Рішення

від 20.09.2024 по справі 600/7097/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 р. м. Чернівці Справа №600/7097/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф26194-56У від 12.07.2021 Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з вказаною податковою вимогою, посилаючись на те, що з лютого 2001 року і протягом року він здійснював підприємницьку діяльність, однак у 2002 році припинив свою діяльність як суб`єкт господарювання, про що у встановленому порядку повідомив уповноважений орган шляхом подання відповідної заяви, після того не здійснював підприємницьку діяльність, не отримував від неї дохід та не подавав будь-яку звітність та не міг нараховувати єдиний соціальний внесок. Окрім цього позивач вказував, що після закінчення провадження підприємницької діяльності він працював і працює, як найманий співробітник, тому обов`язок сплачувати ЄСВ покладається на роботодавця.

Ухвалою суду від 03.11.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позову заяву, в якому вказував, що позивач протягом 2017-2023 років не сплачував суми єдиного соціального внеску в повному розмірі, внаслідок чого по платнику рахується заборгованість по сплаті ЄСВ в сумі 37788,74 грн. Крім того, представник відповідача зазначив, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. за місяць, у 2019 не менше 918,06 грн за місяць, у 2020 році не менше 1039,06 грн на місяць, у 2021 не менше 1100 грн за місяць. Вказував, що доказів сплати ЄСВ роботодавцем за період 2017- 2019 року та січень - жовтень 2020 року позивачем не було надано. Тому, на думку відповідача, при винесенні податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12 липня 2021 року №Ф-26194-56, податковий орган діяв обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття об`єктивного рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

Згідно ідентифікаційних даних, позивач з 21.02.2001 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. При цьому, у графі "Тип останньої реєстраційної дії в ЄДР" міститься запис наступного змісту "Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним; у графі "Стан платника податків" зазначено - "Включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво недійсне" 02.09.2014 (а.с. 49-50).

12.05.2021 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф26194-56У,

якою повідомлено позивача про наявність станом на 18.10.2022 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн (а.с. 13).

Дослідженням змісту інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 встановлено, що податковий орган здійснював позивачу нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Не погоджуючись з вимогою Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області №Ф26194-56У від 12.07.2021, позивач звернувся до суду із цим позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є прийнята податковим органом відносно позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування.

Поряд з цим позивачем указано, що він з 21.02.2001 зареєструвався як фізична особа-підприємець. Проте, з 2002 року не здійснював перереєстрацію, підприємницьку діяльність не здійснював, але знятий з обліку не був, а тому, на думку позивача, у нього відсутній обов`язок сплати єдиного внеску.

Отже, спірним у цій справі є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до п.4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI) і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, як свідчать обставини справи, що і не заперечувалось сторонами, позивач набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи у період до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV (далі Закон №755-IV), але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на суть та характер спірних у цій справі відносин, суд при її вирішенні враховує висновки щодо застосування норм права, які регулюють аналогічні відносини, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

Так, відповідно до ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

За правилами п. 2, 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно із ч. 2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу.

01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №755-IV (в редакції прийняття цього закону) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно п. 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону №755-IV (в редакції прийняття цього закону) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 1 липня 2010 року №2390-VI (далі Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення "Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру від 25.03.2014 №1155-VII (далі Закон №1155-VI).

Цим Законом п. 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI.

Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Серков проти України, заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Крім того, 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників від 13 травня 2020 року №592-ІХ (далі Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно абз. 1 та 2 п. 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

Прийняття цього Закону обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Отже, відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів.

Вказане відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 18.03.2024 у справі №240/8636/22.

Також аналогічної позиції дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд при вирішенні подібних спірних відносин у постанові від 31.01.2024 (справа №600/4430/22-а).

За таких обставин, враховуючи відсутність у позивача волевиявлення на здійснення підприємницької діяльності, а також неподання ним реєстраційної картки для включення відомостей до ЄДР, то наведене виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та, відповідно, отримання відповідних доходів. За відсутності фактичних доказів протилежного також неможлива формальна та фактична участі позивача в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій Головного управління ДПС у Чернівецькій області щодо нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску та, відповідно, незаконність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф26194-56У від 12.07.2021.

Окрім цього, суд вважає, за необхідне зазначити, що як встановлено судом з відзиву на позовну заяву, нарахування ЄСВ проводилось відповідачем за період з 2018 по 2021 роки.

Згідно відомостей, зазначених у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема, у період з 1997 по 2023 працює найманим працівником.

Тобто, за періоди нарахування позивачу ЄСВ, а саме з 2018-2021 роки, позивач був найманим працівником.

З огляду на викладене, суд зазначає, що у силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа-підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, що якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Оскільки позивач, у період нарахування йому контролюючим органом ЄСВ, був учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, то саме на роботодавця покладено обов`язок щодо сплати єдиного внеску з його заробітної плати.

При цьому, відсутність доказів сплати роботодавцем єдиного внеску не є виною найманого працівника.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність правових підстав для винесення податковим органом оскаржуваної податкової вимоги, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів незаконність оскаржуваних вимог. Натомість доводи Головного управління ДПС у Чернівецькій області є безпідставними та помилковими.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у справі квитанції позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф26194-56У від 12.07.2021 Головного управління Державної податкової служби в Чернівецькій області.

3. Стягнути з Головного управління ДПС в Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вул. Героїв майдану, 200А, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.О. Григораш