Постанова

від 12.09.2024 по справі 369/8688/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Пінкевич Н.С.

Єдиний унікальний номер справи № 369/8688/21

Апеляційне провадження №22ц/824/10539/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.

секретар - Олешко Л.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення грошових коштів.

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У травні 2021 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем підписано 13 березня 2021 року угоду, за якою він передав у якості забезпечувального платежу 10000 доларів США за нерухоме майно. Після отримання коштів, відповідач зобов`язувався провести будівельну експертизу, зняти об`єкт з продажу, зупинити показ іншим особам до прийняття ним рішення про купівлю або відмову від купівлі. Також ними погоджено вартість нерухомого майна, а також те, що у разі відмови відповідача від відчуження нерухомого майна на його користь, відповідач зобов`язується повернути йому суму забезпечувального платежу в подвійному розмірі.

На день звернення до суду, відповідач узяті на себе зобов`язання щодо передачі експертизи не виконав, 29 квітня 2021 року в обумовлений час на підписання договорів купівлі-продажу до приватного нотаріуса не з`явився.

Враховуючи вимоги ст.ст.526, 546-547, 570, 571 ЦК України, порушення відповідачем своїх зобов`язань, він має повернути сплачені ним кошти у подвійному розмірі, що за курсом НБУ станом на 14 червня 2021 року (27,04) становить 540800 грн.

У позові просив:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму завдатку в подвійному розмірі за угодою від 13 березня 2021 року у розмірі 540800грн;

- витрати по сплаті судового збору в розмірі 5151,02 грн.

Не погоджуючись з доводами позову, відповідач ОСОБА_1 13 вересня 2021 року подав відзив. У відзиві зазначив ,що він є керівником ТОВ «Деревресурс» та має право представляти інтереси товариства, підписувати договори, подавати документи. Підписуючи 13 березня 2021 року угоду з позивачем, він підтвердив отримання від покупця забезпечувального платежу в розмірі 10000 доларів США за нерухоме майно. Зустріч між ними була лиш один раз при підписанні цієї угоди та узгодження подальших дій. Всі перемовини велись брокерами сторін та для зручності була створена група у WhatsApp. Саме тут на виконання домовленостей ними скинуто фотокопію звіту ще 14 квітня 2021 року, проведено загальні збори та прийнято рішення про надання ОСОБА_1 право на підписання договорів від імені товариства щодо купівлі-продажу нерухомого майна. Тобто ними свої зобов`язання виконані у повному обсязі.

Натомість, позивач після ознайомлення зі звітом не висловив будь-яких щодо придбання обумовленого в угоді майна, мав претензії щодо документів відносно самого майнового комплексу. Стверджуючи, що він, позивач, перебував у нотаріуса у певний день та час, а відповідач не прийшов, чим ухилився від укладення договору, ОСОБА_2 не надав жодного доказу про повідомлення відповідача про намір укласти договір, про необхідність з`явлення до нотаріуса у певний час та місце. Оскільки позивач не скористався своїм наміром придбати майновий комплекс, він був проданий іншій особі, фактично ухилився від укладення договору, тому сплачені кошти не підлягають поверненню. Просили суд відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати.

Протокольною ухвалою в судовому засіданні 21 червня 2023 року судом залучено у якості третьої особи товариство з обмеженою відповідальністю «Деревресурс».

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року позов задоволено частково .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 383825 грн (триста вісімдесят три тисячі вісімсот двадцять п`ять грн) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3838,25 грн. (три тисячі вісімсот тридцять вісім грн 25 коп).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено .

Не погоджуючись із рішенням , відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції , ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову , посилаючись на ту обставину ,що він не є належним відповідачем . Разом з тим , зазначав ,що суд неправильно визначив природу грошових коштів як аванс.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи на 12 вересня 2024 року за адресами, наявними в матеріалах справи. Представники сторін приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав .

Суд першої інстанції встановив , що 13 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано угоду.

За даною угодою Продавець від Покупця отримав забезпечувальний платіж у розмірі 10000 доларів США (п.1 Угоди) за нерухоме майно: 89/100 приміщень адміністративно-лабораторного корпусу та приміщення складу цегляного, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 :

- приміщення адміністративно-лабораторного корпусу (літ. А), загальна площа 4258,5 кв. м., розмір частки 89/100, далі по тексту - адміністративний корпус. Право власності ТОВ «ДЕРЕВРЕСУРС» посвідчується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу 221941356 від 28 серпня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1836295280000, номер запису про право власності 31685768, адреса: АДРЕСА_1 ;

- приміщення складу цегляного (літ.Б), загальною площею 130,80 кв. м., розмір частки: 1, далі по тексту - склад. Право власності ТОВ «ДЕРЕВРЕСУРС» посвідчується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу 221941356 від 28 серпня 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2155826080000, номер запису про право власності 37945325, адреса: АДРЕСА_1 ;

- адміністративний корпус та склад розташовані на земельній ділянці кадастровий номер: 8000000000:62:068:0020, загальною площею 0,9604 га, цільове призначення земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування адміністративно-лабораторних корпусів та господарських будівель. Право користування земельною ділянкою не посвідчено документами.

Факт отримання грошових коштів в розмірі 10000 доларів США сторони не заперечували.

За умовами п. 3 Угоди: після отримання забезпечувального платежу Відповідач бере на себе зобов`язання забезпечити проведення будівельної експертизи щодо фундаментів та несучих конструкцій адміністративного корпусу протягом 35 календарних днів з моменту отримання забезпечувального платежу та зняти об`єкт з продажу та зупинити показ третім особам до дня прийняття Позивачем рішення про купівлю або відмову від зазначеної нерухомості.

Відповідно до п. 4 Угоди сторони дійшли згоди, що у разі прийняття Покупцем рішення про придбання нерухомості, сторони визначили вартість зазначеного нерухомого майна у розмірі 1 200 000,00 доларів США. Порядок розрахунків між сторонами та будь-які інші істотні умови придбання нерухомого майна має бути погоджено сторонами окремо.

У випадку відмови Покупця від придбання нерухомості, забезпечувальний платіж, отриманий від Покупця Продавцем, поверненню не підлягають; відмови Відповідача від відчуження нерухомого майна на користь Позивача, Відповідач зобов`язується повернути Позивачу суму забезпечувального платежу у подвійному розмірі (п.5 та п.6 Угоди).

Жодних інших зобов`язань, не передбачених цією угодою, Продавець та Покупець не приймали (п.7 Угоди)

Угода припиняє свою дію у день, визначений угодою як строк для прийняття Покупцем рішення стосовно придбання або відмови від нерухомого майна.

З пояснень сторін встановлено, що окремого договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а фактично вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що попередній договір встановлює зобов`язання сторін укласти договір у майбутньому та визначає певну особу як покупця, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню щодо купівлі-продажу нерухомого майна.

У частині четвертій статті 635 ЦК України зазначено, що договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

З тексту поданої Угоди вбачається, що нотаріального посвідченого попереднього договору між сторонами не укладено, та не вбачається, що сторони надавали цій угоді силу попереднього договору.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі статтями546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року ( справа № 6-176цс12 )та від 25 вересня 2013 року ( справа № 6-82цс13), та у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року ( справа № 639/9339/16-ц), від 01 вересня 2020 року ( справа № 522/15584/17 ), від 17 червня 2021 року ( справа № 711/5065/ 15ц ).

Суд встановив , що попередній договір відповідно до досягнутих сторонами домовленостей, викладених в угоді, складеній та підписаній ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладений не був. Сторони лише мали намір укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, в рахунок оплати за які відповідач отримав від позивача 10 000 доларів США та у подальшому повинен був забезпечити проведення будівельної експертизи, зняти об`єкт з продажу та зупинити його показ.

Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, суд прийшов до правильного висновку , що передані за угодою грошові кошти в сумі 10 000 доларів США є авансом, який підлягає поверненню.

Суд встановив ,що відповідач не заперечував факт отримання вказаних коштів від позивача та складання угоди, однак заперечував проти стягнення з нього на користь позивача 10 000 доларів США, вважаючи ці кошти завдатком, що не підлягає поверненню, оскільки саме позивач не виконав свої зобов`язання щодо укладення договору. Натомість позивач вказував на порушення відповідачем домовленостей, тому завдаток має повернути у подвійному розмірі.

Свою позицію обґрунтував тим, що угода, яку підписано, не було укладено з вини позивача, який у встановлений строк не погодив купівлю нерухомого майна, хоча відповідач виконав всі свої зобов`язання, що прямо передбачено угодою.

Зазнаючи ,що вказаний платіж є авансом , суд правильно виходив з того , що завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання. Проте у даній справі зобов`язань між сторонами не виникло, оскільки попередній договір між ними не був укладений, а тому 10 000 доларів США, які отримав відповідач є авансом, що підлягає поверненню позивачу. Відтак доводи позивача та відповідача про те, що зазначені кошти є завдатком, суд правомірно відхилив як необґрунтовані .

Доводи відповідача про те, що він є керівником товариства та майно належало товариству, суд правильно відхилив з огляду на те ,що відповідач отримував гроші від позивача як фізична особа ,а не представник товариства .Будь- яких доказів ,що вказані кошти були внесені на рахунок товариства відповідач суду не надав .

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, та дійшов правильного про часткове задоволення позову , оскільки обставини справи доводять той факт, що передана за угодою зазначена сума грошових коштів за своєю правовою природою є авансом, та підлягає поверненню особі, яка такий аванс передала, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору, саме в тому розмірі, який передано, а саме в розмірі 10000 доларів США, що станом на день ухвалення судом рішення суду становить 383825 грн (12 березня 2024 року курс становив 38,3825 грн до 1 долару США).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд правильно вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги співпадають із доводами відзиву на позов, були предметом детального дослідження суду першої інстанції, додаткової перевірки і оцінки не потребують, зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375, 381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 вересня 2024 року.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова