративної юрисдикції, необхідно з`ясувати, чи є він публічно-правовим, тобто якою є суть (зміст, характер) спору, чи виник він саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин та чи не має цей спір вирішуватися в порядку господарського судочинства.
У цій справі ГУ ДПС в Одеській області висунуло позовну вимогу про застосування визначених частиною 3 статті 228 ЦК України заходів, пов`язаних з визнанням недійсними договорів, укладених між Акціонерним товариством «Державна продовольчо-зернова корпорація України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС», а саме шляхом стягнення з відповідачів в дохід держави коштів, отриманих за такими угодами.
Матеріально-правовою підставою таких вимог позивач визначив норми статей 203, 215, 228 ЦК України, а фактичною - те, що правочини між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» і ТОВ «АГРОРАЙС» спрямовані на створення штучних підстав для незаконного отримання останнім права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, що свідчить про те, що такі правочини суперечать вимогам чинного законодавства і це встановлено рішенням суду у справі №420/12471/22.
Отже, у цій справі суб`єкт владних повноважень (контролюючий орган) вимагає застосувати до відповідачів - суб`єктів приватного права, правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, за наслідками оспорення в іншій справі правочину (договорів) з підстав його недійсності, визначених цивільним законом.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частинами 1, 2 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Частиною третьою статті 228 ЦК України установлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 ЦК України, до яких віднесено:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов`язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Натомість до визначених частиною першою статті 5 та частиною другою статті 245 КАС України загальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такі способи захисту, які визначені статтею 16 ЦК України, не належить.
У пункті 4 частини першої статті 19 КАС України законодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту інтересів у спірних правовідносинах - визнання недійсним правочину (в межах іншої судової справи) та застосування відповідних наслідків (у цій справі) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.
Таким чином, позовні вимоги ГУ ДПС в Одеській області про застосування визначених частиною 3 статті 228 ЦК України заходів, пов`язаних з визнанням недійсними договорів, направлені на припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері.
Суд зазначає, що з огляду на правову конструкцію норми частини 3 статті 228 ЦК України, застосування наслідків недійсності правочину нерозривно пов`язане із недійсністю самого правочину.
Суд наголошує також на тому, що жодна норма ПК України не регламентує такого способу захисту прав, як визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності або застосування наслідків нікчемності правочину.
Між сторонами правочину, а також між ними та позивачем у цій справі відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позови про визнання недійсним договору та про застосування наслідків його недійсності, як от у даній справі, позивач - ГУ ДПС в Одеській області втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору.
При цьому контролюючий орган не здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах, звертаючись із позовами про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України та про застосування наслідків його недійсності, оскільки статтею 62 ПК України, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорення правочинів / договорів, укладених платником податків, не передбачений.
Наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, з урахуванням наведеного вище виходить за межі податкового контролю.
Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - застосування наслідків недійсності договору на підставі статей 203, 215, 228 ЦК України.
Наведеного підходу до визначення юрисдикції спорів за участю контролюючих органів не змінює посилання ГУ ДПС в Одеській області на наявність повноважень, передбачених підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, а саме звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, адже ця норма, власне, визначає елемент загальної компетенції контролюючого органу, що може бути реалізована суб`єктом владних повноважень виключно у випадках визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).
Отже, самого по собі посилання позивача на наявність повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.
За змістом частини четвертої статті 5, пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України визначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.
Суд вважає за необхідне наголосити, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.
Під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 КАС України, статті 20 ГПК України, статті 19 ЦПК України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.
Відповідний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23).
Відповідно до статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України визначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зі статтею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відносяться до юрисдикції адміністративного суду.
Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частини 1 статті 2 ГПК України, є завданням господарського судочинства та відповідно до статті 20 цього Кодексу підвідомчі господарським судам.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23) сформувала правовий висновок про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України.
Згідно з частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Частиною 5 статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, суд приходить до висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції цієї справи, оскільки спір не є публічно-правовим і не відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Підстави для закриття провадження у справі визначені статтею 238 КАС України, відповідно до пункту 1 частини першої якої суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що провадження у цій адміністративній справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
Наслідки закриття провадження у справі визначені статтею 239 КАС України, відповідно до якої якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Ухвалу постановлено 19.09.2024 з врахуванням періоду перебування головуючого судді Пекного А.С. у щорічній основній відпустці.
Керуючись ст.238, 239 КАС України, суд
ухвалив:
Клопотання акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про закриття провадження в адміністративній справі задовольнити.
Закрити провадження у адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОРАЙС» про стягнення коштів, отриманих за недійсними договорами.
Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Роз`яснити позивачу, що повторне звернення з такою самою позовною заявою не допускається.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя А.С. Пекний
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 19.09.2024 |
Оприлюднено | 23.09.2024 |
Номер документу | 121756220 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо реалізації податкового контролю |
Адміністративне
Одеський окружний адміністративний суд
Пекний А.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні